Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня icon

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня



Схожі
  1   2   3




НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО


ХУТОРЯН Наталія Миколаївна


УДК 349.233 (043)


ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ

МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН


Спеціальність 12.00.05 - трудове право;

право соціального забезпечення


Автореферат


дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук


Харків - 2003

Дисертацією є рукопис.


Робота виконана у відділі проблем цивільного, трудового і підприєм­ницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.






















Офіційні опоненти:










доктор юридичних наук, професор

^ РОТАНЬ Володимир Гаврилович,

Таврійський національний університет ім.В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України, професор кафедри господарського права;









доктор юридичних наук, доцент

^ ПИЛИПЕНКО Пилип Данилович,

Львівський національний університет ім. І.Франка

Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедрою трудового, аграрного та екологічного права;










доктор юридичних наук, доцент

^ ЧАНИШЕВА Галія Інсафівна,

Одеська національна юридична академія

Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедрою

трудового права та права соціального забезпечення, декан

соціально-правового факультету.










Провідна установа:










Національний університет внутрішніх справ МВС України, кафедра трудового, аграрного, екологічного права (м. Харків).


Захист відбудеться « _^ 27_ » _березня_ 2003 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юри­дичній академії України імені Ярослава Мудрого (вул. Пушкінська, 77, м. Харків, 61024).


З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юри­дичної академії України імені Ярослава Мудрого (вул. Пушкінська, 77, м. Харків, 61024).


Автореферат розісланий «_14_» _лютого_ 2003 року.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Спасибо-Фатєєва І.В.

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми. Проголошення України демократичною, соціальною та правовою державою, найвищою соціальною цінністю якої є людина, обумовлює необхідність реформування трудового законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними нормами і стандартами.

У чинному Кодексі законів про працю України детально врегульована лише матеріальна відповідальність працівників, окремі ж випадки матеріальної відповідальності роботодавця розпорошені по всьому КЗпП і не врегульовані в ньому в окремій главі; у діючому законодавстві не знайшли також свого закріплення питання матеріальної відповідальності сторін колективних трудових правовідносин. У КЗпП України ті чи інші питання матеріальної відповідальності регулюються із зміщенням гарантій на користь однієї із сторін без врахування інтересів іншої сторони трудового правовідношення.

Підготовка проекту нового Трудового кодексу України вимагає розробки концепції побудови Кодексу в цілому і кожного з його розділів, одним з яких є розділ, що регулює матеріальну відповідальність сторін трудових відносин. Це в свою чергу вимагає розробки концепції розвитку як трудових правовідносин взагалі, так і кожного із видів трудового правовідношення, особливе місце серед яких займають правовідносини з матеріальної відповідальності.

Слід зазначити, що питання юридичної відповідальності і, зокрема, матеріальної відповідальності в трудовому праві завжди знаходились у центрі уваги вчених правознавців. Проблеми юридичної відповідальності в загальній теорії права знайшли своє відображення в роботах С.С. Алєксєєва, Б.Т. Базилєва, С.М.Братуся, І.О. Галагана, О.С. Йоффе, В.М. Кудрявцева, В.В. Лазарєва, І.С. Самощенка, М.С.Строговича, М.Х. Фарукшина, Р.О. Халфіної, Л.С.Явича та багатьох інших вчених. Даній проблемі присвячені праці вчених трудового права радянського періоду: О.А. Абрамової, О.В. Абрамової, М.Й. Бару, О.Т. Барабаша, Е.С. Белінського, М.І. Данченка, Є.О. Кленова, Р.З. Лівшиця, В.Г.Малова, А.Р. Мацюка, В.І.Нікітінського, О.І. Процевського, А.В. П’ятакова, З.К. Симорота, В.М.Смирнова, П.Р. Стависького, Л.О. Сироватської, Г.І. Чанишевої та ін. У роки незалежності України проблемами матеріальної відповідальності в трудовому праві займалися В.С. Венедиктов, І.В. Зуб, Д.О. Карпенко, В.І.Прокопенко, В.Г. Ротань, М.П. Стадник, Л.І. Суровська та ін.

Незважаючи на ґрунтовні дослідження, проблеми юридичної і матеріальної відповідальності в трудовому праві не тільки не втратили своєї актуальності, а ще більше загострилися. Донині залишається спірним питання щодо поняття юридичної відповідальності взагалі та матеріальної відповідальності зокрема. У зв'язку з цим виникає необхідність дослідження матеріальної відповідальності в трудовому праві з метою виявлення в ній наявності не лише негативного, а й позитивного аспекту.

Актуальним залишається на сьогодні і дослідження підстави матеріальної відповідальності в трудовому праві та кожного з її елементів. Чекають свого нового вирішення питання щодо розмірів і порядку відшкодування сторонами заподіяної шкоди, врегулювання строків позовної давності з питань матеріальної відповідальності та ін.

Все вищезазначене свідчить про актуальність та необхідність проведення подальших наукових досліджень з проблем матеріальної відповідальності в трудовому праві.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин досліджувались в межах виконання планів науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України: «Цивільне і трудове правовідношення: теорія і практика» (1998–2000 рр., державний реєстраційний № 01990003589) та «Розвиток трудового права України в сучасних умовах» (2000–2002 рр., державний реєстраційний № 1010001006), остання тема виконувалась під безпосереднім керівництвом дисертанта.

^ Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концепції розвитку трудових відносин щодо матеріальної відповідальності в ринкових умовах, а також розробка на цій основі концепції правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових право­відносин у новому Трудовому кодексі України.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються такі ос­новні завдання:

– визначення етапів та дослідження особливостей розвитку законодавства про матеріальну відповідальність сторін трудових правовідносин;

– проведення аналізу регулювання матеріальної відповідальності в міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві для врахування міжнародних та європейських стандартів, а також передового зарубіжного досвіду в трудовому законодавстві України, що регулює матеріальну відповідальність;

– дослідження та уточнення поняття юридичної відповідальності;

– дослідження та визначення поняття та виявлення правової природи матеріальної відповідальності в трудовому праві в умовах ринкової економіки;

– визначення місця матеріальної відповідальності в системі трудових правовідносин;

– доведення трудової галузевої належності матеріальної відповідальності за немайнову (моральну) шкоду, заподіяну сторонам трудових відносин;

– визначення сторін матеріальної відповідальності в трудовому праві;

– дослідження особливостей трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності;

– класифікація видів трудового правопорушення;

– окреслення шляхів подальшого розвитку та удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин, формулювання моделей правових норм, що регулюватимуть матеріальну відповідальність в новому Трудовому кодексі України.

^ Об’єктом дослідження є трудові правовідносини щодо матеріальної відповідальності..

Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в умовах ринкової економіки.

^ Методи дисертаційного дослідження. У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, формально-логічний, історичний, нормативно-порів­няльний, системно-структурний та інші.

Діалектичний метод дозволив розглянути поставлені автором проблеми матеріальної відповідальності в трудовому праві в їх розвитку та взаємозв’язку. Застосування історичного методу у дисертаційному дослідженні дозволило показати розвиток теорії з питань матеріальної відповідальності та розвиток чинного законодавства, а також обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження цієї проблеми. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечливості в понятійному апараті матеріальної відповідальності та допоміг сформулювати висновки і рекомендації, які ґрунтуються на таких принципах логіки, як визначеність, послідовність і несуперечливість суджень. Метод аналізу та синтезу використовувався при дослідженні правової природи матеріальної відповідальності, елементів трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності; абстрагування та узагальнення – у процесі розробки дефініцій правових понять та категорій; формально-юридичний – при формулюванні нових правових норм і удосконаленні вже існуючих.

У дисертації використаний також метод нормативно-порівняльного аналізу як внутрішнього трудового законодавства України, так і міжнародно-правових норм та законодавства країн з високорозвиненою економікою, а також країн з перехідною економікою (Центральної та Східної Європи, країн СНД), що регулює питання матеріальної відповідальності. Це дало змогу автору всебічно і критично оцінити зарубіжне законодавство і обґрунтувати можливість імплементації деяких норм зарубіжного законодавства в трудове законодавство України.

За допомогою системно-структурного методу автором проведена класифікація видів трудового правопорушення та класифікація видів матеріальної відповідальності в трудовому праві, досліджено місце матеріальної відповідальності в системі трудових правовідносин.

Основні положення і висновки дисертації ґрунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, практики його застосування, досягнень загальної теорії права, трудового, цивільного права, інших галузей юридичної науки України та зарубіжних країн.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним науковим дослідженням проблем матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин, в якій вперше в Україні розроблена концепція розвитку правовідносин з матеріальної відповідальності в умовах ринкової економіки та на цій основі концепція правового врегулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин у новому Трудовому кодексі України.

Автором одержано такі результати, що становлять наукову новизну:

1. Вперше дано класифікацію етапів розвитку трудового законодавства з матеріальної відповідальності сторін трудового договору та проаналізовано і визначено особливості кожного з цих етапів.

1) перший етап – становлення й удосконалення законодавства про матеріальну відповідальність (розпочинається від моменту прийняття Кодексу законів про працю УСРР – 1922 рік і завершується 1970 роком); 2) другий етап – друга кодифікація трудового законодавства та подальший його розвиток (1970 р. – 1986 р.); 3) третій етап – етап перебудови (1986–1990 роки); 4) четвертий етап – етап побудови правової демократичної держави, становлення та розвитку ринкових відносин (1990 рік і донині).

Розвиток законодавства про матеріальну відповідальність сторін трудового договору характеризується:

а) врегулюванням та поступовим підвищенням розмірів обмеженої матеріальної відповідальності робітників і службовців, збільшенням кількості випадків повної матеріальної відповідальності і, отже, зміцненням захисту майнових прав підприємств, установ, організацій;

б) зниженням рівня гарантій робітників і службовців, порівняно з першою редакцією КЗпП УРСР 1971 року, при врегулюванні порядку стягнення матеріальної шкоди адміністрацією підприємства, установи, організації без попередньої згоди працівника;

в) захистом майнових інтересів працівників шляхом врегулювання окремих випадків відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємствами, установами, організаціями своїм працівникам, та поступовим підвищенням розмірів такого відшкодування.

2. Дістали подальшого розвитку положення про поділ юридичної відповідальності на позитивну і негативну, які в свою чергу поділяються на об’єктивну і суб’єктивну, та визначення цих понять.

Об’єктивна юридична відповідальність носить пасивний характер. Суб’єктивна юридична відповідальність може мати як пасивний, так і активний характер.

Об’єктивна позитивна юридична відповідальність - це сукупність норм, що регулюють правомірну поведінку особи та передбачають заходи заохочення.

Суб’єктивна позитивна юридична відповідальність - це дотримання правомірної поведінки особою, оцінка своєї поведінки відповідно до закріпленого в нормі права еталона та застосування заходів заохочення.

Об’єктивна негативна юридична відповідальність є формою примусу (санкція, передбачена в нормі) і засобом реалізації форми примусу (реалі­зації санкції).

Суб’єктивна негативна юридична відповідальність є добровільне чи примусове перетерпіння негативних наслідків майнового чи особистого немайнового характеру, закріплених у санкції правової норми, за вчинене правопорушення.

3. Новим є висновок щодо неідентичності та різного правового значення і змісту термінів «негативна юридична відповідальність» і «ретроспек­тивна юридична відповідальність», «перспективна відповідальність» і «позитивна відповідальність», а також висновок про те, що перспективна негативна і позитивна відповідальність як правовий інститут існує об’єк­тивно в нормах права без застосування до конкретного суб’єкта. Отже, пер­спективна негативна юридична відповідальність об’єктивно існує і до вчинення особою правопорушення.

4. Вперше зроблено висновок, що для матеріальної відповідальності в трудовому праві, як і для юридичної відповідальності взагалі, характерним є позитивний аспект, що обумовлюється наявністю майнового елемента в трудових відносинах, а також висновок, що позитивну і негативну матеріальну відповідальність суб’єктів трудових правовідносин обов’язково слід розглядати в об’єктивному і суб’єктивному аспектах.

5. Вперше дане визначення понять «об’єктивна позитивна матеріальна відповідальність», «суб’єктивна позитивна матеріальна відповідальність» «об’єктивна негативна матеріальна відповідальність» «суб’єктивна негативна матеріальна відповідальність» в трудовому праві.

Об’єктивна позитивна матеріальна відповідальність у трудовому праві – це сукупність норм, які передбачають майнові обов’язки однієї сторони трудового правовідношення, спрямовані на забезпечення майнових прав та виконання майнових обов’язків іншою стороною трудового правовідношення, та закріплюють матеріальні заходи заохочення за їх належне виконання.

Суб’єктивна позитивна матеріальна відповідальність у трудовому праві – це належне виконання стороною трудового правовідношення майнових обов’язків, спрямованих на забезпечення майнових прав та виконання майнових обов’язків іншою стороною трудового правовідношення, та застосування матеріальних заходів заохочення за їх належне виконання.

В об’єктивному аспекті негативна матеріальна відповідальність являє собою сукупність норм, які встановлюють матеріальні санкції за заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди стороні трудових правовідносин та можливість застосування засобів примусу для реалізації цих санкцій у випадку відмови від їх добровільного виконання.

Суб’єктивна негативна матеріальна відповідальність є добровільне чи примусове перетерпіння стороною трудового правовідношення негативних наслідків майнового характеру, закріплених у санкції правової норми, за заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди іншій стороні трудового правовідношення.

6. Вперше визначено сторони матеріальної відповідальності в колективному правовідношенні.

Стороною матеріальної відповідальності в колективному правовідношенні виступає трудовий колектив, група найманих працівників. Уповноважена профспілкова організація чи уповноважений найманими працівниками орган виступають стороною матеріальної відповідальності тільки в єдиному випадку – в разі заподіяння шкоди роботодавцеві при перевищенні повноважень, наданих їм найманими працівниками. Стороною матеріальної відповідальності перед трудовим колективом, групою найманих працівників виступає роботодавець.

7. Уперше визначено місце позитивної і негативної матеріальної відповідальності в системі індивідуальних трудових правовідносин. Позитивна матеріальна відповідальність, яка не виходить за межі нормальної поведінки, входить складовим елементом до основного трудового правовідношення. Що ж до правовідносин з матеріальної відповідальності, яка встановлена за діяння (правомірне або протиправне), яке виходить за межі норми, а така відповідальність може бути як позитивною, так і негативною, то ці правовідносини є похідними від основного трудового правовідношення.

8. Новим є висновок, що відносини з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної в результаті невиконання чи неналежного виконання колективних трудових обов’язків однією стороною трудових правовідносин іншій стороні колективних трудових правовідносин чи порушення прав іншої сторони колективних трудових відносин, повинні регулюватися трудовим законодавством.

9. Вперше зроблено висновок, що правовідносини з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної однією стороною колективного трудового правовідношення іншій, є видом колективних трудових правовідносин.

10. Новим є висновок, що колективні трудові правовідносини з матеріальної відповідальності є похідними від інших колективних трудових правовідносин (безпосередніх та опосередкованих) суб’єктів трудового права, оскільки вони виникають у результаті порушення останніх, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди.

11. Доведено трудо-правовий характер та матеріальну сутність відповідальності сторін трудових правовідносин за заподіяння немайнової шкоди.

12. Вперше обґрунтовано висновок, що термін «моральна шкода» не можна вважати правовою категорією, оскільки це категорія етики, тому пропонується вживаний у чинному законодавстві термін «моральна шкода» замінити на термін «немайнова шкода».

13. Вперше зроблено висновок, що матеріальна відповідальність виникає не лише за трудове майнове правопорушення, а й також за немайнове трудове правопорушення.

14. Дістало подальшого розвитку визначення поняття трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності. Трудове правопорушення сторін трудових правовідносин – це протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання стороною трудового правовідношення (індивідуального чи колективного) трудових обов’язків, яке спричинило заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди іншій стороні трудового правовідношення.

15. Уточнено класифікацію трудових правопорушень. В основу класифікації трудових правопорушень покладені такі критерії, як характер трудового правопорушення та суб’єкт трудового правопорушення. Виходячи з цих критеріїв, трудове правопорушення можна класифікувати на такі види: трудове майнове правопорушення сторони індивідуальних чи колективних трудових правовідносин (трудове майнове правопорушення працівника, трудове майнове правопорушення роботодавця, трудове майнове правопорушення трудового колективу, групи працівників або їх представницьких органів); дисциплінарний проступок працівника, немайнове правопорушення роботодавця щодо працівника; немайнове трудове правопорушення сторони колективного трудового правовідношення (роботодавця або трудового колективу чи його представницького органу).

16. Уточнено поняття вини в трудовому праві. Вину сторони трудового правовідношення можна визначити як психічне ставлення до вчинюваної протиправної дії чи бездіяльності, яка полягає у невиконанні чи неналежному виконанні своїх трудових обов’язків, та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності.

17. Вперше зроблено висновок, що гарантійна функція матеріальної відповідальності в трудовому праві повинна бути спрямована на однаковий захист майнових прав сторін трудового договору, що зумовлює закріплення в Трудовому кодексі України повного відшкодування роботодавцеві і працівникові заподіяної шкоди.

18. З метою забезпечення працівникові коштів на відтворення своєї робочої сили на перехідний період вноситься пропозиція щодо обмеження відшкодування роботодавцю лише прямої дійсної шкоди в повному розмірі. Що ж стосується прямої загальної шкоди, то вона повинна відшкодовуватись тільки в особливих випадках, передбачених законами. У цих випадках при притягненні працівника до повної матеріальної відповідальності слід виходити з того, що відшкодуванню підлягає пряма загальна шкода як дійсна, так і неотриманий прибуток, тобто та, яка є результатом протиправної дії (бездіяльності) і знаходиться у безпосередній причинній залежності від неї.

19. Вперше запропоновано структуру розділу «Матеріальна відповідальність сторін трудового правовідношення» в новому Трудовому кодексі України. Розділ повинен складатися із чотирьох глав, які б називалися: «Загальні положення», «Матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником», «Матеріальна відповідальність працівника перед роботодавцем», «Матеріальна відповідальність сторін колективних трудових правовідносин».

20. Вноситься пропозиція щодо формулювання загальної статті у главі «Матеріальна відповідальність працівника перед роботодавцем» у новому Трудовому кодексі України, яку доцільно викласти в наступній редакції: «Працівник зобов’язаний відшкодувати заподіяну ним роботодавцю пряму дійсну шкоду у повному розмірі, якщо інше не передбачено цим Ко­дексом.

Кодексом може бути передбачено відшкодування прямої загальної шкоди.

Під дійсною шкодою слід розуміти зменшення майна та майнових прав роботодавця.

Дійсна шкода проявляється у втраті, погіршенні або зниженні цінності майна, належного роботодавцю на праві власності або майна, що знаходиться в його користуванні, зменшенні його майнових прав, а також у здійсненні затрат для відновлення, придбання майна чи інших цінностей, або в здійсненні не передбачених грошових виплат.

Під загальною шкодою слід розуміти як дійсну шкоду, так і не отримані прибутки.

Під прямою шкодою слід розуміти шкоду, яка є безпосереднім результатом протиправної поведінки працівника і знаходиться з цією поведінкою в необхідному зв’язку».

21. Новою є пропозиція щодо обмеження випадків повної матеріальної відповідальності, тобто випадків відшкодування загальної шкоди лише законами.

22. Вперше вноситься пропозиція щодо доцільності викладення статті про повну матеріальну відповідальність у новому Трудовому кодексі України в такій редакції: «Повна матеріальна відповідальність це – відшкодування працівником заподіяної прямої загальної шкоди.

Під відшкодуванням прямої загальної шкоди слід розуміти відшкодування прямої дійсної шкоди, а також не одержаних роботодавцем доходів, які він одержав би, якби не було допущено трудове правопорушення.


Матеріальна відповідальність за пряму загальну шкоду може покладатися на працівника лише у випадках, передбачених Кодексом та іншими законами.»

23. Вперше сформульовано висновок про необхідність передбачити у главі «Матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником» нового Кодексу матеріальну відповідальність роботодавця у всіх випадках несвоєчасного виконання рішення органу з розгляду трудових спорів, якщо таке невиконання призвело до заподіяння шкоди.

24. Вперше вноситься пропозиція щодо встановлення в новому Трудовому кодексі України однакового строку позовної давності для сторін трудового договору для спорів, що виникають із заподіяння матеріальної шкоди, – один рік з дня виявлення шкоди.

25. Новою є пропозиція щодо закріплення в чинному трудовому законодавстві матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником за шкоду, заподіяну працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, в тій частині, в якій вона не відшкодовується із фондів соціального страхування згідно з Законом України «Про державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року.

^ Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях проблем матеріальної відповідальності в трудовому праві.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції автора можуть бути використані у правотворчості:

– при розробці проекту Трудового кодексу України та інших законо­давчих і підзаконних актів України, призначених регулювати трудові відносини і, зокрема, відносини з матеріальної відповідальності. Обґрунтовані в дисертації рекомендації сприятимуть більш ефективному застосуванню на практиці норм чинного законодавства, що регулює матеріальну відповідальність сторін трудових правовідносин.

Отримані результати можуть використовуватися у навчальному процесі в юридичних й інших навчальних закладах в процесі вивчення дисципліни «Трудове право України», а також при написанні підручників, науково-практичних посібників і розробці методичних рекомендацій.

^ Особистий внесок здобувача. Висновки та рекомендації, які є результатом дисертаційного дослідження і виносяться на захист, розроблені автором особисто. Дисертантом не використовуються наукові ідеї та результати, які належать співавторам опублікованих робіт.

У статті «Відповідальність при колективному підряді в промисловості» (співавтор Стадник М.П.) особисто дисертантом визначені сторони матеріальної відповідальності при колективному підряді, дано відмежування відповідальності підприємства перед трудовим колективом від відповідальності адміністрації перед підприємством, а також відмежування матеріальної відповідальності сторін колективного підряду, передбаченої трудовим правом, від майнової відповідальності за господарським правом.

У статті «Правові проблеми Загальної частини проекту Кодексу Украї­ни про працю» (співавтор Карпенко Д.О.) дисертантом самостійно досліджено і запропоновано уточнення в проекті Кодексу таких понять, як «працівник», «роботодавець», визначені сторони трудового договору, поняття «колективного договору», уточнено майнові обов’язки працівника перед роботодавцем.

У науковій статті «Особлива частина проекту Кодексу України про працю потребує вдосконалення» (співавтор Карпенко Д.О.) дисертантом запропоновані пропозиції щодо удосконалення статей глави «Матеріальна відповідальність сторін трудового договору».

У статті «Актуальні проблеми понятійного апарату проекту Кодексу України про працю» (співавтор Карпенко Д.О.) дисертантом самостійно розроблений спеціальний методологічний підхід щодо визначення та розміщення понятійного апарату в новому Кодексі України про працю та запропоновані конкретні визначення таких правових категорій, як «переведення на іншу роботу», «відсторонення від роботи», «припинення трудового договору», внесена пропозиція про доцільність закріплення в проекті визначень таких понять, як «пряма шкода», «дійсна шкода», «повна», «підвищена» матеріальна відповідальність, «моральна шкода».

^ Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях, зокрема, на науково-практичній конференції «Концепція розвитку законодавства України» (Київ, травень, 1996 р.); на науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи» (Харків, 25 червня 1997 р.); на міжнародній наукової конференції «Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем» (Київ, 17-20 жовтня 2000 р.); на науково-практичній конференції «Становлення і розвиток правової системи України» (Київ, 21 березня 2002 р.); на міжнародній науковій конференції «Україна: шляхами віків» (Київ, 15 травня 2002 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в публікаціях, а саме: в індивідуальній монографії та 23 наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України. Теоретичні висновки, пропозиції щодо удосконалення трудового законодавства з питань матеріальної відповідальності сторін трудового договору викладені також у написаних особисто автором відповідних розділах трьох колективних монографій.

^ Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (228 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 387 сторінок. Основного тексту - 363 сторінки.


^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


Розділ I дисертації «Історико-правовий розвиток матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Особливості розвитку законодавства про матеріальну відповідальність сторін трудових правовідносин» досліджуються історія розвитку трудового законодавства з питань матеріальної відповідальності. Законодавство про матеріальну відповідальність має свою специфіку і властиві лише йому етапи розвитку, які не у всьому співпадають із загальними етапами розвитку трудового законодавства, дослідженими і визначеними в юридичній літературі.

Регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору пройшло такі етапи розвитку:

1) перший етап – становлення й удосконалення законодавства про матеріальну відповідальність (розпочинається від моменту прийняття Кодексу законів про працю УСРР – 1922 рік і завершується 1970 роком) – характеризується встановленням випадків обмеженої та повної матеріальної відповідальності, порядку обчислення розміру та порядку стягнення матеріальної шкоди; прийняттям переліку категорій працівників, з якими встановлювалась повна матеріальна відповідальність; розширенням категорій осіб, з якими може бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність; встановленням для деяких категорій працівників матеріальної відповідальності, що обмежувалась не певною частиною заробітку, а певною частиною заподіяної матеріальної шкоди;

2) другий етап – друга кодифікація трудового законодавства та подаль­ший його розвиток (1970 р. – 1986 р.) – характеризується прийняттям Основ законодавства Союзу РСР від 15 липня 1970 року та Кодексу законів про працю Української РСР від 10 грудня 1971 року, в яких давалося розмежування компетенції СРСР та союзних республік щодо правового врегулювання матеріальної відповідальності, встановлювались підстави та умови настання матеріальної відповідальності, її види та порядок відшкоду­вання; встановленням повної матеріальної відповідальності для окремих категорій працівників. В окремих статтях КЗпП закріплювалась матеріальна відповідальність підприємства, установи, організації в разі заподіяння шкоди працівникові ушкодженням здоров’я, незаконним звільненням та переведенням на іншу роботу. Цей етап характеризується також введенням колективної (бригадної) матеріальної відповідальності працівників та встановленням порядку укладення договорів про колективну матеріальну відповідальність, конкретного порядку визначення розміру заподіяної шкоди; поступовим підвищенням розміру матеріальної відповідальності від однієї третини місячної тарифної ставки до однієї третини середнього місячного заробітку;

3) третій етап – етап перебудови (1986 – 1990 роки) – характеризується підвищенням розміру обмеженої матеріальної відповідальності працівників від однієї третини та двох третин середнього місячного заробітку до середнього місячного заробітку працівника; встановленням кратної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей;

4) четвертий етап – етап побудови правової демократичної держави, становлення та розвитку ринкових відносин (1990 рік і донині) – характеризується розширенням сфери регулювання трудових відносин, розповсюдженням трудового законодавства, в тому числі того, що регулює матеріальну відповідальність, на трудові відносини колгоспників; розширенням випадків повної матеріальної відповідальності працівників; підвищенням матеріальної відпові­дальності власника або уповноваженого ним органу перед працівником у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу; встановленням у трудовому законодавстві, а не лише в цивільному, видів та порядку відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я; введенням відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові; доповненням кола суб’єктів, які можуть виступати роботодавцем, а отже, і стороною матеріальної відповідальності – фізичними особами; удосконаленням порядку визначення розміру заподіяної працівником шкоди; затвердженням нового переліку робіт, при виконанні яких може застосовуватися матеріальна відповідальність; зміною галузевої належності правового регулювання відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я, віднесенням цього інституту до галузі права соціального забезпечення та іншими змінами. Проте зазначені зміни не носили кардинального характеру, вони були пов’язані лише з удосконаленням чинного законодавства.

У підрозділі 1.2 «Регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві» досліджуються міжнародно-правові норми та зарубіжне законодавство з метою визначення відповідності нашого законодавства міжнародним стандартам та запозичення передового досвіду. Аналіз конвенцій та багатосторонніх і двосторонніх угод між державами дозволив зробити висновок. що по-перше, згідно з міжнародно-договірним регулюванням матеріальної відповідальності сторін трудового договору сторони за загальним правилом несуть матеріальну відповідальність за нормами національного законодавства країни працевлаштування, на території якої знаходиться роботодавець. По-друге, правове регулювання матеріальної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, в багатосторонніх і двосторонніх угодах має свої особливості, які полягають у різній повноті відшкодування заподіяної шкоди, у різному порядку її відшкодування. По-третє, працівники, які здійснюють трудову діяльність на території другої країни на підставі договору підряду, укладеного між суб’єктами господарської діяльності обох держав, несуть матеріальну відповідальність за законодавством держави виїзду.

Трудове законодавство України в порівнянні із зарубіжним законодавством високорозвинених країн та країн постсоціалістичного простору, крім колишніх союзних республік, більш повно захищає інтереси працівників при притягненні їх до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну роботодавцеві, тому запозичення можливе тільки з точки зору захисту майнових прав роботодавця; до зарубіжного законодавства, навпаки, слід імплементувати норми, які захищають матеріальні інтереси і права працівників при притягненні останніх до матеріальної відповідальності перед роботодавцем.

У цьому підрозділі аналізується досвід правового врегулювання питань матеріальної відповідальності в трудових кодексах країн СНД, а саме: Російської Федерації, Республіки Білорусь, Киргизької Республіки, Республіки Узбекистан, Азербайджанської Республіки та дається критична оцінка відповідним нормам.

^ Піідрозділ 1.3 «Поняття юридичної відповідальності в загальній теорії права» присвячений проблемам понятійного апарату юридичної відповідальності. В роботі обґрунтовується висновок про поділ відповідальності на позитивну і негативну. Виступаючи проти ототожнення активної і статутної відповідальності, тобто тієї, яка закріплена в нормах права, дисертант приходить до висновку, що доцільно виділити два аспекти юридичної відповідальності - активний і пасивний. Активний аспект юридичної відповідальності передбачає реалізацію відповідальності, тобто застосування її на суб’єктивному рівні. А юридична відповідальність як правовий інститут – це об’єктивне закріплення її в правових нормах. Про юридичну відповідальність як правовий інститут до будь-якої із стадій правозастосування слід говорити як про пасивну відповідальність.

В дисертації робиться висновок, що поняття «ретроспективна» і «нега­тивна» юридична відповідальність не можна ототожнювати, оскільки етимологічне значення слів «ретроспективний» і «негативний» зовсім різне. Ретроспективна відповідальність (відповідальність за минулу поведінку, вчинок) може бути як позитивною (нагородження премією за успіхи в роботі), так і негативною (оголошення догани за прогул).

Між поняттями «перспективна» і «позитивна» також, як і між поняттями «нега­тивна» і «ретроспективна», не можна ставити знак рівності. У роботі обґрунтовується висновок, що перспективна поведінка може бути як правомірною, так і протиправною, а відповідальність, відповідно, позитивною і негативною. Перспективна негативна і позитивна відповідальність, якщо її розглядати як правовий інститут, об’єктивно існує в нормах права без застосування до конкретного суб’єкта і до вчинення особою правопорушення.

Виходячи з поділу права на об’єктивне і суб’єктивне і розглядаючи поняття «суб’єктивне» право в широкому розумінні, тобто як все те, що випливає з об’єктивного права, в дисертації юридична відповідальність класифікується на об’єктивну і суб’єктивну. Автор робить висновок, що:

– об’єктивна позитивна відповідальність - це частина правового інституту відповідальності, сукупність норм, що закріплюють правомірну поведінку та заохочення за її дотримання;

– суб’єктивна позитивна відповідальність – це дотримання правомірної поведенки суб’єктами права та застосування заохочень за належну поведінку.

Позитивна відповідальність на об’єктивному рівні має пасивний характер, а на суб’єктивному – тільки активний характер.

Досліджуючи поняття негативної юридичної відповідальності, розглядаючи та критично аналізуючи різні точки зору з цього питання, в дисертації стверджується, що негативна юридична відповідальність, як і позитивна, поділяється на об’єктивну і суб’єктивну. Об’єктивна негативна юридичнна відповідальність передбачає собою закріплені в нормах права санкції та механізм реалізації цих санкцій. Об’єктивна негативна юридична відповідальність є формою примусу (санкція, передбачена в нормі) і засобом реалізації форми примусу (реалізації санкції). Засоби реалізації форми примусу (санкції), передбачені в правовій нормі, можуть бути як примусовими, так і добровільними. Суб’єктивна негативна юридична відповідальність є добровільне чи примусове перетерпіння негативних наслідків майнового чи особистого немайнового характеру, закріплених у санкції правової норми, за вчинене правопорушення;

В кінці розділу робляться короткі висновки.

Розділ 2 «Поняття та правова природа матеріальної відповідальності в трудовому праві» містить п’ять підрозділів. У підрозділі 2.1 «Поняття матеріальної відповідальності в трудовому праві» аргументується положення, що для матеріальної відповідальності в трудовому праві характерним є позитивний аспект. Позитивний аспект матеріальної відповідальності в трудовому праві обумовлений майновим характером обов’язків, які закріплені в нормах трудового права і яких повинні дотримуватися сторони трудових правовідносин.. Закріплення цих обов’язків у нормах права та їх належне виконання сторонами трудових правідносин, а також матеріальні заохочення за їх належне виконання і становлять позитивну матеріальну відповідальність у трудовому праві. В дисертації дається визначення об’єктивної і суб’єктивної позитивної матеріальної відповідальності.

Полемізуючи з авторами, які розглядають негативну матеріальну відповідальність лише в суб’єктивному аспекті, дисертантом робиться висновок, що негативну матеріальну відповідальність суб’єктів трудових правовідносин, як і позитивну, обов’язково слід розглядати в об’єктивному і суб’єктивному аспектах. Дається визначення понять об’єктивна негативна матеріальна відповідальність та суб’єктивна негативна матеріальна відповідальність.

Дослідження відмінних рис матеріальної відповідальності працівника та матеріальної відповідальності роботодавця з метою визначення їх правової природи та місця в системі трудо-правової відповідальності дало змогу зробити висновок, що в ринкових умовах відмінності між матеріальною відповідальністю сторін трудового договору, які навіть у часи застою не можна було віднести до принципових, все більше стираються.

У зв'язку з цим у роботі доводиться, що матеріальну відповідальність працівника і роботодавця не можна вважати самостійними видами матеріальної відповідальності в трудовому праві, це єдиний вид трудо-пра­вової матеріальної відповідальності і єдиний інститут трудового права, що і потребує правового закріплення в новому Трудовому кодексі України.

У підрозділі 2.2 «Проблеми правової природи матеріальної відповідальності сторін трудових відносин» досліджуються відмінності між матеріальною відповідальністю за трудовим правом та майновою відповідальністю за цивільним правом в сучасних умовах.

При визначенні місця матеріальної відповідальності в трудовому праві в системі матеріальної відповідальності і в системі юридичної відповідальності, на думку дисертанта, повинен дотримуватись поділ на рід – вид – підвид, який чітко прослідковується через визначення цих понять. Тому матеріальна відповідальність окремої галузі – це не підвид, а вид матеріальної відповідальності. Матеріальна відповідальність як родове поняття охоплює не окремі підвиди, а види галузевої матеріальної відповідальності. Хоча слід зауважити, що ця класифікація характерна лише для системи матеріальної відповідальності. Що ж стосується входження матеріальної відповідальності до системи юридичної відповідальності, то вона із роду стає видом юридичної відповідальності (поряд з кримінальною, цивільною, дисциплінарною, адміністративною), а матеріальна відповідальність окремої галузі права – її підвидом. Отже, поділ на рід і вид цілком залежить від того, до якої системи входить матеріальна відповідальність чи яку систему вона сама утворює.

Аналізуючи характер матеріальної відповідальності за трудовим правом автор прийшов до висновку, що для трудового права України, як правило, не є характерною штрафна матеріальна відповідальність працівника за заподіяння шкоди роботодавцеві. Проте штрафна матеріальна відповідальність передбачена трудовим законодавством багатьох зарубіжних країн. Автор виступає проти введення її в наше законодавство, оскільки це не відповідає принципам трудового права України як одній із самих гуманних галузей права. Автором доведено, що для трудового права України характерною є штрафна матеріальна відповідальність роботодавця у разі затримки розрахунку з працівником при звільненні.

У роботі визначено місце матеріальної відповідальності в системі індивідуальних трудових правовідносин.

Дослідження питання про галузеву належність матеріальної шкоди, що виникає із порушення колективних трудових прав і обов’язків, дозволило зробити висновок, що відносини з відшкодування заподіяної шкоди належать до трудового права. Заподіяння матеріальної шкоди однією із сторін колективних трудових правовідносин іншій спричиняє виникнення між сторонами особливого колективного трудового правовідношення з відшкодування заподіяної шкоди. В дисертації обґрунтовано висновок, що колективна матеріальна відповідальність поділяється на позитивну і негативну; негативна матеріальна відповідальність, що виникає із порушення колективних трудових правовідносин, є похідною від інших колективних трудових правовідносин, оскільки виникає в результаті їх порушення; негативна матеріальна відповідальність може виникати як із колективних трудових правовідносин, пов’язаних із застосуванням праці, так і з управлінням працею; колективна негативна матеріальна відповідальність виникає за заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди однією стороною трудових правовідносин іншій стороні трудових правовідносин.

^ Підрозділ 2.3 «Проблеми галузевої належності матеріальної відповідальності за моральну шкоду, заподіяну сторонам трудових відносин» присвячено дослідженню правової природи та місця в системі трудових правовідносин матеріальної відповідальності за заподіяння моральної шкоди внаслідок порушення сторонами трудових правовідносин своїх трудових обов’язків. Те, що, по-перше, моральна шкода завдається однією із сторін трудових правовідносин іншій стороні, по-друге, моральна шкода завдається трудовим правопорушенням, а не цивільно-правовим, бо в основі лежить порушення трудових обов’язків однієї сторони перед іншою стороною трудового правовідношення, по-третє, відповідальність за заподіяння моральної шкоди працівникові передбачена трудовим законодавством, свідчить саме про трудо-правову галузеву належність відповідальності роботодавця за заподіяння моральної шкоди перед працівником. Незважаючи на те, що відповідальність за заподіяння моральної шкоди роботодавцю працівником та сторонами колективного трудового правовідношення поки що не передбачена трудовим законодавством, вищенаведені дві перші особливості заподіяння моральної шкоди сторонами трудових правовідносин, а також така особливість, як приниження трудо-правової репутації роботодавця або трудового колективу внаслідок порушення трудових прав, надають можливість віднести відповідальність за моральну шкоду цих суб’єктів теж до трудової відповідальності.

Отже, моральна шкода, яка є наслідком невиконання трудових обов’язків, що призводить до порушення трудових прав та законних інтересів сторін трудових правовідносин (індивідуальних чи колективних), повинна відшкодовуватися за нормами трудового права.

У дисертації досліджується етимологічна сутність поняття «моральна шкода» та обґрунтовується висновок про доцільність вживання терміну «немайнова шкода» замість терміну «моральна шкода», оскільки даний термін не можна вважати правовим; дається визначення «немайно­вої шкоди» роботодавця та працівника..

За суб’єктами, яким заподіюється шкода, немайнова шкода класифікується на: немайнову шкоду, заподіяну працівникові; немайнову шкоду, заподіяну суб’єкту колективних трудових правовідносин; немайнову шкоду, заподіяну роботодавцеві.

Автор приходить до висновку, що заподіяння майнової шкоди сторонам трудових правовідносин може призвести до немайнової шкоди. Досліджуючи характер відповідальності за заподіяння немайнової шкоди і характеризуючи різні точки зору з цього питання, дисертант доводить, що дана відповідальність є матеріальною, оскільки будь-яка із сторін індивідуальних чи колективних трудових відносин при заподіянні моральної (немайно­вої) шкоди іншій стороні відшкодовує (компенсує) цю шкоду у матеріальній формі. Дана матеріальна відповідальність не є правовідновною, а лише відшкодувальною (компенсаційною), оскільки неможливо поновити стан потерпілої особи, який був до правопорушення.

У підрозділі 2.4 «Сторони матеріальної відповідальності в трудовому праві» досліджується правовий статус сторін правовідносин з матеріальної відповідальності. Автор приходить до висновку, що сторонами матеріальної відповідальності на рівні індивідуального трудового правовідношення виступають сторони трудового договору – працівник та роботодавець. На підставі аналізу різнобічних, неповних або суперечливих визначень понять "працівник" та "роботодавець" у дисертації дається визначення цих категорій. У роботі обґрунтовується висновок, що стороною трудового договору – роботодавцем слід вважати юридичну особу (підприємство, установу, організацію, їх об’єднання) або фізичну особу, які використовують найману працю. Представляє інтереси юридичної особи, діє від її імені засновник або уповноважений ним орган (особа).

Наявність у юридичної особи відособленого майна і обумовлює її матеріальну відповідальність як сторони трудового договору перед працівником. Визначені також особливості фізичної особи як сторони трудового договору та матеріальної відповідальності.

В дисертації досліджені сторони матеріальної відповідальності на рівні колективного трудового правовідношення. Стороною матеріальної відповідальності при заподіянні матеріальної шкоди виступає не уповноважений найманими працівниками орган, а колектив найманих працівників, група найманих працівників. Що ж до профспілкової чи іншої організації, то наймані працівники уповноважують її лише на представництво інтересів, яка, в свою чергу, уповноважує на представництво інтересів найманих працівників свій орган.

Стороною матеріальної відповідальності перед найманими працівниками, групою працівників як стороною колективних трудових правовідносин при заподіянні майнової і\або немайнової шкоди виступає роботодавець.

У підрозділі 2.5 «Трудове правопорушення як підстава матеріальної відповідальності» автором досліджуються особливості складу трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності. Проводиться відмінність між елементами правопорушення, склад яких становить підставу відповідальності, і умовами матеріальної відповідальності. Якщо елементи підстави матеріальної відповідальності і умови матеріальної відповідальності розглядаються як ідентичні, то саме в такому сенсі немає необхідності вважати сукупність умов чимось іншим за підставу як сукупність елементів правопорушення.

Отже, підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення. Шкода, протиправність, вина, причинний зв’язок є елементами підстави, без цих елементів немає підстави, тобто самого трудового правопорушення. Умовами ж матеріальної відповідальності, виходячи із етимологічного поняття умов як сукупності факторів, за яких що-небудь відбувається, є обставини чи фактори, за яких уже здійснюється, реалізується сама матеріальна відповідальність за наявності підстави. До таких умов, зокрема, відносяться: дотримання порядку притягнення до неї, правильне визначення розміру матеріальної шкоди.

В дисертації обґрунтовується висновок, що підставою матеріальної відповідальності в сучасних умовах може бути як майнове, так і немайнове трудове правопорушення. Дається визначення трудового правопорушення та їх класифікація, в основу якої покладено суб’єктний критерій та характер правопорушення.

Досліджуючи елементи підстави матеріальної відповідальності, автор обґрунтовує висновок, що об’єкт трудового правопорушення і об’єкт матеріальної відповідальності не збігаються.

У підрозділі досліджуються особливості протиправності, дається розмежування прямої шкоди та дійсної шкоди, сутність причинного зв’язку, уточнюється поняття вини в трудовому праві та дається визначення видів необережності - самовпевненості та недбалості. В кінці розділу робляться висновки.

Розділ 3 «Удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору» складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1 «Удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності працівника перед роботодавцем» доводиться, що трудові відносини підпадають не тільки під дію закону розподілу за працею, а й під дію економічного закону вартості. Закон вартості обумовлює захист майнових інтересів працівника - власника робочої сили, з одного боку, і роботодавця - власника засобів виробництва, - з іншого, а звідси і повне відшкодування заподіяної їм шкоди. Гарантійна функція матеріальної відповідальності у трудовому праві повинна бути спрямована на однаковий захист майнових прав сторін трудового договору і передбачати відшкодування матеріальної шкоди роботодавцеві і працівникові у повному розмірі.

Автор пропонує ввести відшкодування прямої дійсної шкоди у повному розмірі, а не обмежувати його середньомісячним заробітком працівника. Що ж до прямої загальної шкоди, то вона повинна відшкодовуватись тільки в особливих випадках, передбачених законодавством. У цих випадках при притягненні працівника до повної матеріальної відповідальності слід виходити з того, що відшкодуванню підлягає пряма загальна шкода як дійсна, так і неотриманий прибуток, тобто яка є результатом протиправної дії (бездіяльності) і знаходиться у необхідній причинній залежності від неї. Якщо ж, наприклад, неотриманий прибуток є лише побічним результатом протиправної поведінки працівника, а головна причина його неотримання – результат інших обставин, він відшкодуванню не підлягає.

У підрозділі формулюються конкретні моделі норм нового Трудового кодексу України, що регулюють матеріальну відповідальність працівника перед роботодавцем, зокрема, норми, що регулюють відшкодування прямої дійсної шкоди, поняття прямої загальної шкоди та випадки її відшкодування, досліджується сутність терміну «не при виконанні трудових обов’язків» та дається його поняття.

При дослідженні кратної матеріальної відповідальності автор приходить до висновку, що ця відповідальність носить не тільки відшкодувальний, а й карний (штрафний) характер.

У дисертації пропонується ввести норму, згідно з якою утримання із заробітної плати для відшкодування матеріальної шкоди повинно здійснюватися лише за наявності письмової згоди працівника. За відсутності такої згоди утримання не повинно провадитися і питання про відшкодування шкоди слід розглядати за заявою роботодавця безпосередньо в суді. Досліджуються правові проблеми матеріальної відповідальності службових осіб і пропонується ввести таку відповідальність у всіх випадках заподіяння шкоди роботодавцеві, а не лише у випадку незаконного звільнення та переведення на іншу роботу працівника.

У тих випадках, коли найняття керівника здійснюється не посадовою особою, а колегіальним органом, підприємство може також пред’явити регресний позов про відшкодування йому матеріальної шкоди, заподіяної незаконним звільненням, членам колегіального органу.

У підрозділі 3.2 «Особливості правового регулювання матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником» розроблена концепція матеріальної відповідальності роботодавця за заподіяння шкоди працівникові. У новому Кодексі слід передбачити главу про матеріальну відповідальність роботодавця перед працівником. Зазначена глава повинна містити норми, що регулюють матеріальну відповідальність (випадки, розмір матеріальної відповідальності та порядок відшкодування шкоди) роботодавця перед працівником.

Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове правопорушення, що полягає у протиправному, винному невиконанні або неналежному виконанні роботодавцем обов’язку з управління працею, в результаті чого заподіяна майнова і/або немайнова шкода працівникові.

У новому Трудовому кодексі України необхідно закріпити обов’язок роботодавця відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну у всіх випадках незаконного позбавлення його можливості працювати, а не лише у разі незаконного звільнення чи переведення на іншу роботу.

У Трудовий кодекс доцільно ввести статтю, яка визначатиме розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню працівникові, виклавши її зміст у такій редакції: «Роботодавець відшкодовує працівникові заподіяну йому шкоду, в тому числі немайнову, в повному обсязі, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Немайнова шкода (фізичні, психічні або душевні страждання) відшкодовується працівникові в грошовій формі у розмірі, що визначається роботодавцем і працівником, а у разі виникнення спору - судом».

У підрозділі пропонується ввести матеріальну відповідальність роботодавця не лише за затримку рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, а й у разі затримки рішення: про оформлення трудового договору з працівником, якому незаконно відмовлено в прийнятті на роботу; про допущення до роботи незаконно відстороненого працівника; про зміну формулювання причини звільнення, якщо вона перешкоджала працевлаштуванню на підходящу роботу; про видачу трудової книжки в разі її затримки.

У дисертації доводиться, що матеріальна відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України, має правовідновний характер лише у деяких випадках, а саме: якщо працівник звільнений у зв’язку з переїздом в іншу місцевість, особливо по переведенню, або якщо затримка розрахунку перешкоджає виїзду на постійне місце проживання. В інших випадках виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку матеріальна відповідальність роботодавця має не відшкодувальний характер, а карний (штрафний). Тому в разі затримки розрахунку при звільненні доцільно передбачити відшкодування тільки заподіяної прямої дійсної шкоди.

У дисертації вносяться пропозиції щодо вдосконалення порядку розгляду спорів про притягнення до матеріальної відповідальності роботодавця та про встановлення однакового строку позовної давності для сторін трудового договору по спорах, що виникають із заподіяння матеріальної шкоди. Розділ супроводжується короткими висновками.





Сторінка1/3
Дата конвертації08.03.2013
Розмір0.69 Mb.
ТипАвтореферат
  1   2   3
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи