Зміст І форми фінансової діяльності підприємства (організацій) icon

Зміст І форми фінансової діяльності підприємства (організацій)



Схожі
  1   2
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ

ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ

  1. Зміст і форми фінансової діяльності підприємства (організацій)

  2. Формування й використання прибутку.

  3. Оцінка фінансово економічного стану підприємства (організації).


  4. Cутнісна характеристика та вимірювання ефективності вироб­ниц­тва.

  5. Чиники зростання ефективності виробництва.



1. ЗМІСТ І ФОРМИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА (ОРГАНІЗАЦІЇ)


1.1 Характеристика фінансової діяльності.

Функціонування підприємства супроводжується безперервним круго-оборотом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться роз­рахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органа­ми (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансо­вої' діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіта­лу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів; підтримування належної ліквідності та своє­часності розрахунків.

Головний зміст фінансової діяльності підприєм­ства (організації) полягає в належному забезпеченні фінансування.

Відповідно до джерел коштів поділяютьсяна зовнішні йвнутрішні . Внутрішні фінан­сування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амор­тизаційні відрахування, виручка від продажу чи зда­вання в оренду майна. Зовнішнє фінансування вико­ристовує кошти, не пов'язані з діяльністю підприєм­ства: внески власників у статутний капітал (безпосередньо або у формі купівлі акцій), кредит, зобов'язання боржників, державні субсидії тощо.

Треба також розрізняти фінансування за рахунок власних і залу­чених коштів. До залучених коштів належать ті, які треба поверта­ти, тобто кредит або інші боргові зобов'язання. Решта коштів ви­ступає як власний капітал. При цьому кожна фірма, що намагаєть­ся ефективно господарювати, об'єктивно повинна забезпечувати оптимальне (економічно доцільне) співвідношення власного й за­лученого капіталу.

Важливою формою фінансування є кредит платне надання грошей або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кре­дитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов'язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиче­ними коштами. Відтак нині широко застосовуються кредити в не-грошових формах: товарний кредит, оренда та її різновид — лізинг.

^ Товарний кредит це короткостроковий кредит, який одне підприємство надає іншому в товарній формі через відстрочку пла­тежу за поставлену продукцію (кредит постачальника). За товар­ного кредиту боржник може оформляти своє зобов'язання у ви­гляді векселя — документа, який дає право його власнику одержа­ти зазначену у векселі суму в установлений термін. Товарний кре­дит застосовується переважно як засіб розширення сфери ринку та збільшення обсягу продажу продукції.

Спеціальною формою довгострокового кредиту є орендадоговірне строкове платне володіння і користування майном. Орен­додавець надає в розпорядження орендаря певне майно на обумов­лений термін за прийнятну для обох сторін орендну плату.

Поширеним у світовій практиці різновидом оренди єлізинг, коли орендодавець —лізингова компанія (лізингодавець) купує об'єкти орен­ди (передусім устаткування) у підприємств-виробників і передає їх у оренду на певних умовах. По закінченні терміну оренди її об'єкти (залежно від умов договору) або повертаються лізингодавцю, або орендуються на новий термін або викупаються орендарем. -1-

Важливим інструментом управління фінансами підприємства є фінансовий план. Основна мета складання фінансового плану — узгодження до­ходів із витратами в плановому періоді. У перспективному фінан­совому плані вирішуються принципові питання фінансування діяль­ності та розвитку підприємства (організації). До таких питань на­лежать передусім фінансування капітальних вкладень, повернен­ня боргів, сплата відсотків за борговими зобов'язаннями тощо. Поточні фінансові плани на рік (квартал, місяць) опрацьовуються , детальніше за видами доходів і витрат з урахуванням їхньої кален дарної динаміки.

Фінансовий план підприємства (організації) складається у формі балансу доходів і витрат. У складі доходів основними є надходжен­ня від стабільних власних джерел — прибуток та амортизаційні відрахування.

До нерегулярних власних джерел доходу належать емісія і про­даж акцій, виручка від продажу непотрібних активів тощо. Різниця між плановими фінансовими потребами і власними коштами покри­вається за рахунок залучених коштів у 'вигляді кредитів, випуску облігацій, лізингу і т. п.

Однією з форм залучення коштів є кредиторська заборгованість, яка за свою відносну стабільність одержала назву стійких пасивів. До неї відносять перехідну заборгованість по заробітній платі, відра­хування на соціальні потреби, резерв майбутніх витрат та ін. Зазначена мінімальна заборгованість визначається середньо­добовими нарахованими витратами за певними їхніми елемен­тами та кількістю днів від початку місяця до моменту виплат. Наприклад, постійна мінімальна заборгованість по зарплаті підприємства, в якого квартальний фонд оплати праці налічує 4500 тис. грн., а зарплату працівникам виплачують 5-го числа кожного місяця, становитиме 200 тис.грн. ((4500/90)*4) . У фінансо­вий план включається не загальна сума цієї заборгованості, а її зміна (приріст чи зменшення) за плановий період.

Витратна частина балансу доходів і витрат включає планові спрямування коштів: на сплату податку; поповнення резервного фонду; формування інвестиційних ресурсів (у тім числі поповнен­ня оборотних коштів); виплату винагороди персоналу за результа­тами роботи за рік, виплату дивідендів тощо.

Важливою формою фінансового планування є складання опе­ративного балансу (бюджету) грошових надходжень і видатків. Спрощену форму такого балансу наведено в табл. 17.1. Надхо­дження й виплати показано в таблиці сумарно. Проте слід розріз­няти ці величини, бо їх зумовлено як операційною господарською діяльністю, так і інвестиційною активністю підприємства. Таблиця1

^ УМОВНИЙ БАЛАНС (БЮДЖЕТ) ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ПІДОІРИЄМСТВА НА І КВАРТАЛ ПОТОЧНОГО РОКУ, тис. грн.

Місяць

Залишок на початок : місяця

Надход­ження

Виплати

Залишок на кінець

, Й'їЖтоіення,'(+,'•-)

^-.^й,

МІСЯЦЬ

^загальне

Січень

50

450

420

80

+30

+80

Лютий

80

380

400

60

-20

+60

Березень

60

390

380

70

+10

+70

Дані табл. 1 свідчать про те, що протягом трьох місяців квар­талу підприємство має надлишок грошових коштів. У такому разі вільні гроші доцільно помістити в дохідні активи, тобто інвестува­ти. За браком коштів навпаки — виникає потреба в банківських кредитах.

Перспективні й поточні плани постійно треба коригувати з ура­хуванням фактичного фінансового стану та уточнених показників розвитку підприємства.


^ 2. ФОРМУВАННЯ Й ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ


2.1 Сутність і показники лрибутку

Прибуток це та частина виручки, що зали­шається після відшкодування всіх витрат на ви­робничу й комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибу­ток виражає мету підприємницької діяльності і береться за голов­ний показник її результативності (ефективності).

-2-


Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприє­мства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечен­ня всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямуєть­ся на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні ста­білізацію його на певному рівні.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і при­буток після оподаткування. Загальний прибуток це весь прибу­ток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток.

У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загально­вживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

^ Валовий прибуток це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

^ Операційний прибуток, що його часто називають чистим при­бутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Маржинальный прибуток характеризує обсяг виручки від про­дажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне при­буток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збіга­тиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

2.2 Джерела прибутку та його обчислення.

Прибуток підприємства формується за рахунок \ бутку та його j таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалі­заційні операції. Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від про­дажу продукції (без урахування податку на додану вартість і ак­цизного збору) та її повною собівартістю.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину ви­трат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на пев­ний період і за обчислення прибутку (П ) відраховують від вируч­ки, тобто

П.=В„-С„„-С„, (1)

де В — виручка від продажу продукції; С— собівартість про­даної (реалізованої) продукції за неповними витратами; С — витра­ти, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на пев­ний період.

Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вва­жають головним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з урахуванням впливу певних чин­ників у плановому (розрахунковому) періоді. Такий вплив може здійснюватися через зміну обсягу виробництва та продажу, його структури, собівартості продукції і цін. Цей метод орієнтовано на велику частку відносно однотипної продукції в загальному її обсязі.

^ Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) варті­стю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (де­монтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

^ Прибуток від позареалізаційних операцій це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу та прийняття господарських рішень. Але треба мати на увазі, що прибуток є об'є­ктом оподаткування.

-3-

У зв'язку з цим державні органи суворо регламентують методи­ку обчислення оподатковуваного прибутку в нормативних актах.. Так, згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 p.) оподатковуваний прибуток (П) обчислюється за формолою

По=Дв-(Вв+АВ), (2)

Де Дв-валовий дохід ; Вв-валові витрати ; АВ-сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів інематеріальних активів.

Основною складовою валового доходу є виручка від продажу продукції. У нього включають також прибуток від продажу майна і від позареалізаційних операцій. Валові витрати це передусім витрати на реалізовану продукцію, а також втрати від продажу майна (перевищення балансової вартості об'єктів над виручку від їхнього продажу). Амортизаційні відрахування виокремлено із за­гальної суми витрат, оскільки нарахування таких контролюється фіскальними органами в особливому порядку.

2.3 Напрямки використання прибутку.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержува­ного прибутку як основного джерела фінансуван­ня інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів влас­ників (інвесторів). Принципову схему використання прибутку підприємства наведено на рис. 1.

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чис­тий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами робо­ти (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розпо­ділений прибуток); 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційно­го фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно-правовими форма­ми. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна роз­глядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спря­мування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і висо­кий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансу­вання, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до проти­лежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товари­ство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: 1) ви­плата постійного рівня дивідендів протягом кількох років; 2) ви­плата дивідендів зі щорічним певним зростанням; 3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибут­ку; 4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб; 5) виплата дивідендів не грошима, а додат­ковим випуском акцій. Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон'юнк­тури та фінансового стану підприємства.

-4-



Рис. 1. Схема використання прибутку підприємства.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (D) відповідно становитиме

D=Пд/Na . (3)

де Na — кількість акцій, що формує величину статутного капі­талу (кількість проданих акцій). де Пд — частина прибутку, що спрямовується на виплату диві­дендів.

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної полі­тики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини Пд у чистому прибутку коливається в межах ЗО—70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються заниженими, а коли її віднос­ний розмір більший за 70% — завищеними.

^ 3. ОЦІНКА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА (ОРГАНІЗАЦІЇ)

3.1 Сутність та інформаційна база оцінки.

Фінансово-економічний стан підприємства (орга­нізації) характеризується ступенем його (її) при­бутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінан­сово-економічного стану підприємства (організації) за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його (її) керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства (організації) цікавить і його (її) конкурентів, але вже в іншому аспекті — нега­тивному; вони заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства (орга­нізації) необхідна відповідна

інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати, діяльності і баланс підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства (організаціїта джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року). Спрощену форму балансу, яка була чинною в Україні протягом багатьох років, показано в табл. 2.

-5-


З 1 січня 2000 року в Україні введено в дію нову форму балансу підприємства, що відповідає міжнародним стандартам здіснення бухгалтерського обліку суб'єктами господарювання.

Таблиця 2.

БАЛАНС ПІДПРИЄМСТВА ЗА СТАНОМ НА _________ (тис. гри.)

.

Актив ^\'.

Сума

Пасив

Сума

І Основні засоби та інші

позаоборотні активи

  1. Основні засоби:

— первинна вартість

— спрацювання

— залишкова вартість

2. Нематеріальні активи:

— первинна вартість

— спрацювання

— залишкова вартість

3. Довгострокові фінансов

вкладення




І Власні кошти (капітал)

  1. Статутний 8000

  2. Капітал

2. Резервний фонд 2000

3. Акумульований 4500

(нерозподілений прибуток)

15400 4400 11000

320 100 220









Усього по розділу І

11220

Усього по розділу І

14500

II ^ Запаси і витрати

1. Запаси матеріалів

„ Незавершене виробництво

3. Витрати майбутніх періодів

, Запаси готової продукції




II Довгострокові пасиви

, Довгострокові кредити

2. Інші довгострокові

зобов'язання

4000

2200

3000

400

1500




Усього по розділу II

7100

Усього по розділу II

4000

III Гроші, розрахунки та інші

активи

  1. Гроші на розрахункових

рахунках

2. Гроші в касі

  1. Короткострокові фінансові

вкладення

  1. Дебіторська заборгованість

покупців продукції




III Короткострокові пасиви

1. Короткострокові кредити

2. Кредиторська заборгованість

постачальникам

3. Інша кредиторська

заборгованість

1520 2200

1200

1250

50

1700

2100

Усього по розділу НІ

5100

Усього по розділу III

4920

Баланс

23420

Баланс

23420

Таблиця.2

В активі балансу підприємства за новою формою виділені такі три розділи:

1 Необоротні активи (• Нематеріальні активи • Незавершс — не будівництво • Основні засоби • Довгострокові фінансові інвестиції);

^ 2.Оборотні активи (• Виробничі запаси • Незвершене вироб ництво • Готова продукція • Дебіторська заборгованість • По­точні фінансові інвестиції • Грошові кошти та їхні еквіваленти);

-6-

^ 3. Витрати майбутніх періодів.





Рис. 2 Групи розрахункових показників для оцінки фінансово-економічного стану підприємства.

^ Пасив балансу підприємства за новою формою складається з п'яти виокремлених розділів:

Власний капітал (• Статутний капітал • Пайовий капітал • Резервний капітал • Нерозподілений прибуток);

^ Забезпечення наступних витрат і платежів (• Забезпечення виплат персоналу • Інші забезпечення • Цільове фінансування);

Довгострокові зобов'язання (• Довгострокові кредити банків • Відстрочені податкові зобов'язання • Інші довгострокові зо­бов'язання);

^ Поточні зобов'язання (• Короткострокові кредити банків • По-;—» точна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями. • Векселі видані • Кредиторська заборгованість • Інші поточні зо­бов'язання);

^ Доходи майбутніх періодів.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів ба­лансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства.

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксова­ну дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів — звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахунковихпоказників. Загальновживані групи такихпо-

казників наведено на рис. .2.

    1. Оцінка прибутковості та активності.

-7-

Прибутковість підприємства вимірюється двома і прибутковості j показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показ­ником рентабельності.

Рентабельність це відносний показник ефективності робо­ти підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відно­шення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресур­си (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рента­бельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

^ Рентабельність активів (Р.) характеризує ефективність вико­ристання всього наявного майна підприємства .

Обчислюючи цей показник, виходять як із загального (до опо­даткування), так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єди­ного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов'язково заз­начити, який саме прибуток узято.

Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагре-гований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається рентабельність за окремими видами діяльності (на­приклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).

^ Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок :

(4) 6

де Пч — чистий прибуток підприємства; Кв — власний капітал підприємства.

Величина власного капіталу береться за даними балансу підприє­мства або його звіту про власний капітал на певну дату (після 1 сі­чня 2000 року).

Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верх­ню межу дивідендів на акції власних коштів

У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів.

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показ­никами тут є оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.

^ Оборотність активів ( na) — це показник кількості оборотів ак­тивів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

Na=В/Ка , (5)

де В — виручка від усіх видів діяльності підприємства за пев­ний період; К — середня величина активів за той самий період. За цих умов середня тривалість одного обороту (ta) становитиме

ta=Дк/ na , (6)

де — кількість календарних днів у періоді. ^ Оборотність товарно-матеріальних запасів ()виражаєть­ся кількістю оборотів за певний період:

лтмз=Ср/Мз , (7)

де С р— повна собівартість реалізованої продукції за певний період; Мз— середня величина запасів у грошовому виразі.

Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами ха­рактеризується середніми термінами оплати дебіторської та кре­диторської заборгованості.

За період tодз платіжні вимоги підприємства до покупців перетво­рюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є еконо­мічно вигідним, а продовження (проти

встановленого терміну або проти минулого року) — небажаним і потребує з'ясування причин.

-8-

Скорочення за інших однакових умов не визнається позитив­ним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. На­томість збільшення періоду оплати заборгованості може бути на­слідком різних причин: погіршання для підприємства умов розра­хунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.

3.3 Оцінка фінансової стійкісті та планоспроможності.

Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу. Для використовуються різні показни­ки, які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш по­ширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

^ Коефіцієнт автономії (ka) обчислюється діленням власного ка­піталу на підсумок балансу підприємства:

ka=Кв/Кб (8)

де К — власний капітал підприємства; Kб— підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).

Це означає, що активи підприємства на 62% забезпечено влас­ними коштами. Решта (38%) фінансується за рахунок боргових зобов'язань. Така величина коефіцієнта є прийнятною — борги покриваються власним капіталом. Якщо k. < 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

^ Коефіцієнт забезпечення боргів (k,) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залучено­го капіталу, тобто

kзб=Кв/Кз (9)

де Кз — боргові зобов'язання підприємства (залучений капітал).

На жаль, аналітична оцінка фінансового стану підприємст­ва на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фі­нансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.

За певних умов кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля (лівериджу), який виражають че­рез відношення заборгованості до власного капіталу.

Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з ура­хуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення від­ношення Кз/Кв) веде до зростання рентабельності власного капі­талу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівериджем) підвищення ефективності діяльності підприємства.

Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов'я­зання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні ак­тиви мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності — загальної, термінової та абсолютної.

^ Коефіцієнт загальної ліквідності (kлз це відношення обо­ротних активів (розділи II і III активу балансу за його старою фор­мою) до короткострокових пасивів (розділ III пасиву):

^ Kлз=Коа/Кзк, (10)

де К — оборотні активи підприємства; К ^— короткострокова заборгованість підприємства. Якщо kлз< 2, то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (k лз> 3—4), може ви­никнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину k помітно впливає частка товарно-мате­ріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з невели­кими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачувани­ми дебіторськими зобов'язаннями є прийнятним нижчий рівень співвідношення оборотних активів і короткострокової заборгова­ності (kлз<2), і навпаки, на підприємствах, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, це співвідношення треба підтримувати на більш високому рівні.

^ Коефіцієнт термінової ліквідності (kлт) обчислюється як відно­шення оборотних активів

високої (термінової) ліквідності до ко­роткострокових пасивів, тобто

kлт=Ктл/Кзк (11)

де Ктл— оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).

^ Коефіцієнт абсолютної ліквідності (kла ) — це відношення аб­солютно ліквідних активів до короткострокових пасивів:

kла=Кал/Кзк, (12)

де Кал — абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких на­лежать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).

Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутко­вості, але однозначний зв'язок між цими показниками простежуєть­ся тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибут­ковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроково­му періоді такого прямого зв'язку немає. Підприємство з непога­ною прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок вели­ких виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забез­печення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень.





Сторінка1/2
Дата конвертації25.05.2013
Розмір0.56 Mb.
ТипДокументы
  1   2
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи