Тема І. Завдання І зміст науково-дослідної роботи > І. І. Завдання курсу науково-дослідної роботи та її види > Організація І гігієна наукової праці Тема Наукова робота І творчість icon

Тема І. Завдання І зміст науково-дослідної роботи > І. І. Завдання курсу науково-дослідної роботи та її види > Організація І гігієна наукової праці Тема Наукова робота І творчість



Схожі
доцент М.І. Радомисельський

ОСНОВИ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ

ЗМІСТ

Передмова

Тема І. Завдання і зміст науково-дослідної роботи


І. І. Завдання курсу науково-дослідної роботи та її види

1.2. Організація і гігієна наукової праці

Тема 2. Наукова робота і творчість

2.1. Стадії наукової роботи. Творчий замисел

2.2. Робочі гіпотези

2.3. Натхнення, пристрасність, творча фантазія

2.4. Творчий процес і підсвідома діяльність

Тема 3. Планування науково-дослідної роботи. Робоча програма

3.1. Вибір теми і його обґрунтування

3.2. Розробка попереднього плану дослідження

3.3. Уточнений план дослідження і робоча програма

Тема 4. Збирання матеріалу і його організація

4.1. Основні принципи збирання матеріалу і його особливості в економічних дослідженнях

4.2. Наукова бібліографія

Тема 5. Робота з літературою

5.1. Попередній етап роботи з літературою

5.2. Технологія читання і його види

5.3. Запис прочитаного і його форм

5.4. Реферування друкованих творів

Тема 6. Робота з цифровим матеріалом

6.1. Основні вимоги до обробки статистичного матеріалу

6.2. Типові помилки в роботі з цифровим матеріалом

6. 3. Використання таблиць і графічних моделей
^

Тема 7. Літературне оформлення результатів наукової роботи


7.1. Загальні вимоги до опрацювання наукового тексту

7.2. Організація роботи з текстом

7.3. Літературна обробка тексту

7 4. Редагування тексту і підготовка його до друку

Передмова


Державна політика реформування системи вищої освіти спрямована на досягнення українською освітою сучасного світового рівня, відродження й подальший розвиток національних науково-освітніх традицій, оновлення змісту, форм і методів навчання, примноження інтелектуального потенціалу суспільства, вихід вітчизняної науки на світовий рівень.

В сучасній вищій школі все більш виразно проявляється тенденція проникнення в навчальний процес елементів науково-дослідної роботи, яка має об'єктивний характер. Значні обсяги інформації, які невпинно зростають, висувають на перший план відпрацювання навичок самостійного надбання знань і їх систематичного оновлення. Сьогодні навчання не може зводитись тільки до накопичення певної суми знань.

^ Науково-дослідна робота - це основний шлях придбання, примноження і оновлення знань. Оволодіння навичками наукових досліджень передбачає, передусім, уміння ставити наукові завдання, планувати їх виконання, організовувати збір інформації та її систематизацію, а також створювати умови для генерування нових ідей і творчого прозріння.

Потреба у формуванні навичок науково-дослідної роботи особливо важлива в сфері ... відносин, де продовжується процес переборювання рецидивів волюнтаристських підходів, характерних для ... дисциплін в умовах планово-директивної системи. При цьому ймовірнісний, стохастичний характер ринкової економіки посилює значення об'єктивного наукового аналізу, неординарних підходів до вивчення суперечливих трансформаційних процесів і явищ, пошуку істини. З нової точки зору, перевага повинна надаватись меті досліджень; розширенню діапазону методичних прийомів і засобів; підвищенню вимог до наукової обґрунтованості висновків, узагальнень і практичних рекомендацій.

Досвід наукової роботи нагромаджується протягом всього життя дослідника, але фундамент цього досвіду повинен закладатися вже в процесі навчання у вищій школі.

Завдання пропонованої праці полягає в тому, щоб допомогти студентам, а також початківцям у науковій роботі оволодіти елементарними знаннями і навичками в цій сфері. Звичайно, при цьому подання лекційного матеріалу повинно супроводжуватись вирішенням практичних задач, які для студентської аудиторії пов'язані з підготовкою реферативних виступів, виконанням курсових та дипломних робіт, участю в науково-теоретичних і практичних конференціях, у наукових дослідженнях, що проводяться кафедрами і лабораторіями вищих навчальних закладів.

Авторами з вдячністю будуть прийняті зауваження і пропозиції щодо структури і змісту навчального посібника.

Тема 1. Завдання і зміст науково-дослідної роботи

1. 1. Завдання курсу науково-дослідної роботи та її види.

Завдання даного курсу полягає в тому, щоб дати студентам основні знання і первинні навички в сфері організації, планування і технології наукової роботи.

Науково-дослідна робота студентів під керівництвом фахівців є одним з компонентів навчального процесу. Протягом усього періоду навчання студенти виконують різноманітні наукові роботи: реферати, курсові роботи і проекти, а наприкінці навчання - дипломні роботи і проекти. Загальною вимогою до них є самостійність їх виконання. Саме це передбачає необхідність оволодіння первинними елементами наукового дослідження. Отримання знань і набуття навичок науково-дослідної роботи необхідні не тільки в навчальному процесі. Вони потрібні спеціалісту в його майбутній роботі. Де б він не працював, він повинен вміти збирати і відбирати матеріал, систематизувати і узагальнювати його, аналізувати, робити практичні висновки. Саме це необхідно не тільки професійним науковцям, але і менеджерам, підприємцям, спеціалістам різноманітних сфер діяльності.

За своїм характером і змістом наукова робота неоднорідна. Можна виділити три її основні види.

Є наукова робота у власному розумінні цього поняття. Це основний вид наукової роботи. Але в наукових дослідженнях потрібна також робота лаборантів, асистентів, бібліографів тощо. Сучасні наукові дослідження, як правило, передбачають численні допоміжні функції. Отже, поділ наукової роботи на основну і допоміжну - це такий поділ праці, який підвищує її продуктивність. Треба зауважити, що такий поділ праці може бути професіональним і за рівнем кваліфікації. Для виконання допоміжних функцій в одних випадках залучаються працівники інших спеціальностей, в інших - працівники нижчого рівня кваліфікації. Так, для дослідження складних економічних процесів можуть виявитися потрібними, окрім провідних спеціалістів-економістів, професіонали в галузі програмування, математики, статистики тощо. Водночас є робота і для менш досвідчених економістів, що виконують порівняно нескладні елементи основної роботи.

Третім видом наукової роботи є науково-організаційна. По суті це науковий менеджмент. Необхідність такої сфери наукової роботи обумовлена особливостями багатьох наукових досліджень. У сучасних уловах переважають колективні дослідження, при чому їх питома вага в загальних дослідженнях зростає. Є такі види робіт, виконання яких потребує створення колективів, що складаються з десятків, сотень і навіть роботи, підпорядкування всіх робіт єдиній меті, узгодження робіт у просторі і часі. Отже, необхідні організатори такої роботи, а це особлива професія в науці. Успіхи сучасної науки багато в чому залежать саме від таких організаторів. Великі досягнення сучасної науки були отримані завдяки їм.

Слід відзначити, що оволодіння основами знань і первинними навичками науково-дослідної роботи студентами поєднується з поточними заняттями (лекції, семінари, лабораторні заняття, підготовка до них, екзамени і заліки), які охоплюють основну частину навчального часу. Саме тому проблеми організації такої роботи, вміння зосередити свою увагу на тих чи інших питаннях, спланувати роботу й успішно її виконати - один з найважливіших компонентів навчальної підготовки, від успіху якої залежать основні якості майбутнього спеціаліста.

^ 1. 2. Організація та гігієна наукової праці

Широко розповсюджена думка про те, що наукова праця - не важка праця. Але це твердження є по­милковим. Наукова праця вимагає досить великих витрат енергії, особливо творча наукова робота. Це не просто важка, а виснажлива праця, яка може привести до перевтоми або до повного знесилення.

Звідси передумовою успішної наукової праці є гігієна розумової праці, виконання її вимог.

Головне завдання гігієни розумової праці полягає в підтриманні високої працездатності. Це досягається насамперед певним чергуванням праці і відпочинку або шляхом періодичної зміни занять.

Підтримання працездатності вимагає, щоб протягом дня були періодичні перерви. Потрібно також влаштовувати вихідні дні, протягом яких мозок повинен відпочивати від напруги. Такому відпочинку сприяє читання художньої літератури, заняття музикою, шахами, спортом, рибалкою тощо. Важливе значення можуть мати прогулянки на свіжому повітрі.

Спосіб використання часу перерви в роботі визначається індивідуальними нахилами людини. Деякі вчені знаходять відпочинок у зміні занять. Широко відомі факти, коли вчені, використовуючи такі заняття, досягали великих успіхів. Так, хімік Бородін відомий як видатний композитор. Письменник-фантаст І. Єфремов був професіональним істориком-археологом. Математик Льюіс Керол більше відомий як автор дитячих казок про Алісу в країні чудес.

Щоденна тривалість творчої роботи може коливатись у широких межах. Це залежить від особистості вченого. Є численні приклади систематичної великої тривалості робочого дня. Але є і приклади порівняно невеликої його тривалості. В останньому випадку мова йде про надзвичайно високу продуктивність наукової праці. Саме така особливість була притаманна Ч. Дарвіну, який щодня працював 2-3 години.

Іноді в процесі роботи у вченого виникає стан депресії, який є дуже небезпечним. Вченому починає здаватись, що його робота втрачає смисл, і він перестає вірити в її успіх. Якщо депресію вчасно не подолати, це може призвести до повного припинення наукової роботи, та навіть взагалі до зруйнування життєвих планів людини.

Шляхи подолання депресії залежать від причин її походження. Якщо депресія є наслідком втоми, то її можна подолати звичайною перервою в роботі, тимчасовим відключенням від неї. Але найчастіше депресія є наслідком інших причин, зокрема, відсутності успіху в роботі. В даному разі потрібні інші заходи, наприклад, необхідно значно звузити поле дослідження, звернутись до конкретного порівняно невеликого питання і спробувати його вирішити. Дуже важливо при цьому отримати підтримку і схвалення від наукового керівника або колег.

Підтримка своєї працездатності - найважливіше завдання, яке потрібно ставити перед собою майбутньому вченому і взагалі - спеціалісту з будь-якого фаху. Працездатність є суттєвим фактором успіху в усіх справах. Так, видатний винахідник Едісон стверджував, що його успіх на 10% залежить від таланту, а на 90% - від його працездатності.

Однією з найважливіших передумов високої працездатності є виховання в собі звички до щоденної систематичної роботи, примушувати себе працювати системно і щоденно, навіть коли день завантажений іншими справами, знаходити час для наукової роботи, хоча і невеликої.

Вона потребує виховання в собі звички точного обліку часу. Протягом дня можуть виникати паузи, які можна чимось заповнювати. Наприклад, доводиться очікувати у приймальнях, різноманітних чергах, знаходячись в тривалих поїздках тощо. Бажано завжди мати при собі необхідний матеріал - книгу, журнал - для міркувань.

Порядок необхідний не тільки у часі, але і у просторі. Економісти не використовують лабораторії, як представники природничих наук, але вимоги до організації робочого місця в узагальненому вигляді за­лишаються однакові для всіх спеціалістів. Ці вимоги прості і зрозумілі. Кожний матеріальний елемент робочого місця повинен мати своє постійне місце. Те, до чого ми звертаємось частіше - ближче, те до чого звертаємось менше - далі. Під рукою треба мати довідники, письмове приладдя, картки тощо. Іншими словами, коли знаходишся на своєму робочому місці, треба мати змогу діставати необхідне, не дивлячись.

Матеріали для роботи треба групувати по темах і розділах. Для кожної теми (розділу) бажано заводити окрему папку. Якщо папок нагромаджується дуже багато, а з часом їх кількість зростає, то необхідно скористатись складеним каталогом, який дозволить швидко знайти необхідну.

Нарешті, треба правильно розташувати своє робоче місце відносно освітлення, тобто так, щоб світло падало на поле писання, а клавіатура комп'ютера не давала виблисків.


Тема 2. Наукова робота і творчість


^ 2. 1. Стадії наукової роботи. Творчий замисел

Невід'ємною складовою наукової роботи є творчість. Елементи творчості притаманні будь-якій праці, але для наукової роботи творчість має особливе значення. Наукова робота за своєю суттю не може бути нетворчою. Адже сутність науки якраз полягає у процесі творіння і пошуку нового, більш досконалого порівняно з попереднім.

Творчий процес складається з декількох послідовних стадій. Можна виділити такі його стадії:

^ Перша - визрівання замислу;

Друга - формування робочих гіпотез та їх аналіз;

Третя - отримання результату;

Четверта - практична перевірка одержаного результату, істини.

Наукова робота завжди починається з отримування напрямку дослідження, тобто з формування замислу. Конкретна тема наукової роботи вимальовується в процесі нагромадження матеріалу. Матеріалом для теми може слугувати читання спеціальної літератури, знайомство зі статистичними даними, безпосередні спостереження, спілкування із спеціалістами тощо. Усе це сприяє формуванню замислу, збуджує мислення, відкриває різні сторони проблеми. Іноді в процесі формування замислу виникає критичне ставлення до деяких узагальнень, навіть таких, що мають широке розповсюдження і вважаються загально визнаними.

Продумуючи напрям дослідження, треба брати до уваги внутрішні особливості і ознаки багатьох явищ. Найчастіше впадає в очі те, що ми бачимо на поверхні, тоді як інші особливості явищ, їх суттєві ознаки залишаються прихованими. Виникає небезпека поверхових узагальнень, невірних висновків. Потрібний гострий прискіпливий науковий зір, щоб за поверхнею явищ розглядіти їхню суть, внутрішні зв'язки. Отже, вже на стадії продумування замислу дослідникові треба сформувати для себе загальну уяву про суть проблеми, її найважливіші особливості.

Необхідність такого підходу до продумування замислу підтверджується численними прикладами. Так, досліджуючи розвиток підприємництва в Україні, збираючи численні факти з цієї проблеми, ми встановлюємо, що більшість новоутворених підприємств нічого не виробляють, не поповнюють своєю діяльністю товарні ресурси, а займається лише комерційною діяльністю або посередництвом.

Виникає спокуса найпростіших пояснень і висновків, наприклад: підприємцями стають люди, які не бажають по-справжньому працювати, шукають легкого хліба. Саме така думка поширена серед значної частини населення. Разом з тим глибший аналіз виявляє додаткові факти, що не лежать на поверхні і вимальовується інша узагальнена картина. Справа не в особистих якостях людей, а в сукупності матеріальних умов, які роблять невигідним, а іноді неможливим виробництво товарів і послуг, штовхають активну частину населення, що має нахил до підприємництва, у сферу обігу.

Таким чином, у процесі продумування теми відбувається визрівання творчого замислу. Стосовно всього дослідження цей період можна назвати інкубаційним. Його тривалість залежить від багатьох чинників. Зокрема, деяким ученим визріванню замислу сприяє обмін думками з колегами. Визріванню замислу сприяє також нагромадження досвіду, експериментального матеріалу тощо. Сам процес визрівання творчого замислу виглядає як кристалізація ідей, які спочатку не мають чіткої форми, але з часом перетворюються на переконання вченого у їх відповідності об'єктивній істині.

Одна з вимог до стадії визрівання замислу полягає в неприпустимості поспішних висновків. Поспіх протипоказаний визріванню замислу. Він веде до появи швидкоплинних, а тому незрілих ідей. Слід зауважити, що визрівання замислу має також внутрішню інтимну сторону, що пов'язана з роботою підсвідомості (про що буде йти мова далі). Штучно форсувати цей процес неможливо, хоча створювати для нього сприятливі умови можна і навіть необхідно.

Отже, на попередній стадії творчого процесу визріває замисел. Вінець цієї стадії або момент її завершення можна назвати осяянням. Дослідник раптом починає ясно розуміти суть проблеми, логіку її фактів, причинно-наслідкові зв'язки між ними. Треба зауважити, що ці етапи творчого процесу (виношування ідеї, визрівання замислу, осяяння) пщодо різних проблем теми можуть здійснюватися у різні відрізки часу: в той час як одні проблеми знайшли своє вирішення, інші ще знаходяться на стадії виношування замислу.


^ 2.2. Робочі гіпотези

Інструментами творчої роботи як на її попередніх стадіях, так і особливо в процесі аналізу і синтезу є робочі гіпотези.

Робочою гіпотезою називають уявну модель істини. Вона є не остаточною істиною, а можливим попередником істини. Робоча гіпотеза набуває значення істини тоді, коли її підтверджують факти, експерименти та їх об'єктивний аналіз.

Важливо, коли в процесі дослідження розглядається не одна, а декілька робочих гіпотез. Адже єдина гіпотеза завжди містить у собі небезпеку втрати наукової об'єктивності, оскільки виникає спокуса бачити тільки те, що її підтверджує і закривати очі на факти, що їй суперечать. Отже, розгляд декількох гіпотез підвищує ймовірність того, що буде знайдена істина. При цьому треба визнати, що всі гіпотези мають наукову цінність, в тому числі і такі, що відкидаються. Адже негативний результат в науці - це також результат.

Зауважимо, що іноді може бути і так, що жодна з розглянутих робочих гіпотез не одержує повного підтвердження. І тоді необхідно звертатись до нових робочих гіпотез, одна з яких неодмінно повинна перетворитись на істину.

Робочі гіпотези можуть використовуватись як для пояснення суті, внутрішніх причин ... процесів, чинників, що на них впливають, так і для прогнозування ситуацій, які можуть скластися внаслідок тих чи інших заходів. В останніх випадках робочі гіпотези приймають форми можливих прогнозних ... моделей.

Кожна робоча гіпотеза є об'єктом аналізу. Притаманний для них метод аналізу полягає в систематизації фактів, у групуванні їх на дві основні частини - такі, що підтверджують дану робочу гіпотезу, і такі, що їй суперечать. Отже, мета наукового аналізу робочих гіпотез полягає в тому, щоб з їх численної кількості знайти таку, яка підтверджується всіма фактами. Але в практичному плані одна з особливостей ... аналізу робочих гіпотез полягає в тому, що визнаною істиною може бути гіпотеза, яку підтверджують не всі факти, а їх переважна більшість, що утворюють типову картину процесу або явища. Факти, що суперечать гіпотезі, визнаються випадковими, тобто такими, що не змінюють загальної картини.

Велике наукове значення робочих гіпотез можна підтвердити численними прикладами як з практики дослідження макроекономічних проблем, так і проблем підприємницької діяльності.

Так, робочі гіпотези необхідно використовувати для з'ясування такої важливої економічної проблеми, як гострота і тривалість трансформаційної кризи економіки України. Можна припустити, що розгляд робочих гіпотез з цієї проблеми вимагає порівняльного аналізу кризи в Україні з аналогічним явищем в інших постсоціалістичних країнах (в першу чергу в країнах Східної Європи, які, як відомо, успішно її подолали). Таке дослідження може стати науковою основою програми стабілізації економіки України.

Розгляд робочих гіпотез може передувати таким заходам, як розробка програм реструктуризації окремих галузей національної економіки, програм створення в Україні сприятливого інвестиційного клімату, програм захисту окремих галузей національної економіки від руйнівного впливу іноземної конкуренції тощо.

Робочі гіпотези можуть бути корисними також для дослідження багатьох ... проблем. Так, аналізуючи невдачі підприємства на конкурентному ринку, треба в якості робочих гіпотез розглядати різні варіанти причин і зупинитись на таких, які найповніше відповідають реальній ситуації. Саме такий підхід дає наукову основу для розробки найбільш реального бізнес-плану.

Таким чином, робочі гіпотези можна визнати необхідною і до того ж універсальною стадією наукового творчого процесу.


^ 2. 3. Натхнення, пристрасність, творча фантазія

Невід'ємними компонентами творчого процесу є натхнення, захопленість працею, або пристрасність, а також творча фантазія. Праця з натхненням - це така ситуація, при якій працювати легко і приємно, коли людина отримує задоволення від роботи та її результатів. Отже натхнення - це особливий психологічний стан людини, який результативно сприяє творчій роботі.

Імпульс до натхнення може дати лише один спосіб - регулярна наполеглива праця. По суті натхнення виглядає як винагорода за таку працю. Досвід багатьох поколінь людей творчої праці переконливо свідчить про те, що натхнення може виникати лише на основі систематичної праці. І, навпаки, помилково думати, що натхнення може наступити само по собі, без напруженої праці.

Іноді вважають, що натхнення можна породжувати штучно: палінням, міцною кавою, чи навіть алкоголем. Дійсно, на якусь мить такі дії можуть підвищувати працездатність. Але треба враховувати особливості такого "форсажу". По-перше, здатність до творчості може підвищитись лише на деякий проміжок часу, після чого неминуче виникає депресія, можлива втрата не тільки натхнення, але і працездатності взагалі. По-друге, такий штучний "форсаж" створює небезпеку отримання помилкових результатів внаслідок втрати пильної уваги, виникнення плутанини, неврахування якихось факторів тощо.

Безумовно, є фактори, що сприяють натхненню в роботі. Це, насамперед, як уже відзначалось, наполеглива систематична робота. Це також добре організований періодичний відпочинок, заняття за інтересами: шахи, спорт, колекціонування, тобто все те, що веде до відновлення як фізичних сил, так і розумової активності. Мова йде, по суті, про дотримання правил гігієни розумової праці, про які говорилось в попередньому розділі.

Для наукової діяльності особливе значення має пристрасність до праці, тобто захопленість проблемою, над якою вчений працює. По суті це найвищий рівень інтересу до роботи, до напряму дослідження і його проблематики. Без такої захопленості натхнення неможливе. Можна сказати, що натхнення є безпосереднім закономірним результатом захопленості працею.

Захопленість певною проблематикою може бути результатом дії численних факторів. Вона може виникати дуже рано, ще в юні роки, внаслідок читання літератури, в процесі навчання в середній і вищій школі. Джерелом інтересу в більш зрілому віці можуть бути глибокі знання споріднених проблем, спілкування з колегами, провідними вченими, керівниками наукових колективів тощо.

Особливо слід відзначити такий фактор захопленості роботою, як колективна праця. Іноді формуються наукові групи, що вирішують загальну задачу. В такому колективі, як правило, створюється своєрідний розподіл функцій. Хтось в групі - генератор ідей, інший - найсильніший в постановці і проведенні експерименту, чи систематизації і узагальненні фактів, чи оформленні результатів роботи тощо. У багатьох випадках саме такі наукові колективи здатні виконувати найскладніші види робіт і, навіть, робити великі відкриття.

Наукова робота неможлива без творчої уяви, фантазії. Помилково вважати, що творча фантазія необхідна лише діячам мистецтва -художникам, скульпторам, письменникам тощо.

Суть творчої фантазії в науці — це здатність моделювати ситуацію в умовах неповної інформації. Без такої здатності неможливо формувати робочі гіпотези, які є невід'ємним етапом творчого процесу. Але на відміну від діячів мистецтва творча фантазія вченого повинна мати реальну основу. Якщо така основа відсутня, то неминуче можуть виникати безплідні ідеї, що можуть завести дослідження у глухий кут.

Значення систематичної творчої самовідданої праці полягає в тому, що саме така праця формує особистість і характер вченого. Таких учених відрізняє повна самовіддача, найвищий рівень відданості науці. Такі якості справжнього вченого особливо виразно проявляються тоді, коли для науки складаються найгірші умови: низький рівень заробітної плати, яка до того ж нерегулярно виплачується; відсутність або недостатність державного фінансування науки, особливо фундаментальної; зниження престижу наукової роботи тощо. Все це спричиняє великі втрати для науки. Частина вчених не витримує таких умов, переходить в інші галузі праці, або, навіть, виїздить за кордон. Але і в найскрутніших умовах залишаються люди, вірні науці. Тому залишається і справжня наука.

^ 2. 4. Творчий процес і підсвідома діяльність

У творчому процесі поряд з осмисленою діяльністю важливу роль відіграє підсвідомість.

Підсвідома діяльність не ізольована від осмисленої. Більше того, сфери діяльності - осмислена і підсвідома - співіснують і взаємодіють. В основі підсвідомої діяльності лежить інформація, яку вчений отримує і обробляє в процесі своєї осмисленої діяльності.

Підсвідома діяльність містить у собі величезні можливості. Це можна пояснити на прикладі типової ситуації, яка складається в процесі роботи вченого. Він продумує проблему, нагромаджує і систематизує матеріал, обробляє і аналізує його. Але далі робота не йде. Нагромаджений матеріал виглядає як хаотичне скупчення фактів, в якому нема ніякого порядку, ніякої закономірності. І тоді вчений припиняє роботу, переходить до інших занять або дає собі відпочинок. І ось, в один з далеких від безпосередньої роботи моментів, у нього виникає ключова ідея, приходить осяяння. Він починає розуміти зв'язок між фактами, їх закономірності, вимальовуються можливі висновки. Усе це дає імпульс для подальшої роботи - уточнення плану і робочої програми, створення нових більш перспективних робочих гіпотез тощо.

Отже, в цьому випадку ми маємо справу з фактором підсвідомості. Вчений припинив свою роботу над проблемою, переключивши увагу на щось інше, а підсвідома робота мозку триває, і саме вона привела в кінцевому підсумку до осяяння, до з'ясування істини.

Підсвідома діяльність може виходити за межі робочого часу. Вона триває і тоді, коли вчений відпочиває. ^ Ключова ідея може прийти в голову навіть під час сну. Як розповідав Д. Менделєєв, ключова ідея періодичної таблиці хімічних елементів прийшла до нього під час сну. Нема сумніву, що такий спосіб виникнення ключової ідеї є результатом надзвичайно високої концентрації думок про проблему, яку треба вирішити.

Потенціал підсвідомості вченого залежить від багатьох факторів. Насамперед, він залежить від кількості і різноманітності матеріалу, який учений нагромадив протягом свого життя. Підсвідомість відображує весь життєвий досвід людини, його особисті враження, все що він побачив, почув, пережив.

Разом з тим, підсвідомість залежить також від волі і цілеспрямованості людини. Вона не буде працювати, якщо їй не передує осмислена діяльність, яка спрямована на продумування теми, збирання і систематизацію матеріалу.

Необхідно також відзначити, що підсвідомість, як правило, не працює у стомленому мозку. Роботі підсвідомості сприяє фізична свіжість, добрий настрій.

Можна назвати дві основні умови, що сприяють роботі підсвідомості, розширенню її потенціалу. Насправді йдеться про життєві правила вченого.

Перше. Треба завжди збільшувати запас життєвих спостережень, поповнювати свою ерудицію. Треба читати літературу, в тому числі художню, не уникати контактів з цікавими людьми. Коротше кажучи, треба не нехтувати тим, що збагачує людину як особистість.

Друге. Ніколи не треба битися над проблемою, що не вирішується, до знесилення. Краще відкласти її і перейти до аналізу питань, що вирішуються легко і успішно, хоча проблема залишається. Разом з тим, учений її не покинув, він начебто передав замовлення на її вирішення у сферу підсвідомості. Незабаром учений із цієї сфери отримає необхідне рішення. Такий спосіб поєднання осмисленої діяльності з роботою підсвідомості веде до економії часу, зберігає сили мозку.

У науковому процесі є також місце і для "щасливих випадків", коли науковий результат чи відкриття, нібито не очікується, але вчений його отримує. Разом з тим треба зауважити, що такі "випадковості" можуть бути закономірним результатом кропіткої праці. Широко відомо, що саме з таких "випадків" почалося відкриття радіоактивності, антибіотиків та деяких інших.

Творчий процес не буває легким. Він споріднений з "муками творчості", які притаманні всім творчим працівникам: і поетам, і художникам, і вченим. Отже, тим, хто обирає для себе роботу в сфері вченої діяльності, треба бути готовим до великих труднощів. Разом з тим, саме творча наукова діяльність приносить людині найвище задоволення, розширює межі людського пізнання, прокладає шляхи до прогресу.


Тема 3. Планування науково-дослідної роботи. Робоча програма


^ 3. 1. Вибір теми і його обґрунтування

Виконанню наукових досліджень передує вибір теми. Це дуже важливий етап роботи, від якого значною мірою залежить її успіх.

Обираючи тему, дослідник, насамперед, стикається з проблемою її широти. Дуже часто молодь виявляє тяжіння до аналізу надмірно широких тем, які потребують використання неосяжного матеріалу. Легко розгубитися в численних матеріалах і проблемах, що складають зміст широкої теми. В результаті, замість глибокого аналізу виходить поверхневий огляд джерел, їх переказ, в якому немає і не може бути науки. Тому молодим вченим доцільно віддавати перевагу більш вузьким темам з чітко окресленими межами. Вибираючи таку тему, легше зробити своє маленьке "відкриття", внести щось нове у вирішення проблеми.

Обираючи тему, не слід керуватися поточною кон'юнктурою. Такий підхід був дуже типовим для командно-адміністративної системи. Вихід чергової урядової постанови, директиви, як правило, викликав появу цілої серії тем, які "відгукувалися" на них. Потім ситуація змінювалася, виходили інші постанови, що переглядали попередні. І всі теми попередньої серії втрачали свою так звану "актуальність". Зокрема, так було в нашій економічній історії з промисловою кооперацією, раднаргоспами, виробничими бригадами, орендою тощо.

Звідси можна зробити висновок, що перевагу необхідно віддавати темам, що не залежать від поточної кон'юнктури, і, насамперед, таким, в яких розглядаються фундаментальні закони і категорії, відображуються реалії і вимоги життя, актуальні фундаментальні макро- і мікроекономічні проблеми.

До студентських наукових робіт слід висловити ще одне суттєве побажання. Протягом усього періоду навчання у вузі виконується декілька курсових робіт з основних дисциплін і дипломна робота або дипломний проект. В такому разі бажано, щоб всі роботи мали загальний стрижень, відображали загальний напрям наукових інтересів студента. Відомі випадки, коли взятий в студентські роки напрямок наукової роботи потім знаходив своє продовження в подальшій науковій діяльності - в дисертаціях, друкованих працях.

Вибираючи тему наукової роботи, треба враховувати свої сили і можливості, а також свої здібності і нахил. Одні мають нахил до теоретичних досліджень, інші - віддають перевагу конкретним прикладним темам. Немає потреби пояснювати ці відмінності - вони закладені в природі людини.

Неможливо обирати напрям дослідження в умовах повної відсутності інформації. Джерела інформації можуть бути найрізноманітнішими. Вибору теми може сприяти уважне, вдумливе читання літератури, таке читання, коли виникають питання і сумніви, чому не розкритий той чи інший бік явища, на скільки задовольняють читача ті чи інші пояснення його причин. Вибір теми може мати своїм джерелом певні аналогії. Скажімо, в одних галузях знайшов застосування функціонально-вартісний аналіз, який можна застосувати в інших. Такий спосіб вибору теми характерний для тем методичного напрямку.

Як правило, студентам в процесі навчання пропонуються списки тем курсових чи дипломних робіт, тематики конкурсних робіт. Важливо, щоб тема була обрана добровільно, з усвідомленням і розумінням задач і труднощів.


^ 3. 2. Розробка попереднього плану дослідження

Успіх наукової роботи значною мірою залежить від того, як робота спланована. Планування роботи не можна розглядати як одноразовий акт.

Спочатку складається попередній план. В процесі подальшої роботи, продумування теми і її проблем, нагромадження матеріалу план уточнюється і з'являється можливість розробки деталізованого плану - робочої програми.

Кожна тема включає в себе декілька пов'язаних між собою проблем. ^ Попередній план, по суті, є переліком основних проблем у їх логічній послідовності. Він складається на основі загальної уяви про предмет дослідження, ознайомлення з літературою, лекціями, консультаціями спеціалістів тощо. Вже на етапі складання попереднього плану треба з максимальною точністю сформулювати не тільки назву теми, але і її основні проблеми.

Треба зауважити, що логічно складений план - одна з найважливіших умов успіху в роботі. Навпаки, невдалий план здатний завести роботу у глухий кут. Тому широке розповсюдження має практика обговорення планів роботи в наукових колективах - кафедрах, лабораторіях. Плани студентських робіт, як правило, узгоджуються з керівником теми.

Структура попереднього плану визначається суттю теми, її змістом. Для економічної тематики типова така структура, коли центральна частина роботи присвячується аналізові процесів, явищ, виявленню закономірностей їх розвитку. В першій частині роботи найчастіше розглядаються фундаментальні теоретичні основи проблематики даної теми, стан їх теоретичної розробки. Заключна частина роботи в більшості випадків являє собою її практичний результат у вигляді проектних рішень, пропозицій, методичних рекомендацій тощо.

Не треба змішувати план теми з послідовністю роботи над темою. По-перше, кожний розділ роботи починається зі збирання і обробки матеріалу. По-друге, зовсім не обов'язково роботу починати з першого розділу. Найчастіше робота починається з центрального розділу. Адже робота над цим розділом уточнює як наші теоретичні знання проблеми, так і створює основу для практичних висновків. Щодо конкретної проблематики, то найдоцільніше починати з аналізу проблем, матеріалами з яких володієш найкраще. Саме така послідовність здатна створювати постійний імпульс для наукової творчості.

Вже на стадії складання попереднього плану доцільно встановити приблизні строки виконання теми і її окремих розділів. Таке планування роботи дисциплінує виконавця і є однією з основ організації дослідження.

Наведемо приклад попереднього плану для однієї з економічних проблем. Припустимо, обрана тема "Малий бізнес і проблеми його розвитку". В попередньому плані доцільно в такій темі відокремити три розділи.

Перший розділ слід присвятити аналізу теоретичних проблем, необхідності і функціям малого бізнесу в ринковій економіці. Його орієнтовна назва може бути такою: "Теоретичні засади малого бізнесу в сучасній ринковій економіці".

В другому розділі доцільно проаналізувати стан малого бізнесу в економіці, місті, районі, області, тобто його кількісні показники, їх динаміку, а також труднощі і проблеми, з якими стикаються малі підприємства. Такому змісту відповідала б назва розділу "Аналіз сучасного стану малого бізнесу і його проблем".

Нарешті, змістом третього розділу могли б бути заходи, які необхідні для сприяння розвитку малого бізнесу і вирішення його проблем. Для такого розділу підходить назва "Система заходів для підтримки малого бізнесу".


^ 3. 3. Уточнений план дослідження і робоча програма

У процесі роботи над темою нагромаджується матеріал, триває процес продумування теми, отже підвищується рівень інформованості виконавця. Це створює основу для створення уточненого плану і на його основі - робочої програми. Уточнений план відрізняється від попереднього не тільки корекцією назви теми і її розділів, але і тим, що в змісті кожного розділу можуть бути відокремлені підрозділи, що відображують його основну проблематику. Так, в прикладі попереднього плану, що наведений в розд. 3. 2 "Теоретичні засади малого бізнесу в сучасній ринковій економіці", можуть бути виділені такі основні підрозділи:

  • мале підприємництво, як основа конкурентного середовища;

  • функції малих підприємств: виробничі, торгові, посередницькі;

  • соціальне значення малого підприємства;

  • мале підприємництво в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Уточнений план створює основу для розробки детальнішого плану робочої програми. ^ Робоча програма містить не тільки детальну проблематику, але і деякі попередні висновки і методику виконаної роботи.

Розробка робочої програми - це складна робота, що вимагає значних витрат часу і сил. Але якщо вона є, загальний час на виконання дослідження значно скорочується, іноді в два-три рази. Особливо важливе значення розроблення робочої програми має для виконання індивідуальних досліджень (дипломних робіт, дисертацій на здобуття вченого ступеня). Робоча програма - це останній етап перед завершенням дослідження в цілому, фактор чіткої організації роботи, її своєчасного і успішного завершення.

^ За своїм змістом робоча програма містить в собі найдетальнішу проблематику теми, розділу, всі її завдання не тільки основні, але і проміжні. В робочій програмі остаточно уточнюються напрямки збирання матеріалів. Програма точно орієнтує на збирання певного матеріалу, виходячи з конкретної задачі дослідження. Програма може включати робочі гіпотези і можливі висновки з них. Розробку робочої програми корисно супроводжувати переліком матеріалів, які будуть використовуватися в роботі над тим чи іншим розділом. Складаючи робочу програму, треба уточнити і терміни виконання кожного розділу теми.

Зауважимо, що в індивідуальних дослідженнях, в тому числі при виконанні студентських курсових і дипломних робіт, необов'язково розробляти робочу програму зразу на всі розділи. Доцільно складати такі програми окремо до кожного розділу згідно з власним графіком роботи над темою.

Наведемо приклад робочої програми з вищезгаданої теми для першого розділу "Теоретичні засади малого бізнесу в сучасній ринковій економіці".

Насамперед треба дати кількісну оцінку малих підприємств в країнах з розвинутою ринковою економікою. Слід привести фактичні дані про абсолютну і відносну кількості малих підприємств в країнах з сучасною ринковою економікою. Можна також показати їх питому вагу в валовому національному продукті, в бюджетних надходженнях тощо.

Далі доцільно розглянути історичні тенденції розвитку малих підприємств в ринковій економіці. В умовах вільного ринку йшов процес монополізації всіх сфер підприємництва, внаслідок якого чисельність і питома вага малих підприємств скорочувалась. Треба зауважити, що саме монополізація економіки була одним з чинників великої депресії кінця 20-х— початку 10-х років поточного сторіччя.

Доцільно показати, що з переходом до регульованого ринку тенденція щодо кількості і питомої ваги малих підприємств радикально змінюється. Бажано знайти дані про динаміку кількості і питомої ваги малих підприємств в країнах з розвиненою ринковою економікою. На цій основі слід обґрунтувати висновок про те, що в сучасній ринковій економіці створюються умови для збалансованих співвідношень між великими, середніми і малими підприємствами. На таке співвідношення впливають два фактори. По-перше, ринкові механізми саморегулювання сприяють тому, що кожна група підприємств (великі, малі, середні) займають свою нішу підприємництва. По-друге, оптимальне співвідношення між підприємствами різних розмірів є одним з результатів державної антимонопольної політики, зокрема, підтримки малих підприємств. Центральна частина розділу - сфера малого підприємництва як основа конкурентного середовища. Теоретичний доказ цієї тези вимагає класифікації факторів, які роблять мале підприємництво основою конкурентного середовища. Можна назвати такі основні фактори.

Перший. Малі підприємства порівняно легко створюються, тому виникає об'єктивна можливість для досконалої конкуренції, тобто такої, в якій бере участь необмежена кількість господарських суб'єктів.

Другий. Малим підприємствам легше освоювати нові види товарів і послуг, змінювати напрямки своєї роботи. Отже, вони є фактором як внутрішньогалузевої, так і міжгалузевої конкуренції.

Третій. Малі підприємства значною мірою обмежують монопольні тенденції великих підприємств, в тому числі навіть природних монополій, наприклад, конкуренцію автотранспорту, де є малі підприємства, з залізницями - природними монополіями.

Четвертий. Малі підприємства регулюють конкурентне середовище на ринку праці. З одного боку, малі підприємства швидко створюють нові робочі місця, з іншого - вони є джерелом робочої сили при збільшенні на неї попиту з боку великих і середніх підприємств. В наших умовах цей фактор доцільно підтвердити даними про структуру працевлаштування.

Далі слід показати суттєву особливість малих підприємств, яка полягає в їх нестійкості. Можна навести дані про плинність малих підприємств. Тенденція така, що питома вага малих підприємств щороку змінюється, деяка кількість малих підприємств щороку перестає існувати, причому приблизно така ж їх кількість щороку створюється. Треба обґрунтувати тезу, що нестійкість малих підприємств, по суті, є однією з передумов стабільності сучасної ринкової економіки в цілому.

Зміст висновку з матеріалу розділу полягає в тому, що мале підприємництво є буферною зоною ринкової економіки. І в цій його якості вирішальне значення має роль малого підприємництва як основи конкурентного середовища.

На закінчення цього розділу робочої програми треба навести список джерел, які необхідно використати, приблизний обсяг тексту і термін виконання роботи над цим розділом.

^

Тема 4. Збирання матеріалу і його організацій



4.1. Основні принципи збирання матеріалу і його особливості в економічних дослідженнях

Для виконання наукового дослідження потрібні матеріали, які складають інформаційну основу роботи. Повнота і якість матеріалів має вирішальний вплив на результати дослідження. Складовими інформаційної основи можуть бути факти, що характеризують явища і процеси, в тому числі такі, які отримані внаслідок безпосередніх спостережень, експериментів, попередніх досліджень. В процесі наукової роботи використовуються також літературні джерела, статистичні і нормативні матеріали.

Кількість матеріалів і їх різноманітність можуть бути досить значними. Виникає небезпека потонути в матеріалах. Щоб попередити такий стан, доцільно при збиранні матеріалів дотримуватися деяких основних правил. Можна назвати три основні правила.

Перше. ^ Збирання матеріалу від початку і до кінця повинно бути цілеспрямованим. Не можна збирати матеріал "взагалі", оскільки виникає загроза перетворити процес збирання матеріалів у самоціль. В процесі роботи дослідник зустрічає різноманітні матеріали, які іноді можуть здаватися потрібними. Але якщо вони безпосередньо не зв'язані з конкретними цілями дослідження, на них не варто витрачати час і сили. В цьому розумінні важливе значення має своєчасна розробка уточненого плану і, особливо, робочої програми. Друге. Протягом всієї роботи матеріал треба збирати згідно зі структурою дослідження. Це означає необхідність групувати матеріал відповідно до плану роботи. Слід зауважити, що в процесі збирання матеріалу трапляється такий, що його треба використовувати не лише в одному розділі. В такому випадку матеріал вміщується у перший за послідовністю дослідження розділ, а в інших розділах роблять адресні позначки про наявність цього матеріалу в іншому розділі.

Третє. Процес збирання матеріалу повинен включати дві основні стадії. Спочатку матеріал збирається без оцінки його значення для проблеми. Потім здійснюється "просіювання" матеріалу, тобто вибирається найістотніший, усувається дублювання.

Названі правила є загальними для всіх наукових досліджень.

Але збирання матеріалу для економічних досліджень має деякі особливості, що обумовлені предметом дослідження. Економічна наука має справу з процесами і явищами, що притаманні макро- і мікроекономіці, що відбуваються на внутрішніх і зовнішніх ринках, в економічній діяльності підприємств і галузей тощо. Всі ці сфери відображаються поточною державною статистикою, в звітах підприємств тощо. В статистичних матеріалах і звітах підприємств дослідник бачить численні показники, які широко використовуються в економічному аналізі.

Важливе значення в економічних дослідженнях можуть мати матеріали безпосередніх спостережень. Так, звіти підприємств, як правило, не можуть дати повної картини стану справ на підприємстві. Іноді виникає потреба розглянути проблему "з середини", побувавши на підприємстві, найкраще як працівник, що виконує ту чи іншу функцію. Така можливість для студентських досліджень виникає під час практики на підприємствах. Слід зауважити, що отримані факти, показники, їх динаміка іноді не піддаються простим поясненням. Об'єктивна оцінка матеріалів, по суті, є одним з елементів продумування теми та складових творчого процесу. Поглибленому проникненню в суть процесу може сприяти обговорення матеріалу в наукових колективах, консультації з спеціалістами тощо.

Одна з особливостей економічних досліджень полягає в тому, що в них можливе широке використання соціологічних обстежень, які здійснюються на основі анкетування, або інтерв'ювання. Результати таких обстежень можуть мати як самостійне науково-практичне значення, так і слугувати допоміжною інформацією до матеріалів, що їх отримують з інших джерел. Наприклад, вивчаючи проб­леми нестійкості малих підприємств треба не тільки звертатися до статистичних показників, але і ви­вчи­ти причини цього явища крізь призму оцінок, які можуть дати власники підприємств і їх партнери.

Серед матеріалів, які використовуються в економічних дослідженнях, можуть бути і результати економічних експериментів. Як відомо, в природничих і технічних дисциплінах експерименти -обов'язкова складова досліджень. У багатьох дисциплінах наука поділена на дві частини - теоретичну і експериментальну. В економічній науці такий поділ відсутній. Але в багатьох дослідженнях без експериментів неможливо отримати надійний науковий і практичний результат. Так, експерименти можуть бути доцільними в дослідженнях ефективності податкової системи, форм оплати праці в різних галузях, методів стимулювання інвестиційної діяльності підприємств тощо. Слід зауважити, що в економічній науці, як і в інших наукових дисциплінах, експеримент може використовуватись як засіб перевірки робочих гіпотез.


^ 4.2. Наукова бібліографія

Одним з джерел бази досліджень є наукова література - монографії, журнальні статті, збірки наукових доповідей тощо. У літературі узагальнюються результати попередніх досліджень тієї чи іншої проблеми. Література містить в собі оброблені і згруповані факти, їх трактування, теоретичні концепції. Отже, робота з літературою є невід'ємною складовою будь-якого дослідження. Зауважимо, що для написання студентських наукових робіт вивчення літератури має особливе значення. Це обумовлено не тільки суттю навчального процесу, але і тим фактом, що для студентів інші джерела матеріалу можуть виявитися недоступними або обмежено доступними.

Слід дотримуватися певної логічної послідовності у роботі з літературними джерелами.

Перший крок у цьому напрямку — це перегляд таких джерел, що дають найзагальнішу уяву про зміст проблеми. Слід звернутися до енциклопедій, довідників, тематичних словників тощо. Зауважимо, що в такій літературі є не тільки інформація про суть проблеми, але і назви робіт, з яких можна отримати більш детальні знання з проблеми.

Подальша робота вимагає звернення до бібліографічних матеріалів з метою складання списку літератури. Насамперед треба звернутися до бібліографічних матеріалів, які є в бібліотеках у вигляді книжкових карток, що згруповані за тематичним і алфавітним принципами. Велику допомогу досліднику можуть дати реферативні журнали, тематичні випуски яких містять в собі короткі реферати робіт, що видаються в різних країнах. У великих бібліотеках є бібліографічні відділи, працівники яких складають списки літератури на замовлення читачів. Деякі монографії і підручники супроводжуються списками літератури з відповідних проблем. В останніх номерах журналів, як правило, наведені назви статей, що були опубліковані в даному журналі протягом року.

Складаючи списки літератури, слід встановити, чи є така література в наявності. Може виникнути ситуація, коли потрібне джерело в бібліотеці відсутнє. В таких випадках робота може бути отримана за допомогою міжбібліотечного абонементу (МБА). Великі бібліотеки висилають книги іншим бібліотекам на їх запитання для користування на певний термін. Зауважимо також, що великі бібліотеки мають лабораторії технічних засобів, де можна отримати ксерокопії або фотокопії матеріалів.

Формування бібліографії з обраної теми не можна розглядати як якийсь одноразовий акт. Дослідник здійснює цю роботу протягом всього терміну дослідження, ґрунтуючись на послідовному вивченні проблем своєї теми. Не можна дати загальних рекомендацій відносно періоду, за який відбирається література. Існує проблематика, література з якої швидко застаріває. У такому випадку в бібліографію доцільно включати головним чином джерела, що видавалися в останні періоди. Навпаки, історична тематика вимагає вивчення літератури за більш тривалі періоди. Іноді доводиться звертатися, навіть до бібліографічних раритетів.

Складаючи списки літератури, треба дотримуватись певних правил. Зауважимо, що ці правила часто порушуються, особливо в студентських роботах. Між тим це дуже прості правила. Основне правило полягає в тому, що всі реквізити роботи потрібно заносити в списки літератури у точній відповідності тим, як вони зазначені в роботі. В авторських роботах спочатку ставиться прізвище автора або авторів, далі йде назва роботи, видавництво, рік видання. Для журнальних статей обов'язково визначити назву журналу, рік і номер. Якщо робота не є авторською, то в список заноситься назва роботи, прізвище редактора, видавництво і рік видання. Слід підкреслити обов'язковість визначення року видання, оскільки деякі роботи видаються неодноразово, причому в різних виданнях є розбіжності. Іноді в списках літератури доцільно вказувати також кількість сторінок в роботі.

Сумлінно складена бібліографія з теми створює одну з необхідних основ подальших досліджень наукових проблем.


Тема 5. Робота з літературою

^ 5.1. Попередній етап роботи з літературою

Списки літератури з наукової теми можуть включати велику кількість друкованих матеріалів: книг, журналів, збірників статей, вирізок з газет тощо. Перед дослідником неминуче постає питання, як працювати з цим матеріалом. Все прочитати з обраної теми неможливо. Така задача нереальна і просто непотрібна. Суцільне читання всієї літератури вимагало б великих затрат сил і часу, відвернуло б увагу дослідника від його головних задач. Читання без обмежень здатне загубити власну наукову працю.

У зв'язку з цим слід зауважити, що намагання залучити до роботи максимальний друкований матеріал - одна з типових помилок молодих дослідників. При цьому не враховуються ні свої можливості, ні відведений для роботи час. Іноді збирається така кількість матеріалів, що дослідник не спроможний його переосмислити. Такий матеріал не піддається узагальненню, аналізу, а робота неминуче стає безплідною.

Звідси випливає дуже важливий для дослідника висновок. Менша кількість матеріалу, але добре підібраного, має більшу цінність порівняно з горою матеріалу, в якому неможливо навести елементарний порядок -узагальнити, класифікувати тощо. Щоб уникнути такої ситуації, досліднику потрібно себе обмежувати в часі, розумно ставитись до відбору джерел.

Вибір друкованого матеріалу для роботи над темою визначається її змістом, завданнями, які ставить перед собою дослідник. Але, безумовно, потрібно дотримуватись одного важливого правила: чим ширша тема, тим більше треба обмежувати вибір друкованого матеріалу і, навпаки, вузькі теми вимагають максимального охоплення матеріалів.

Першим кроком у роботі над списком літератури є попередній перегляд джерел. При цьому відкладається в сторону застаріла література, а з джерел, що дублюють одне одного, обираються найтиповіші. Внаслідок цієї роботи дослідник залишає мінімум джерел, який необхідний для розкриття суті проблеми, ілюстрацій, трактування тощо. Слід зауважити, що вже на стадії перегляду джерел досліднику можуть відкриватися нові грані проблеми, нові підходи до її вивчення.

Попереднє знайомство з літературою треба раціонально організувати. Звертаючись до того чи іншого джерела, треба, насамперед, встановити його значимість. Одні роботи дають фактичний матеріал, інші характеризують стан розроблення наукової проблеми або висвітлюють її в історичному аспекті. Підручники містять в собі основи науки в тих чи інших її галузях. Іноді на попередньому знайомстві робота з тим чи іншим джерелом і закінчується, наприклад, коли вона носить популярний характер, або, як вже визначалося, застаріла за своїм змістом, чи є раннім виданням роботи, що виходила і пізніше.

Вже на стадії попереднього знайомства з джерелами треба звернутися до структури книги, тобто до назв її розділів. Дослідник встановлює, який із розділів відповідає його науковим інтересам. Слід також переглянути розділ, який привернув його увагу і відмітити сторінки тексту, які важливі для обраної вами проблеми.

Робота з друкованим текстом передбачає поступове і послідовне оволодіння матеріалом. Іноді буває так, що після першого перегляду робота не привертає уваги і лише повторна робота з книгою відкриває для дослідника щось нове. Тому не можна покладатися на перше враження, яке іноді може бути помилковим.

Саме на цьому етапі у дослідника виникає потреба в консультації з спеціалістами, керівниками роботи. Така консультація необхідна після попереднього знайомства з літературою. Навряд чи є сенс звертатися за консультацією до такого знайомства. Як свідчить досвід роботи керівників, може скластися ситуація, за якої і консультант і дослідник впадають у стан безплідного очікування. Консультант чекає питань, а питань ще немає. Дослідник же чекає чогось такого, від чого йому стане все зрозумілим.

Принципово інша ситуація виникає тоді, коли дослідник приходить до консультанта з підготовленими питаннями. В такому випадку він може отримати не тільки слушні поради, але і вказівки, на що звернути особливу увагу, які проблеми треба вирішити тощо. Слід відзначити, що особливий імпульс для подальшої роботи виникає у дослідника, якщо консультант схвально поставиться до розуміння ним проблем, до перших результатів виконаної роботи. Після таких консультацій робота дослідника набуває нового смислу, проблеми стають більш зрозумілими.


^ 5.2. Технологія читання і його види

Читання друкованих текстів відрізняється в залежності від уваги, яка приділяється тим чи іншим джерелам. За цією ознакою визначаються три основні види читання: студіювання, суцільне читання і переглядання.

Студіювання - це читання з метою найбільш детального оволодіння друкованим матеріалом, його змістом, ідеями автора. По суті, це поглиблена зосереджена робота над текстом, продумування всіх позицій автора. При студіюванні доводиться повертатись до прочитаного, повторювати його. Іноді доцільно зробити паузу, щоб продумати прочитане. Студіювання має особливе значення при роботі з підручниками, навчальними посібниками. Легке поверхове читання тут мало що дає. Одна з особливостей студіювання полягає в тому, що воно, як правило, супроводжується різними способами фіксації прочитаного: виписками, конспектуванням тощо. Слід зауважити, що сприятливі умови для глибокого оволодіння прочитаним матеріалом створюються тоді, коли читач має змогу поділитися думками про прочитане з колегами. Якщо читач розповів про статтю, розділ книги тощо, можна вважати, що він сам глибше засвоїв прочитане.

Для успішного студіювання наукової літератури важливе значення мають навички критичного ставлення до прочитаного. Іноді у молодих людей під впливом шкільних підручників формується некритичне ставлення до друкованих текстів - раз надруковано, значить це незаперечна істина. У науці такого не буває. Студіювання вимагає від читача аналізу думок і ідей автора. З одними він погоджується, інші він заперечує цілком або частково. Тільки таке ставлення до друкованих текстів може бути визнане науковим. Зауважимо, що гуманітарним наукам притаманна особливо велика кількість спірних проблем. Студіювання сприяє формуванню у читача власної позиції і, на такій основі, критичного ставлення до текстів, в яких відображуються інші позиції.

Студіювання є водночас суцільним читанням. Але не будь-яке суцільне читання можна назвати студіюванням. На відміну від студіювання суцільне читання - це просто уважне читання без фіксації прочитаного. Суцільне читання може поєднуватись із студіюванням. Наприклад, одні розділи книги вивчаються студіюванням, інші — лише уважно читаються. Зрозуміло, що суцільне читання передбачає дещо більшу швидкість читання порівняно зі студіюванням.

Нарешті в роботі є місце і для такого виду читання, як переглядання. Це найбільш поверхове ознайомлення з джерелом, його текстом. Іноді такого знайомства з книгою досить, щоб її відкласти і більше до неї не повертатися. Іноді таке перегортання передує іншим видам читання - суцільному або студіюванню. Таким чином, переглядання має не тільки самостійне значення, але і як спосіб першого знайомства з роботою, що передує іншим більш детальним видам читання.

Читання наукової літератури розрізняється не тільки рівнем уваги до того чи іншого джерела, але і за своєю метою. За цією ознакою розрізняють науково-самоосвітнє та інформаційне читання.

^ Науково-самоосвітнє читання безпосередньо не зв'язано з виконанням дослідницької теми. Це читання для розширення свого світогляду, розвитку критичного і творчого мислення. Читати можна оригінальні роботи великих учених, науково-популярну літературу в суміжних галузях науки. Відзначимо, що самоосвітнє читання може давати великі наукові результати і навіть відкриття. Сферою таких результатів і відкриттів (якщо мати на увазі самоосвітнє читання) найчастіше стають проблеми, що виникають на стику різних наук. Так, відомо, що економіст використав свої знання у суміжній дисципліні - в галузі математики (теорії графів) і розробив відомий метод мережного планування і управління.

Науково-самоосвітнє читання супроводжує вченого все його життя. Воно збагачує загальнонаукову освіченість, збільшує науковий потенціал ученого, стимулює його творчість. Але таке читання не повинно перетворюватись на самоціль, перетворювати вченого у професіонала "брейн-рингу".

Інформаційне читання для даного дослідження є одним з засобів підвищення його інформаційної насиченості. Таке читання створює одну з основ аналізу, висновків і рекомендацій. Воно дозволяє вивчити сучасний стан проблеми, сформувати концепцію її рішення. З боку мети дослідження цей вид читання відноситься до основних.

Як висновок відзначимо проблему швидкості читання. Хоча це суто технічна, але вкрай важлива проблема. Є середні показники швидкості читання. При звичайному читанні вони становлять 5-6 слів на секунду. Уважне читання вимагає 3-4 слова на секунду, студіювання - не більше як 100 слів на хвилину. Але швидкість читання значною мірою є справою практики. Існують спеціальні методи оволодіння навичками швидкого читання, що дозволяють набагато прискорити цей процес.


^ 5. 3. Запис прочитаного і його форми

Вище вже визначалося, що студіювання супроводжується різними способами фіксації прочитаного. У записах відображується назва проблеми, зміст тексту, ставлення читача до прочитаного.

Традиційними методами запису прочитаного є конспектування тексту і складання книжкових карток.

Конспект - це стислий переказ тексту. Як правило, виписуються основні тези, іноді з прикладами. Отже, конспектування передбачає вміння вибирати в тексті головне, суттєве. Поширена помилка полягає в прагненні максимально записати текст, унаслідок чого конспектування перетворюється на переписування. Щоб уникнути цього, складаючи конспект, треба відірватись від тексту, викласти його своїми словами. Це сприяє виникненню узагальнень, характерних для стислого переказу.

Конспект здебільшого робиться в зошитах. Варто на його сторінках робити досить широкі поля, від третини до половини сторінки. Це дозволяє вносити в конспект корективи і доповнення, висловлювати своє ставлення до прочитаного тощо.

Інший традиційний спосіб запису прочитаного - книжкові картки. Якщо для роботи необхідна невелика кількість літератури, можна обмежитись її конспектуванням. Але при великих обсягах матеріалу дедалі більше виявляються переваги книжкових карток, хоча це набагато складніша система запису прочитаного.

Книжкові картки мають стандартні розміри (на них є навіть міжнародний стандарт - 10 на 15 см, або 16 на 21 см). Картки виготовляються з твердого паперу і заповнюються з однієї сторони. Зліва зверху вони мають виступ для поміток.

Заголовок кожної картки являє собою назву проблеми. Якщо дана проблема фіксується в групі карток, то її повна назва заноситься в першу картку, а на решті робляться відповідні скорочені позначки.

Записи в картках це стислі перекази текстів, цитати з них, цифрові дані, таблиці тощо. Записи супроводжуються точним визначенням джерела, в тому числі сторінок тексту.

Наведемо приклад книжкової картки.

Назва проблеми. Малий бізнес. Розд. Зарубіжний досвід.

Зміст виписки. В США швидко збільшується кількість малих підприємств. На початку сторіччя їх було 300 тис., в 1960 р. - 6 млн., а зараз - 19,7 млн. Зростання кількості малих підприємств супроводжується зменшенням розміру "промислових гігантів", оскільки малі підприємства виконують для них допоміжні і обслуговуючі функції. Так, заводи компанії "Дженерал-Моторс" обслуговують 11 тис. постачальників, а їх продукцію реалізують 14 тис. самостійних дилерів.

Джерело. Розумнова М. Малий бизнес в США. «Наука и жизнь», №12, 1991 г., с. 42.

Коментар. Дані свідчать, що теза марксизму про невідворотність процесу концентрації виробництва не знаходить підтвердження в реальній практиці.

Перевага системи запису в книжкових картках полягає в можливості перегрупування карток, якщо виникає інший напрямок роботи, змінюється її тематична структура тощо. Як правило, картки можна зберігати і за межами даної наукової роботи, тобто вони утворюють архів ученого в такій його специфічній формі.

Особливим видом збирання і систематизації матеріалу є вирізки з газет. На відміну від книг і журнальних статей, газета має дуже короткий життєвий цикл. Крім того газета містить в собі численні матеріали, що не мають наукової цінності. Тому для вчених робити підшивки газет, як правило, не доцільно (таку роботу виконують лише бібліотеки). Але може виникнути необхідність в газетних вирізках, для яких необхідно завести окремі папки.

У сучасних умовах виникли і набувають дедалі ширшого розповсюдження нові технічні можливості для фіксації прочитаного матеріалу. Використання персональних комп'ютерів дозволяє здійснювати запис прочитаного (згідно з основними правилами, про які йшлося вище), але на новій технологічній основі. Користуючись комп'ютером, можна здійснювати конспектування тексту, вносити в записи корективи, доповнення, пояснення, посилання на джерела, робити свій коментар тощо. Великою перевагою комп'ютерної технології є можливість оперативно отримувати на екрані дисплея (або у вигляді роздруківок) матеріал у необхідних в даний момент комбінаціях. Комп'ютерна технологія поєднує переваги конспектів і книжкових карток, набагато прискорює процес фіксації прочитаного, а також пошук таких комбінацій матеріалу, який потрібний у кожний даний момент. Зрозуміло, що така технологія стає можливою на основі спеціальних програм, що забезпечують формування бази даних і управління нею.


^ 5. 4. Реферування друкованих творів

Поняття реферату має два значення. Рефератом вважається короткий зміст статті, книги. В такому вигляді реферати входять у видавничі плани, реферативні збірки, книжкові огляди, тобто в такі матеріали, що використовуються для первинного вибору необхідної літератури з наукової теми. Такі реферати, по суті, можуть вважатися поширеними анотаціями.

У своєму другому значенні реферат являє собою доповідь, повідомлення, яке присвячено певній проблемі, книзі чи статті. Це також форма фіксації твору, але з тією відмінністю, що такий реферат містить в собі не тільки виклад змісту роботи, або проблеми, але і коментар до них.

Суттєва особливість такого реферату (на відміну від інших форм фіксації прочитаного) полягає в тому, що він пишеться не для себе, а для виступу на науковій конференції, симпозіуми або на семінарі в студентській академічній групі. Отже, в такому рефераті треба відображати не тільки зміст роботи, яка реферується, але і ставлення до неї автора реферату. Якщо доповідь супроводжується питаннями і зауваженнями слухачів, то це приносить велику користь, сприяє усуненню нечіткості в мисленні, кристалізації ідей автора реферату, більш глибокому засвоєнню суті проблеми.

Слід зауважити, що реферування джерел є звичайною практикою семінарських занять в академічних групах. На жаль, поширеним недоліком практики є несміливе ставлення студентів до друкованого тексту, внаслідок чого реферати іноді перетворюються на елементарні перекази джерел. Безумовно, подолання такого обмеження сприятиме вихованню в собі критичного мислення, без якого наука неможлива.



Скачати 420.83 Kb.
Дата конвертації24.10.2013
Розмір420.83 Kb.
ТипДокументы
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи