Реферат циклу наукових праць icon

Реферат циклу наукових праць



Схожі


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


РЕФЕРАТ


циклу наукових праць


ГЕОЕКОЛОГІЧНИЙ ТА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ

АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕРИТОРІЇ”


Олішевської Юлії Анатоліївни


кандидата географічних наук, асистента кафедри географії України географічного факультету


Київ-2012

До циклу наукових праць входить 26 наукових та навчально-методичних праць, в тому числі 1 монографія, 2 підручника, 1 навчально-методичний посібник, 18 статей, 3 тези доповідей, 1 карта.

Актуальність проведеного дослідження обумовлена невпинним зростанням антропогенного впливу на природне середовище. Екологічні наслідки взаємодії суспільства і природи в останні десятиліття нерідко стають катастрофічними й створюють загрозу існування людства, про що свідчать результати досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених.

Природне середовище України зазнає істотних змін в процесі господарського використання його компонентів, що зумовило необхідність визначення районів посиленої екологічної небезпеки та розробки і впровадження першочергових заходів щодо раціоналізації природокористування і охорони навколишнього середовища як в цілому в межах держави, так і окремих її районах.

Мета дослідження полягала у проведенні комплексного геоекологічного аналізу території та з’ясуванні геоекологічних проблем в окремих регіонах країни, розробці схеми її районування, яке базується на дослідженні природних та техногенних чинників формування геосистем з урахуванням їх господарського освоєння.

Практична значимість матеріалів, опублікованих у циклі праць „геоекологічний та фізико-географічний аспекти дослідження території” полягає в їх впроваджені в звіти по науково-дослідних роботах “Регіональні геоекологічні проблеми України” (№ 01БФ050-01), виконаний в період з 1 січня 2001 р. по 31 грудня 2005 р. та “Геоекологічний аналіз території м. Києва та приміської зони” (№ 06БФ050-01), що виконаний у період з 1 січня 2006 р. по 31 грудня 2010 р. за Комплексною науковою програмою “Охорона навколишнього середовища” на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Результати дослідження доцільно використовувати при визначенні та коригуванні заходів щодо запобігання виникненню та зменшенню негативного впливу надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру у Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, а також при обґрунтуванні управлінських рішень щодо нормування антропогенних навантажень при оптимізації природокористування, контролю за станом навколишнього природного середовища та розробці науково обґрунтованої екологічної політики органами управління й контролю у сфері природокористування.

Теоретико-методичні положення та розроблена методика визначення інтегрального показнику геоекологічного потенціалу та геоекологічного районування використовуються при викладанні навчальної дисципліни «Конструктивно-географічні основи раціонального природокористування», «Основи краєзнавства» та в межах «Науково-дослідного практикуму» у магістрів 1 й 2 року навчання.

Матеріали підручників «Фізична географія материків і океанів.» Т.1. Азія та «Фізична географія материків і океанів». Т.2. Європа використовуються при викладанні базової навчальної дисципліни для студентів 2 та 3 курсу «Фізична географія материків та океанів» на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У монографії «Геоекологічне районування: теоретико-методичний та практичний аспекти», а також статтях «Методика геоекологічного районування» та «Геоекологічне районування України», «Теоретична модель об’єкта геоекологічних досліджень», «Суть та форми прояву геоекологічних уявлень», «Теоретичні та методичні аспекти прикладної ландшафтної екології (зарубіжний досвід)», «Сучасний стан проблеми геоекологічного районування території», «Геоекологічний підхід до дослідження природи», розкрито зміст понять „геоекологія” та „геоекологічне районування”, визначено їх місце у розв’язані геоекологічних проблем взаємодії суспільства і природи, проаналізовано розвиток геоекологічних уявлень та сучасний стан проблеми геоекологічного районування.

Ми пропонуємо розглядати геоекологію як міждисциплінарну науку, що вивчає взаємодію між компонентами геоекосистеми з метою оцінити наслідки цієї взаємодії (визначити сучасний стан) та передбачити їх зміни в майбутньому і розробити заходи спрямовані на оптимізацію взаємодії суспільства з іншими компонентами геоекосистеми.

Міждисциплінарний характер геоекології визначає також те, що в геоекологічних дослідженнях використовуються методи різних наук (від геофізики до соціології), але всі вони орієнтовані на пошук взаємозв’язків між процесами, що відбуваються у геосистемах та виникають при взаємодії людини з природним середовищем.

Автором визначено, що геоекологічні дослідження території базуються на таких положеннях: об’єктом дослідження є геоекосистеми, які включають природно-екологічну та соціально-економічну складові і досліджуються з метою визначення їх сучасного стану та геоекологічного потенціалу, прогнозу їх змін у майбутньому і оптимізації взаємодії між суспільством та іншими компонентами геоекосистем.

Основні положення геоекологічного підходу до дослідження певної території наступні: об’єктами дослідження виступають складно сформовані полігеокомпонентні природні системи або геоекосистеми, які складаються з трьох підсистем – ландшафтних комплексів, технічних систем і людини.

Характерними особливостями геоекологічного підходу є: антропоцентризм (висунення на перше місце людини), згідно з яким людина сприймається як жертва порушеної нею ж природи; хорологічна направленість, тобто прив’язка геоекологічних досліджень до певної території.

Відношення між суб’єктом і об’єктом геоекологічних досліджень виражаються в таких формах як геоекологічна ситуація, геоекологічний стан або геоекологічний потенціал.

Геоекологічне районування розглядається як оптимальний метод пізнання закономірностей та проблем територіальної взаємодії суспільства і природи.

Під геоекологічним районуванням ми розуміємо багатоступеневий процес дослідження та виділення територіальних одиниць, які сформувались в результаті взаємодії суспільства і природи й спрямований на визначення їх геоекологічного стану (монографія «Геоекологічне районування: теоретико-методичний та практичний аспекти»).

У роботах «Критерії виділення таксономічних одиниць геоекологічного районування», «Методика геоекологічного районування території України» висвітлено розроблену особисто автором методику геоекологічного районування території України, яка передбачає наступні етапи:

І етап – обґрунтування концепції геоекологічного районування: формулювання мети, завдань дослідження. Вибір об’єкту та предмету;

ІІ етап – збір, аналіз та обробка вихідної інформації;

ІІІ етап – геоекологічна оцінка території, яка передбачає оцінку часткових показників геоекологічного потенціалу (природного потенціалу геосистем, стійкості геосистем до зовнішніх впливів та величини техногенного навантаження на геосистеми);

ІV етап – розробка та обґрунтування схеми геоекологічного районування території й визначення критеріїв виділення операційних одиниць геоекологічного районування;

V етап – розробка рекомендацій щодо покращення геоекологічної ситуації в країні та обґрунтування заходів щодо раціонального природокористування.

Автором запропоновано визначення інтегрального показника геоекологічного потенціалу регіональних ландшафтних структур України. Конкретній геоекологічній оцінці піддавались такі компоненти геосистеми як повітря, поверхневі води та ґрунти. Вони досліджувались з точки зору їх природного потенціалу та здатності до самоочищення в умовах техногенного навантаження.
^

Інтегральний показник геоекологічного потенціалу визначений за формулою:


ГП=ПП+С-ТН

де ПП – природний потенціал геосистем, С – потенціал стійкості геосистем до техногенного навантаження, ТН – техногенне навантаження на геосистеми.

Величина геоекологічного потенціалу відображає стан геосистем і має дві складові: природно-екологічну та соціально-економічну. Природно-екологічну складову відображає природно-екологічний потенціал, який визначений на основі показників природного потенціалу та потенціалу стійкості, а соціально-економічну – величина техногенного навантаження, яка охоплює показники освоєння земельного фонду та забруднення природного середовища.

У монографії «Геоекологічне районування: теоретико-методичний та практичний аспекти» та статтях «Методика геоекологічного районування території України», «Природний потенціал геосистем» обґрунтовано алгоритм обрахунку природного потенціалу. Величину природного потенціалу ми пропонуємо визначати за формулою:

О+Кзв+Т+Кеф-НПП=ПП,

де О – річна кількість опадів, Кзв – коефіцієнт зволоження, Т - сума активних температур вище 100, Кеф – біологічна ефективність клімату, НПП – несприятливі природні процеси.

Оскільки вказані показники мають різну розмірність було проведено їх нормалізацію по середньому квадратичному відхиленню.

Стійкість природного середовища розглядається як його властивість зберігати свою структуру і характер функціонування при зміні умов, викликаних зовнішнім впливом. На відміну від інших властивостей геосистем стійкість неможливо виміряти безпосередньо. При визначенні показника стійкості враховується однонаправленність дії його складових. Цей інтегральний показник включає метеорологічний потенціал атмосфери, потенціал стійкості поверхневих вод, потенціал стійкості ґрунтів та біотичний потенціал.

При аналізі техногенного навантаження на геосистеми регіонального рівня використано показники узагальненого характеру, оскільки для таких територій досить складно зібрати інформацію за конкретними показниками техногенного впливу.

Величину техногенного навантаження характеризують показники соціально-економічного освоєння земельного фонду (густота населення, концентрація промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту) та забруднення природного середовища (радіаційне і хімічне забруднення атмосферного повітря, природних вод і ґрунтів).

Таким чином, геоекологічний потенціал території слід розуміти як потенціал життєзабезпечення населення, який відображає умови його життя в конкретних геосистемах і їх типах. Величину геоекологічного потенціалу та його складових було визначено в межах фізико-географічних районів України та розроблено відповідні картосхеми.

Найважливішим критерієм виділення одиниць геоекологічного районування території є величина геоекологічного потенціалу, яка певною мірою відображає екологічні умови проживання населення, а також особливості природокористування в окремих регіонах країни та екологічні проблеми, зумовлені антропогенним навантаженням. Визначення меж операційних одиниць геоекологічного районування проводилось окремо в межах рівнинних та гірських територій країни, оскільки взаємодія основних ландшафтоформуючих факторів має зональний і азональний характер.

В процесі проведення геоекологічного районування території України було виділено геоекологічні регіони та райони.

Геоекологічні регіони виділено на основі спільності геоекологічних проблем, зумовленних техногенним навантаженням та близьким рівнем геоекологічного потенціалу.

Геоекологічні райони характеризуються однорідністю величини геоекологічного потенціалу в їх межах.

Всього на території України виділено 11 геоекологічних регіонів, зокрема: Північний, Західний, Подільсько-Придніпровський, Придніпровський, Задонецько-Донський, Донецький, Приморський, Кримський степовий, Кримський гірський, Карпатський гірський та Закарпатський, а також 76 геоекологічних райони.

В ході аналізу окремих геоекологічних районів України було встановлено взаємозалежність величини геоекологічного потенціалу та рівня техногенного навантаження. У 70 із 76 геоекологічних районах переважає хімічне забруднення навколишнього середовища, у структурі якого перше місце належить показнику забруднення ґрунтів (38,8% від площі території), друге ─ забрудненню атмосферного повітря (34,3%), і третє – забрудненню поверхневих вод (26,9%). У більшості районів геоекологічні проблеми виникли в результаті господарського використання земельних ресурсів. Цей показник домінує у структурі соціально-економічного освоєння території у 32 геоекологічних районах, що становить 51% території, показник концентрації виробництва займає перше місце у 20 геоекологічних районах, що становить 34,8% від площі країни.

На території України переважають регіональні ландшафтні структури з геоекологічним потенціалом нижче середнього та середнього рівня, що займають відповідно 29,8% і 18,3% території країни. Дуже низький рівень геоекологічного потенціалу спостерігається майже на 9% території країни. Це північні райони України, які найбільше постраждали від радіаційного забруднення в результаті аварії на ЧАЕС та промислові райони Донбасу, у яких величина техногенного навантаження у 5 та більше разів перевищує середній по країні показник. Низький зафіксовано на 17,2% від площі країни. Це райони інтенсивного сільськогосподарського та промислового виробництва. Геоекологічний потенціал вище середнього рівня мають території з невисоким техногенним навантаженням, який зумовлений переважно забрудненням навколишнього середовища при невисокому соціально-економічному освоєнні (15,5% території). Підвищений геоекологічний потенціал спостерігається на (4,94%) площі країни, а високий - на 1,61% території відповідно. Дуже високий геоекологічний потенціал мають окремі гірські райони Українських Карпат та Криму, а також прибережні райони Дунаю, а найвищий рівень геоекологічного потенціалу спостерігається у районах з порівняно невисоким хімічним та низьким радіаційним забрудненням довкілля, де відсутні потужні промислові підприємства таких екологічно небезпечних виробництв як металургійні, хімічні, нафтохімічні та енергетичні.

Автором розроблено низку стратегічних завдань стосовно раціонального використання території в межах геоекологічних районів країни. Головні з них: зменшення ступеня техногенного навантаження за рахунок скорочення площ орних земель та земель під промисловими об’єктами; впровадження рекультивації порушених земель, особливо тих, які зазнали меліорації та використовувались для видобутку корисних копалин (кар’єри), а також здійснення жорсткого контролю за використанням хімічних засобів й пестицидів у сільському господарстві; регламентація та посилений контроль за містобудівним і промисловим будівництвом; впровадження безвідходних технологій виробництва та комплексного використання природних ресурсів; збільшення площ територій та об’єктів природно-заповідного фонду; формування національної екологічної мережі.

Невід’ємною частиною геоекологічних досліджень є урболандшафтні. Вивчення проблем урбанізації і розвитку міст, зокрема, міста Києва має важливе і багатоаспектне значення, тому частина робіт із циклу присвячена розгляду цього питання (статті «Теоретико-методологічні дослідження ландшафтно-урбанізаційної структури м. Києва», «Стан земельних ресурсів та тенденції розвитку землекористування в місті Києві», «Екологічні проблеми міста Києва»). У роботах проаналізовано масив інформаційних джерел стосовно наукової проблеми урболандшафтних та екологічних досліджень міст. Розглянуто можливість застосування новітніх інформаційних технологій для такого роду наукових завдань.

Дослідження території міста Києва та приміської зони зумовило розробку концептуальної моделі аналізу ландшафтно-урбанізаційної структури територій із подальшим картографічним моделюванням відновлених ландшафтів міста та ландшафтно-архітектурних систем.

Послідовними етапами визначеної методики є: збір та узагальнення інформації в проблемному колі питань дослідження, теоретико-методологічне обґрунтування наукових завдань дослідження і безпосередньо основні методичні блоки аналізу ландшафтно-урбанізаційної структури території м. Києва.

В результаті ретроспективного дослідження ландшафтів території міста і приміської зони, було проведено історико-ландшафтну реконструкцію ландшафтів до початку урбаністичного освоєння, яка має вигляд картографічної моделі відновлених ландшафтів.

Отримані результати дослідження не лише збагачують теорію конструктивної географії, а й створюють підґрунтя для подальших теоретико-методологічних і прикладних конструктивно-географічних досліджень. Вони можуть бути використані при обґрунтуванні управлінських рішень щодо нормування антропогенних навантажень при оптимізації природокористування, коригуванні заходів щодо запобігання виникненню та зменшенню негативного впливу надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, контролю за станом навколишнього природного середовища.





Скачати 113.43 Kb.
Дата конвертації27.12.2012
Розмір113.43 Kb.
ТипРеферат
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи