Методичні рекомендації для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» icon

Методичні рекомендації для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»



Схожі


ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНО-ЮРИДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН


ЗАТВЕРДЖУЮ

начальник (завідувач) кафедри

загально-юридичних дисциплін

___________________________

«_____» ____________2012 року


ПЛАНИ

СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН ”

(методичні рекомендації для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»)


Для слухачів Інституту

кримінально-виконавчої служби

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри

«____» ___________ 2012 року,

протокол №___


КИЇВ – 2012 рік

плани семінарських занять

Семінарські заняття допомагають курсантам та слухачам глибше оволодіти курсом державне право зарубіжних країн у відведений програмою час. Плани семінарських занять складені з урахуванням сучасних оцінок історичними, юридичними науками державно-правового зарубіжних каїн та України. Велика увага приділяється тим проблемам‚ які пов’язані з діяльністю органів державної влади, процесам становлення державно-правових інститутів конституційного.

На семінарі викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем‚ до яких курсанти та слухачі готують тези виступів на основі самостійного вивчення та індивідуального виконання завдань.

По кожній темі семінарського заняття передбачено вивчення необхідного мінімуму обов’язкової літератури: підручники‚ пам’ятки права‚ нормативні акти‚ а також додаткові джерела (на вибір). Курсанти та слухачі повинні показати вміння аналізувати‚ реферувати вказану літературу‚ виділяти в ній головне та другорядне‚ готувати доповіді‚ виступи й повідомлення з теми семінару.

Контрольні заходи включають поточний та підсумковий контроль. Поточний контроль здійснюється під час проведення семінарських занять і має на меті перевірку рівня підготовки курсантів, слухачів до конкретної теми.

Семінарське заняття умовно складатиметься з таких частин:

  1. перевірка наявності курсантів (слухачів), доведення теми, мети й питань завняття (10 хв.);

  2. проведення експрес-опитування зі знання термінологій з попередніх занять (10 хв);

  3. обговорення питань заняття (40 хв.);

  4. заслуховвання доповідей та рефератів (15 хв.);

  5. підведення підсумків заняття, оголошення результатів (5 хв.).



ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІI. Форми держави, політичні системи, виборче право, статус глави держави в зарубіжних країнах

Всього годин 36, у т. ч. лекцій – 2, семінарські заняття – 2, самостійна робота – 32.


^ Тема № 6 Виборче право в зарубіжних країнах. Види виборчих систем в зарубіжних країнах

План семінарського заняття

Навчальний час – 2 години

Мета заняття: вивчити й опанувати поняття, види виборчих систем.

Основна проблема: порядок проведення виборів в зарубіжних країнах.
^
Перелік ключових термінів та понять теми

об’єктивне виборче право, суб’єктивне виборче право, сутність виборів, абсолютна не виборність, виборчі органи, мажоритарна система, пропорційна система, змішана система, абсентеїзм, кумулятивний вотум, природна квота, штучна квота

Проблемні питання що складають сутність теми

1. Поняття, сутність і принципи виборчого права.

2. Поняття і види виборів. Порядок організації і проведення виборів в зарубіжних країнах.

3. Виборчі системи.

4. Референдуми в зарубіжних країнах.

Теми рефератів, доповідей

  1. Принципи виборчого права

  2. Голосування та визначення результатів виборів.

  3. Виборчі цензи та практика їх використання.

  4. Організація та проведення референдумів в зарубіжних країнах.

Додаткові питання

  1. Поняття активного та пасивного виборчого права.

  2. Права виборця на виборах.

  3. Етапи проведення виборів.

  4. Поняття та сутність передвиборчої агітації.

  5. Види референдумів.

  6. Функції виборів та референдумів.
^
Методичні рекомендації
До першого питання. Слід звернути увагу на те, що виборче право — це сукупність юридичних норм, що закріплюють права громадян обирати й бути обраними в органи державної влади, а також право відкликання виборцями обраних осіб, які не виправдали їхньої довіри. Принципи виборчого права — це ті умови його визнання та реалізації, дотримання яких на виборах робить їх справді народним волевиявленням. Слід охарактеризувати окремі принципи виборчого права.

До другого питання. Слід зосередити увагу на те, що під виборами слід розуміти встановлену законом державно-правову процедуру, під час якої громадяни віддають свої голоси за кандидата або партію, у результаті чого їхня воля формує виборний (представницький) орган влади або обирається (займає свій пост) конкретна посадова особа — президент, мер міста, суддя та ін. Існує декілька критеріїв класифікації виборів: залежно від території їхнього проведення (вибори бувають загальнонаціональними, регіональними, місцевими); залежно від того, кого обирають (розрізняють парламентські, президентські, муніципальні вибори); залежно від способу волевиявлення громадян (вибори бувають прямі й непрямі) тощо.

До третього питання. Слід наголосити, що існують такі виборчі системи як мажоритарна, пропорційна, змішана. Слід пояснити сутність кожного з виду виборчих систем.

До четвертого питання. Слід наголосити, що референдум — це інститут безпосередньої (прямої) демократії, процедура якого за низкою параметрів є досить близькою до процедури виборів. І у виборах, і в референдумі беруть участь виборці: весь виборчий корпус, якщо проводяться загальнонаціональні вибори або загальнонаціональний референдум, частина виборчого корпусу, якщо проводяться федеральні вибори (у суб’єктах федерації), або федеральний референдум, або місцеві (муніципальні), якщо обираються органи місцевого врядування або проводиться місцевий референдум. Слід розкрити питання і щодо сутності предмету та порядку проведення референдумів.

^ Література до теми:

[3, 14, 15,19, 26, 30]


Тема № 7 Глава держави в зарубіжних країнах

План семінарського заняття

Навчальний час – 2 години

Мета заняття: вивчити й опанувати поняття, статус, повноваження, порядок обрання глави держави в зарубіжних країнах.

Основна проблема: правовий статус глави держави в зарубіжних країнах.
^
Перелік ключових термінів та понять теми

“статус глави держави”, “обрання президента”, “контрасигнатура”, “регламентарна влада”, “абсолютне вето”, “президентура”, “повноваження глави держав”, “імпічмент”.

Проблемні питання що складають сутність теми

  1. Поняття інституту глави держави та його правовий статус.

  2. Повноваження глави держави.

  3. Порядок обрання та підстави припинення повноважень глави держави.

Теми рефератів, доповідей

  1. Юридичний і фактичний статус глави держави.

  2. Відповідальність глави .

  3. Взаємовідносини глави держави з іншими органами державної влади влади.

  4. Вимоги до особи президента у різних державах світу.

  5. Особливості правового статусу монарха в зарбіжних країнах.

Додаткові питання

^ ЯК ВИ ВВАЖАЄТЕ:

1. В чому полягає відмінність у статусі між посадою президента та монарха?

2. Яку роль відіграє президент в державі?

3. Які вимоги існують до кандидатів у президенти в зарубіжних країнах?

4. Яку роль відіграє посада віце-президента?

5. В чому сутність концепції предидента-арбітра?

6. Види виборів президента?

7. Які недоліки існують в інституті президентства та монарха?

Тестові завдання

1. Інститут президентства було запроваджено у:

а) XVIII ст. в Англії;

б) XVII ст. у Франції;

в) XVIII ст. в США;

г) XVI ст. в США.

2. До особливостей статусу монарха слід віднести:

а) наявність спеціальних особистих прав;

б) наявність спеціальних публічних прав;

в) наявність спеціалних особистих та публічних прав.

^ 3. Президент є повноважним на основі:

а) мандата, набутого за результатами виборів;

б) за власним правом;

в) за правом успадкування;

г) за правом заповіту.

^ 4. У державах з якою формою правління передбачена посада віце-президента:

а) у монархіях;

б) у змішаних республіках;

в) у змішаних республіках та парламентських республіках.

^ 5. Суність концепції президента-арбітра у більшості держав, де існує такий статус:

а) президент забезпечує нормальне фнкціонування публічної влади;

б) президент забезпечує нормальне фнкціонування органів судової влади;

в) президент забезпечує нормальне фнкціонування органів місцевого самоврядування.

6. Імпічмент:

а) це форма конституційно-правової відповідальності президента, а також деяких інших посадових осіб, за визначені в конституції діяння, котра повністю або в основному реалізується в суді;

б) це форма конституційно-правової відповідальності президента, а також деяких інших посадових осіб, за визначені в конституції діяння, котра повністю або в основному реалізується в парламенті;

в) це форма кримінальної відповідальності президента, а також деяких інших посадових осіб, за визначені в конституції діяння, котра повністю або в основному реалізується в суді;

г) це форма кримінальної відповідальності президента, а також деяких інших посадових осіб, за визначені в конституції діяння, котра повністю або в основному реалізується в парламенті.

^ 7. Коли виникла концепція регламентної влади:

а) у II половині XIX ст.;

б) у II половині XII ст.;

в) у II половині XX ст.

8. У більшості парламентських республіках президента обирає:

а) уряд.;

б) парламент;

в) виборці.

^ 9. Види виборів президента в зарубіжних країнах:

а) загальні;

б) прямі;

в) непрямі;

г) всі відповіді вірні.

10. Чи може мати місце контрасигнування актів глави держави окремими міністрами в інституті президентства:

а) так;

б) ні;

в) лише в мусульманських країнах.
^
Методичні рекомендації

До першого питання. Слід звернути увагу на те, що глава держави — монарх або президент. Ступінь організаційного і функціонального поєднання глави держави з виконавчою владою пов’язаний з прийнятою формою державного правління. Проте за будь-якої форми статус глави держави не можна зводити до такого, що засвідчує виключно його роль як носія виконавчої влади. Частина повноважень глави держави засвідчує його роль саме як глави держави і не має прямого зв’язку з виконавчою владою. Між двома різновидами інституту глави держави — монархом і президентом — існують відмінності стосовно юридичних передумов наділення владою. Якщо монарх владарює за власним правом, то президент здійснює повноваження на основі мандата, набутого за результатами виборів.

Президент здійснює повноваження на основі мандата, набутого за результатами виборів — прямих або непрямих. Наслідком обрання президента на загальних виборах

є мандат, набутий за результатами безпосереднього волевиявлення виборців. У країнах, де президента обирає парламент або створена на основі його складу спеціальна колегія, він набуває мандат за результатами волевиявлення саме парламенту або згадуваної колегії.

До другого питання. Слід зосередити увагу на те, що найбільш розповсюдженим є процедура коли главі держави делегують нормотворчі повноваження. Таку нормотворчість передусім пов’язують з делегуванням повноважень. Державний орган, який здійснює делегування (делегат), не втрачає відповідних нормотворчих повноважень і лише передає іншому органу (делегату) право тимчасово їх реалізовувати.

У другій половині XIX ст. у Франції була сформульована концепція регламентарної влади, зміст якої згодом отримав відображення в юридичній теорії і практиці у багатьох країнах. За смислом цієї концепції регламентарні акти, або регламенти, призначені забезпечувати конкретизацію і, звідси, реалізацію законів та видаються уповноваженими на це державними органами або посадовими особами.

Аналіз повноважень президента дозволяє дійти висновку, що у пострадянських країнах зі змішаною республіканською формою державного правління він, як правило, є фактичним главою виконавчої влади.

До третього питання. Слід наголосити, що за загальним правилом, заміщення посади президента відбувається за результатами виборів. У більшості парламентських республік, зокрема в Албанії, Греції, Ізраїлі, Латвії, на Мальті, у Молдові, Угорщині та Чехії, президента обирає парламент. У деяких парламентських республіках президента обирає спеціальна колегія, створювана на основі складу парламенту. В окремих федеративних державах до виборів президента залучаються члени парламенту держави і члени законодавчих органів суб’єктів.

Наслідком виборності президента є встановлений в основному законі строковий характер його представницького мандата здійснення ним повноважень). У більшості конституцій визначено вимоги, адресовані кандидатам у президенти, тобто цензи щодо пасивного виборчого права на президентських виборах.

Варто окремо зупинитись на процедуі імпічменту. Це американська за походженням модель, форма конституційно-правової відповідальності президента, а іноді також деяких інших посадових осіб, за визначені в конституції діяння, котра повністю або у головному реалізується в парламенті. Щодо президента, то це також означатиме позбавлення недоторканності з можливим наступним притягненням до кримінальної відповідальності.

^ Література до теми:

[1,4, 12-14, 27-31, 52, 54, 61]


ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІII. Органи державної влада та місцеве самоврядування в зарубіжних країнах

Тема № 11. Місцеве самоврядування в зарубіжних країнах

План семінарського заняття

^ Навчальний час – 2 години

Мета заняття: вивчити й опанувати поняття, систему, принципи діяльності, основні повноваження органів місцевого самоврядуваннята управління в зарубіжних країнах.

Основна проблема: поняття й система органів місцевого самоврядуваннята управління в зарубіжних країнах.
^
Перелік ключових термінів та понять теми

“місцеве самоврядування”, “місцеве управління”, “муніципалітет”, “мер”, “громада”, “виконавчий апарат”, “комуна”, “принципи місцевого самоврядування”.

^ Проблемні питання що складають сутність теми

  1. Поняття місцевого самоврвдування та управління в зарубіжних країнах.

  2. Система та види систем місцевого самоврядування та управління в зарубіжних країнах.

  3. Органи місцевого самоврядування та управління в зарубіжних країнах (структура, порядок формування та діяльності).

Теми рефератів, доповідей

1. Історія розвитку місцевого самоврядування.

2. Компетенція органів місцевого самоврядування.

3. Взаємодія органів місцевого самоврядування та місцевого управління .

4. Посадові особи органів місцевого самоврядування.

5. Організація роботи органів місцевого самоврядування.

Додаткові питання

^ ЯК ВИ ВВАЖАЄТЕ:

1. В чому полягає відмінність у статусі між іберійською системою місцевого самоврядування та системою рад?

2. Принципи роботи органів місцевого самоврядування?

3. сутність місцевого управління?

4. Поняття територіального устрою та адміністративно-територіальних одиниць?

5. Охарактеризуйте відносини органів місцевого самоврядування та місцевого управління?

Тестові завдання

1. Англосаксонська система характеризується тим, що:

а) для вирішення місцевих питань в адміністративно-територіальних одиницях створюються органи місцевого самоврядування на всіх рівнях нижчих за державу, суб’єкт федерації або державно-автономний регіон;

б) на міцях присутні повноваджі представники уряду, які орікають місцеві виборні огани;

в) рада та деякіпосадві особи призначаються на посаду, а не обираються;

^ 2. За іберійської системи місцевого самоврядування й управління:

а) перфекти не очолюють ради, а є їх виконавчим органо;

б) заперечувалася ідеологіямісцевого самоврядування;

в) населення адміністративно-територіальних одиниць (у тому числі громад, муніципій) обирає раду й головну посадову особу певної адміністративної одиниці (префект і т. ін.), іноді обирається колегія посадових осіб.

^ 3. Система рад застосовується в країнах:

а) тоталітарного соціалізму;

б) демократичного режиму;

в) періоду середньовіччя.

4. Переважна більшість держав світу мають:

а) три- або чотириланковий адміністративно-територіальний устрій;

б) одно- або дволанковий адміністративно-територіальний устрій;

в) дво- або триланковий адміністративно-територіальний устрій.

^ 5. Органи місцевого самоврядування складаються:

а) лише з виборних муніципальних рад (або зборів);

б) з виборних муніципальних рад (або зборів) і виконавчого апарату;

в) лише з виконавчого апарату.

^ 6. До обов’язкових належать повноваження з питань, яким надається загальнодержавне значення (підтримання доріг у належному стані, протипожежна служба, утримання шкіл):

а) вірно;

б) не вірно.

^ 7. Для муніципальних утворень є, як правило:

а) чотири види джерел доходів;

б) одне джерело доходів;

в) три види джерел доходів;

г) всі відповіді не вірні.

^ 8. Місцеве управління — це:

а) законотворча діяльність в місцевій територіальній одиниці, здійснювана центральною владою або адміністрацією вищестоящого територіального рівня управління;

б) організаційно-розпорядча діяльність в місцевій територіальній одиниці, здійснювана центральною владою або адміністрацією вищестоящого територіального рівня управління;

в) управлінська діяльність в місцевій територіальній одиниці, здійснювана центральною владою або адміністрацією вищестоящого територіального рівня управління;

^ 9. Місцеве самоврядування — це:

а) діяльність самого населення місцевої територіальної одиниці — територіального колективу (співтовариства) і його виборних органів з управління його справами;

б) діяльність самого населення місцевої територіальної одиниці — територіального колективу (співтовариства) і його виборних органів з управління державними справами;

в) діяльність самого населення місцевої територіальної одиниці — територіального колективу (співтовариства) і його виборних органів з управління майновими справами;

^ 10. Муніципальний зарубіжний досвід свідчить, що питання зміни меж муніципалітетів, їх скасування, злиття повинно вирішуватися:

а) законодавчим шляхом, з урахуванням думки заінтересованих муніципалітетів та населення;

б) законодавчим шляхом, з без урахуванням думки заінтересованих муніципалітетів та населення;

в) законодавчим шляхом, з урахуванням думки виборних посадових осіб.
^
Методичні рекомендації

До першого питання. Слід звернути увагу на те, місцеве управління — це управлінська діяльність в місцевій територіальній одиниці, здійснювана центральною владою або адміністрацією вищестоящого територіального рівня управління. Місцеве самоврядування — це діяльність самого населення місцевої територіальної одиниці — територіального колективу (співтовариства) і його виборних органів з управління його

справами.

У більшості сучасних держав управління всіма справами на місцях здійснюють спеціальні органи місцевого самоврядування, що формуються на основі загального, рівного й прямого виборчого права при таємному голосуванні, а також спеціально призначеними з центру органами місцевого управління.

Отже, концепція місцевого самоврядування виходить насамперед із того, що місцеві співтовариства населення є одним з основних елементів будь-якого демократичного режиму, а право громадян на участь в управлінні суспільними справами є складовою демократичних принципів побудови більшості сучасних держав. Сила й вплив органів місцевого самоврядування в різних країнах відображають ступінь демократизму існуючого політичного режиму. Ці органи виникли й розвивалися як пряма противага абсолютній владі центру.

До другого питання. Слід зосередити увагу на тому, що основна мета поділу держави на відповідні адміністративні одиниці — допомогти знайти найзручнішу й найефективнішу систему державного управління, що найбільшою мірою відповідала б потребам населення певного регіону. Відповідно до прийнятої в багатьох країнах доктринальної концепції розрізняються “природні” і “штучні” адміністративно-територіальні одиниці.

Системи місцевого самоврядування в сучасних зарубіжних державах будуються на основі адміністративно-територіального поділу країн. Система місцевого самоврядування в сучасних державах може містити в собі по вертикалі від двох до п’яти ланок.

Важливо при розкритті питання охарактеризувати сутність таких систем здійснення публічної влади на місцях як англо-саксонську, романо-германську системи, іноді виокремлюють іберійську й систему рад.

До третоього питання. Органи місцевого самоврядування складаються з виборних муніципальних рад (або зборів) і виконавчого апарату.Порядок виборів у муніципальні ради регулюється спеціальними виборчими законами, у федеративних державах їхнє видання, як правило, належить до відання законодавчих органів суб’єктів федерації. У більшості демократичних країн вибори в органи місцевого самоврядування здійснюються на основі загального, рівного й прямого виборчого права при таємному голосуванні. При розкритті питання варто звернути увагу на процес формування органівмісцевого самоврядування. Сід пам‘ятати, що, як правило. система органів місцевго самоврядування залежить в першу чергу від системи територіального устрою держави.

Література до теми:

[5,7, 18, 19, 21-24, 59, 64]

^ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДО ДИСЦИПЛІНИ

Монографії

  1. Волощук О.Т. Інституту Президента у Франції, Росії та Україні: конституційні норми і політична практика. Монографія. – Чернівці: Технодрук, 2009. – 260 с.

  2. Регіональна політика в країнах Європи : уроки для України /За рея. С. Макси менка. - К.: Логос, 2000.- 171 с.

  3. Сравнительное конституционное право. / Под ред. Кошер, доктор юрид. наук, проф., Чиркина В.Е., доктор юрид. наук, проф., Юдина Ю.А., доктор юрид. н;у к. - М.: Манускрипт, 1996. – 730 с.


Підручники

  1. Автономов А.С., Сивицкий В А., Черкасов А.И. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А.С. Автономова. — М.: Юриспруденция, 2001. — 400 с.

  2. Алебастрова ИА. Конституционное праю зарубежных стран.- М: «Проспект» - 2008.- 624 с

  3. Андреева Т.Н., Андреева И.А., Будагова А.III., Кашкин С.Ю., Колпаюва Э.В. Конституционное (государственное) право Аваркьян С,А.. Гуценко К.Ф., Ковлер А .И., Марченко /МЛ, Конституционное право: зарубежных стран: Учеб. для сіуд. юрид. вузов и фак. / Под ред. Б.А. Страшуна: В4 т.-2-еизд., испр. И доп.-М: БЕК, 1996.

  4. Баглай MB., Гуреева Н.П., Даниленко В.Н., Карлов Ю.Н., Кашкин С.Ю. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. Для вузов / Моск. Гос. Ин-т международных отношений (ун-т) МИД РФ, - М.: Норма, 1999.- 832 с.

  5. Баглай MB. Конституционное праю Российской Федерации. - 4-е изд., М., 2004.

  6. Василевич Г.А. Конституционное право Республики Беларусь: Учебник,- М.: Книжный Дэм; Интерпрессервис, 2003. - 832 с.

  7. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - Чернівці: Рута, 2001. - 431 с.

  8. Дукашева Е.А. Права человека: Учебникдля вузов /Отв. ред. чл.- корр. PH, д. ю. н. Е.А. Лукашева. - М.: Издательство НОРМА (Издательская групп НОРМА-ИНФРА- М), 2002,-573 с.

  9. Егинбарян Р.В., Татевосян Э.В. Конституционное право: Учебник. — М.: Юристъ, 2000. — 492 с.

  10. Конституционное праю зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. чл.-корр. РАН, проф. MB. Баглая, дю.н., проф. Ю.И. Лейбо и дю.н., проф Л.М. Энтана.- М: Норма, 2004.-832 с.

  11. Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс: підручник / В.М.Шаповал. — 2-ге вид., перероб. і допов. —К . : Юрінком Інтер, 2010. — 464 с.

  12. Конституційне право України: Підручник /О.Ф.Фрицький. - К., 2004 -536 с.

  13. Лазарев В.В. Действие права. Реализация права /Теория государства и права. Учебник/Под ред. В.К.Бабаева. М., 2004.

  14. Марченко МЛ. Сравнительное правоведение. Общая часть: Учебникдля юридических вузов, - М, 2001.

  15. Хартли Т.К. Основы права Европейского сообщества. Введение в конституционное и административное право Европейского сообщества / Под ред. В.Г. Бенда,- М.: ЮНИТИ, 1998.- 647 с.

  16. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. -3-є изд., перераб. и доп.— М.: Юрист, 2002,- 622 с.

Навчальні посібники

  1. Алебастрова И А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. — М.: Юрайт-М, 2001. — 640 с.

  2. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное праю и процесс: Учеб. пособие для студ. вузов. - М.: Закон и праю, 1998.-383 с.

  3. Григонис Э.Л. Григонис В.П. Конституционное праю зарубежных стран «питер» - 2008, 208 с.

  4. Ковешнигов Е.М. Основы конституционного права зарубежных старн: Учеб.пособие,- М., ИНФРП-М 2001,- 192 с.

  5. Конституційне право зарубіжних країн : Навч. Посібник / М.С.Горшеньова, К.ОЗаюморна, В.О. Ріяка та ін..; За заг.ред. В.О.Ріяки. - 2- евид.,допов. І перероб.— К.: ЮрінкомІнтер, 2006. - 544 с.

  6. Конституции зарубежных государств. США. Великобритания. Франция. Г ер мания. Италия. Испания. Греция. Япония. Канада: Учеб. пособ. / Сост. В.В. Маісланов. - 2-еизд. испр. и доп. - М, 1997.

  7. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник /За ред. В.О.Ріяки.-2-e вид.допов.- К., 2004,- 544 с.

  8. Конституционное право зарубежных стран (в схемах): Учеб пособие /В.И .Плотницкий. - М: Но во е знание, 2003. - 252 с.

  9. Конституционное право Соединенных Штатов Америки: основые институты. Пособие для студентов - Минск., 1999.

  10. Лукашин Є.В. Порівняльне конституційне праю: Навч. посіб. для студ. Вузів /Рівненський ін-т слов’янознавства Київського слов’янського ун-ту. Кафедра міжнародної інформації. - Рівне, 1998.-203 с.

  11. Михалева Н.А. Конституционное праю зарубежных стран СНГ: Учеб. пособие,- М.: Юрист, 1999.-352 с.

  12. Мишин А.А. Конституционное (государственное) праю зарубежных стран: Учебное пособие. - К.: Юстиции форм, 2009. - 332 с.

  13. Права людини і громадянина в Уфаїні : Навч. Посібник / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник.- К2004.-336 с.

  14. Ріяка В.О. Конституційне праю зарубіжних кра'ш: Навч. посібник/ В.О. Ріяка (керівник авт. кол.), B.C. Семенов, MB. Цвік та ін; За заг. ред. В.О. Ріяки,- К.: Юрінком Інтер. 2002.-512 с.

  15. Ріяка В.О., Свєчкарьов О.І., Шувалова В А. та ін. Державне право зарубіжних країн. Загальна частина: Навч. посіб. — X.: Вид-во Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого, 1996. — 186 с.

  16. Світова класична думка про державу і праю: Навч. посібник / Є. Безродний (керів.), Г.Ковальчук, О.Масний,- К., 1999. - 400 с.

  17. Совгиря Ольга Володимирівна. Конституційно-процесуальне праю України:навч.посібник. — К. : Юрінюмінтер, 2010. — 536 с.

  18. Якушев А.В.,авт. - сост., Конституц праю зарубежных стран, общая и особеннячасть, Шпаргалка студенту «Бюро печати» - 2007 , 96 с.

Курс лекцій

  1. Авдеенко ва МП., Дмитриев Ю.А. Конституционное праю Российской Федерации. Курслекций.- М., 2004.

  2. Григонис Э.П., Григонис В.П. Конституционное право зарубежных стран: Курс лекций. — СПб.: Питер, 2002. — 416 с.

  3. Субботин В.Н. Государственное право зарубежных стран (Общая часть): Курс лекций. — Донецк: ДИЭХП, 2002. — 120 с.

Статті

  1. Андраш Шайо. Конституционализм и конституционный контроль в посткоммунистической Европе // Конституционное праю: восточноевропейское обозрение, — 1999,- №3(28).— С. 77-80.

  2. Березюк О. Однопалатний парламент: недолік чи перевага? / / Право України. — 1997. — № 3.

  3. В.Е.Чиркин Об объекте конституционного регулирования //Государство и право,-2005,-№ 4., С 5-8.

  4. Витру к Н. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации: понятие, природа, юридическая сила . и значение // Консит ционное право: восточноевропейское обозрение. - 1999.- №3 (28).,— С.95-102.

  5. Власенко О. Право на свободу мирних зборів у міжнародних до іу ментах так імплементація в національне законодавство //Підприємництво, господарство і право,- 2010. - № 10., С.43-46.

  6. Габоев А.Б. Защита прав и свобод человека - важнейший составной элемент при осуществлении государственной национальной политики, // Государство и право.-2005.- № 1С. 28-33

  7. Губрієню О. Сучасні монархії у світі: загальний огляд. //Підприємництво, господ арство і право.-2008.-№ 5., С.33-37.

  8. Жуган М., Марченко В. Принцип поділу влади: сучасні інтерпретації. //Праю України.-2011.-№2., С 193-201.

  9. Зеленов Р.Ю. Законодательные процедуры Европейского Союза. Эволюция полномочий Европейского парламента // Государство и право. — 2005 - №1, С. 97-103.

  10. Козлов А.Е. Федерализм в Бельгии и России / / Государство и право. — 1997. — № 7.

  11. Ковальчук В Всенародний референдум як одна з форм легітимації державної влади: зарубіжний та внутрішньодержавний досвід //Право України. -2009, - №12., С 151-161.

  12. Конев А.В. Институт президентства в странах Центральной и Восточной Европы как индикатор процесса политической трансформации //Полис.-2002. №2.

  13. Котелевская И.В. Современный парламент / / Государство и право. — 1997. — № 3.

  14. Котенков АА. Президент — Парламент: становление взаимоотношений в законодательном процессе / / Государство и право. — 1998.— № 9, 10.

  15. Кретов Б.И. Парламентаризм в России: история и современность: Учеб. пособие. — М.: МИИТ, 2001. — 96 с.

  16. Крашенинникова НА. Индусское право: История и современность. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 192 с.

  17. Кувалдин В.Б. Президентская и парламентская республики как формы демократического транзита / / Полис. — 1998. — № 5.

  18. Лавринович О. Шляхи удосконалення системи суб’єктів законодавчої ініціативи, досвід держав - учасниць ЄС та українські перспективи. //Праю У країни. — 2011. - № 3., С 167-175.

  19. Латюк О. Форми безпосередньої демократії в сучасних зарубіжних іфашах (італійський досвід). //Підприємництво, господарство і праю. - 2008. - № 6., С.79-82.

  20. Мартишок Р. Компетенційний дуалізм виконавчої влади: державно- правовий досвід Пьятої Французької Республіки та України. // Право України. - 2011.- №1
    С. 200-209.

  21. Павловська Н. Механізм процедури імпічменту (теоретичний та практичний досвід) //Право України,- 2010.- №3., С 115-120.

  22. Перерва Ю. Еюлюція законодавчою процесу: зарубіжний досвід //Підприємництво, господарство і праю.— 2009.- №11., С.18-23.

  23. Сліденко І.Д. Тлумачення конституції в країнах СНД і Балтії: Досвід порівняльного аналізу / / Держава і право. — 2000. — № 8.

  24. Словська І.Є. Англо-американська модель конституціоналізму: теоретико-правовий аналіз / / Держава і право. — 2001. — № 10.

  25. Шаповал В. Конституція і міжнародне право: до питання про взаємозв’язок і взаємовплив // Право України.- 2009.- №7., С. 88-95.

Практикуми

  1. Шевчук С.В. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод практика застосування та принципи тлумачення у контексті сучасного українського праворозуміння // Практика Європейського Суду з прав людини. Рішення. Коментарі.— 1999. - № 2.

Словники

  1. Конституционное право: Словарь / Отв. ред. В.В. Маклаков. — М.: Юристъ, 2001, — 560 с.

  2. Правовые системы стран мира: Энциклопедический спраючник /Отв. ред. до кг. юрид. наук, проф. А.Я. Сухарев. — 3-є изд., перераб, и доп.- М: Издательство НОРМА 2003.-976 с.

Адреси в глобальній комп’ютерній мережі Internet

  1. Верховна Рада України [Електронний ресурс] - Режим доступу www. http ://zakon jada.gov.ua

  2. Європейський Парламент (European Parliament) [Електронний ресурс] - Режим доступу http://www.europarl.europa.eu/offices/en/default.htm

  3. Європейський Союз: актуальні проблеми та політика (Key Topics and EU politics) [Електронний ресурс] - Режим доступу www.europarl.eu.int/topics/e n/default.htm

  4. Міжпарламентський Союз: база даних парламентської літератури (IPU — ParLit database) [Електронний ресурс] - Режим доступу http://www.ipu.org/parline-e/parlinesearch.asp

  5. Кабінет Міністрів України [Електронний ресурс] - Режим доступу http://ru.wjkbedia.org/wiki

  6. Офіційний сайт Державної Думи Російської Федерації [Електронний ресурс] - Режим доступу :http ://www .duma.gov.ru/

  7. Офіційний сайт Палати Представників Республіки Білорусь [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://wwwJiouse.gov.bv/

  8. Офіційний сайт Британського Парламенту [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.parliamait.uk/

  9. Офіційний сайт Сенату США [Електронний ресурс] - Режим доступу: http ://www.sen ate.gov/






Скачати 274.11 Kb.
Дата конвертації25.10.2013
Розмір274.11 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи