Навчальна програма нормативного курсу 2 icon

Навчальна програма нормативного курсу 2



Схожі
  1   2   3   4   5   6   7
Розділ 6.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КУРСУ

6.1. Навчальна програма нормативного курсу

6.2. Плани семінарських занять з політології

6.3. Тестові завдання для самоконтролю

6.4. Методичні поради до написання курсових, бакалаврських та магістерських робіт

6.1. Навчальна програма нормативного курсу

Тема 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ, ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАУКИ ПРО ПОЛІТИКУ

Політика, політичне як особлива сфера суспільного життя. Політика як об’єкт вивчення політології. Протополітологія. Особливості розвитку політичної думки на різних етапах розвитку людства.

Причини виникнення політології як науки. Поява перших кафедр політичної науки в США та європейських країнах (1857 р. — у Колумбійському коледжі, 1903 р. — утворено Американську асоціацію політичних наук, 1871 р. — утворена Вільна школа політичних наук у Франції та інші). Інституціалізація політичної науки після Другої світової війни. Конгрес ЮНЕСКО про предмет політичної науки (1948 р.): а) політична теорія; б) політичні інститути; в) партії, групи і суспільна думка; г) міжнародні відносини. Утворення під егідою ЮНЕСКО Міжнародної асоціації політичних наук (1949 р.).

Предмет політичної науки. Структура курсу політології. Основні розділи політичної науки на сучасному етапі її розвитку: загальна теорія політики; теорія політичних систем; політологічна теорія держави, політичних партій та партійних систем; політичні режими; електоральні процеси; теорія міжнародних відносин і геополітика; демократичні процеси та транзити; теорія соціального управління (політичний маркетинг і менеджмент); політичні ідеології.

Система категорій політичної науки. Методи політології. Принципи політології. Функції політології: теоретико-методологічна, світоглядна, прогностична, управлінська та інші.

Становлення і розвиток української політології. Предметне коло вивчення та особливості української науки про політику. Основні завдання української політології. Розробка теоретико-методологічних засад дослідження українських політичних реалій. Фундаментальне теоретичне обгрунтування шляхів побудови Української суверенної правової держави. Дослідження діяльності українських політичних партій та громадських організацій. Електоральні процеси. Україна у міжнародних відносинах.

Література

Алмонд Г. Политическая наука: история дисциплины // Полис. — 1997.— № 6. — С.174—183.

Адорно Т. К логике социальных наук // Вопросы философии. — 1992.— № 10.

Алексеева Т. Современные политические теории. — М., 2000.

Беляев А. Политика и её роль в развитии общества // Социально-политические науки. — 1991. — № 9.

Бодуен Жан. Вступ до політології. — К., 1995.

Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990.

Гаджиев К. Введение в политическую науку. — М., 1997.

Гаєвський Б. Українська політологія. — К., 2000.

Гончаров Д.В., Гонтарева И. Введение в политическую науку. — М., 1995.

Габріелян О. Політична наука в Україні // Політична думка.— 2001.— № 4.

Ильин М.В. Десять лет академической политологии — новые масштабы научного знания // Полис. — 1999. — № 6.— С.135—144.

Ирхин Ю.В. Политическая наука в вузах Канады // Вестник Московского государственного университета. Серия 12. Политическая наука. — 2002. — № 4. — С. 91—103.

Кривошеїн В.В. Проблема мультипарадигмальності політичної науки // Грані. — 2000. — № 3. — С. 105—107.

Казанцев А.А. Политическая наука: проблема методологической рефлексии // Полис. — 2001. — № 6. — С. 51—64.

Лозовой В.Н.,Семеренко Л.М. Чикагская школа: у истоков создания новой науки о политике. — Ростов-на-Дону, 2000.

Лозовой В.Н.,Семеренко Л.М. Становление политической науки в США. — Ростов-на-Дону, 2000.

Макензи Дж. Политическая наука // Политическая наука. Современное состояние. Тенденции и перспективы. — 2002. — № 1.— С. 148—163.

О реформе преподавания политических наук в системе высшего образования Российской Федерации // Полис. — 2001. — № 1. — С. 117—138.

Основные направления политических исследований в Российской Федерации // Полис. — 2001. — № 1. — С. 144—164.

Поппер К. Логика социальных наук // Вопросы философии. — 1992. — № 10.

Политическая наука современной России: Тенденции развития. — М., 1999.

Политическая наука: новые направления / Пер. с англ. М.М. Гурвица, А.Л. Демчука, Т.В. Якушевой. Научный редактор Е.Б. Шестопал. — М.: Вече, 1999. — 816 с.

Политическая наука: предмет и методологические обоснования // Сборник материалов международной научной конференции. — Харьков, 2001.

Политическая наука в Украине: становление и перспективы. — Симферополь, 2002.

Рудич Ф. Наука про політику: сучасний стан та тенденції розвитку // Віче. — 2002. — № 5.

Современные проблемы преподавания политической науки в высшей школе // Полис. — 2001. — № 5. — С. 123—152.

Современная политическая теория. — М., 2001.

Тягло О. Українська наука про політику. Спроба оцінки потенціалу // Політичний менеджмент. — № 1. — 2004. — С. 3—19.

Тема 2. ПОЛІТИКА ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Термін “політика” та його походження (давньогрецькі: “polis” — місто-держава, “politike” — мистецтво управляти державою, “politea” — конституція; англомовні терміни: “polity” — форма політики, тобто її організаційна структура, інститути, які надають стійкість, стабільність політиці та дозволяють регулювати політичну поведінку (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні норми), “poliсy” — зміст політики (проблеми, цілі, цінності політики, мотиви і механізми прийняття політичних рішень); “politics” — політичний процес (у ньому відбивається складний, суперечливий характер політичної діяльності та політичних відносин суб’єктів політики).

Суб’єкти політики: соціальні — індивід, мала група, великі професійні групи, нація, клас, еліта, інші; інституційні — президент, парламент, уряд, ЗМІ, групи інтересів, масові рухи, профспілки, партії та інші.

Різноманітність підходів до розуміння сутності політики як соціального явища. Онтологічний (політика — це спосіб існування людей в суспільстві, всезагальна форма людських зв’язків (Аристотель). Конфліктологічний (класовий, директивний чи силовий). Політика — це сфера боротьби чи суперництва між класами за владу (К. Маркс, Ж. Френд, К. Шмітт). Діяльнісно-управлінський (М. Вебер, Р. Арон). Комунікативно-інтеграційний (політика — розподіл обов’язків і повноважень, їх узгодження для забезпечення ефективності і цілісності співжиття людей). Інституційний (діяльність інститутів влади для підтримки порядку). Структурно-функціональний (політика — підсистема суспільства, яка визначає цілі і напрями суспільного розвитку (Т. Парсонс). Синтетичний (організаційна, регулятивна, контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється діяльність, спрямована на досягнення, утримання і використання влади задля егоїстичних чи загальносуспільних цілей).

Рівні функціонування політики. Мегарівень (в межах людської цивілізації). Макрорівень (в межах держави). Мікрорівень (на рівні партій, організацій ).

Структурні елементи політики (суб’єкти, політична діяльність, політичні відносини, політична організація, політичні інститути та їх роль як центрів управління й регулювання, політична свідомість).

Типи політики (внутрішня — регулювання державних відносин у суспільстві; зовнішня — забезпечення безпеки держави і створення сприятливих умов для здійснення внутрішньої політики).

Види політики: 1) за сферами суспільного життя (духовна, політична, соціальна, економічна); 2) за об’єктами (національна, військова, демографічна, економічна, молодіжна, сімейна та інші); 3) за масштабом (міжнародна, локальна, регіональна); 4) за зовнішньополітичною діяльністю (експортна, імпортна); активністю (активна, пасивна, агресивна, нейтральна); 5) за носіями і суб’єктами (політика держави, партії, руху, особи); 6) за методами здійснення (демократична, авторитарна, тоталітарна); 7) за терміном дії (довгострокова, середньострокова та короткострокова).

Функції політики: 1) управлінська (розробка основних напрямів духовного, соціального, економічного, політичного розвитку); 2) інтеграційна (об’єднання груп навколо спільних ідей); 3) соціалізації; 4) виховна (вироблення цінностей, норм, зразків поведінки громадян та їх об’єднань); 5) мобілізаційно-організаційна (мобілізація всіх ресурсів суспільства для вирішення нагальних завдань); 6) ідеологічна; 7) прогностична (визначення перспектив та альтернатив розвитку) та інші.

Політика і економіка. Підходи до розуміння взаємодії політики та економіки (домінування економіки, пріоритети політики, взаємозалежність). Приватна власність, економічний інтерес і політика. Приватні та загальнолюдські інтереси. Групи економічного інтересу і політична боротьба та політичне співробітництво. Економічна політика. Ринкові і командно-адміністративні політичні ресурси. Фінансова і бюджетна політика. Проблема фінансування партійної діяльності. Інноваційна політика. Політична стабільність і залучення капіталу. Політичні та економічні ризики. Економічні і політичні пріоритети: спільне та відмінне. Економічні і політичні союзи. Економічна і політична незалежність. Економічна інтеграція і політичний суверенітет. Економічні бар’єри для успішності політики. Політичні бар’єри для економічного розвитку. Залежність політики та економіки від моралі й духовності.

Політика і мораль: спільне і відмінне. Моральні цінності в політиці (справедливість, свобода, соціальна рівність, братерство, ненасильство і любов, толерантність). Моральні дилеми в політиці. Моральні чесноти (мудрість, мужність, скромність, чесність, тактовність, співчуття) і політика. Взаємодія політики і моралі. Правда і брехня в політиці. Моральна і політична свідомість. Моральна і політична зрілість. “Діалогова етика” в політиці як засіб порозуміння. Моральна зрілість як бар’єр на шляху політичної та економічної корупції. “Етика переконання” і “етика відповідальності” (М.Вебер). Етика депутата, державного службовця і громадянина. Вплив на взаємини моралі і політики.

Політика і релігія: взаємодія, впливи, обмеження. Суб’єкти політики в царині релігії. Релігійні та політичні відносини. Релігійна і політична діяльність. Релігізація політики і політизація релігії. Релігійна політика в Україні. Релігія і міжнародна політика. Екуменічний рух. Неорелігійні течії та організації. Релігія і політика миру.

Література

Азаров Н.И. О политике как общественном явлении. — М., 1986.

Беляев А.А. Политика и ее роль в развитии общества // Социально-политические науки. — 1991. — № 9.

Бирюков В.Ф. Искусство и политика // Вестник МГУ. Серия. Политические науки. — 1998. — № 3.

Бурдье П. Социология политики. — М., 1993.

Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения. — М., 1990.

Выдрин Д.И. Очерки практической политологии. — К., 1991.

Вятр Е. Социология политических отношений. — М., 1979.

Даль Р. Природа политического процесса // Социально-политические науки. — 1990. — № 10.

Денкен Ж.-М. Политическая наука. — М., 1993.

Здравомыслов А.Г. Потребности, интересы, ценности. — М., 1986.

Ильин В.В. О природе политики // Вестник МГУ. Серия. Политические науки. — 1995. — № 2.

Ковалев А.М. Предмет, законы и категории политики как науки // Вестник МГУ. Серия 12. Политические науки. — 1998. — № 5.

Лафонтен О. Общество будущего. Политика реформ в изменившемся мире. — М., 1990.

Липсет С. Политическая социология // Американская социология. — М., 1972.

Лузан А.О. Політика і суспільство // Політологічні читання. — 1993. — № 1.

Матвиенко В. Социологический анализ в политике. — К., 1995.

Михальченко М.І., Банг Х.Х. Взаємодія політики і економіки в умовах прискореної трансформації суспільств як предмет соціально-філософського дослідження. — К., 1999.

Панарин А.С. Философия политики. — М., 1994.

Пойченко А.М. Політика: теорія і технологія діяльності. — К., 1994.

Потічний П.Й. Що таке політика? // Сучасність. — 1993. — № 8.

Пригожин А.И. Что есть политика? (Политологические тезисы) // Общественные науки и современность. — 1996. — № 5.

Рікер П. Навколо політики. — К., 1995.

Рябов С. Політика як суспільне явище // Політологічні читання. — 1994. — № 2. — С. 189—222.

Рябов С. Структура і функції знань про політику // Політологічні читання. — 1994. — № 1. — С. 167—190.

Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. Нав. посіб. для студентів. — К., 1996.

Халипов В.Ф. Политика как наука и как искусство // Социально-политические науки. — 1992. — № 7.

Щербина Н.С. Политика и мир // Вестник МГУ. Серия. Политические науки. — 1998. — № 2.

Элементы теории политики / Перевод с польского. — Ростов-на-Дону, 1990.

Тема 3. ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ І СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ПОЛІТОЛОГІЇ

Політичні теорії мислителів Стародавнього Сходу. Прикладний та релігійно-міфологічний характер політичних вчень Стародавнього Сходу. Вчення Стародавньої Індії: брахманізм та буддизм (трактат “Манавадхармашастра” (“Закони Ману”), Канон “Тріпітака” (“Три корзини”). Політичні вчення Стародавнього Китаю: даосизм (трактат “Дао де цзин” (“Книга про дао і де” ); конфуціанство (книга “Лунь юй” (“Судження і бесіди”); моїзм (книга “Мо-цзи”); школа легістів (трактат “Шан цзюнь шу” (“Книга правителя провінції Шан”).

Політичні доктрини Стародавньої Греції. Феномен античного полісу. Початок розвитку демократичних вчень: софісти та Сократ. “Ідеальна держава” Платона (“Держава”, “Закони”, “Політик”, “Крітон”). Ідеальне як відповідність природі людини. Держава як уособлення досконалості та справедливості. “Політична наука” Аристотеля (“Політика”, “Нікомахова етика”, “Афінська політія”). Політика і держава — відображення природних потреб людини, зокрема в спілкуванні. Держава — вища форма природного розвитку. Форми правління у Аристотеля: правильні (монархія, аристократія, політея) та неправильні (тиранія, олігархія, демократія). Розумна природа людини як основа політики.

Політичні вчення мислителів періоду Середньовіччя. Аврелій Августин (Блаженний) — “Сповідь”, “Град Земний”, “Про Град Божий”. Ідея теократичного панування. Обґрунтування зверхності духовної влади над світською. Вчення про державу і форми правління Фоми Аквінського. Держава як засіб підготовки людини до життя у “царстві небесному”. Політика і держава як результат суспільного розвитку. Ідея “держави загального блага”. Політичні ідеї середньовічних єресей. Бюргерська і селянсько-плебейська єресь (Джон Вікліф та Ян Гус).

Політична думка доби Відродження та Реформації. Від теократичних ідей до передренесансних теорій: Роджер Бекон, Вільям Оккам, Марсилій Падуанський. Вчення Н. Макіавеллі про державу і політику (“Державець”, “Роздуми про першу декаду Тіта Лівія”). Запровадження емпіричного аналізу до пізнання політичної дійсності. Явище “макіавеллізму” (мета виправдовує засоби) в сучасній політиці. Трактат І. Жантіє “Анти-Макіавеллі” (1575). Ідейні основи і політичний зміст Реформації. Звільнення політики від католицького універсалізму. Політика як окрема сфера життєдіяльності людини. Політичні доктрини лютеранства та кальвінізму.

Політичні теорії представників Нового часу. Вчення Г. Гроція про державу і право. Г. Гроцій про природні права людини та суспільний договір. Г. Гроцій про зовнішню політику держав (“Про право війни і миру”). Типи війн за Г. Гроцієм.

Основні напрями політичної ідеології в період Англійської буржуазної революції (1642—1649 рр.). Політична теорія Т. Гоббса (“Про громадянина”, “Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської”). Природний стан людства (“війна всіх проти всіх”) і причини виникнення держави в результаті суспільного договору.

Вчення Дж. Локка (засновник класичного лібералізму) про державу і громадянське суспільство (“Два трактати про державне правління”). Природний стан за Дж. Локком. Первинність громадянського щодо державного. Держава як інститут, що утворюється для захисту природних прав. Конституційний механізм захисту природних прав за Дж. Локком: принцип розподілу влади і принцип законності.

Політичні доктрини європейського Просвітництва. Політичні ідеї німецького Просвітництва (С. Пуффендорф) та італійського Просвітництва (Ч. Беккаріа). Політичні ідеї представників французького Просвітництва. Політична програма Вольтера. Теорія розподілу влади в правовій державі Ш. Монтеск’є (“Про дух законів”). Складові “духу законів” у Ш. Монтеск’є та географічний детермінізм у трактуванні політичних явищ і процесів. Політичний радикалізм Ж.-Ж. Руссо (“Про суспільний договір”). Природний стан за Ж.-Ж. Руссо (“золотий вік у розвитку людства”) та причини виникнення держави. Договірна теорія походження держави. Ідеї народного суверенітету і прямого народовладдя. Тоталітарний характер народовладдя у Ж.-Ж. Руссо (”голос народу — голос божий”).

Політичні концепції представників німецької класичної філософії (кінець XVIII — початок ХІХ ст.).
І. Кант — засновник консервативного лібералізму. Розширення свободи як мета існування людського роду. Вчення І. Канта про “вічний мир”. І. Кант про правову державу: право — сутнісна характеристика існування держави. Ідея правової держави І. Канта. Категоричний імператив І. Канта (“чини згідно з такою максимою, щоб вона стала всезагальним законом”) — основа поведінки індивіда в правовій державі.

Концепція громадянського суспільства, конституційної монархії Г. Геґеля. Складові громадянського суспільства: економіка, соціальні класи, корпорації. Класи громадянського суспільства: промисловий, субстанційний, всезагальний (бюрократія). Поняття права за Г. Геґелем: право як свобода, право як певний ступінь і форма свободи, право як закон. Ідея “кінця історії” у Г. Геґеля. Ідеалізація ролі держави у політичному процесі. Філософія історії Г. Геґеля.

Виникнення та еволюція соціально-політичних утопій. Ранній утопічний соціалізм: Т. Мюнцер,
Т. Мор, Т. Кампанелла. Критичний утопічний соціалізм: А. Сен-Сімон, Ш. Фур’є, Р. Оуен.

Політичні вчення другої половини ХІХ ст. Антилібералізм Ф. Ніцше. Концепція надлюдини. Автономність політики і моральних цінностей.

Соціалістичні вчення другої половини ХІХ ст. Політична концепція К. Маркса і Ф. Енгельса. Матеріалістичне розуміння історії (історичний матеріалізм) про рушійні сили розвитку суспільно-економічних формацій. Теорія соціалістичної революції К. Маркса. Вчення про диктатуру пролетаріату, боротьбу класів. Особливості переходу до комуністичної формації (“Маніфест комуністичної партії”). Можливість звільнення особи від держави та політики в комуністичному суспільстві.

Соціологізм у політичній науці. Політичні погляди засновника “розуміючої соціології” М. Вебера. Веберівська методологія дослідження політики. Концепція “ідеальних типів”. Визначення політики та влади і типів їх легітимності. Матеріальні та ідеальні інтереси як мотиви дій суб’єктів політики. Розуміння влади і держави як відносин, що спираються на легітимне насилля. Капіталізм — втілення принципу раціональності. Типологія легітимації влади: традиційна, харизматична і раціонально-легальна. Теорія ідеальної бюрократії та плебісцитарної демократії М. Вебера.

Англосаксонська школа в політології. Організаційне становлення політичної науки в США. Формування політичної соціології (А. Бентлі). Методологічні принципи функціонування “Чиказької школи” (Ч. Мерріам, Г. Лассуелл).

Біхевіористська революція в американській політичній науці у 40—60-х рр. ХХ ст. Формування трьох шкіл дослідження політичної поведінки (школа політичної соціології; школа політичної психології; школа політичної економії). Теорія демократії як основна проблема післявоєнної американської політології. Формування порівняльної політології.

Специфіка розвитку британської політичної науки (К. Поппер).

Характерні риси французької школи в політології. Становлення інституційного підходу до дослідження політики у міжвоєнний період (Л. Дюгі, М. Оріу, Ж. Бюрдо). Розробка французькими політологами теорій політичних режимів і політичних партій після Другої світової війни (М. Дюверже, Р. Арон). Становлення у Франції структуралістського підходу до політичних досліджень наприкінці
ХХ ст. (М. Фуко).

Становлення та розвиток німецької школи в політичній науці. Розвиток політичної науки в міжвоєнній Німеччині (консервативна політична теорія К. Шмітта). Розвиток політико-соціологічних макротеорій у Німеччині в післявоєнний період (концепції Н. Лумана, Р. Дарендорфа). “Франкфуртська школа” та розгляд її представниками питання про соціально-політичну владу (Г. Маркузе, Т. Адорно,
Ю. Габермас).

Основні напрями сучасної зарубіжної політичної науки. Біхевіористичний напрям: Ч. Мерріам (проблеми політичної влади і теорії демократії, американська партійна система і політичне лідерство, політична соціалізація), Г. Лассуелл (політика як поведінка соціально-політичних груп, аналіз влади, проблеми функціонального підходу до політики, роль масових комунікацій).

Системний аналіз влади: Т. Парсонс (побудова теоретичної системи стабільності, причини поділу суспільства на групи, соціальна еволюція), Д. Істон (політологія як емпірично-орієнтована сфера знань, теорія політичної системи, “вхід” і “вихід” системи, політичні рішення).

Політична соціологія: неопозитивізм Е. Дюркгейма (політична доктрина солідаризму), М. Дюверже (технократія, теорія політичних партій і партійних систем), Р. Арон (проблеми політичної влади, деідеологізація, критика марксизму, індустріальні суспільства, теорія міжнародної політики).

Психологічні концепції політики: З. Фрейд (умови людського існування, агресивні імпульси та їх природа, зв’язок між політичною теорією та природою людини), Е. Фромм (про природу людської діяльності; про свободу особистості та умови для реалізації творчого потенціалу громадян, їх конструктивної енергії; про відчуження як тип хвороби духу).

Теорія соціально-політичних конфліктів: П. Блау (джерела структурних змін у формальних організаціях, концепція соціального обміну), К. Боулдінг (загальні елементи конфліктів, проблема контролю конфліктів, керування ними), Р. Дарендорф (перманентність конфлікту, суть конфлікту, причини конфлікту, кризи).

Компаративістський напрям: Г. Алмонд (динамічна рівновага і взаємодія різних соціальних систем, теорія політичної культури, компаративістський підхід до аналізу політичних систем), Р. Даль (теорія поліархії), С. Верба (співвідношення політичних культур різних країн, три “чисті типи” політичних культур, змішаний тип політичної культури).

Футурологічні концепції: О. Тоффлер (суспільство “третьої хвилі”), концепція кінця історії
Ф. Фукуями, С. Гантінгтон (теорія масового суспільства, “третя хвиля”, хвилі демократизації, процес демократизації, характеристики демократизації, зіткнення цивілізацій).

Концепції політичного плюралізму: А. Бентлі (теорія “зацікавленості груп”, компроміси розв’язання конфліктів, концепція “соціально-групового підходу”), К. Поппер (відкрите суспільство, “вороги відкритого суспільства”, закрите суспільство), І. Берлін (концепція свободи особи, свобода—індивід—суспільство), Дж. Роулз (теорія справедливості, “головні” свободи і економічні свободи, принцип рівності шансів).

Основні теоретико-методологічні підходи та проблематика зарубіжної політичної науки наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.

Проблеми оновлення методології політичних досліджень. Феміністичний підхід як нова методологія та теоретична основа дослідження політичних явищ і процесів. Політична економія як напрям сучасної політології. Нова проблематика політичної соціології. Порівняльні дослідження політичних режимів, політичної культури, розвитку. Нове осмислення феномену демократії та майбутнього міжнародних відносин (Ф. Фукуяма, С. Гантінгтон).

Література

Августин. О Граде Божием. В 4 т.: Репринт с издан. 1906 — 1910 гг. — М., 1994.

Аквінський Ф. Коментарі до Аристотелевої “Політики”. — К., 1999.

Аквинский Ф. О правлении государей // Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VI — XVII вв.). — М., 1990.

Алмонд Г. Гражданская культура. Политические установки и демократии пяти наций // Антология мировой политической мысли: В 5 т. — Т. II. — М.: Мысль, 1997. — С. 593—600.

Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильная демократия // Политические исследования. — 1992. — № 4.

Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. Собр. соч. В 4 т. — Т.4. — М., 1984.

Аристотель. Политика // Аристотель. Собр. соч. В 4 т. — Т.4. — Кн. 1 — 4, 6. — М., 1984.

Вебер М. Избранные произведения. — М.: Прогресс, 1990. — 808 с.

Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. О буржуазной демократии в России. “Харизматическое господство” // Мухаев Р.Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. — М.: ПРИОР. — 2000. — С. 595—619.

Вебер М. Покликання до політики. // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. — К.: Основи, 1998. — 534 с.

Вебер М. Основные понятия стратификации // Социс. — 1994. — № 5. — С. 147—156.

Гегель Г.-В.-Ф. Философия права // Мухаев Р.Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. — М.: ПРИОР. — 2000. — С. 184—207.

Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского: Пер. с англ. — М.: Мысль, 2001. — 478 с.

Гроций Г. О праве войны и мира // Избранные произведения. В 3 т. — М., 1985—1988.

Даль Р. Полиархия, плюрализм и пространство // Вопросы философии. — 1994. — № 3. — С. 37—48.

Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта // Социс. — 1994. — № 5. — С. 142—147.

Дюверже М. Политические институты и конституционное право//Антология мировой политической мысли. В 5 т. — Т. 2. — М.: Мысль, 1997. — С. 643—661.

Дюверже М. Политические партии. — М., 2000.

Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. — М., 1991.

Дюркгейм Э. Самоубийство. — М., 1994.

Истон Д. Категории системного анализа политики. // Антология мировой политической мысли. В 5 т. — Т. 2. — М.: Мысль, 1997. — С. 630—642.

Кант И. Конец всего сущего 1794 // Кант И. Трактаты и письма. — М., 1980.

Кант И. Критика способности суждения // Кант И. Соч. В 6 т. — Т. 4. — Ч. 2. — М., 1965.

Кант И. Метафизические начала учения о праве // Кант И. Соч. В 6 т. — Т. 4. — Ч. 2. — М., 1965.

Кант И. Предполагаемое начало человеческой истории 1786 // Кант И. Соч. В 6 т. — Т. 4. — Ч. 2. — М., 1965.

Кант И. Критика практического разума. — СПб., 1995.

Конфуций. О небе и судьбе // История политических и правовых учений: Хрестоматия // Сост. Г.Г. Демиденко. — Х.: Факт, 1999.

Конфуций. Изречения // Политология: хрестоматия (Сост. проф. М.А. Василик). — М.: Гардарики, 2000. — С. 79—88.

Локк Дж. Два трактата о государственном правлении // Соч. В 3 т. — Т.3. — М.: Мысль, 1988.

Лютер М. К христианскому дворянству немецкой нации об исправлении христианства; О светской власти. В какой мере следует повиноваться // Лютер М. Время молчания прошло: Избр. произв. 1520 — 1526 гг. — Х., 1992.

Макиавелли Н. Государь. Рассуждение о первой декаде Тита Ливия. О военном искусстве. — М., 1996.

Макиавелли Н. Государь: Пер. с ит. — М.: Планета, 1990. — 79 с.

Макиавелли Н. История Флоренции. — М., 1984.

Маркс К. Экономико-философские рукописи 1844 года. / Карл Маркс. Социология. — М.: Канон-пресс, 2000. — С. 177—324.

Маркс К. Немецкая идеология // Карл Маркс. Социология. — М.: Канон-пресс, 2000. — С. 325—410.

Маркс К. Критика Готської програми. — К.: Політвидав України, 1984. — 46 с.

Монтескье Ш. О духе законов / Сост., пер. и коммент. А.В. Матешук. — М.: Мысль, 1999. — 672 с.

Монтескье Ш. Персидские письма. — М., 1979.

Мор Т. Утопия. — М., 1978.

Парсонс Т. Системы современных обществ. — М.: Аспект-пресс, 1998.

Парсонс Т. О понятии “политическая власть” / Политология: хрестоматия (Сост. проф. М.А. Василик). — М.: Гардарики, 2000. — С. 239—277.

Платон. Государство // Платон. Собр. соч. В 4 т. — Т. 3. — Ч. 1. — М.: Мысль, 1993.

Платон. Апология Сократа // Платон. Собр. соч. В 4 т. — Т. 1. — М.: Мысль, 1993.

Платон. Политик // Платон. Собр. соч. В 4 т. — Т. 3. — Ч. 3. — М.: Мысль, 1993.

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги — К.: Основи, 1994.

Роулз Дж. Теория справедливости // Антология мировой политической мысли. В 5 т. — Т. 2. — М.: Мысль, 1997. — С. 683—697.

Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре, или Принципы политического права // Руссо Ж.-Ж. Трактаты. — М., 1996.

Фрейд З. Психология бессознательного. Сб. произведений. — М., 1990.

Фромм Э. Бегство от свободы. — М., 1990.

Фромм Э. Иметь и быть. — М., 1996.

Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. — М.: Республика, 1994.

Хайек Ф. Дорога к рабству // Антология мировой политической мысли. В 5 т. — Т. 2. — М.: Мысль, 1997. — С. 416—428.

Энгельс Ф. О первоначальном христианстве. — М., 1962.

Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии (С прилож. К.Маркс. Тезисы о Фейербахе). — М.: Политиздат, 1971. — 71 с.

Dahl R. A. Polyarchy: Participation and Opposition. — New Haven: Yale Univ. Press, 1971. — P. 231—245.


Сайти Internet-бібліотек:

http://www.librar.zgia.zp.ua (б-ка Запоріж. д-ної інженерн. акад.)

http://www. politican.iatp.org.ua (Zoon Politican)

http://www.elibrary.ru (Наукова електронна бібліотека)

http://www.i-u.ru (б-ка Рос. гуманітарн. Інтернет-університету)

http://www.mgimo.ru (б-ка Моск. Держ. Ін-ту міжн-них відн.)

http://www.msu.ru (б-ка Московського Державного Ун-ту)

http://www.polit.msk.ru (б-ка “Политическая наука”)

http://www.auditorium.ru

http://www.philosophy.ru

http://www.book.ru

^ Тема 4. РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

Перші історико-політичні пам’ятки писемності “Слово про закон і благодать” київського митрополита Іларіона, літопис Нестора “Повість временних літ” про ідеї об’єднання князівств.

Суспільно-політичні ідеї в “Руській Правді” Ярослава. Розвиток політичної думки в “Слові о полку Ігоревім”. Політична програма Володимира Мономаха. “Повчання Володимира Мономаха”. Моральний ідеал, етичні основи князівської влади і їх втілення.

Українська політична думка козацько-гетьманської доби (друга половина ХVІІ—ХVІІІ ст.). Ідеї волі та демократії в політичному житті козацтва. Проект демократичної конституції України Пилипа Орлика (“Конституція прав і свобод Запорізького війська”). Втілення української державницької ідеї — проголошення незалежності України від Польщі та Москви. Обмеження влади гетьмана Генеральною Радою. Структура держави згідно з Конституцією Пилипа Орлика.

Основні напрями розвитку української політичної думки ХІХ — початку ХХ ст.: народницький, консервативний, комуністичний (соціалістичний) та інтегрально-націоналістичний (І. Лисяк-Рудницький). Кирило-Мефодіївське товариство (1846—1847 рр.). Соціально-політичні умови утворення Кирило-Мефодіївського товариства та основні політичні ідеї його представників. Основні ідеї, організаційні і програмні положення у “Статуті слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія”, “Книзі буття українського народу” М. Костомарова і в установчій записці В. Білозерського. Ідея федерації слов’янських народів на основі цілковитої свободи і автономії держав, які входять в цю федерацію.

Праці М. Костомарова: “Думки про федеративне начало древней Руси”, “Две русских народности”, “Риси народної південно-руської народності”. Концепція Костомарова про українську народність.

М. Драгоманов — фундатор українського лібералізму. Політичні погляди М. Драгоманова: ідеї конституціоналізму, парламентаризму, федерації і децентралізації, місцевого самоврядування, національного самовизначення, прав і свободи людини, співвідношення політики і моралі.

Політичні погляди М. Грушевського. “Українське питання” в трактуванні М. Грушевського. Ідеї національно-територіальної автономії. Федералізм М. Грушевського і принцип децентралізації. Еволюція поглядів М. Грушевського після жовтня 1917 р. Державно-правові погляди і втілення їх у IV Універсалі Центральної Ради. Проект Конституції УНР — “статут про державний устрій, права і вільності УНР”.

Політичні погляди В. Винниченка. Соціал-демократична модель національної держави в програмі
В. Винниченка. Його ставлення до жовтневої революції 1917 р., до більшовизму, до Радянської України, до України в складі СРСР. Еволюція поглядів і його політичні коливання.

М. Міхновський — ідеолог українського націоналізму. “Самостійна Україна” М. Міхновського — перший програмний документ українського націоналізму. Ідея національного солідаризму у працях
М. Міхновського.

Політична теорія Д. Донцова (“Націоналізм”). Погляди Д. Донцова щодо шляхів створення самостійної України. Концепція нового інтегрального, або чинного, українського націоналізму. “Селянська дрібнобуржуазна республіка” як ідеал державного ладу.

Консервативний напрям розвитку української політичної думки ХІХ — початку ХХ ст. В. Липинський — організатор Української демократично-хліборобської партії (“Листи до братів-хліборобів”). Класократія у формі історичного гетьманату. Ідеал держави — спадкова монархія на чолі з гетьманом. Принцип “територіального патріотизму” при формуванні національної еліти. Хлібороб — рушійна сила історичного процесу.

Основні напрями в розвитку української зарубіжної політичної думки: народницький, консервативний і національно-державницький.

Суть народницького напряму в становленні національної держави. Політичні погляди Р. Лащенка і
С. Шелухіна. Дослідження історії українського народу як окремої культурно-етнічної спільноти, ідеї можливих федерацій його з іншими народами, питання демократичних традицій в Україні тощо.

Суть консервативного напряму в становленні національної держави. Ідеї представників українського консерватизму в еміграції С. Томашівського, В. Кучабського. Аналіз української державності з огляду на монархічні традиції в історії України.

Головні політичні ідеї національно-державницького напряму. С. Дністрянський, В. Старосольський, О. Бочковський про цілковите визнання права кожної нації на автономію і державну незалежність.

Політична думка представників української діаспори 40—80-х рр. XX ст. Національно-державницькі погляди І.Лисяка-Рудницького, В.Маркуся, Р.Шпорлюка та інших.

Суспільно-політичні погляди українських дисидентів (“шістдесятників”) В. Стуса, В. Чорновола,
М. Брайчевського, І. Дзюби, Л. Лук’яненка та інших.

Література

Академік Станіслав Дністрянський. 1870—1935. Бібліографія. — К., 1992.

Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський: Історичні есе. — Л., 1991. — 225 с.

Бочковський Ольгерд Іпполітович (1885—1933) // Українські дипломати доби національно-державного відродження (1917—1920 рр.): Бібліографічний довідник. — К., 2000.

Брайчевський М.Ю. Походження Русі. — К., 1968.

Буравченков А. Томашівський Степан (1875—1930) // Малий словник історії України. — К., 1997.

Бурлачок В.Ф. Соціологія політики В.М. Липинського // Соціологічна думка України. — К., 1996.

Бушин М.І., Коваль В.І., Дмитренко М.Г., Горенко Л.М., Горкун А.І. Становлення української державності в XVII ст.: Богдан Хмельницький та його спадкоємці / Микола Іванович Бушин (ред.). — К., 1998. — 271 с.

Винниченко В. Відродження нації. — К., 1990.

Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. — К., 1991.

Вільчинський Ю. В ім’я волі і незалежності української нації (В’ячеслав Липинський) // Слово і час. — 1992. — № 12.

Гелей С. Консервативна течія в суспільно-політичній думці України XIX ст. — Л., 1996. — 122 с.

Гелей С.Д. Василь Кучабський і проблеми України на сторінках тижневика “Лита” (1931—1933 рр.)// Українська періодика: історія і сучасність: Доповіді та повідомлення п’ятої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, 27—28 листопада 1998 р. — Л., 1999. — С. 551—565.

Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991.

Грушевський М.С. На порозі Нової України: Гадки і мрії. — К., 1991.

Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. — К., 1993.

Донцов Д. Клич доби // Державність. — 1994. — № 3.

Драгоманов М.П. Вибране. Мій задум скласти очерк історії Цивілізації України. — К., 1991.

Избранные общественно-политические и философские произведения украинских революционных демократов ХІХ века. — М., 1955.

Копиленко О.Л. “Українська” ідея М. Грушевського: історія і сучасність. — К., 1991.

Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. — К., 1994.

Лащенко Р. Лекція по історії українського права. — К., 1998 — 254 с.

Липинський В. Народи поневолені і народи бездержавні // Сучасність. — 1992. — № 6.

Липинський В. Замітки до історії українського державного будівництва в ХVII столітті // Український історичний журнал. — 1992. — № 2.

Лісовий В. Драгоманов і Донцов // Філософська і соціологічна думка. — 1991. — № 9. — С. 83—102.

Лукашевич О.А., Манжул К.В. “Конституція” Пилипа Орлика — історико-правова пам’ятка XVIII ст. — X., 1996. — 52 с.

Мыслители Киевской Руси. — К., 1987.

Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. — К., 1993. — 413 с.

Пеленський Я. В. Липинський — засновник державної школи в українській історіографії // Український історичний журнал. — 1992. — № 2.

Повість временних літ. — К., 1990.

Потульницький В. Історія української політології. — К., 1992.

Потульницький В. Теорія української політології. — К., 1993.

Радько П.Г. Національні традиції державотворення в українській історіографії та політичній літературі ХІХ—ХХ століть: концепції, ідеї, реалії. — К., 1999. — 387 с.

Скакун О.Ф. М.П.Драгоманов как политический мыслитель. — Х., 1993.

Скакун О.Ф. Политическая и правовая мысль на Украине / 1861—1917 гг. — Х., 1987.

Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української Конституції. — К., 1993.

Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея ХVІІ — ХVІІІ ст.: Проблеми формування, еволюції, реалізації. — К., 1997.

Сокуренко В.Г. Демократические учения о государстве и праве на Украине во второй половине ХІХ века. — Л., 1966.

Стецюк П.Б. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. — Л., 1999.

Трохимчук О., Трохимчук М. Перша українська Конституція (Післяслово) // Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. — К., 1994. — С. 50—67.

Федченко П.М. Михаил Драгоманов. — К., 1991.

Философская культура Украины и отечественная общественная мысль ХІХ—ХХ вв. — К., 1990.

Хижняк З.B. Киево-Могилянская академия. — К., 1988.

Чигринов В., Поліщук І. Історія політичної думки в Україні. — Х., 2000.

Шелухін Сергій Павлович (1864—1938) // Стрельський Г.В. Українські дипломати доби національно-державного відродження (1917—1920): Бібліографічний довідник. — К., 2000. — С. 41—42.

Шморгун О. Українська ідея та українська ідеологія в державо-творчій концепції В’ячеслава Липинського // Політологічні читання. — 1993. — № 4.





Сторінка1/7
Дата конвертації24.10.2013
Розмір2.01 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3   4   5   6   7
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи