Рефераты, курсовые, дипломные работы реферат на тему утворення московської держави icon

Рефераты, курсовые, дипломные работы реферат на тему утворення московської держави



Схожі



РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

УТВОРЕННЯ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

(XIV — початок XVI ст.)

ПЛАН.


1. ПОЧАТОК ОБЄДНАННЯ РОСІЙСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ.

2. ПРАВЛІННЯ ІВАНА КАЛИТИ.

3. ДРУГИЙ ЕТАП ОБЄДНАННЯ.

4. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ПЕРІОД У ЗБОРІ МОСКОВСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ.

5. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. ПОЧАТОК ОБЄДНАННЯ РОСІЙСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ.


Процес об'єднання російських земель в єдину цен­тралізовану державу розпочався в XIV ст.

У другій половині ХІІІ ст. знову спалахнули фео­дальні усобиці. Великокнязівська влада владимирських князів значно послабшала. На периферії Північно-Схід-ної Русі сформувалися нові князівства, передусім Мос­ковське і Тверське.

Основною причиною успіху зовнішньополітичних дій московських великих князів стало відновлення рівня розвитку господарства, що побутував до монголо-татар-ського іга. Вагомим стимулом до створення єдиної

держави стало прагнення звільнитися від ярма Золотої Орди.

Традиційно виділяють три об'єднувальних етапи: 1) кінець XIII — 80-ті рр. XIV ст.; 2)80-ті рр. XIV ст. — 1462 р.; 3) 1462—1533 рр.

Перший етап об'єднання — кінець XIII — 80-ті рр. XIV ст. У цей час у Північно-Східній Русі розгорнула­ся боротьба за велике владимирське княжіння між Ря­занським, Суздальсько-Нижньогородським, Тверським і Московським князівствами. У ході цієї боротьби по­винне було вирішитися питання про те, яке князівство стане політичним центром об'єднання російських зе­мель. Наприкінці XIII ст. значними перевагами в госпо­дарському розвитку, а отже, і реальними можливостя­ми стати таким центром володіло Тверське князівство. Однак незабаром у нього з' являються суперники, насам­перед Московське князівство.

Московські великі князі майже всі без винятку уміли поєднувати позірну покірність з відчайдушно сміливи­ми, зухвалими, але таємними діями, спрямованими на підрив своїх потенційних противників: Тверського або Рязанського князівств, Новгородської республіки або Орди.

Звичайні для доби середньовіччя політична виверт­кість, зрада союзників, а також готовність піти на при­ниження, уявні виявлення покірності і вірності сфор­мували зрештою психологію підступності і лицемірства як основну рису тодішніх умілих дипломатів, якими і були московські князі.

Фундатор династії московських князів молодший син Олександра Невського Данило (1276—1303) не міг роз­раховувати на владимирський стіл за правом старшин­ства. Як далекоглядний політик, він вважав за краще розширити свої удільні володіння: 1301 р. Данило Олек­сандрович відвоював Коломну у Рязанського князівства, 1303 р. — Можайськ у Смоленського.

Так московському князеві підпорядковувалася тери­торія за течією Москви-ріки — важливого торговельного шляху. Посилило позиції Московського князівства і мирне приєднання багатого Переяславльського уділу.

Ставши московським князем після смерті свого бать­ка, Юрій Данилович повів боротьбу з Твер'ю за велико­князівський владимирський стіл, а фактично — за полі­тичне верховенство в процесі об'єднання. Понад 20 років тривала ця боротьба, арбітрами в якій виступали золо-тоординські правителі.

1325 р. в Орді від руки тверського князя Дмитра за­гинув Юрій Данилович, і на московський престол зійшов Іван Данилович (Іван І), який отримав прізвисько Ка­лита. Він не тільки одержав 1328 р. ярлик на велике кня­жіння, а й надовго вивів Твер з боротьби за нього, завдав­ши за допомогою ординського загону удар своєму голов­ному суперникові.


^ 2. ПРАВЛІННЯ ІВАНА КАЛИТИ.


Правління Івана Калити (1325—1340) відіграло особливу роль у посиленні влади московських князів. Він був першим з російських князів, хто отримав пра­во збирати з усіх російських земель ординську данину і відправляти її в Орду. Він зумів установити союз москов­ської великокнязівської влади з Церквою. Переселен­ня двох митрополитів Київських: українця Кирила і грека Максима спочатку до Владимира-на-Клязьмі, а по­тім митрополита Київського — українця Петра — до Мос­кви відіграло велику роль в утворенні єдиної держави.

Іван Калита розширював московські володіння різни­ми способами: військовою силою він підкорив Ростовське князівство, купував ярлики на окремі землі — Галич, Углич, Білоозеро. Йому вдалося зміцнити вплив Мос­кви в Новгороді. Іван І також купував у інших князів­ствах окремі села, що ставали потім опорними пунктами в об'єднанні земель навколо Москви. Іван Калита утвер­джував могутність і право Московського князівства бути центром об'єднання російських земель, по суті, за під­тримки Орди, якій справно виплачував данину. Він за­клав основи такої політики в боротьбі зі своїми против­никами, що робила московських князів провідниками жорсткого, деспотичного варіанта централізації.

Продовжувачами політики Івана Калити стали його сини — Семен Гордий та Іван II Красний. Після Івана II московським князем став 9-літній Дмитро Іванович (1359—1389). Водночас ярлик на велике княжіння отри­мав від золотоординського хана суздальсько-нижнього­родський князь Дмитро Костянтинович. Розгорнулася гостра боротьба між ним і московським боярством, яке підтримував митрополит Олексій (останній, фактично очолював московський уряд). 1363 р. Москва здобула остаточну перемогу.

У роки правління Дмитра Івановича було зведено московський Кремль (1367—1368). Це ще більше зміц­нило позиції Москви в боротьбі з противниками всереди­ні російських земель, а також з Литвою і Ордою, які ви­ступили союзниками Тверського князівства, що поно­вило в кінці 60-х років свої спроби досягти верховенства в російських землях. Дмитро Іванович, спираючись на підтримку численних російських князів, що визнали верховенство московського князя, в 1375 р. примусив Твер підкоритися Москві.

Зі зміцненням становища Московського князівства як "збирача" російських земель, змінювалася його полі­тика щодо Золотої Орди. З 1374 р. Дмитро Іванович припинив виплату їй данини. А у вересні 1380 р., зібрав­ши під свої знамена полки майже всіх російських земель, Дмитро Іванович здобув перемогу в битві з ординцями на Куликовому полі на березі правої притоки Дону — р. Непрядви.

Історичне значення цієї перемоги було величезне. Вона хоч і не визволила від ординського володарюван­ня, але зміцнила авторитет Москви як центру об'єднання розрізнених російських князівств. Поразка, якої зазнали основні сили Золотої Орди, прискорила її розпад. Золо­та Орда зменшила розміри данини і визнала право мос­ковських великих князів передавати велике Владимир­ське княжіння у спадщину.


^ 3. ДРУГИЙ ЕТАП ОБЄДНАННЯ.


Другий етап об'єднання російських земель — 80-ті рр. XIV в. — 1462 р. характеризується подальшим територіальним розширенням Московського князівства.

Дмитро Іванович (що отримав після перемоги на Ку­ликовому полі прізвисько Донськой), приєднавши Дмит-ров, Стародуб, Углич, Кострому та інші території, вжи-

вав заходів для посилення влади великого князя. Він ліквідував залишки місцевого самоврядування і цілком підпорядкував міста великокнязівській владі, визначив розміри данини з князівств для сплати Орді, встановив новий територіальний принцип формування ополчень: відтепер бояри і дворяни повинні були виступати з тими князями, у володіннях яких знаходилися їхня вотчина і маєтки. Удільних князів він зобов'язав служити вели­кому князеві московському.

Старший син Дмитра Донського Василь І став прави­телем за заповітом батька, без санкції Золотої Орди. За період його правління до Москви були приєднані Нижній Новгород, Муром, Городець і Таруса. Тоді ж, на почат­ку 90-х рр., активізувалися спроби Московського князів­ства обмежити самостійність Великого Новгорода. Бо­ротьба, що тривала кілька років зі змінним успіхом, привела до укладення 1398 р. мирного договору.

Наприкінці XIV ст. Москва поширила свій вплив на землі комі-зирян (басейн р. Вичегда) та комі-перм'яків (землі вздовж Верхньої Ками і р. Чусової).

Після смерті Василя І велике княжіння перейшло до його сина Василя II Темного, під час правління якого вибухнула феодальна війна. Головне питання, що вирі­шувалося під час військових зіткнень, полягало в тому, кому з князів правити у Москві — визнаній столиці Пів-нічно-Східної Русі. Претенденти на великокнязівський московський престол виражали дві протилежні тенденції подальшого розвитку країни: галицькі князі (дядько Василя II — Юрій і сини Юрія — Василь Косий і Дмитро Шем'яка), що виступили проти Василя II, спиралися значною мірою на торговців, ремісників і вільне селян­ство Півночі; Василя II підтримували військовослужбові землевласники центральних регіонів. Перемога Цент­ру над Північчю провіщала перемогу кріпосницьких від­носин.

До кінця правління Василя II територія, що перебу­вала під його владою, значно перевищувала володіння інших князів, які до цього моменту втратили суверені­тет. Політичну залежність від Москви вимушений був

визнати 1456 р. і Великий Новгород, а 1460 р. Псков звернувся до великого князя Василя II за захистом від Лівонського ордену.

З середини 50-х років XV ст. удосконалюється систе­ма державного управління. Відбувається поступовий пе­рехід від уділів до системи повітів. Влада в них концен­трується в руках намісників, якими, як правило, ста­ють бояри великого князя. З,приєднанням до Москви уділів влада намісників поширюється і на них.

Права і привілеї намісників визначалися статутни­ми грамотами, норми яких були започатковані ще "Русь­кою Правдою". Зміни в системі місцевої адміністрації випереджали реорганізацію центрального апарату.

У роки правління Василя II неухильно зростала роль московського боярства. Бояри очолювали Государів двір, що являв собою військово-адміністративну корпорацію.

До виконання державних доручень, нарівні з боярами і дітьми боярськими (дворянами), почали залучатися так звані служилі князі, що втратили спадкові уділи.

Певних змін зазнала судова система. Також була проведена монетна реформа і відновлений випуск загаль­нодержавної монети на великокнязівському дворі. За­галом це сприяло подальшому зміцненню влади вели­кого князя московського.


^ 4. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ПЕРІОД У ЗБОРІ МОСКОВСЬКИХ

ТЕРИТОРІЙ.


Третій етап об'єднання російських земель навко­ло Москви, їхнє звільнення від ординського володарю­вання й одночасно формування державного апарату ве­ликокнязівської влади, оформлення Московської дер­жави припадає на 1462—1533 рр. Цей період охоплює правління великих московських князів Івана III (1462— 1505) і Василя III (1505—1533).

За Івана III, що став співправителем Московської дер­жави ще за життя батька, Василя Темного, тривало зби­рання земель "під руку" Москви. Цей московський князь приєднав Ярославль (1463 р.), Ростов (1474 р.), Твер (1485 р.). В'ятку (1489 р.), ліквідував незалежність Вели­кого Новгорода, спочатку оточив і взяв місто 1478 р., а потім поступово конфіскував землі новгородського бояр­ства і переселив їхніх власників у центральні райони.

31476 р. Іван III припинив виплачувати данину Орді. А 1480 р. майже безкровно закінчилося протистояння росіян і ординських військ біля однієї з приток Оки — "стояння на У грі", визначивши остаточне звільнення Русі від васальної ординської залежності.

Іван став фактичним творцем Московської держави. Саме він заклав основи російського самодержавства, не тільки значно розширивши територію країни (до її скла­ду увійшли землі марі, мордви, комі, карелів та ін.), а також укріпив її політичний устрій і державний апарат, значно зміцнив міжнародний престиж Москви.

Падіння Константинополя під ударами турків 1453 р. і одруження Івана III на візантійській принцесі Софії Палеолог 1472 р. дозволили великому московському князеві проголосити себе наступником візантійських імператорів, а Москву — столицею усього православного світу. Це знайшло відображення в концепцїї "Москва — третій Рим", сформульованій на початку XVI ст. Дер­жавним гербом Московської держави став (як у Візантії) двоголовий орел, а сам великий князь 1485 р. йменувався великим государем всієї Русі.

Прагнучи подолати феодальну знать, Іван III послі­довно формував систему служилих станів. Бояри, прися­гаючи на вірність великому князеві, завіряли свою вір­ність особливими "клятвеними грамотами". Московсь­кий государ міг позбавляти їх державних посад, конфіс-ковувати вотчину.

За Івана III запроваджено помісну систему — дару­вання служилим людям (дворянам) у володіння на пра­вах неуспадкованої особистої власності вільних земель (маєтків) за несення військової або цивільної служби. Таким чином, у Московській державі склалися, крім удільної, три системи землеволодіння: державна, що включала двірцевий великокнязівський уділ, церков­но-монастирська та помісна.

Поступово ускладнювались функції державного управління. З'явилися посади казенного дяка — керів­ника Казенного двору — і піддячих, що відали діловод­ством. З кінця XV ст. сформувалася Боярська дума

вищий державний консультативний орган при государі. У Думу крім московських бояр входили також колишні удільні князі.

З метою централізації та уніфікації судово-адмініст­ративної діяльності 1497 р. було запроваджено новий збірник законів — Судебник, що встановив єдині подат­кові норми, загальний порядок ведення слідства і суду. Судебник Івана III передусім захищав життя і власність феодала-землевласника.

Судебник обмежував право селян йти від свого феода­ла на інші землі суворо певним терміном — за тиждень до осіннього Юр'ївого дня (26 листопада) і впродовж тиж­ня після нього з обов'язковою виплатою "пожилого".

Чинність Судебника означала початок прикріплення Селян до землі.

У XVI в. тривав процес розширення території Мос­ковської держави. Після перемоги над Литвою 1503 р. до Москви відійшли землі за верхньою течією Оки, вздовж берегів рік Ясен, Сож і Дніпра. Усього до скла­ду Московської держави увійшло 25 міст і 70 волостей. 1610 р. було ліквідовано самостійність Пскова, а 1514 р., після чергової війни з Литвою, до Москви відійшов Смо­ленськ. Нарешті, 1521 р. припинило своє існування Рязанське князівство.

^ Таким чином, територія країни збільшилася на­стільки, що вона перетворилася на найбільшу держа­ву Європи. З кінця XV ст. "Московія", як раніше її на­зивали іноземці, почала іменуватися Росією.

^ ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА


  1. Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр. : Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. — М. : Современник, 1998. — 315

  2. Абдулатипов Рамазан Гаджимурадович. Федерализм в истории России: [В 3 кн.] / Р. Г. Абдулатипов, Л. Ф. Болтенкова, Ю. Ф. Яров. — М. : Республика, 1992.

  3. Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы: Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и финансов, Каф. экон. истории. — СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. — 135,[1] с.

  4. Аграрная эволюция России и США в XIX - начале XX века: Материалы сов.-амер. симпозиумов / Отв. ред. И. Д. Ковальченко, В. А. Тишков. — М. : Наука, 1991. — 358,[1] с






Скачати 113.01 Kb.
Дата конвертації27.10.2013
Розмір113.01 Kb.
ТипРеферат
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи