Урок Декоративно-ужиткове мистецтво Різновиди: вишивка, ткацтво, килимарство, гончарство, іграшка, художня icon

Урок Декоративно-ужиткове мистецтво Різновиди: вишивка, ткацтво, килимарство, гончарство, іграшка, художня



Схожі
  1   2
Розділ I. Мистецтво в просторі культури

Тема 2. Візуальні мистецтва

Урок 5. Декоративно-ужиткове мистецтво

Різновиди: вишивка, ткацтво, килимарство, гончарство, іграшка, художня

обробка металу, дерева, шкіри, вироби з бісеру. Український костюм.


Мистецтво - полiфункцiональне за своєю суттю - було не тiльки вiдображенням і пiзнанням життя, а й своєрiдною його моделлю. Однак за рiзних соцiальних функцiй воно зберiгало цiлiснiсть, внутрiшню єднiсть.

Виникнувши внаслiдок трудової дiяльностi, мистецтво, нерозривно пов’язане з життям народу, було тiльки народним. У всi епохи народне мистецтво було фундаментом художньої культури.

У рiзнi iсторичнi перiоди досягнення дпм були невід’ємною частиною розуміння гуманного, демократичного змісту народної творчостi, її жанрів i форм, багатства образотворчих та орнаментальних мотивiв, поетичних образiв i мелодiй, народжених людською фантазiєю. Ігнорування життєдайних джерел народної творчостi позбавляє професiйне мистецтво життєвої правди, призводить до антихудожнiх тенденцiй.

Вже на початку iсторї мистецтва можна видiлити двi його групи (родини) - основу подальшого вiдокремлення видiв i жанрiв.

У першiй групі (так зване музичне мистецтво) первiсна людина використовувала такi засоби, як рух тiла, звук голосу, що зумовило у майбутньому розвиток словесного, музичного, театрального мистецтв тощо.

У другiй групi (так зване технiчне мистецтво) людина використовувала природні матерiали: камiнь, глину, кiстку, дерево, природні барвники тощо, необхiднi для розвитку галузей декоративно-прикладного мистецтва, живопису, скульптури.

Вид мистецтва - це певна його галузь, що характеризується тим, якi сторони життя i як саме вона пiзнає, вiдображає. Кожен вид мистецтва вирізняється специфiкою функцiонального призначення, образностi, матерiалом, засобами творчостi тощо. Види мистецтва не iзольованi, доповнюють один одного, широко розкриваючи людське життя. Хоча окремi види мистецтв i мають схильнiсть до об’єднання і навiть злиття, однак важливе значення має розвиток специфiчних особливостей кожного з них, бо кожен вид вносить до свiтової художньої культури щось своє, нове, оригiнальне.

До народної творчості відносять такі види: поетична творчість, народна музика, народний танець, народний театр, народна архітектура, декоративне мистецтво.

^ Поетична творчiсть - це загальна назва словесного мистецтва, сукупнiсть рiзних видiв i форм усної художньої творчостi певного народу. У науці для визначення цього виду творчості поширенi такi термiни, як «усна поезiя», «усна творчiсть», «усна поетична творчість», усна (народна) словеснiсть, «фольклор» тощо. Для неї характерним є усний метод творення та усний шлях поширення, масове побутування, анонімність.

^ Народна музика (музичний фольклор - пісенна та інструментальна народна творчість. Вокальні та інструментальні твори створені на основі народних традицій.

^ Народний танець - невід’ємна частина народної музики та невід’ємна складова частина обрядів та землеробських свят.

Народний театр - створений народом пов'язаний з усною поетичною творчістю що містить елементи драматичної дії (трагедії, комедії), що містилися у трудовій пісні, давніх обрядах і звичаях, ігрищах.

^ Народна архітектура - народне будівництво має функціональне іконоструктурне призначення та проявляється у художньому втіленні.

Декоративне мистецтво - широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне.

Кожен названий вид народної творчостi має власну iсторію, художнi виражальні засоби: матерiал, мову, способи передачі відомого, знайденого тощо. Передача iсторичного матеріалу, набутого досвiду, звичаїв — це традицiя.

Основне у традицiях народного декоративного мистецтва - матерiал, технiка його обробки, характер виготовлення предметiв, а також принципи i прийоми втiлення образу. Вирiшальну роль вiдiграють художнi особливостi сюжетних зображень, форми виробiв, орнамент, виражений живописними, пластичними або графiчними засобами. У залежності вiд характеру взаємозв’язкiв цi фактори формують специфiчнi риси окремих видiв мистецтва. Майстри робили гарними звичайнi речi, якими користувалися щоденно: посуд, одяг, рушники, скринi тощо. Цi вироби переконливо засвiдчують i той факт, що народнi майстри працювали за законами матерiалу, досконало знаючи їхнi фiзичнi (структурнi) властивостi.

За своїм змiстом, метою, виражальними засобами народне мистецтво не знає нацiональної замкненостi, територiальних обмежень. Сьогоднi декоративне мистецтво — складне, багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях, як народне традицiйне (народнi художнi промисли), професiйне мистецтво і самодiяльна творчiсть. Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основi спадковостi традицiй i розвивається в iсторичнiй послiдовностi як колективна художня дiяльнiсть. Народнi художнi промисли - одна з iсторично зумовлених органiзацiйних форм народного декоративно-прикладного мистецтва, яка являє собою товарне виготовлення художнiх виробiв при обов’язковому застосуваннi творчої ручної працi.

^ Професiйне декоративне мистецтво - результат творчостi людей зі спецiальною художньою освiтою.

Самодiяльна художня творчість - непрофесiйна творчiсть широких народних мас.

Килими, керамiка, одяг, тканини, вишивка тощо є результатом як духовної, так i практичної дiяльностi людей. Вони матерiально вираженi і несуть iнформацiю про композицiю, орнамент, колорит тощо, яка зберiгається в колективнiй пам’ятi людей. Декоративно-прикладне мистецтво охоплює сферу знань, естетичнi погляди, смаки, звичаєво-обрядовi аспекти, етичнi переконання тощо. Це одна з частин народної художньої культури.

Декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цiннiсть, що виконує численнi функцiї - пiзнавальну, комунiкацiйну, естетичну та iн. Декоративно-прикладне мистецтво - предметно-духовний свiт людини - включає в себе численнi види художньої практики. Це плетiння i ткацтво, розпис i вишивка, рiзьблення і виточування тощо. Однi види - кераміка, обробка кiстки та каменю, плетiння - виникли на зорi людської цивiлiзації, iншi - відносно молодi: мереживо, гобелен, вироби з бiсеру, витинанки з паперу.

Термiн «декоративно-прикладний», яким ми сьогоднi вiльно користуємося, утвердився лише у 70-х роках цього столiття. Ранiше у вiтчизнянiй i зарубiжнiй лiтературi вживалися поняття: «прикладне мистецтво», «декоративне мистецтво», «функцiональне мистецтво», «виробниче мистецтво» та iн.

Морфологiя декоративно-прикладного мистецтва ґрунтується на рiзних принципах класифiкацiї:

  • за матерiалом - камiнь, дерево, метал, скло та iн.;

  • за технологiчними особливостями - ткацтво, вишивка, плетiння, в’язання, розпис тощо;

  • за функцiональними ознаками - меблi, посуд, прикраси, одяг, iграшки.

У декоративно-прикладному мистецтвi застосовується близько 20 матерiалiв та ще бiльше рiзновидiв.

Окрiм цього iснує понад 100 головних технiк i технологiй художньої обробки.

Усе це дає пiдстави стверджувати, що художнi ремесла і промисли є найбiльшою і найбагатшою галуззю художньої творчостi.

Декоративно-прикладне мистецтво з його багатством матерiалiв, конструктивно-формотворчих і декоруючих технiк, помножених на функцiональнi типи побутових предметiв, утворює надзвичайно розгалужену морфологiчну систему, для аналiзу якої необхiдно насамперед скористатися низкою розроблених естетичних категорiй: вид, рiд, жанр, твiр.

Художній образ є обов’язковим в творах декоративно-прикладного мистецтва, хоча у нього своя специфіка, свої особливості, обумовлені тим, що в них специфічно переломлюються виразні засоби інших видів мистецтва - живопису, графіки, скульптури, архітектури.

Основні характеристики народно-декоративного мистецтва:

  1. Утилітарність, побутова функція.

  2. Створюється на колективній основі, традиційне наслідування.

  3. Високий ступінь художнього узагальнення, що стосується форми та змісту. Причому зміст визначається ідеями добра, життєстверджуючого активного перетворення дійсності, що визначає образну специфіку.

  4. Варіативність (одного центру виробництва - Петриківський розпис).

  5. Канонічність.

Види декоративно-прикладного мистецтва - головна структурна одиниця морфологiї. Це - художня деревообробка, художня обробка каменю, художня обробка кiстки й рогу, художня керамiка, художне скло, художнiй метал, художня обробка шкiри, художнє плетiння, в’язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батiк, писанкарство, фотофiльмодрук, вибiйка, випалювання, гравiювання, рiзьблення, карбування, художнє ковальство, просiчний метал, витинанки, мереживо, виготовлення виробiв з бiсеру, емалi, а також меблiв, посуду, хатнiх прикрас, iграшок, одягу, ювелiрних виробiв тощо. Усi вони вiдносяться до декоративно-прикладного мистецтва, як частина до цiлого, мають вiдповiднi спiльнi риси і своєрiднi ознаки. Кожен з видiв унiкальний за специфiкою матерiалiв і технологiчним процесом обробки, за художньо-композицiйними закономiрностями структури образiв.

^ Художнiй твiр (вирiб) - становить останню, четверту сходинку морфологiчної структури декоративно-прикладното мистецтва. Це особливий соцiально-культурний предмет, який вiдбиває художньо-духовну концепцiю та має утилiтарну цiннiсть.

Усі вироби декоративно-прикладного мистецтва створені згідно композиційних закономірностей що в свою чергу ґрунтуються на художніх традиціях. Зокрема виділяють наступні закони створення художніх творів:

  • цілісності (властивість і якісний показник художнього твору, що синтезує елементи, частини в єдине неподільне ціле; основні риси цілісності - неподільність, підлеглість і групування елементів,частин композиційної структури твору);

  • тектоніки (гармонійна взаємозалежність формотворення що виражається формулою: функція-матеріал-конструкція-форма).

У дпм, окрім основних законів, діють закони масштабу, пропорційності і контрасту.

Широко застосовуються в дпм такі композиційні прийоми як ритм (повторюваність окремих елементів), симетрія (чіткий порядок у розташуванні і поєднанні елементів), асиметрія (відсутність жодної симетрії), спрощення (узагальнене спрощене зображення природних форм), стилізація (збагачення спрощених форм декоративними елементами), динаміка (зоровий рух), статика (спокій врівноваженість).

Засоби виразності у дпм: фактура (спосіб подачі, формування поверхні твору), текстура (природний візерунок на поверхні матеріалу), колір (забарвлення), графічність (якість творів що за своїм виконанням нагадують графіку або мають з нею спільні засоби виразності: лінії, крапки, плями, силуети), пластичність (моделювання м’яких матеріалів, ліплення), ажурність (зображення, що містять наскрізні отвори, просвіти).

Колір в дпм має важливе значення, використання кольорів і відтінків пов’язане з багатою культурною традицією народу. Наведемо приклади символізму кольору у дпм:

  • Білий - чистота, невинність, світло;

  • Жовтий - сонце, світло, радість, ревнощі, заздрість;

  • Оранжевий - спека, енергія, радість, теплота, зрілість;

  • Червоний - вогонь, любов, пристрасть, боротьба, динамізм, гнів;

  • Пурпуровий - пишнота, гідність, влада, держава, зрілість, багатство;

  • Фiолетовий - затемнення ,старість, віра, совість, смиренність;

  • Синiй - нескінченність, космос, сум, холодність, вірність;

  • Блакитний, смарагдовий - кристал, холод, лід, вода;

  • Зелений - природа, спокій, молодість, безпека, надія;

  • Чорний - темрява, морок;

  • Сiрий - гідність, знання.

Особливістю творів дпм є те, що форма, співвідношення кольорів і об’ємів спрощуються та стилізуються. Стилізовані зображення людей, тварин, рослин, явищ природи приховують уявлення про світобудову, вічність, єдність з природою, добробут, здоров’я, любов… Ці уявлення виражені у різноманітних символах.

Важливим у дпм є також використання символів, що створювались і передавались поколіннями.

Символ (вiд грец. - знак, прикмета, ознака) у виглядi намальованого елемента, знака або предмета об’емно-просторової форми, виступає замiсть певних конкретних чи абстрактних понять, використовується для збереження та передачi iнформацiї, естетичних цiнностей. Вiн не зображає дiйсні явища, предмети, а позначає їх умовно без жодного натяку на достовiрнiсть чи подiбнiсть до дiйсного.

Символ може мiстити у собi у згорнутому виглядi багатоманітність, цiннiсть значень, iнформацiйних та експресивних смислiв, якi в процесi сприйняття символу людиною трансформуються в її свiдомостi в естетичне уявлення i насолоду.

Художній символ використовувався у раннiх формах культури. У рiзнi епохи символи змiнювали своє значення. Наведемо приклади символічних зображень у дпм:

  • джерело, криниця, рiчка - втамування духовної спраги;

  • чаша - доля, смерть;

  • рослини, зокрема квiти - вiчне цвiтiння, невмируща краса;

  • голуб, горлиця - любов, сум, смуток, чистота, цнота;

  • сокiл, яструб - сонце, небо;

  • орел - владна сила, торжество свiтла над темрявою;

  • лев - цар звiрiв, сила, злiсть, заздрiсть;

  • леопард, вовк- безстрашнiсть, геройство, ворожiсть, жорстокiсть;

  • змiя, вуж - оберег ,зло, лукавство, пiдступнiсть, обман.

Емблема (вiд грец. - оздоба) - семантичний засiб композиції, який часом замінює символ. Основа емблеми - вираження цiлого за його характерною, але разом з тим простою частиною, елементом чи атрибутом. Вона зображає предмети, знаки або постатi символiчного характеру.

ДПМ - включає в себе численні види художньої практики зокрема: вишивка, ткацтво, килимарство, гончарство, іграшка, художня обробка металу, дерева, шкіри, вироби з бісеру.

Вишивка — найпоширенiший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкiрi, холсті, виконане рiзними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоцiйних рiшень укранської народної вишивки зумовлене рiзнотипнiстю матерiалiв, технiк виконання орнаментiв, композицiй, колориту, якi мають численнi локальнi особливостi. Немає меж розмаїттю їх художньо-виражальних засобiв.

У розробцi класифiкацій (поділ за певними спiльними ознаками) i типолоії (поділ на групи, що різняться за суттєвими вiдмiнностями) вишивки дослiдники зважали на виразність основних ознак: матерiал i технiка, орнамент, композицiя, колорит, функцiонально-практичне призначення.

Матерiали зумовлюють художнiй рiвень твору. Згiдно з призначенням вишивальнi матерiали подiляються ва два типи:

1) основа, на якiй вишивають, - вовнянi, ллянi, полотнянi, домашнього виробництва тканини, шкiра, сукно, а пiзнiше - тканини фабричного виготовлення: перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, бамбак, сураж, муслiн, плис, шовк, шкiра та iн.;

2) матерiал, котрим вишивають: нитки ручнопряденi ллянi, коноплянi, вовнянi; нитки фабричного виготовлення - запал, бiль, кумач, волiчка, гарус, зсуканi вовнянi нитки, коцик, шнури, шовк; металевi, золотi та срiбнi нитки, корали, перли, коштовне камiння, бiсер, металевi пластинки - лелiтки, гудзики, сап’яновi стрiчки тощо.

Полотняний одяг переважно вишивали лляними, вовняними, ручнопряденими нитками, бавовняними фабричного виготовлення; вовняний — свити, кептарі, сердаки, гулі. Окрiм вищевказаних ниток, вишивали ще й шнурами, вовняними нитками фабричного виготовлення; перемiтки — заполоччю, шовковими, срiбними, золотими нитками; кожухи — вовною, сап’яновими стрiчками, шовком тощо. З середини ХIХ ст. дедалi частiше для вишивання використовували гарус, заполоч, а з початку ХХ ст. - нитки ДМС, мулiне, бiсер, шовк тощо.

За матерiалом вишивки подiляються на основнi типи: лляна, вовною, шовком, золотом (срiблом). Загальнопоширене в усiх районах України подєнання матерiалiв лежить в основi подiлу вишивок на окремi пiдтипи: золото-шовкова, вовняно-памутова тощо.

Технiка. Українська народна вишивка славиться багатством технiчного виконання. Безперечно, слово вишивка походить вiд слова шити. На думку дослiдникiв, давня назва вишивки - шити, шитво, шов. У народнiй термiнологй вишивка ще й зараз називається нашиттям, пошиттям, розшиттям, прошиттям тощо.

Шити, вишивати - означає рiзними способами протягати, закрiплювати нитку, заволочену в голку, наносити стiбки на тканину або шкiру. Вiд того, як цi стiбки прошивали тканину, як вишивальна нитка лягала на основу, через якi промiжки (скiльки ниток основи), чи були стiбки прямими, нахиленими чи скiсними, натягнутими чи вiльно постеленими на тканинi,— залежали вiдмiнностi, специфiка виконання.

Результати аналiзу збережених зразкiв вишивок Х-ХII ст. орнаментального й образотворчого гаптування (вишивання золотом, срiблом, шовком) дає змогу видiлити такi технiки, як «прокол», «шов по формi» «шов в ялиночку», «шов в прикрiп».

Вишивка розглядається як один iз видiв живописного мистецтва. Видiляється одноколiрна, двоколiрна, багатоколiрна вишивка.

За змiстом i формою орнаментальвих мотивiв вишивка переважно подiляється на геометричну, рослинну, зооморфну, орнитоморфну та антропоморфну.

Найпоширенiшi мотиви у традицiйному геометричному орнаментi вишивок — прямi, скiснi, ламанi й зубчасти лінiї, зигзаги, меандри, плетiнки, ромби, квадрати, трикутники, розетки, хрести, зубцi.

Рослинний орнамент характеризується розмаїттям зображень квiтiв, листя, квiткових галузок, дерев тощо.

Зооморфнi (птахи, орли, пiвники, зозульки) й антропоморфнi (зображення людини) мотиви здебiльшого геометризованi, пiдпорядкованi домiнуючим рослинним або геометричним мотивам.

Сюжетна вишивка бiльш поширена у культових виробах.

У ХІХ ст. мотиви архаїчного типу, наприклад, богинi-берегинi, змiни, доповнюються новими елементами, збагачуються засоби їх технiчного виконання. Відбуваються змiни в кольоровому рiшеннi (перевага полiхромності), складнi процеси переходу вiд чiтких геометричних до геометризовано-рослинних форм (водночас - співмiрність існування навiть в одних візерунках).

Серед розмаїтих варіантів композиційного вирішення вишивок переважають стрічкова, букетна, вазонна композиції.

Вишивка активно виконує комунікацийну функцію - зорову передачу информації від покоління до поколiння, від митця до митця. В наш час на території України найчастіше зустрічається вишивка хрестиком, гладдю, занизуванням і ін.

Гаптування – вишивка золотими або срібними нитками.

^ Художне ткацтво, килимарство — це ручне або машинне витотовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об’єднуе пiдтотовку сировини, прядіння ниток, виготовления з них тканин i заключну обробку: вибiлювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

^ Сировина й обладнання. Сировина для тканин: рослинна (льон, коноплі, бавовна), тваринна (вовна, кокони шовкопряда), хiмічна (штучнi, синтетичнi волокна) та металевi нитки — сухозлiтка тощо. Якiсть сировини, прядіння ниток (ручне, машинне; тонких, грубших, рiвних, меланжевото типу, зсуканих, скручених) позначається на структурi тканин. Упродовж вiків нагромадженi досвід тонкого розумiння матерiалу, знания всiх етапiв обробки волокон, ниток, вміння пiдтотувати і передбачити художнi ефекти майбутньої тканини. Важливу роль вiдiграє досконале володіння технологiчними процесами.

Основні техніки ручного ткання - просте полотняне, саржеве, перебірне, закладне.

У наш час виникають новi види тканих виробів: мiнiгобелени, серветки, накидки на телевiзор, хлiбницi (дерев’яна коробка для зберiгання хлiба), цукерницi, кашпо тощо.

Існують рiзнi технiки ручного ткання килимових виробiв, що впливає передусiм на зовнiшнiй вигляд поверхнi. Залежно вiд технiки виконання видiляються килимовi вироби з гладкою поверхнею i двобiчним орнаментом - безворсовi, з рельєфно виступаючими над основою нитками — ворсовi, комбiнованi i гобеленнi.

Ткацтво – сукупність виробничих процесів виготовлення тканини на ткацькому верстаті шляхом переплетення взаємно перпендикулярних текстильних ниток. До народних тканин належать сурові полотна, сукна, вовняні тканини, поштучні вироби (скатерки, рушники, хустки, пояси, рядна, намітки, плахти, запаски та ін.).

Примітивне ручне ткацтво виникло ще за часів неоліту як вид плетіння. Вважають, що ручний ткацький верстат виник ще за 5 тисяч років до н.е. Рання стадія ткацького виробництва на східнослов’янських землях припадає на період трипільської культури. Спочатку ткацтво було в Україні домашнім ремеслом. Мистецтво ткачів найяскравіше проявилось у виготовленні візерунчастих тканин. Провідними техніками візерунчастого ткацтва були:

  • класичний ручний перебір;

  • ремізно-підніжкове візерункове ткацтво;

  • техніка килимового закладного ткацтва.

Оздоблювалися народні тканини, крім тканого узору, ще вибійкою, гаптуванням або вишивкою. За узором, композицією і колористикою вони були досить різноманітні: смугасті, картаті, з геометричним чи рослинним орнаментом, прикрашені стилізованими мотивами птахів, тварин, дерев. Взагалі кольорове вирішення українських народних тканин було злагодженим, позбавленим строкатості. Переважали в основному світлі кольори полотна і білої вовни, коричневі, сірі відтінки. Чорний колір був типовим для тканин, з яких шили верхній одяг бойки і лемки. Поширеним був яскраво-червоний, а також синій. Рідше використовували кольори зелений, жовтий і фіолетовий. З XVIII - XIX ст. відомі імена досвідчених ткачів – П.Бідного, родини Голиків і Демченків, І.Златоглавнинна, Оболонських, І.Прилуцького, Я.Суходольського. У наш час особливо відзначились у цій галузі лауреати Державних премій України ім. Т.Г.Шевченка, заслужені майстри народної творчості України Г.Верес і Г.Василащук; заслужені майстри народної творчості України Н.Антончик, О.Балун, Н.Бабенко, М.Виноградська, П.Клим, Г.Денисенко, В.Ракоїд, Д.Єфремова та інші.

^ Косівські узорні тканинихудожні вироби ручного ткацтва, що виготовлялися на Косівщині та в гірських районах Івано-Франківської обл. на Україні. Найбільш характерними для Косівських тканин є поперечносмугасті узори, виконані в яскравих, золотисто-жовтих кольорах, що доповнюються блакитним, зеленим, фіолетовим та білим.

^ Буковинські узорні тканини - своєрідні ткані художні вироби зроблені на Буковини (Чернівецька область). Характерний геометричний і геометризовано-рослинний малюнок будується за принципом поперечносмугастих композицій.

^ Львівські узорні тканини.

Орнамент львівських узорних тканин в основному геометричний, з використанням елементів народного ткацтва. Колорит поліхромний, з перевагою теплих рожево-червоних, брунатних, світло-сірих тонів. Деколи вживається люрекс.

Безворсовi килими ручного виготовлення тчуть так званим килимовим закладним i гребiнчастим тканням. Килимове закладне ткання поширене в усiх районах України i має локальнi назви: «забирання» (на Схiдному Подiллi), «овивання» (на Захiдному Подiллi, Покуттi), «рахункове» (звiдти назва рахунковi килими.), «лiчильне» (на Волинi) тощо. Воно здiйснюється переплетенням двох систем ниток: основи (переважно лляних або бавовняних природного кольору) i зiткання вовняних ниток, пофарбованих у рiзнi кольори або природного кольору. У виготовленнi двобiчних безворсових килимiв на Полтавщинi, Київщинi, Чернiгiвщинi та у центральних і пiвденних районах України особливого поширення набула технiка гребiнчастого ткання (кругляння або свiльної нитки.). Спочатку тчуть орнаментальнi мотиви, а пiзнiше поле... Цiєю технiкою ткалi вiльно заокруглюють задуманi рослиннi мотиви, а на тлi довiльно окреслюють хвилястi лiнiї. Такою технiкою витканi класичнi украiнськi «квiтковi» килими.

Крiм безворсових одношарових двобiчних килимiв на Українi здавна виготовляли ворсовi килимовi вироби. Це багатошарова тканина з основою полотняного переплетення ниток i ворсових, що наступають над нею. Використовуються три системи ниток: основи, пiткання та ворсовоi нитки. Переплетенням ниток основи i пiткання утворюють каркасне полотно. Ворсовi кольоровi нитки рiзної довжини спецiальними вузлами щiльно прив’язують до ниток основи, прибивають нитки пiдткання, окреслюючи вiдповiдний малюнок або об’ємно-рельефнi акценти.

На Українi найдавнiшi ворсовi килими вiдомi з ХУI ст. - коци з Харкiвщини, Київщини, Чернiгiвщини. До ворсових виробiв належить унiкальний вид художнiх тканин - лiжники (локальнi назви: джерги, коци, налiжники, присiдки тощо). Це грубi вовнянi вироби з рельєфною поверхнею, двостороннiм ворсом довжиною 5-7 см. Технiка їхнього виготовлення: просте полотняне переплетення.

Окрему, оригiнальну групу утворюють так званi петельчастi тканини. В них основа тчеться полотняним переплетенням. Ткалi роблять човником два ходи ниток пiдткання і прибивають їх. За третiм ходом вводять додатковi, грубшi кольоровi нитки вiзерункового пiдткання, їх пропускають вiльно, не прибивають до основи. За задуманим вiзерунком в певних мiсцях витягують петлi до 2-8 мм над рiвнем основи i прибивають до полотнища двома ходами човникової основної нитки пiткання. Чергування рядкiв грунтового i вiзерункового пiткання утворює на гладкому, лицьовому, витканому полотняним переплетенням тлi рельєфний петельчастий орнамент. На Волинському Полiссi поширенi петельчастi килими iз зображенням птахiв, вазонів, квiтiв, а на Буковинi типовим є розетковий, ромбовий орнаменти.

На Українi популярнi килимовi вироби, витканi комбiнованою технiкою: полотняним переплетенням, закладним ворсовим тканням, круглянням тощо. Наприклад, у вiдомому килимi ХУIII ст. з гербом П. Полуботка вiзерунок витканий ворсом, а поле — двобiчним килимовим перебором.

Окрему групу утворюють гобелени (килими) - картини (шпалери), що виготовляються технiкою виборного ручного ткання, тобто тчуться окремими дiлянками. На Українi давнi гобелени мали назви дивани, опони, шпалери, коберцi, перистромати.

Термiн гобелен французького походження (вiд назви майстернi Гобеленiв ХУ ст.) i вже у ХIХ ст. вживався в Українi (щодо вiтчизняних виробiв). Гобелени виготовляли дрiбним кольоровим виборним ручним тканням. Матерiал: тонкi вовнянi, шовковi, бавовнявi, металевi золотi і срiбнi нитки тощо.

Крiм ручного ткацтва використовусться і машинний спосiб виготовлення килимiв, килимових дорiжок, покривал тощо.

Типологiя. За функцiональним призначенням видiляються килими: настiннi, настiльнi, залавники, полавники, декоративнi дорiжки, накидки на крiсла тощо.

Залежно вiд функцiональної ролi вирiшується i їхнiй орнамент, композицiя, колорит.

Змiст орнаментальних мотивiв, характер зображення — важлива основа подiлу килимiв за окремими групами: з геометричним, рослинним, геометризовано-рослинним орнаментом; сюжетно-тематичнi, домiнуючi мотиви орнаменту: ромби, розетки, квiти, квiтковi галузки, вазонки, дерева, птахи, качечки, людськi постатi та iн.

Розроблена чiтка система їхнього розташування на бiлому, чорному, коричневому, сiрому тлi. Найпоширенiшi композиції: поперечно-смугаста, концентрична, сiтчаста i вазонна. Важливу роль в орнаментально-композицiйнiй будовi килимiв вiдiграють кайма, обрамування, торочки тощо.

Полiфункцiональнiсть українських народних килимових виробiв, лiжникiв, гобеленiв, технiка їхнього виготовлення, орнамент i колорит — взаємообґрунтовуючi фактори, якi створюють ґрунт унiкального виду мистецтва, важливе художнє надбання українського народу.

^ Гончарство та художня кераміка - освоєння людиною глини — першого пластичного і порiвняно нескладного в роботі матеріалу. Матерiал для виготовлення мiсткостей (посуду) та магiчно-ритуальних фігур. Гончарне виробництво первiсних культур виходить переважно з практичних потреб і лише згодом, внаслiдок удосконалення технологiї, черепок стає тоншим, урiзноманiтнюється форма, звертається увага на оздоблення. Вже в епоху неолiту гончарнi вироби, передусiм ритуального призначення, набувають художньої виразностi, а заняття гончарством дедалi набирає творчого характеру.

Художня керамiка (вiд грец. - глина) - вироби, виготовленi з рiзних глин та iнших неорганiчних складникiв, якi для мiцностi черепка висушують і випалюють. Глина - легко доступний та унiкальний за своїми технологiчними й художнiми властивостями матерiал - пластична в час формування і досить тверда (мiцний черепок) пiсля випалу. Має широку розтяжку природних барв вiд бiлої, кремової, охристої до червоної, коричневої i темно-сiрої. Чарiвного ефекту керамiчним виробам надають спецiальнi фарби, а також прозорi та декоративнi поливи (глазурi).

^ Технологiчнi особлибостi. Протягом бiльш як семи тисячолiть свого розвитку вдосконалювалася художня керамiка. Первiснi гончарi формували вироби вручну, облiплюючи кошичок, камiнь, дерев’яну форму скибками глиняної маси завтовшки

з палець або обкручуючи за спiраллю стрiчку глини, поступово злiплюючи i вивершуючи конусоподiбну посудину iз гострим дном (так звана стрiчкова технiка). Посуд виходив товстостiнний, з порушенням округлостi та силуету форми. Однак ця найпримiтивнiша і найстародавнiша технiка витримала конкуренцiю гончарного круга і була добре вiдома раннiм слов’янам, а деякi племена Австралiї й Океанiї користувалися нею до кiнця ХIХ ст.

Винахiд гончарного круга (IV тис. до н.е.), спочатку ручного й повiльно обертового, а у середньовiччi швидкiсного, з ножним приводом, - став визначним переворотом у розвитку гончарного ремесла. Посуд, виготовлений на крузi, легкий, тонкостiнний, з гармонiйно-симетричними обрисами форми, чiткими орнаментальними смугами, лiнiями тощо. Майстри давньослов’янськоi керамiки (середина i тис.) користувалися ручним гончарним - кругом, що давало їм змогу виготовити тонкостiннi вироби урізноманітнено форми, рясно оздобленi рельефом i штампиковими вiзерунками у виглядi кружків ромбiв, трикутникiв, дужок тощо.

Розрізняють такі техніки виконання гончарних виробів:

  • вільне та стрічкове ліплення;

  • точення на гончарному крузі;

  • формування шаблоном (на крузі);

  • лиття із шкіллеру;

  • вiдминання (лiплення);

  • пресування.

Наведемо приклади найпоширенішого виготовлення гончарних виробів. Технiка формування шаблоном (на крузi) у давнину використовувалася при серiйному виготовленнi тарiлочок, мисочок, щоб досягти якнайкращої спiврозмiрностi. У ХVII ст. цеховi майстри, ремiсники в Європi знову звернулися до технiки лиття керамiчних виробiв. Вони прагнули якомога точнiше наслiдувати, копiювати старовиннi керамiчнi твори. З ХVIII ст. форми стали виготовляти з гiпсу. Їхня продуктивнiсть була вищою, нiж теракотових. Технiка лиття набула великого значения у ХIХ—ХХ ст. як репродуктивний принцип фабричного виробництва.

Технiка вiдмивання (лiплення) виробiв із маси у формах вiдома з часiв античної Грецii і Риму. Застосовувалася при виготовленнi посуду для щоденного вжитку, свiтильникiв, фiгурок тощо. У середньовiччi технiкою вiдминання виробляли кахлi, а сьогоднi вона незамiнною при виготовленнi виробiв із шматочкової маси.

Понад двадцять рокiв тому винайдено нову техніку - технiку напiвсухого пресування iз керамiчних мас малої вологостi. Найчастіше гончарні вироби мають різноманітне оздоблення. Оздоблення - декоративні покриття «глазурі». Глазур (декоративне покриття) - тонка легкоплавка силікатна сполука. Розрізняють такі технологічні види художньо - керамічних виробів: теракота, майоліка, фаянс, порцеляна, кам’яна маса (кам’янка), шамот.

Керамічні вироби утворюють сім родів: садово-паркова архітектурна кераміка (вироби, що оздоблюють будинок, ландшафт навколо будинку), обладнання житла (вироби, що є частиною стіни, стелі, або виконують певні побутові функції), посуд (місткості різні за призначенням і величиною - миски, горщики, близнюки, ринки, банька, флакон, пляшка, горнята, фігурний посуд – півні, барани, леви тощо), культові та обрядові предмети, предмети для обладнання культових споруд), іграшки (малі за масштабом -використовують для гри), прикраси (намисто, сережки, брошки, кулони).


Iграшки. Художня самобутнiсть української народної iграшки закладена її багатовiковою iсторiєю, традицiйнiстю, вiдчутним вiдгомiном язичницької давнини. На території України найдавнiшi прототипи iграшки виявленi в с.Мезин Коропського району Чернiгiвської областi. Це узагальненi жiночi постатi (за iншою версiєю - фiгурки пташок), а також маленькi анiмалiстичнi фiгурки вовка або собаки, виготовленi близько 25 тис. рокiв тому з мамонтового бивня. Першi були оздобленi ритмованим геометричним орнаментом (складнi меандровi завитки, скiснi, зигзагоподiбнi лiнiї тощо). Усi цi зооморфнi фiгурки, мабуть, мали обрядове, тотемне значення, а тому їх загалом можна вiднести до культової пластики малих форм i лише опосередковано пов’язувати з iграшкою, точнiше з її прадавнiми витоками.

У III тис. до н. є. у Древньому Єгипті були поширені іграшки з дерева та тканини, м'ячі з шкіри та статуетки тварин. З дерев'яних дощечок вирізувалися ляльки та розписувалися геометричним орнаментом. У древній Греції та Римі виготовляли іграшки з дерева, глини. По свідоцтвам істориків, вже у ті далекі часи майстрами були створені механічні іграшки. Виготовлялися також ляльки-маріонетки з теракоти та речі для ігор з ляльками, вовчки, брязкальця.

З глибини віків прийшли до нас традиції швейної іграшки - ляльки, пошитої з клаптиків тканини, хутра.

У трипiльцiв зародилася керамiчна дрiбна пластика жiночих статуеток у сидячiй позi, витончених стоячих жiночих постатей, а також рiзноманiтних фiгурок тварин (бики, корови, вiвцi, барани, конi та iн.), пов’язаних з iдеєю плодючостi. З’являються лiпнi порожнистi фiгурки пташок (могилькин с.Висоцьке Вродiвського району Львiвської областi), що згодом трансформувалися на зооморфнi iграшки-свищики.

Особливий iнтерес становлять керамiчнi яйцеподiбнi тарахкальця, моделi житла трипiльцiв iз деталями iнтер’єру, розписом, оскiльки серед iграшок наступних епох принцип моделювання — виготовлення мiнiатюрного посуду, вiйськового обладунку, знарядь праці - один iз важливих напрямкiв творчостi.

Про iграшки стародавнiх слов’ян важко щось стверджувати через вiдсутнiсть необхiдних вiдомостей. Найдавнiшi дитячi iграшки Київської Русi - вирiзанi з дерева коники, пташки (качечки). Крiм зображальних iграшок побутували і незображальнi, так званi технiчнi iграшки - мечи, луки, кульки, дзиги, трiскачки i под.

Керамiчна дрiбна пластика переважно зображала священних тварин, птахiв, фантастичних iстот, жiночi постатi Матерi-землi, вершникiв, фiгурки воїнiв тощо. Народна керамiчна, дерев’яна і плетена iграшка переважно була побiчним промислом основного виробництва - гончарства, художнього деревообробництва чи плетiння виробiв, а тому чистих iграшкоробних осередкiв дуже мало. Серед iграшок Поднiпров’я кiнця ХIХ ст. трапляються оригiнальнi дерев’янi кухлики для зачерпування рiдини; загальним обрисом вони нагадують качечку (с.Морквина Кiровоградської областi). Дерев’янi ляльки узагальненої форми видовженої статури характернi для с.Боровиця Черкаської областi.





Сторінка1/2
Дата конвертації28.12.2012
Розмір0.62 Mb.
ТипУрок
  1   2
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи