План лекції вступ Загальні закономірності формування держави. Специфічні риси державності І права в Стародавній Греції Становлення держави І права стародавніх Афін. Утворення Афінської держави icon

План лекції вступ Загальні закономірності формування держави. Специфічні риси державності І права в Стародавній Греції Становлення держави І права стародавніх Афін. Утворення Афінської держави



Схожі

НАВЧАЛЬНИЙ ПОРТАЛ «ГОТУЄМОСЯ ДО ЗАНЯТЬ»











ЛЕКЦІЯ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ„ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН”


ТЕМА 3


ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ


ЛЕКЦІЯ 3: "ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ"


Мета: виявити основні риси суспільного ладу, державного устрою та права Афін і Спарти як міст-держав, у яких яскраво виражені особливості давньогрецького полісу.

Завдання:

  1. Засвоїти загальні закономірності формування держави, специфічні риси державності і права у Гомерівській Греції.

  2. Охарактеризувати процес ставлення держави і права стародавніх Афін.

  3. Визначити основні тенденції розвитку афінської державності та її падіння.

  4. Визначити систему державного управління та пояснити характерні риси суспільного ладу Афін періоду демократії.

  5. Охарактеризувати джерела і систему права.


^

ПЛАН ЛЕКЦІЇ


Вступ

  1. Загальні закономірності формування держави. Специфічні риси державності і права в Стародавній Греції..

  2. Становлення держави і права стародавніх Афін. Утворення Афінської держави.

  3. Розвиток Афінської державності та її падіння.

  4. Суспільний лад, державний устрій Афін періоду демократії.

  5. Джерела та риси Афінського права.

Висновки

Література

Використана література:

  1. Макарчик В.С. Історія стародавнього світу. - К.: Атака, 2001.- с.37-55.

  2. История древней Греции.-М.: Высшая школа, 1986.

  3. Страхов М.М. Всесвітня історія держави та права. Вип. 1. Держава та право Староданього Світу. – Харків, 1994.-с.32-71.

  4. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. – М.: Юридическая литература, 1984. – с.34-43.

  5. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. – К., 1994. с. 96-125.

  6. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія - К..: Вентурі, 1995.-с.16-29.

ВСТУП.


В історико-правовій науці Стародавню Грецію називають античною (від лат. antiguus - стародавній) державою. Рабовласницький устрій цієї держави відрізняється від устрою держав Стародавнього Сходу. Первіснообщинний лад в античному суспільстві розкладався швидшими темпами, активно розвивалася приватна власність, у надвеликих масштабах застосовувалася рабська праця, а саме; рабство мало вже не патріархальний (домашній) характер, а класичний. Вільні громадяни, колишні общинники, проявляли активний спротив спробам родової, рабовласницької знаті закабалити їх. Це призвело до ранньої ліквідації боргового рабства, а це у свою чергу спричинило необхідність масового перетворення чужинців на рабів. Із цією метою велися незліченні війни із сусідніми племенами, народами, державами.

Державність у Стародавній Греції виникла спочатку у формі держав-міст, на базі колективу вільних і повноправних громадян. Згодом завдяки різним обставинам відбувається процес централізації, формується міцніша держава, хоч у Греції так єдиної держави і не виникло, а існували різноманітні союзи - Афінський морський, Пелопоннеський та ін.

^

Загальні закономірності формування держави. Специфічні риси державності і права в Стародавній Греції.




Історія Греції розвивається майже одночасно з державами Стародавнього Сходу. Уже в ІІІ тис. до н.е. на Балканському півострові існувало відносно розвинене суспільство, культура, писемність. У цей період відбуваються постійні переміщення народів (мігрували дорійці, ахейці, іонійці та ін.). Найбільш відчутним було переселення-завоювання частини Балканського півострова плем'ям дорійців. У І тис. до н.е. древньогрецькі племена остаточно переселилися й сформувалися. Перший період у розвитку Греції іменується Гомерівським (за ім'ям ймовірного автора епосів "Іліада" та "Одіссея" Гомера).

Дорійське завоювання Балкан прискорило розклад первіснообщинного ладу як у завойовників, так і у завойованих. Переможені народи масово переселялися на узбережжя Малої Азії, Північної Африки, у Крим, на Кавказ. Греція у цей період проводила колонізацію ще й з огляду на нестачу придатних для заселення та обробітку земель (Балкани є гористою територією, на схилах гір можливо було лише вирощення оливок, винограду, фруктів, а хліб доводилося ввозити); навіть виникала необхідність обмежувати дітонародження. Розвивалися ремесла, мореплавство, морська торгівля, рибальство; досить багато було корисних копалин (залізо, мідь, срібло, золото, глина, будматеріали тощо).

Упродовж ХІІ-ХІ ст. ст. до н.е. виникають колонії греків у східній, північній, західній частинах Середземномор'я, а потім - і у віддалених частина світу, наприклад, на узбережжі Чорного моря. Були організовані колонії в Італії та на о. Сицилія (Велика Греція) з такими містами як Кротон, Сіракузи, Агрігент. На березі проливу Боспору був побудований Візантій майбутній Константинополь). У Криму виникло місто Пантікапей (Керч), Херсонес, Корсунь, Ольвія (недалеко від упадання Дніпра в море). В Єгипті утворилася колонія мілетських купців.

У ХІ-ІХ ст.ст. до н.е. греки жили ще на стадії первіснообщинного ладу. Населення ділилося на роди, роди об'єднувалися у фратрії, фратрії-у племена (філи). Членів філ пов'язувала спільність походження, ведення господарства, спільність релігійного культу. Племена об'єднувалися у невеликі народи.

Людина, яка не належала до якогось роду, була поза суспільством і ніким не захищалася. Зберігався звичай кривавої помсти. Земля була у власності роду, але була розбита на ділянки, якими володіли окремі сім'ї; ці ділянки спочатку розподілялися за жеребом щороку, а потім закріпилися за сім'ями назавжди, перейшовши ще пізніше в приватну власність. З'являється рабство, але воно мало на печатках ще не класичний, а патріархальний характер. Населення займалося не лише землеробством, але й скотарством, ремеслами, торгівлею. Виникають численні укріплені міста. Але господарство у цілому носить ще натуральний характер, продукція виготовляється, головним чином, для власного вжитку.

Серед вільних людей поступово поглиблюється майнова нерівність. Верхівки родів поступово перетворюються у родову знать. До них попадає в залежність щораз більше людей. Але знать у гомерівський період ще не зовсім відокремилася, її представники особисто працюють у господарстві, виконують важкі роботи.
^

Органи влади.


Держави у цей період ще не було, але певні органи управління суспільством існували, а саме:

1. Рада старійшин (буле). До неї входили старійшини роду (усі або за вибором). Рада вела переговори з іншими племенами, складала клятви від імені общини, здійснювала судочинство. Спочатку сюди входили літні поважні люди, але з часом їх витіснила заможна знать.

2. ^ Народні збори (агора). Це збори всього дорослого чоловічого населення роду, фратрії, племені. Їх скликав Базилевс або Рада старійшин за потребою, напр., при вирішенні проблем війни й миру, щодо ходу військових походів, боротьби зі стихією. Кожен громадянин міг виступити на зборах, беручи до рук спеціальний жезл - знак того, що він виконуватиме публічну функцію. Голосування не було, а народ висловлював свою волю криком. Збори, як правило, закінчувалися до заходу сонця.

3. Вождь (Базилевс). Його обирали чоловіки роду, фратрії, племені. Це - військовий керівник, воєначальник, правитель із необмеженою владою. Він був рівним серед своїх воїнів, спав і харчувався разом із ними, у битвах із ворогами виступав у перших рядах свого війська. Його накази були обов'язковими до виконання. На війні він мав необмежене право життя й смерті над своїми воїнами. Він ніс також повну відповідальність за результати битви. Зате у разі перемоги він діставав кращі трофеї більше, ніж його воїни, рабів, трофеїв. У мирний час влада Базилевса носила швидше "батьківський" характер: він розглядав і вирішував різні в справи, конфлікти, управляв життям колективу, приносив жертви богам керував релігійними обрядами тощо.

^ Зародження грецької державності.

Подальший розвиток продуктивних сил, удосконалення знарядь праці і засобів виробництва, посилення експлуатації рабів призводять до остаточного розкладу первіснообщинного ладу. У VIII-VII ст.ст. до н.е. зростають привілеї родової Уявляється боргове рабство. Дедалі більше майнове розшарування породжує гострі соціальні й політичні суперечності між родовою аристократією та простим населенням (демосом), яке було спадкоємцями рядових общинників гомерівської доби. Демос, особливо міський, починає активно добиватися своєї (II управлінні суспільством і обмеження влади родової аристократії. У цей період розпочинається зародження грецької державності.

На території Балкан виникає багато т.зв. міст-полісів, здебільшого з тиранічними формами правління. Тирани - це одноособові правителі, вихідці із аристократії, які примкнули до демосу. Вони проводили енергійну політику обмеження прав старої родової знаті, конфіскували частину її земель, виганяли або вбивали прихильників старих порядків. Тобто, тиранія була агресивною як на той час формою влади. Щоправда, тирани проводили непослідовну політику, чим настроювали демос проти себе. Ось тому ранні тиранії були недовгочасними. Поваливши владу аристократів і відкривши простір для діяльності демосу, тирани втрачали свою владу, ставали непотрібними.

Після повалення тиранії виникають перші форми демократії (demos - народ, kratos - влада), тобто правління вільних корінних жителів усього поліса. У деяких полісах, де майнове розшарування було дуже відчутним, і виникла олігархія (влада небагатьох багатих).

Отже, у Греції з розкладом первіснообщинного ладу утворилося багато невеликих держав. Природні умови не сприяли їх об'єднанню (дикі гори, урвища ускладнювали спілкування між ними). Серед грецьких міст-держав найвпливовішими були Афіни і Спарта.

Основними містами-полісами були Афіни, Корінф, Мегари, Спарта, Фіви.

Грецький поліс являв собою місто із прилеглими до нього сільськими територіями.

Найбільший поліс, афінський, розташувався на площі 2500 кв. км., тоді як більшість полісів займали площу близько 250 кв. км.

Греки називали себе еллінами на честь свого стародавнього божества Елліна, а греками їх називали римляни. Усі інші народи були для них варварами, тобто "чужими" і менш вільними.

^

Становлення держави і права стародавніх Афін. Утворення Афінської держави.



Афінська держава виникла на південній частині Балканського півострова, т.зв. Аттиці - кам’янистому півострові майже без родючих земель, але з корисними копалинами; природні умови сприяли розвитку виноградарства, маслинництва, скотарства. Тут поселилися племена іонійців і виникло багато міст-полісів, які вели між собою постійні війни. Серед міст наймогутнішими були Афіни. Тут, як і в інших містах, діяли Рада старійшин, Базилевс, Народні збори. У Х-ІХ ст. ст. до н.е. тут розгорнулася гостра боротьба між ще досить міцною родовою аристократією та народом. На вимогу аристократії було утворено дві нові посади:

  • архонт (начальник, старший), його обирали на Народних зборах із середовища знаті;

  • полемарх (військовий вождь).

Посада Базилевса не була скасована, але стала другорядною. За ним зберігалися лише релігійні функції. На новостворені посади почали обирати виключно представників знаті спочатку на 10 років, а потім-лише на рік. З VІІ ст. до н.е. обирали вже не одного, а дев'ять архонтів, які створили колегію. Орган влади почав називатися Колегією архонтів. До неї входили і Базилевс, і Полемарх. Колегію переобирали щороку.

Рада старійшин (буле) була замінена новим органом - ареопагом. Його хоч і обирали на Народних зборах, але він складався з представників знатних, найбагатших сімей. Усі архонти після року діяльності автоматично входили в ареопаг.

^ Державний лад Афін





Ареопаг вирішував найважливіші питання управління суспільством, контролював за діяльністю службових осіб, обирав архонтів. Однак, держави на цей час ще не було.
^

Реформи Тезея


Першим кроком до утворення держави стали реформи Тезея (VII ст. до н.е.). Тезей об'єднав чотири найбільших племені (філи) в один народ із центром в Афінах. Кожне з чотирьох племен було поділене на три фратрії (усього 12 фратрій), кожна з 12 фратрій ділилася на 30 родів (тобто, було 360 родів).

Тезей поділив усіх вільних повнолітніх чоловіків на три розряди:

  • благородні (евпатриди); це родова знать, яка управляє суспільством;

  • землероби (геомори);

  • ремісники (деміурги).

Отже, влада у суспільстві закріпилася за знаттю. Усі справи, що стосувалися всього народу, вирішувалися центральними органами влади. Зароджується спільне для всіх афінське право.

Суспільство все більше ділиться за майновим критерієм. ^ Колегія архонтів, ареопаг - це вже не органи усього суспільства, а органи знаті. Евпатриди захопили найкращі землі, а геоморам залишили невеликі неродючі ділянки в основному на схилах гір. Геомори, щоб вижити, мусили брати позики в евпатридів, які потім не могли віддати, а тому втрачали свою землю або ставали борговими рабами. Така ситуація ще більше загострила відносини між аристократією і народом (демосом); вона могла у будь-який момент призвести до перевороту, революції. Поступкою аристократів була згода укласти збірник права, бо його відсутність давала їм можливість судити народ за вигідними для них правилами (Закони Драконта, 621 р. до н.е.).
^

Реформи Солона


Проте запис законів не змінив становище народу. У цей час на політичну арену вийшов філософ Солон - один із "семи мудреців". Він належав до евпатридів, але стояв на боці народу. Солон був поетом, людиною середнього достатку, багато подорожував, займався торгівлею. У 594 р. до н.е. його було обрано на посаду архонта з надзвичайними повноваженнями. Мислитель твердо стояв на боці демосу, був чи не першим, хто виступив на захист народу.

Солон провів реформи, які можна розділити на економічні та політичні.
^

Економічні реформи Солона


  • сисахфія або "скидання тягаря", тобто анулювання будь-яких боргів, які мала людина на цей момент;

  • ліквідація боргового рабства; відтоді не дозволялося заставляти особу (розглядати людину як заставу до повернення боргу);

Солон ужив заходів, щоб за рахунок громадських коштів викупити громадян, проданих у рабство за межі Аттики;

  • установлено свободу заповітів, тобто якщо в спадкодавця не було дітей, він міг заповісти своє майно будь-кому або віддати його на суспільні потреби;

  • запровадив нову, єдину для всіх племен монету, нову систему мір і ваги;

  • заборонив на деякий час вивозити з країни продовольство, крім олії; видав закон про обов'язок батька навчити сина будь-якого ремесла, а в іншому випадку син мав право відмовитися допомагати батькові чи утримувати його в похилому віці. Це було зроблено для подальшого успішного розвитку ремесел і торгівлі;

  • видано закон проти неробства.
^

Політичні реформи Солона


  • скасував владу родової аристократії (геронтократію) і встановив владу, що базувалася на майновому цензі (т.зв. тимократію);

  • аристократію було позбавлено привілеїв;

  • усіх вільних чоловіків було поділено на 4 розряди за майновим критерієм (1 мендими = 50 кг. або літрів сільськогосподарської продукції):

Усі політичні права почали залежати від майнового стану, а не від родової знатності. Бути архонтом, членом Ареопагу могли тільки особи з першого розряду. Особи з четвертого розряду не могли бути обрані на жодну посаду, а тільки брали участь у Народних зборах;

  • створено новий орган влади - Рада-400. Кожне з чотирьох племен обирало щороку по 100 представників з числа громадян 1-3 розрядів від 30 років. Рада-400 готувала справи для їх подальшого обговорення на Народних зборах;

  • засновано суд присяжних (Геліея). Це найвищий судовий орган, до якого обиралися чоловіки з чотирьох розрядів;

  • прийнято закон про політичну активність громадян. Його суть полягала в тому, що люди на Народних зборах мали відкрито говорити "так" чи "ні", а не відмовчуватися;

  • прийнято закони щодо фізичного виховання молоді, проти марнотратства жінок та ін.
^

Значення реформ Солона


  1. Солон розпочав еру політичних революцій, які давно назрівали в афінському суспільстві;

  2. Остаточно ліквідував первіснообщинний лад;

  3. Фактично створив Афінську державу.

Народ в цілому не був задоволений реформами: родова аристократія втратила свою колишню силу, а народ сподівався на рішучіші дії (переділ земель, конфіскація землеволодінь знаті тощо). Отже, знать вважала реформи надмірними, а народ - недостатніми. Солон зрікся влади і покинув на 10 років Афіни, взявши із громадян обіцянку не змінювати реформ, а часом перевірити їх ефективність.

Цей крок Солона не зупинив боротьби між аристократами та демосом. У 584 р. було збільшено кількість архонтів до десяти, причому евпатриди погодилися, що троє із них будуть геоморами і двоє - деміургами. Але й це не розрядило ситуацію. У 560 р. до н.е., спираючись на міську бідноту, владу захоплює тиран Пісістрат. Реформ Солона він не змінив, але провів додаткові заходи:

  • конфіскував частину земель у евпатридів на користь селян;

  • запровадив державний довгостроковий кредит селянам і ремісникам;

  • ввів інститут роз'їзних суддів, щоб люди не були змушені їздити у судових справах до Афін;

  • встановив єдиний поземельний податок;

  • сприяв утворенню афінських колоній, насамперед в Криму та на Кавказі;

  • провів масштабне будівництво в Афінах.

У 527 р. до н.е. Пісістрат помер і тиранами стали двоє його синів, політика яких була дещо іншою, а саме: посилився терор, збільшилися податки, чинилися розправи над інакодумцями. Незабаром одного із братів убили, а другий у 510 р. до н.е. зрікся влади. З новою силою розгортається боротьба демосу з аристократією, яка на цей раз завершується перемогою народу. На чолі Афін став вождь демосу Клісфен. У 509 р. до н.е. він проводить ряд реформ.

  • сприяв утворенню афінських колоній, насамперед в Криму та на Кавказі;

  • провів масштабне будівництво в Афінах.

У 527 р. до н.е. Пісістрат помер і тиранами стали двоє його синів, політика яких була дещо іншою, а саме: посилився терор, збільшилися податки, чинилися розправи над інакодумцями. Незабаром одного із братів убили, а другий у 510 р. до н.е. зрікся влади. З новою силою розгортається боротьба демосу з аристократією, яка на цей раз завершується перемогою народу. На чолі Афін став вождь демосу Клісфен. У 509 р. до н.е. він проводить ряд реформ.
^

Реформи Клісфена


Внаслідок цих реформ ліквідовано залишки родового ладу і сформовано афінську демократію.

Зміст реформ:

  • ліквідовано 4 родових племені і введено поділ на 10 територіальних філ. Кожна філа ділилася на три триттії, тобто було ЗО триттій. Кожна триттія ділилася на 3-4 деми, всього налічувалося 100 демів. Кожного громадянина було приписано до якогось дему, приналежність до дему була спадковою. Кожен громадянин поруч із своїм ім'ям повинен був указувати назву дему. Отже, на цей час було 10 філ, 30 триттій, 100 демів. Органами управління новими територіальними одиницями були Народні збори (Агора) як найвищий орган влади, колегія трьох епімелетів; кожна філа мала свого опікуна (бога або легендарного героя). Демами управляв демарх (щорічно обраний староста), триттіями - Народні збори, які щорічно обирали начальника.

  • утворено нові державні органи. Рада-400 була ліквідована у зв'язку з ліквідацією чотирьох племен. Замість неї утворено Раду-500, в яку обирали по 50 осіб від кожної з 10 філ. Створено Колегію 10-ти стратегів - по одному стратегу від кожної з 10 філ. Такі органи як Геліея, Ареопаг, Колегія архонтів продовжували діяти.

  • запроваджено остракізм (суд черепків). Його суть полягала у тому, що один раз на рік народ збирався на збори, щоб вирішити, чи є в країні особа, яка своєю діяльністю шкодить демократії. Якщо на це запитання відповідь була ствердною, то присутнім роздавали глиняні таблички (черепки), на яких вони писали ім'я цієї людини. За більшістю голосів таку людину виганяли з Афін на 10 (пізніше на 5) років без позбавлення громадянських чи будь-яких майнових або спадкових прав.



^

Розвиток Афінської державності та її падіння.



У першій третині V ст. Афінській державі довелося пережити нелегкі часи, пов'язані із агресивною політикою Персії, яка вже підкорила багато стародавніх держав. Перські царі називали себе царями чотирьох сторін світу і претендували на світове панування. Грецькі держави розглядалися Персією як наступний об'єкт завоювання. Перший напад датується 492 р. до н.е. перським царем Дарієм І. Над Грецією нависла реальна загроза поневолення. Врятувалася Греція випадково, бо перський флот потрапив у шторм і більша частина суден була потоплена. Перси тимчасово відступили. Перський цар відрядив до грецьких держав послів з вимогою добровільно підкоритися, але в Афінах послів скинули зі скелі, а у Спарті - утопили у колодязях. Це зумовило другий грецький похід, датований 490 р. до н.е. Афіняни перші пішли у наступ і здобули блискучу перемогу. Бій, який відбувся у Марафонській долині увійшов в історію, як приклад нечуваного героїзму, прагнення народу до свободи. У 480 р. до н.е. перська армія прорвалася у Аттику. Афіни були спустошені, усі воїни героїчно загинули. Афіни були спустошені, але не підкорені. Загроза перського поневолення була відвернена у 479 р. до н.е.

Наслідком греко-перських воєн було зміцнення Афін, ріст їх економічної та політичної могутності. Афіни стали організатором великого морського союзу грецьких держав, стали втручатися у справи сусідніх держав, поширювати на них дію свого права. Афіни поступово стали могутньою, хоч і невеликою державою. Збільшується населення Афін, кількість рабів, притік іноземців.

Найвищого розвитку досягла культура. Афіни вважалися центром філософської думки. Політичний лад стає дедалі демократичнішим. Були ліквідовані політичні функції Ареопагу. Знизився майновий ценз для посадових осіб.

На посаду першого стратега було обрано знаменитого політичного діяча, оратора, переможця олімпійських ігор Перікла. Він був відданий демократичним ідеям, піклувався про покращення умов афінського демосу. Період його правління вважається "золотим віком" Афін, тобто епохою найвищого розквіту.
^

Реформи Перікла.


Зміст реформ:

  • усіх громадян було зрівняно в політичних правах; політична посада не була пов'язана з майном.

  • введена оплата за державну та військову службу: навіть за участь у Народних зборах почали платити.

  • на усі державні посади почали обирати шляхом жеребкування, щоб кандидати були у рівному становищі.

  • сприяв розвитку науки та мистецтв. Організував оборонне будівництво у Афінах.

У V ст. до н.е. вибухнула війна демократичних Афін з аристократичною Спартою. Війна тривала близько 30 років. За цей час під впливом Спарти демократія в Афінах була ліквідована. Народ був усунений від влади (олігархічний переворот 411 р.). Ліквідовано демократичні інститути, усі виплати та допомоги громадянам, оплату за державну службу скасували, кількість повноправних громадян зменшено. Олігархи пробували керувати Афінами за допомогою терору, але це закінчилося невдачею. У 403 р. до н.е. війна закінчилася капітуляцією цієї грецької держави.

У другій половині IV ст. до н.е. грецькі держави стикаються із македонською загрозою. Македонія, маючи потужну армію, захоплює грецькі держави одну за одною. Майже усі вони, крім Спарти, увійшли до складу імперії Олександра Македонського. У 323 р. до н.е. ця імперія розпалася і Греція (у т.ч. й Спарта) була захоплена Римом.

^

Суспільний лад, державний устрій Афін періоду демократії.



Населення ділилося на дві групи: вільні та раби. Вільні ділилися на громадян і негромадян (чужинці, метеки, вільновідпущеники).

Повноправним громадянином був тільки той, чиї батьки були афінськими громадянами і перебували у законному шлюбі. Право громадянства вважалося священним. Дієздатність афінського громадянина наступала у 18 років, коли їх вносили до списків членів дему, у якому числився й їх батько. За недостойні вчинки позбавляли громадянства. Позбавлення громадянства (накладення атімії /безчестя/) означало для особи та її нащадків позбавлення права з'являтися в публічних місцях, служити у війську, бути позивачем чи відповідачем у суді, у них могли конфіскувати майно. Громадяни мали всі політичні, економічні права. Серед найважливіших прав:

  • право брати участь у Народних зборах;

  • право бути обраним на різні посади (з 30 років);

  • право на військову службу (з 20 років);

  • право на державну допомогу, на отримання трофеїв.

За важливі державні заслуги громадянина звільняли від літургій (громадський обов’язок, повинність) чи податків, наділяли почесними правами. Зберігався після реформ Перикла поділ громадян на чотири розряди, критерієм належності до яких був річний грошовий прибуток:

  • 1 - й розряд - 6 тис. драхм;

  • 2-й розряд - 3 тис. драхм;

  • 3-й розряд -1 тис. драхм;

  • 4-й розряд - менше 1 тис. драхм.

Як вважають дослідники, повноправними громадянами була лише 1/10 частина громадян Афін.

Обов'язком громадянина була військова служба й літургії. Від військової служби звільняли лише членів Ради-500, державних урядовців, власників кораблів, які служили державі.

Отже, усією повнотою економічних та політичних прав користувалися тільки громадяни-чоловіки. Жінки-афінянки політичних прав не мали.

Метеки - це чужинці, які постійно проживали в Афінах. Займалися в основному торгівлею, ремеслами, але купувати землю не могли. Політичних та економічних прав не мали. Шлюб метека з афінянкою вважався незаконним, діти від такого шлюбу громадянства не набували. Це були особисто вільні люди, які мали право вільного пересування, поселення. Метек мав мати опікуна серед громадян Афін, який представляв (переважно за оплату) його інтереси. Деяким метекам за заслуги перед Афінами надавали додаткові права, афінське громадянство. Метек сплачував спеціальний податок, за несплату якого його могли перетворити на раба. Майнове становище метеків різнилося.

Вільновідпущеники - це звільнені на волю раби. Їх правове становище було подібним до метеків.

Раби - це основна маса трудового населення. Громадянину Афін вважалося ганебно самому працювати. Раба вважали живим знаряддям праці, розуміючим інструментом. Головним джерелом рабства був військовий полон. Жодних прав раб не мав, він навіть не вважався людиною. Джерелами рабства були війни з негрецькими племенами і варварами, купівля рабів за кордоном, народження від батьків-рабів, віддача у рабство за злочини, а до реформ Солона - ще й за борги.

Було дві групи рабів: державні та приватні. Державні були у кращому становищі: могли мати своє господарство, сім'ю, укладати угоди; вони працювали на рудниках, у поліції (таку службу афіняни вважали ганебною), деколи були воїнами. За заслуги перед державою їх могли відпустити на волю. Приватні раби були у значно гіршому становищі. Убити раба господар не міг. Тільки суд міг засудити раба до смерті. Середнього достатку афінянин мав 12-15 рабів, заможний - близько 50 рабів. Популярною була здача рабів в оренду. м дозволяли шукати захисту від жорсткостей господаря у спеціальних улках для рабів, міг просити суд продати його іншому господареві.
^

Державний устрій у період демократії.


Структура органів влади:

1. Народні збори - це найважливіший орган влади. У зборах брали участь тільки чоловіки від 20 років, громадяни Афін. На збори збиралося близько 6-8 тис. осіб. Скликалися збори спочатку раз на місяць, а потім - чотири рази на місяць, у разі потреби скликалися позачергові збори. Голосували криком, а згодом - підняттям руки, чорними та білими камінцями. За порядком стежили 30 наглядачів, які мали у розпорядженні поліцейський загін. Перед початком зборів приносили жертви, читали . Збори розглядали будь-які питання щодо внутрішньої та зовнішньої безпеки, були найвищою судовою інстанцією (антидержавні злочини, справи про хабарництво державних урядовців).

2. Буле (Рада-500). Це своєрідний уряд країни. Рада попередньо заслуховувала і обговорювала усі питання, які виносилися на обговорення Народних зборів. Без рішення Ради-500 Народні збори не могли прийняти жодного закону, постанови. Рада мала широкі повноваження у фінансовій сфері. Рада відала випуском грошей, наглядала за військом, флотом. Вона здійснювала дипломатичні відносини з іншими державами. Рада піклувалася про храми, громадські будівлі, влаштовувала свята.

3. ^ Службові особи. Їх обирали на ці посади на Народних зборах чи зборах племен. Обраний на посаду не міг відмовитися від неї. Службових осіб обирали голосуванням чи жеребкуванням на один рік. Не можна було займати одну і ту ж посаду два рази підряд або дві посади одночасно. Усі службові особи проходили спеціальну перевірку, в ході якої з'ясовувалися їх професійні здібності, моральність, відсутність боргів. До службових осіб відносилися командир кінноти, державний скарбник, завідувач театральними виставами та ін. Службові особи були підзвітні, їх постійно контролювали. До рис афінських урядовців відносилися: безоплатність (до реформ Перікла), колегіальність, виборність, підзвітність, короткотерміновість.

4. ^ Колегія архонтів. Деякий час були найвищими посадовими особами. Спочатку архонт був один, потім - дев'ять, потім - сорок. Їх компетенція зводилася до релігійних, культових функцій, судочинства. Вони приймали , справи до розгляду і потім передавали їх у відповідні суди.

5. ^ Колегія стратегів. Входило 10 осіб. Спочатку були тільки військовими вождями, а потім стали найвищими посадовими особами в державі. Стратеги мали право судити своїх воїнів.

6. Геліея (суд присяжних). Складалася із 6 тис. осіб, чоловіків, громадян Афін від 30 років. В кожній із 10 філ було по 600 суддів (500 основних, 100 - запасних). Геліея контролювала діяльність службових осіб, могла змінити законопроект, який вже прийнятий Народними зборами. Це був суд найвищої інстанції.

7. Ареопаг. У ранню епоху був найважливішим органом Афін, але потім був перетворений на судовий, і частково - у релігійний орган. Ареопаг стежив за громадською мораллю, дотриманням звичаїв.

^

Джерела та риси Афінського права.



Відомі основні джерела права:

  • археологами знайдено фрагменти законодавства грецьких міст-держав, численні договори.

  • твори Гомера "Іліада", "Одіссея", твори істориків Геродота, Ксенофонта, твори філософів Платона, Аристотеля.

  • судові промови ораторів - Демосфена, Лізія та ін.

  • звичаї.

  • закони. Перші писані закони - "Закони Драконта" (621 р. до н.е.). Вони були дуже суворими. Навіть за крадіжку овочів карали смертю. Історики образно говорили, що Драконт писав свої закони не чорнилом, а кров'ю. З V ст. до н.е. закони стали основним джерелом права. Їх приймали Народні збори і закони були обов'язковими до виконання усіма.


^ З V ст. до н.е. закони стали основним джерелом права. Їх приймали Народні збори і закони були обов'язковими до виконання усіма.



Крім законів були псефізми - це закони, обов'язкові до виконання лише конкретними особами. Повністю правоздатними і дієздатними були чоловіки-афіняни від 18 років. Жінка завжди була під опікою батька, чоловіка чи найстаршого сина; вона мала обмежену дієздатність. Метеки, чужинці, вільновідпущеники були обмежені в правах.

Право власності.

Спочатку приватної власності не було, а тільки общинна, колективна. У V ст. до н.е. вона набуває значного розвитку. Приватну власність розглядали як сукупність майна і благ, наданих державою. Відомий поділ речей на рухомі та нерухомі. Власником рухомої речі міг бути як афінянин, так і чужинець, а власником нерухомої - тільки афінянин, а чужинець - за спеціальним дозволом. Громадянин міг набути (придбати) нерухомість без будь-яких обмежень у межах свого дему.

Набути власність можна було первинним і похідним способами. Первинний - це коли річ ніколи не була чиєюсь власністю, а похідний - це купівля, обмін, дарування. Набування власності похідним способом здійснювалося на підставі публічної угоди, укладеної при відповідному урядовцеві, або реєстрували факт набуття речі у спеціальних реєстрах.

Право власності охоронялося кількома видами позовів:

  • позов власника майна до користувача, напр., орендатора про сплату домовленої ціни чи стягнення прибутків за користування майном; доказами у цьому позові служили |й свідки або письмова угода;

  • позов про власність;

  • спеціальний позов про порушення володіння його майном з боку інших осіб, напр., такий позов пред'являв власник поля, якщо хтось заважав йому обробляти поле чи збирати врожай.

Сторона, яка програла справу, сплачувала додатково ще й штраф на користь держави.

Зобов'язальне право.

Розрізняли два види зобов'язань: вільні та примусові (випливали з договорів чи правопорушень). Поняття договору розкрив філософ Аристотель у своєму творі "Риторика". Він наголошував, що договір - це спеціальний закон, який пов'язує між собою особи. Спочатку не існувало спеціальної форми укладення договорів, а достатньо було лише згоди сторін. Але у подальшому з метою полегшення доказу факту, укладаючи договори, почали застосовувати письмову форму. Текст договору підписували усі його сторони при свідках. Договір можна було укласти в присутності урядовця, зареєструвати його у спеціальних книгах. Зазвичай, форму укладення договору обирали самі сторони. На ранніх стадіях розвитку афінського права велике значення мало виголошення певних слів, формул.

Невиконання договірних зобов'язань до реформ Солона тягнуло особисту відповідальність боржника, його перетворення на боргового раба; після проведення цих реформ, була встановлена виключно майнова відповідальність, з'явилися такі способи забезпечення виконання зобов'язань, як завдаток, застава, поручительство.

Завдаток - це сума, яку виплачувала одна сторона договору іншій при укладенні угоди або незабаром після її укладення в рахунок майбутніх платежів і на підтвердження укладеного договору.

Застава - це передача боржником кредитору рухомих та нерухомих речей, які зберігаються у кредитора до сплати боржником боргу; при невчасній сплаті боргу, кредитор міг продати заставлене майно, компенсуючи собі позичене, а решту - віддати боржникові.

Поручительство - це взяття третьою, сторонньою, особою на себе відповідальності за своєчасну сплату боргу боржником.

Розглянемо окремі види договорів, врегульованих афінським правом.

  • договір купівлі-продажу. Предметом цього договору могли бути як рухомі, так і нерухомі речі, не вилучені із обігу, а також раби. Продаж чужих речей без дозволу їх власника заборонявся. Річ переходила у власність покупця лише після повністю виплаченої її вартості. Щоправда, допускалася виплата вартості речі по частинах. При продажу землі та будівель, сторони повідомляли про свій намір органи влади, які вивішували відповідне оголошення на агорі або про це доводили до відома громадськості через спеціальних посадових осіб - герольдів. У такий спосіб виявляли, чи не має хтось претензій до продавця або майна, яке він збирається продати. Існував закон, який передбачав відповідальність продавця за продаж хворого раба.

  • договір позики. Укладався у письмовій чи усній формі при свідках. Жінка без згоди опікуна не могла бути стороною такого договору. Предметом договору були, найчастіше, вино, гроші, зерно. У більшості випадків цей договір передбачав сплату відсотків -12-18% на рік, хоч часто розмір відсотків доходив до 30. При невчасній виплаті відсотків практикувалося нарахування відсотків на відсотки. Безвідсоткова позика надавалася для викупу з полону, оплати штрафу. Взяте у позику боржник повинен повернути у вказаний у договорі строк, у іншому випадку кредитор мав право на судовий позов до боржника, його поручителя (якщо такий був).

  • договір найму. Предметом такого договору були рухомі, нерухомі речі та найм послуг. Найчастіше наймали рабів, худобу, судна, будівлі, землі. Як правило, договір укладали письмово при свідках. Згідно із договором, наймодавець зобов'язувався надати на певний час у користування наймача якусь річ, обов'язково якісну. Наймодавець не міг продати цю річ до закінчення строку договору. Боржник мав вчасно вносити обумовлену платню, напр., за нерухомість 7-8,5% річних від вартості нерухомості. При несвоєчасній сплаті орендної плати власникові надавали право звертатися до суду або самому вживати заходів до недобросовісних наймачів (розібрати дах, зняти вікна чи двері тощо). Наймач за договором зобов'язувався повернути річ у такому ж стані, в якому позичив її. Договір був строковим, або безстроковим. Наймач навіть міг передавати найняті речі у спадок. Такий різновид цього договору, як особистий найм, практикувався рідко, бо в Афінах здебільшого використовували працю рабів, а не найманих робітників.

  • договір підряду. Суть цього договору полягала у тому, що особа чи група осіб укладала договір на виконання громадських робіт, напр., проведення каналу, будівництво дороги, осушення болота. Ця особа (група осіб) могла у свою чергу наймати фахівців, робітників, забезпечувати їх будматеріалами, але не вони несли відповідальність перед замовником за якість і своєчасність виконаної роботи, а підрядчик.

  • договір зберігання (поклажа). За цим договором одна особа віддавала іншій на безоплатне зберігання якусь річ без права користування нею. Особа, що прийняла річ, мала добросовісно берегти її, повернути власнику за першою ж його вимогою. Зберігач міг вимагати відшкодування збитків, яких він зазнав, зберігаючи річ.

  • договір товариства. В Афінах громадяни об'єднувалися на підставі договору у товариства й утворювали спільний майновий фонд. Усі члени товариства робили фінансові внески й за розміром цього фінансового внеску ділили прибутки. Члени товариства несли один перед одним відповідальність за збитки, спричинені несумлінним, безгосподарним веденням справ. Відомими були товариства торговельні, корабельні, банківські, співтрапезників (неодружені, вдівці об'єднувалися для організації спільного харчування), релігійні товариства, товариства поетів тощо.
^
Шлюбно-сімейне право.
Вступ у шлюб був обов'язковим. Небажання одружуватися не каралося, але розглядалося як лихо, бо безшлюбність призводила до припинення роду. Безшлюбність не давала можливості займати певні посади (архонта, стратегів тощо). Законним був шлюб між повноправними афінянами. Одруження з чужинцями, негромадянами засуджувалося. Шлюбний вік: для чоловіків - 18 років, для жінок - 14 років.

У гомерівський період шлюб укладали у вигляді договору про купівлю дівчини між батьком нареченої і нареченим. Наречений платив худобою, золотом, а батько, у свою чергу, робив нареченому дарунок. Пізніше договір зберігається, але при його укладенні обов'язково мали бути свідки; наречену згоди не питали; при укладенні угоди обов'язково узгоджували розмір приданого дівчини. Доповненням до угоди була шлюбна процедура релігійного характеру.

Існувала й інша форма укладення шлюбу - в суді або в органах влади. Перешкодою для укладання шлюбу був близький родинний зв'язок (брат - сестра). Дівчина-спадкоємниця (якщо у батька не було синів) мусила вийти заміж за найближчого кровного родича, щоб успадкована нею земля та інше майно не потрапили до чужого роду.

Афінська сім'я була моногамною. Для чоловіка допускалося співжиття з рабинею, бо ці відносини не породжували правових наслідків. Дружина проживала в окремій, жіночій, частині будинку; її інтереси обмежувалися колом домашніх справ, управлінням рабинями. Жінки могли виходити з дому тільки зі служницями.

Припинення шлюбу наступало:

  • через смерть одного із подружжя;

  • через розлучення;

  • унаслідок позбавлення громадянських прав (накладення атімії).

Для чоловіка розлучення було простою справою. Він міг у будь-який момент повернути дружину її батькам разом із приданим. Якщо ж розлучення було спричинене негідною поведінкою дружини, то приданого чоловік їй не повертав. Чоловік міг пробачити вину дружині, але тоді йому загрожувала атімія. Якщо ж розлучитися бажала дружина, то вона мала звернутися з письмовою скаргою до спеціального архонта. Чоловік (за згодою дружини) міг видати її заміж за іншого.

Влада батька над дітьми була дуже широкою. Навіть перебуваючи у шлюбі, афінянка підлягала крім влади чоловіка, ще й владі батька (опікуна). Протягом перших п'яти днів після народження дитини батько вирішував, чи його це дитина. Тільки після визнання дитини батьком, вона ставала членом сім'ї. До реформ Солона існувало право батька продати або віддати своїх дітей у рабство за борги, проте збереглося право батька вигнати дитину із сім'ї за неповагу, право віддати дитину на виховання в іншу сім'ю.


^ Навіть дорослі діти, які мали свої сім'ї, були зобов'язані слухатися батьків.



Громадянам, які мали тільки дочок або були бездітними, дозволялося усиновлення (удочеріння). Не мав права всиновлювати громадянин, який сам був усиновленим. Коли в усиновителя згодом народжувався син, то усиновлення все одно залишалося дійсним, усиновлений був рівний у правах з рідними дітьми, спадкував майно батька нарівні із ними. Усиновлення могло бути розірване тільки за взаємною згодою обох сторін. Усиновлений міг зробити це й в односторонньому порядку, але тільки тоді, коли залишав названому батьку свого сина.

Поширеною була опіка, яка встановлювалася над неповнолітніми, жінками й душевнохворими шляхом запису у заповіті або урядове (державою). Опікун повинен був утримувати підопічного, забезпечити його навчання, здобуття професії, захищати його інтереси, управляти майном. Опікуна за недобросовісне виконання обов'язків притягали до відповідальності. Опіка тривала до 18 років або до одруження дівчини. Протягом п'яти років після припинення опіки підопічний міг оскаржити дії опікуна.

Спадкове право.

Спочатку спадкували тільки за законом. Реформи Солона ввели заповіт. Спадкували у першу чергу сини, між якими порівну ділили майно. Дочки при наявності синів не спадкували, але їх брати мали забезпечити своїм сестрам за рахунок спадщини придане. При відсутності синів спадкували дочки. Спадкоємці не могли відмовитися від спадку. Позашлюбні діти не спадкували. Якщо померлий не мав дітей, то спадкували, в першу чергу, його брати та племінники (при їх відсутності - сестри та племінниці), в другу чергу - дядьки, двоюрідні брати та їх діти.

Заповідати майно міг тільки громадянин, у якого не було синів. ^ Заповіт мав відповідати таким умовам: заповідач повинен бути дієздатний та правоздатний, при здоровому глузді, повинен складати заповіт без фізичного чи психічного примусу, не мав мати синів. Не мали права заповідати жінки, неповнолітні, усиновлені сини, особи, які займали державні посади, пов'язані з матеріальними засобами, аж доки їх звіти не будуть затверджені. Заповіт укладали у присутності свідків в усній або письмовій формі. Письмовий заповіт передавали на зберігання довіреній особі або властям. Заповідач міг у будь-який момент анулювати свій заповіт.

Кримінальне право.

Під поняттям «злочин» стародавні греки довший час вважали дію, яка викликала будь-які негативні наслідки. До уваги не бралося, учинений злочин умисно чи з необережності. Але вже Драконт у своїх законах розрізнив навмисне вбивство та вбивство з необережності. Загалом у кримінальному праві зберігалося чимало пережитків первіснообщинного ладу, напр., ініціатива у порушенні кримінальної справи належала потерпілому чи його родичам, а не органам держави, за норму вважалася матеріальна компенсація за вбивство родича. Позов носив приватний, а не публічний характер, допускався самосуд. Держава була ініціатором порушення кримінальної справи тільки при таких злочинах, як зрада, втеча до ворога, розголошення державної таємниці, ухилення від військової служби.

У V – ІV ст. ст. кримінальне право досягло значного розвитку й у ньому вже почали розрізняти такі види злочинів:

  • антидержавні злочини (зрада державі, шкода демократії, перехід на бік ворога);каралися смертною карою з конфіскацією майна й викиданням тіла злочинця за межі держави, атімією злочинця й членів його родини;

  • злочини проти порядку управління (розтрата державних коштів, зловживання владою); карали відшкодуванням шкоди у 10-кратному розмірі;

  • злочини проти релігії (зневіра в існуванні богів, невиконання обрядів); карали смертною карою або вигнанням із конфіскацією майна;

  • злочини проти особи (вбивство, підпал, тілесні ушкодження);

  • злочини проти честі особи (образа словом чи ділом);

  • злочини проти моралі (подружня зрада);

  • злочини проти майна (крадіжка, пошкодження майна).

Види покарань:

  • смертна кара (скидання в провалля, отруєння, вішання, забивання камінням, розпинання на хресті);

  • продаж у рабство; цей вид покарань не застосовувався до громадян Афін;

  • тілесні покарання (побиття батогами, відрубування рук, ніг);

  • штрафи, конфіскація майна;

  • ув'язнення;

  • атімія (позбавлення людини прав), яка часто супроводжувалася конфіскацією майна;

  • тимчасове або пожиттєве вигнання (напр., при остракізмі).
^

Судовий процес


Порушити судову справу могли тільки чоловіки-афіняни, за жінок це робили чоловіки, за рабів - їх господарі, за метеків - їх представники. За реформами Солона злочини поділялися на важкі та легкі.

^ Головні ознаки судового процесу:

адвокатів не було, але були помічники у написанні промов {логографи) і т.зв. оратори-помічники. Обидві сторони процесу промовляли кілька вступних фраз, а усе решту за дозволом судді промовляв оратор. Час виступу ораторів обмежувався і визначався за водяним годинником - клепсидрою. Але в особливо складних справах судове слухання проводилося без обмеження у часі - без води.свідків-рабів могли допитувати із застосуванням тортур (підвішування, вливання у ніздрі оцту, припалювання тіла розпеченим предметом тощо).

Було два різновиди процесів:

  • приватний (порушувався тільки за заявою потерпілого чи його представника);

  • державний (порушувався за ініціативою державних органів).

Приватний процес потерпілий міг перервати у будь-який момент, а державний мусив доводити до кінця (під загрозою штрафу в тисячу драхм). Позивачі в приватному процесі платили суду мито, а позивачі в публічному звільнялися від сплати мита. Виклик обвинуваченого в суд здійснював сам потерпілий при свідках. Якщо обвинувачений не з'являвся, справу розглядали без його участі.

Доказами були: власне зізнання, документи, покази свідків, у т.ч. й рабів, присяга сторін.

Після закінчення попереднього слідства усі докази вміщували в спеціальні посудини, які опечатували. Нові докази вже до уваги не бралися. Після цього призначали день суду. На суді виступали сторони, яким надавався однаковий час. Судове засідання закінчувалося таємним голосуванням суддів чорними та білими камінцями щодо вини обвинуваченого, а потім вибирали покарання. Судові рішення можна було оскаржувати в найвищому суді - Геліею, рішення якої були остаточні.

ВИСНОВКИ


Таким чином підведемо підсумок:

^ 1. Виникнення державності у Стародавній Греції проходило спочатку у формі міст-полісів, які пізніше перетворюються у міцніші держави; єдиної держави у Греції так і не виникло.

2. Гомерівська Греція - перший у розвитку Стародавньої Греції період, який характеризується розкладом первіснообщинного ладу, створенням колоній, збереженням звичаю кривавої помсти, появою рабства, колективною (спочатку) формою власності на землю.

3. Органи влади Гомерівської Греції: Рада старійшин (Буде), Народні збори (Агора), вождь (Базилевс).

4. Реформи Тезея: об'єднання чотирьох найбільших племен в один грецький народ; кожне плем'я ділилося на чотири фратрїї (12 фратрій), кожна із 12 фратрій ділилася на 30 родів (360 родів); поділ населення на три розряди: евпатриди, деміурги, геомори.

5. Реформи Солона: анулювання усіх боргів, ліквідація боргового рабства; встановлення свободи заповітів; запровадження нової монети, системи мір та ваги; скасування влади родової аристократії та встановлення влади, що базувалася намайновому цензі, створив нові органи влади (Раду-400, Геліею) та ін.

6. Реформи Ктсфена: ліквідував чотири родових племені та ввів події на 10 філ, створив нові органи влади (Рада-500, Колегія 10-ти стратегів, демархи, колегія трьох епімеяетів), запровадив остракізм.

7. Реформи Перікла: зрівняв усіх громадян у правах, увів оплату за державну та військову службу, започаткував процедуру жеребкування при обранні на державні посади, сприяв розвитку ремесел, торгівлі тощо.

8. Суспільний лад періоду демократії: населення поділялося на вільних та рабів; вільні ділилися на громадян інегромадян (чужинці, метеки, вільновідпущеники).

9. Державний у стрій періоду демократи: Народні збори, Рада-500. Колеіія архонтів, Колегія стратегів, Геліея, Ареопаг, службові особи.

10. Джерела права: фрагменти законодавства міст-полісів, твори Гомера, Геродота, Ксенофонтатаін., судові промови ораторів, звичаї, закони Драконта, псефізми тощо.


ЛІТЕРАТУРА





    1. Макарчук В.С. Історія стародавнього світу. – К.: Атіка, 2001.- с.37-55

    2. История древней Греции. – М.: Высшая школа, 1986.

    3. Страхов М.М. Всесвітня історія держави та права. Вип. 1. Держава та право Стародавнього Світу. – Харків, 1994. -с.32-71

    4. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. – М.: Юридическая литература, 1984.- с.34-43.

    5. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн. Хрестоматія. – К.: Вентурі, 1995. - с. 16-29.

    6. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. – К., 1994. - с.96-125




www.konspect.com





Скачати 350.71 Kb.
Дата конвертації01.02.2013
Розмір350.71 Kb.
ТипЗакон
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи