Правила оформлення роботи розділ методичні рекомендації щодо написання науково-дослідницьких робіт відділення філософії та icon

Правила оформлення роботи розділ методичні рекомендації щодо написання науково-дослідницьких робіт відділення філософії та



Схожі
  1   2   3   4


ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ


ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ


ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА СТАНЦІЯ ЮНИХ ТУРИСТІВ


ДЕЯКІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ З УЧНІВСЬКОЮ МОЛОДДЮ


(відділення філософії та суспільствознавства, історико-географічне)


Харків

2011 р.

ЗМІСТ


ВСТУП ……………………………………………………………………… 3


РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МАЛОЇ

АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ ЯК ОСВІТНЬО-ВИХОВНОЇ

СИСТЕМИ ПОШУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОГО СПРЯМУВАННЯ …….4


^ РОЗДІЛ 2. ЕТАПИ НАПИСАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ

РОБОТИ ……………………………………………………………………...7


РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО НАПИСАННЯ,

ОФОРМЛЕННЯ І ПРЕДСТАВЛЕННЯ УЧНІВСЬКИХ НАУКОВО-

ДОСЛІДНИЦЬКИХ РОБІТ …………………………………………………12

3.1. Загальні вимоги……………………………………………….....12

3.2. Структура роботи………………………………………………..12

3.3. Вимоги до змісту роботи………………………………………..13

3.4. Правила оформлення роботи……………………………………15


^ РОЗДІЛ 4. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАПИСАННЯ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКИХ РОБІТ (відділення філософії та

суспільствознавства, історико-географічне)………………………………..19


^ РОЗДІЛ 5. НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ З

БАЗОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ …………………………………………………...40


РОЗДІЛ 6. ЗАХИСТ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ ………….41


ЗАКЛЮЧЕННЯ……………………………………………………………….44


ДОДАТКИ……………………………………………………………………. 45


ВСТУП


У сучасній освіті України домінує ідея формування людини-дослідника, здатної до творчого мислення, самостійного пошуку шляхів вирішення актуальних проблем. В основних положеннях Національної доктрини розвитку освіти в Україні головним є розкриття інтелектуального потенціалу нації, що формується в системі безперервної освіти. Пріоритетним напрямом діяльності закладів освіти є створення цілісної скоординованої системи з виявлення, розвитку, підтримки і стимулювання талановитої молоді.

Однією з форм роботи з творчо обдарованою молоддю є Мала академія наук України, де виховано багато талановитих учених, державних діячів, творчих особистостей різних фахів. Результатом плідного навчання учня у Малій академії наук є написання під керівництвом ученого або вчителя-предметника науково-дослідницької роботи, з якою діти виступають на наукових конференція, колоквіумах (шкільних, районних, обласних), захищають під час конкурсу-захисту.

Педагогічний процес у Малій академії наук мас свої особливості, які відрізняють його від звичайних уроків у школі. І, перш за все, це те, що плани й програми наукових гуртків, клубів, секцій, на відміну від стабільних навчальних програм, охоплюють такі галузі знань і практичної діяльності, які виходять за межі уроку, враховуючи індивідуальні інтереси та творчий потенціал (можливості) конкретних дітей.

Науково-дослідницькі проекти, до яких залучаються старшокласники, - надійний шлях пізнання кожним юним дослідником своїх творчих можливостей, а часто – й професійного самовизначення.

В даній збірці представлені матеріали, практичні та теоретичні рекомендації щодо написання науково-дослідницьких робіт у системі Малій академії наук України: правила написання, компонування, оформлення роботи, рекомендації щодо роботи в архівах, управлінні статистики тощо. Приведені приклади орієнтовних тем за секціями, контрольних робіт, методичні рекомендації щодо захисту власного наукового дослідження.

Методичні рекомендації розраховані на організаторів науково-дослідницької роботи з учнями: вчителів, керівників гуртків, методистів, керівників наукових товариств і т.д.

Сподіваємося, що дані матеріали допоможуть Вам у проведенні наукових досліджень та в оформленні їх у роботи на конкурс Малої академії наук.


РОЗДІЛ 1.

^ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ ЯК ОСВІТНЬО-ВИХОВНОЇ СИСТЕМИ ПОШУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОГО СПРЯМУВАННЯ


Мала академія наук України (далі МАН) – загальнодержавний науково-громадський проект, спрямований на пошук, підтримку, сприяння творчому розвитку обдарованих, здібних до наукової діяльності учнів, школярів, студентів. Організаційно-правової форми не має. Діяльність здійснюється на основі наказів органів управління освітою, положень МОН України та рішень Президії Малої академії наук, які через центральний заклад направляються до регіональних підрозділів – територіальних відділень. Територіальні відділення діють як окремі юридичні особи або як структурні підрозділи інших позашкільних, вищих навчальних закладів, установ системи Національна академія наук України, Міністерство освіти і науки України, Академія педагогічних наук України. Загальну координацію діяльності і організаційно-методичне керівництво проектом здійснює позашкільний навчальний заклад Мала академія учнівської молоді відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 31.12.2004  № 990 „Про вдосконалення діяльності Малої академії наук України”.

Мала академія наук України створювалась і розвивалась під керівництвом Міністерства освіти і науки України за участю Національної академії наук України та її науково-дослідницьких інститутів, вищих навчальних закладів усіх регіонів України. У 1939 році відповідно до звернення Академії наук СРСР про посилення шефства над дитячими науковими організаціями Академія наук УРСР прийняла постанову про шефство над Київським Палацом піонерів і жовтенят з питань роботи з талановитими дітьми і учнівською молоддю – членами наукових гуртків. Програмою спільної роботи передбачалось читання вченими науково-популярних лекцій, участь їх у роботі гуртків, проведення консультацій, написання творчих рефератів тощо.

У 50-60 роках відокремлені наукові гуртки і секції, які створювалися при окремих школах, позашкільних закладах, вищих навчальних закладах, стали об’єднуватися у міські, обласні і республіканські наукові товариства учнів. Метою їх діяльності стало сприяння розвитку пізнавальної активності і творчих здібностей школярів у процесі поглибленого вивчення ними однієї з галузей науки, техніки і культури.

В числі перших масових науково-технічних об’єднань стала Кримська Мала академія наук, створення якої відноситься до 1963 року. Першим кроком цього об’єднання було створення 5 відділень: суспільних наук, літератури і мистецтва, фізико-математичних наук, хімії, біології. У великих і маленьких містечках Криму почали діяти філіали Малої академії наук. Досвід цього об’єднання було покладено в основу розвитку протягом 60-70-80 років руху Малих академій наук, що створювалися в різних регіонах України.

У 1983 році було прийнято постанову Ради Міністрів “Про подальший розвиток дитячої технічної творчості в республіці” і на її виконання спільну постанову Ради Міністрів “Про спільні заходи щодо створення і розвитку Малих Академій наук школярів при наукових центрах Академії наук Української РСР”. Цією постановою було затверджено Типове положення про Малу академію наук школярів, створено координаційно-методичну раду, затверджено її склад, відзначено цілеспрямовану роботу Київської міської, Львівської, Кримської, Одеської Малих академій наук школярів. 
Зазначені документи сприяли розвитку територіальних відділень Малих академій наук в Україні: Донецької – з 1985 року, Дніпропетровської – з 1985, Житомирської – з 1986, Рівненської – з 1985, Харківської – з 1985, Мелітопольської – з 1986. Всього до 1986 року було створено 11 Малих академій наук школярів з їх філіями. Базовими цих об’єднань учнів стали Палаци піонерів, обласні станції юних натуралістів, юних туристів, юних техніків. 

До 2004 року територіальні відділення МАН були створені у 24 областях, АР Крим, містах Києві та Севастополі. Вони включали в себе десятки районних територіальних відділень і наукових товариств учнів. У 2004 році постала необхідність у створенні єдиного координаційного центру. За ініціативою Президії МАН та за підтримки Міністерства освіти і науки України був створений державний позашкільний навчальний заклад Мала академія наук учнівської молоді, який на сьогодні координує діяльність територіальних відділень,  проводять всеукраїнські масові заходи, здійснює виплату президентських стипендій кращим учням МАН, переможцям Всеукраїнських конкурсів наукових робіт та олімпіад.

На сьогодні, Мала академія наук України об‘єднує 27 територіальних відділень обласного рівня, які керують роботою близько 1000 районних територіальних відділень та наукових товариств учнів. Основною базою відбору талановитих дітей є система закладів позашкільної освіти (близько 1400 закладів різних напрямків), у яких в позаурочний час навчається понад 1 500 000 учнів (20% школярів). З них, а також з учнів загальноосвітніх шкіл, у яких діють учнівські наукові товариства, щорічно відбираються кращі діти, які виявляють здібності до наукової, експериментальної, дослідницької роботи. 

Основною ланкою територіальних (обласних) відділень МАН є наукові товариства учнів, які організовують свою діяльність у формі регулярної роботи наукових гуртків, секцій, клубів, факультативів, навчальних лабораторій, індивідуальної роботи учнів під керівництвом науковців, наукових конференцій, колоквіумів, конкурсів-захистів науково-дослідницьких робіт тощо. Головна мета МАН - дати дитині можливість розвинути свій інтелект у самостійній творчій діяльності, з урахуванням індивідуальних особливостей і нахилів.

^ Учні-члени МАН поділяються на слухачів, кандидатів і дійсних членів.
Слухачі: учні 8-11 класів шкіл, учні ПТУ, що виявляють цікавість до наукової діяльності, бажають одержати додаткові знання в окремих галузях науки і беруть участь у роботі секції чи гуртка.

Кандидати у члени МАН: учні гуртків, секцій, що виявляють здібності при поглибленому вивченні наукових дисциплін поза шкільною програмою; схильні до проведення наукових досліджень, технічної творчості; виступають на конференціях, виставках; є призерами олімпіад. Кандидат затверджується президією територіального відділення МАН за пропозицією наукових товариств, секцій, гуртків.

Дійсні члени МАН: кандидати, що мають самостійні наукові праці і навчаються в наукових гуртках і секціях не менше 2-х років.

^ Всеукраїнський конкурс-захист науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України проводиться з метою духовного, творчого, інтелектуального розвитку дітей України, виховання їх в дусі патріотизму та демократичних цінностей, створення умов для формування інтелектуального потенціалу нації. Основними завданнями конкурсу є виявлення та підтримка обдарованих дітей, залучення інтелектуально та творчо обдарованої учнівської молоді до науково-дослідницької та експериментальної роботи.

В Харківській області ІІ етап конкурсу проводиться за 56 секціями 10 наукових відділень. На базі Харківської обласної станції юних туристів працюють два відділення:

  • історико-географічне (секції історії України, історичного краєзнавства, археології, етнології, географії та ландшафтознавства, геології);

  • філософії та суспільствознавства (секції філософії, релігієзнавства та історії релігії, соціології, правознавства).

Секції історико-географічного відділення працюють з 1995 року. У 2003 році була відкрита секція філософії, а в 2004 – секція соціології, які до 2011 року були єдиними в Україні. Останньою почала працювати секція релігієзнавства та історії релігії (2010 рік) відділення філософії та суспільствознавства.

Дані відділення є одними з найбільш чисельних. Щороку у роботі зазначених секцій на обласному етапі беруть участь близько 350 учнів міста та області.

Харківська обласна станція юних туристів активно співпрацює з науковцями Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, які консультують учнів з приводу написання науково-дослідницьких робіт, особливостей проведення дослідження тощо. Найкращі науковці історичного, геолого-географічного, філософського, соціологічного, юридичного факультетів університету є членами журі.

Конкурс-захист проводиться на основі Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади з базових дисциплін, турніри, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт та конкурси фахової майстерності, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 18.08.98 № 305, Положення про проведення І, ІІ, ІІІ етапів Всеукраїнських учнівських щорічних олімпіад з базових дисциплін, І, ІІ етапів конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України, І етапу турнірів у Харківській області, затвердженого наказом Головного управління освіти і науки від 27.09.10 № 513. Конкурс-захист складається з трьох етапів:

  • написання науково-дослідницьких робіт;

  • оцінювання навчальних досягнень учасників з базових дисциплін;

  • захист науково-дослідницьких робіт.

Далі зупинимося детальніше на кожному з них.

РОЗДІЛ 2.

^ ЕТАПИ НАПИСАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ


Наукова робота, підготовлена в системі МАН України – це творча наукова робота учня, яка виконується самостійно і базується на знаннях, уміннях і навичках, здобутих під час шкільного та позашкільного вивчення певної галузі науки.

Науково-дослідницька робота допомагає учневі систематизувати отримані теоретичні знання з вивченої дисципліни, перевірити якість цих знань; оволодіти первинними навичками проведення сучасних досліджень. Уже на цій першій творчій спробі можна навчити учня самостійно осмислювати проблему, творчо, критично її досліджувати; вміння збирати, аналізувати і систематизувати літературні джерела; здатність застосовувати отримані знання при вирішенні практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції та рекомендації з предмета дослідження. Все це в майбутньому допоможе учневі в навчанні у вищих навчальних закладах.

Науково-дослідницька робота підпорядковується загальним правилам написання науково-дослідницьких робіт.

^ Алгоритм написання науково-дослідницької роботи




Раціонально організовувати роботу над дослідженням, правильно розподілити свій час, спланувати його глибоко та своєчасно розробити обрану тему допоможе алгоритм написання науково-дослідницької роботи. Він дисциплінує учня, лімітує термін, відведений на вибір теми, підбір та аналіз літератури з теми дослідження, написання і оформлення роботи.

Процес написання науково-дослідницької роботи включає в себе кілька етапів:

  • підготовчий;

  • етап роботи над текстом;

  • заключний етап.

Також в більшості географічних, геологічних, археологічних, етнографічних досліджень, які носять практичну направленість додається етап польових досліджень.

Підготовчий етап.

На етапі підготовки до написання наукового дослідження перед учнем постає низка завдань:

  • вибір теми дослідження;

  • робота над планом наукової роботи;

  • укладання бібліографії з теми дослідження;

  • опрацювання літературних джерел за темою дослідження.

Прокоментуємо ці завдання більш докладно.

Вибір теми дослідження – це один із найважливіших етапів у підготовці учня до наукової роботи. Правильно обрати тему – це значить наполовину забезпечити успішне її виконання. Ученими Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна було розроблено орієнтовні теми для написання науково-дослідницьких робіт (додаток В). Можна обирати певну тему з них. З переліку тем, запропонованих керівником, учень обирає ту, яка найповніше відповідає його інтересам та схильностям. Перевага надається темі, при розробці якої учень може виявити максимум особистої творчості та ініціативи. Разом з керівником необхідно визначити межі розкриття теми, наявність літератури та статистичної інформації для дослідження.

При з’ясуванні об’єкта, предмета та мети дослідження необхідно зважати на те, що між ними і темою роботи є логічні зв’язки. Об'єкт - це процес або явище, що викликає (породжує) проблемну ситуацію та обирається для вивчення. Визначаючи об'єкт, необхідно знайти відповідь на запитання: що розглядається?

Предмет це те, що знаходиться у межах об'єкта і набуває в ньому пояснення. Тобто предмет вказує, який саме аспект об'єкта розглядається, які нові його властивості, відношення, функції. Таким чином, об'єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка становить предмет дослідження. В одному об'єкті, залежно від поставленої мети, можна виділити декілька предметів дослідження

Саме йому - предмету - приділяє основну увагу науковець, саме предмет визначає тему роботи, її назву. Отже, предмет - це теоретичне відтворення дійсності, тих суттєвих зв'язків та відношень, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі.

Мета роботи - головний напрям вирішення поставленої проблеми, тобто узагальнена назва того, що плануємо досягти в процесі роботи. Це конструктивний принцип, який організує та об'єднує весь текст. Мета зумовлює і відбір матеріалу, і аспекти його дослідження, і принципи типологізації, і характер розташування. Вона повинна узгоджуватися з назвою роботи, між метою і кінцевим результатом дослідження має бути тісний зв'язок: поставленої мети необхідно обов'язково досягти.

Як правило, для формулювання мети обирається мовна конструкція з інфінітивом (розкрити, встановити, виявити, дослідити, пояснити, описати, розробити, проаналізувати, обґрунтувати, узагальнити, систематизувати, вивчити та под.), іменником у знахідному відмінку, що називає об'єкт дії (специфіку, закономірність, проблему, явище, функції, модель, факти, елементи, сутність, типологію, систему тощо), та іменником (-ами) у родовому відмінку, що конкретизує об'єкт (населення, туризму, і т. ін.), наприклад: Мета роботи – проаналізувати особливості розселення населення по території України; Мета роботи – описати та скласти краєзнавчо-геологічний маршрут по Великих Кам’янських відслоненнях.

Мета роботи конкретизується у завданнях дослідження (як правило, 4-5), які слід вирішити для досягнення цієї мети. Щоб завдання були сформульовані правильно, необхідно глибоко вивчити стан відповідної проблеми в науці, з’ясувати відоме (що зроблено до мого дослідження?), дискусійне (що є спірним?) і те, що потребує подальшого дослідження (що маю зробити я?). Завдання не повинні бути глобальними, такими, що претендують стати темами окремих дипломних (магістерських) робіт. Вони можуть включати такі складові:

• вирішення певних теоретичних питань, які входять до загальної проблеми дослідження (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів, подальше вдосконалення їх вивчення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо);

• всебічне (за необхідності - експериментальне) вивчення практики вирішення даної проблеми, її типового стану, недоліків і труднощів, їх причин, особливостей, передового досвіду;

• обґрунтування необхідної системи заходів щодо вирішення даної проблеми;

• експериментальна перевірка запропонованої системи заходів;

• розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження у практиці роботи.

Формулювати завдання слід якомога точніше, конкретніше, оскільки інформація про їх вирішення складатиме зміст розділів роботи. Це важливо ще й тому, що заголовки розділів та підрозділів народжуються саме з формулювань відповідних завдань.

Складання плану наукового дослідження – наступний етап роботи учня. Правильна та логічна структура науково-дослідницької роботи – це запорука успіху розкриття теми. Укладаючи план, слід пам’ятати, що це перелік найважливіших питань, які потрібно буде висвітлити у ході пошукової діяльності. Тому чим докладнішим буде план, тим легше визначити основні напрямки роботи. До плану доречно в логічній послідовності внести все, що можна заздалегідь передбачити у розв’язанні досліджуваної проблеми.

Так, наприклад, план дослідження може мати такий умовний вигляд:

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи досліджуваної проблеми

    1. … … … …

    2. … … … …

    3. … … … …

Висновки до розділу І.

Розділ ІІ. … … … … …. …

(Формулювання цього розділу має відображати тему та предмет дослідження, методи вирішення поставленої проблеми)

2.1. … … … …

    1. . … … … …

    1. … … … …

Висновки до розділу ІІ.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Виконання завдань дослідження неможливе без ознайомлення з основними літературними джерелами з теми науково-дослідницької роботи. З метою їх виявлення необхідно використовувати різні джерела пошуку: каталоги і картотеки кафедр та бібліотеки вищого навчального закладу, а також провідних наукових бібліотек міста, бібліотечні посібники, прикнижні та пристатейні списки літератури, виноски та посилання в підручниках, монографіях словниках та ін.

Широкий спектр різноманітних новин ми отримуємо щоденно із засобів масової інформації — газет, радіо, телебачення. Нові надзвичайно широкі можливості доступу до різноманітної інформації з’явилися у зв'язку з розвитком комп'ютерної телекомунікаційної мережі Інтернет.

Під час джерелознавчих пошуків необхідно з’ясувати стан вивченості обраної теми сучасною наукою, щоб не повторювати в роботі загальновідомих істин, конкретніше, точніше визначити напрями та основні розділи свого дослідження.

Опрацювання літературних джерел за темою дослідження. Вивчаючи обрану літературу, недостатньо покладатися на пам’ять. Доцільно вести чіткі і лаконічні записи опрацьованих джерел так, щоб можна було без особливих труднощів зрозуміти їх суть і через деякий час. Бібліографічні виписки джерел краще робити на каталожних картках, щоб скласти з них робочу картотеку, яка, на відміну від записів в зошиті, зручна тим, що її завжди можна поповнювати новими матеріалами, контролювати повноту добору літератури з кожного розділу роботи, знаходити необхідні записи. Картки можна групувати в будь-якому порядку залежно від мети або періоду роботи над дослідженням.

Можна згрупувати картки в картотеці за основними питаннями, що розкривають зміст науково-дослідницької роботи. Тоді на каталожних роздільниках олівцем пишуть назви основних структурних частин роботи: Вступ, Розділ, Висновки та ін. Картотека наповнена картками відповідно до теми розділів і підрозділів допоможе своєчасно звернути увагу на недостатню кількість матеріалу з того чи іншого питання, а також у складанні списку літератури та розміщенню посилань на неї в тексті.


РОЗДІЛ 3.

ОСНОВНІ ВИМОГИ до написання, оформлення і представлення учнівських науково-дослідницьких робіт


3. 1. Загальні вимоги

На конкурс подаються роботи проблемного (пошукового) характеру, які відповідають віковим інтересам та пізнавальним можливостям учнів, свідчать про обізнаність учасника конкурсу щодо сучасного стану галузі дослідження, опанування ним методики експерименту.

Тематика науково-дослідницьких робіт має відповідати напрямам секцій наукових відділень МАН.

Кожна робота має ґрунтуватись на певній науковій та експериментальній базі, містити власні дані дослідів, спостережень, пошукової роботи; їх обробки, аналізу та узагальнення; посилання на відповідні наукові джерела та відображати власну позицію дослідника.

У роботі мають бути чітко відображені наступні аспекти: визначення мети, об’єкта та предмета дослідження, завдання, методика дослідження, відмінність та перевага запропонованих підходів та результатів. Зміст та результати досліджень викладаються стисло, логічно, грамотно та аргументовано, без загальних слів, міркувань, бездоказових тверджень, тавтології.

Назва роботи має бути стислою і відповідати суті наукової проблеми (завдання), що вирішується.

На наукову роботу обов'язково подаються відгуки наукових керівників та рецензії відповідних фахівців (досвідчених педагогів, науковців, спеціалістів із певної галузі).

До розгляду не приймаються роботи, тема і зміст яких не відповідають профілю секції; роботи, що були представлені у попередні роки і не мають суттєвого доопрацювання; роботи, які є плагіатом; компілятивні роботи без самостійного дослідження, опрацювання джерел та власних висновків з обраної тематики.

Автори цих робіт після етапу заочного оцінювання науково-дослідницьких робіт отримують відповідну рецензію і до участі в наступних етапах конкурсу не допускаються.

Також до розгляду не приймаються роботи без відредагованих та оформлених відповідно до даних вимог тез. Перед тезами зазначається: назва роботи; ініціали та прізвище автора; клас; назва навчального закладу; базового позашкільного закладу; ініціали та прізвище наукового керівника.

Тези роботи подаються у друкованому вигляді та обов’язково на електронних носіях – CD, DVD, текст обсягом 2 сторінки формату А-4, набраному в текстовому редакторі Word шрифтом Times New Roman розміром 14 р. з полуторним міжрядковим інтервалом. Всі береги (поля) – 20 мм.


^ 3. 2. Структура роботи

Робота має бути побудована за певною структурою. Основними її елементами в порядку розташування є: титульний аркуш, тези, зміст, перелік умовних позначень (за необхідності), вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки (за необхідності).


^ 3. 3. Вимоги до змісту роботи

Титульний аркуш.

Титульний аркуш є першою сторінкою роботи, що заповнюється за зразком (додаток А).

Тези.

У тезах (текст обсягом до 2 сторінок) подається стисла характеристика змісту науково-дослідницької роботи з визначенням основної мети, актуальності та завдань наукового дослідження. Також у них зазначаються висновки та отримані результати проведеної роботи.

У заголовку тез наводяться такі дані: назва роботи; прізвище, ім’я, по батькові автора; назва територіального відділення МАН; назва базового позашкільного навчального закладу; навчальний заклад; клас; населений пункт; прізвище, ім’я, по батькові, посада (за наявності науковий ступень, вчене звання) наукового керівника.

Зміст.

Зміст подається на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел тощо.

Зміст фактично має бути планом науково-дослідницької роботи і відображати суть поставленої проблеми, структуру та логіку дослідження.

Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів (за необхідності).

Якщо в роботі використано специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їх перелік подається у вигляді окремого списку, який розміщується перед вступом.

Перелік має розташовуватись двома стовпчиками. Ліворуч в абетковому порядку наводяться умовні позначення, символи, одиниці скорочення або терміни, праворуч — їх детальна розшифровка.

Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складається, а їх розшифрування наводиться у тексті при першому згадуванні.

Вступ.

У вступі коротко обґрунтовується актуальність та доцільність обраної теми, підкреслюється сутність проблеми; формулюється мета роботи і зміст поставлених завдань, об’єкт і предмет дослідження, подається перелік використаних методів дослідження; дається характеристика роботи (теоретична, прикладна); вказуються нові наукові положення, запропоновані учасником конкурсу особисто, відмінність одержаних результатів від відомих раніше та ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, набуло подальшого розвитку); повідомляється про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, для прикладних робіт — прикладну цінність отриманих результатів.

У випадку використання у роботі ідей або розробок, що належать співавторам, слід відмітити цей факт і зазначити конкретний особистий внесок учасника. Також вказуються відомості про публікацію роботи та апробацію її результатів (за наявності).

Обсяг вступу — 2-3 сторінки.

Основна частина.

Основна частина науково-дослідницької роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Кожний розділ починається з нової сторінки. Основному тексту розділу може передувати коротка передмова з описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюються висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає можливість звільнити основні висновки від другорядних подробиць.

В основній частині роботи наводиться характеристика джерел для написання роботи та короткий огляд літератури з даної тематики (не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини), окреслюються основні етапи наукової думки за визначеною проблемою, вказуються питання, які залишилися невирішеними; обґрунтовується вибір напряму досліджень, наводиться методика і техніка дослідження; подаються відомості про обсяг дослідження; викладаються, аналізуються та узагальнюються отримані результати, дається їх оцінка.

Зміст основної частини має точно відповідати темі роботи та повністю її розкривати.

Висновки.

Висновки мають містити стислий виклад результатів розв’язку наукової проблеми та поставлених завдань, зроблених у процесі аналізу обраного матеріалу оцінок та узагальнень. Необхідно підкреслити їх самостійність, новизну, теоретичне і (або) прикладне значення, наголосити на кількісних та якісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів та навести рекомендації щодо їх використання.

Список використаних джерел.

Список використаних джерел — елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний у користуванні та рекомендований під час написання роботи), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела складаються відповідно до вимог, зазначених у стандартах: ДСТУ ГОСТ 7.1 – 84 «СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582  – 97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ДСТУ 3008 – 95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення».


Наприклад,

  • книга трьох авторів оформлюється так: Дудюк Д. Л., Максимов В. М., Оріховський Р. Я. Електричні вимірювання: Навч. посіб. – Л.: Афіша, 2003. – 260 с.

  • збірник: Цеков Ю. І. Підтекст художнього твору і світовідчування письменника // Проблеми сучасного літературознавства. – Одеса, 1998. – С. 149-180.

  • стаття із журналу: Дзюба І. М. Україна перед сфінксом майбутнього // Науковий світ. – 2004. − № 2. – С. 2-6.

Електронні джерела оформлюються відповідно до загальних правил опису літературних джерел, при цьому в квадратних дужках після назви зазначається: [Електронний ресурс]. В кінці – Режим доступу: http://www.psyh.kiev.ua.

Наприклад: Королько Л. М. «Голодомор 1932-1933 на Сватівщині». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://svatovo.ws/famine/index.html.

Посилання на сайти, портали, Інтернет-ресурси розміщуються окремо в кінці списку використаних джерел без нумерації під заголовком: «ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ». Наприклад: http://www.botany.kiev.ua.

Додатки.

У додатках містяться допоміжні або додаткові матеріали, необхідні для повноти сприйняття роботи, кращого розуміння отриманих результатів: проміжні математичні доведення, формули і розрахунки, додаткові таблиці, графіки, рисунки, ілюстрації тощо.


^ 3.4. Правила оформлення роботи

Загальні вимоги.

Науково-дослідницька робота друкується шрифтом Times New Roman текстового редактору Word (або Open Office) розміру 14 на одному боці аркуша білого паперу формату А4 з інтервалом 1,5 (до 30 рядків на сторінці).

Поля: ліве, верхнє і нижнє — не менше 20 мм, праве — не менше 10 мм.

Обсяг науково-дослідницької роботи складає 15-20 (для гуманітарних напрямів 20-25) друкованих сторінок. До загального обсягу науково-дослідницької роботи не входять: тези, додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Текст роботи має бути написаний грамотно, без орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок.

Науково-дослідницькі роботи виконуються державною мовою (у секції російської мови дозволяється оформлення російською); до роботи з іноземної мови додається анотація іноземною мовою.

Кожна структурна частина науково-дослідницької роботи починається з нової сторінки. Заголовки структурних частин друкуються великими літерами симетрично до набору: «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ». Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Заголовки пунктів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в підбір до тексту.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом має дорівнювати 3-4 інтервалам.

Правила нумерації в роботі.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, рисунків, таблиць, формул подається арабськими цифрами без знака №.

Всі сторінки роботи, враховуючи титульну сторінку, тези і додатки, підлягають суцільній нумерації, номер на титульній сторінці не ставиться, а на наступних сторінках проставляється у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Нумеруються тільки розділи основної частини. Зміст, вступ, висновки не нумеруються, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «РОЗДІЛ 6. ВИСНОВКИ».

Номер розділу ставиться після слова «РОЗДІЛ», після номера крапка не ставиться. Заголовок розділу друкується з нового рядка.

Підрозділи нумеруються у межах кожного розділу за правилом: (номер розділу).(номер підрозділу). В кінці номера підрозділу має стояти крапка, наприклад: «2.4.». Заголовок підрозділу наводиться у тому ж рядку.

Пункти нумеруються у межах кожного підрозділу таким чином: (номер розділу).(номер підрозділу).(номер пункту), наприклад: «2.3.4.». Заголовок пункту наводиться у тому ж рядку, але пункт може й не мати заголовка.

У кінці назв розділів, підрозділів, пунктів крапка не ставиться.

Формули нумеруються в межах розділу. Наприклад, «формула (2.3)» означає «формула 3 розділу 2» (наявність підрозділів на нумерацію не впливає). Формули, на які немає посилань, можна не нумерувати. Номер необхідно брати в круглі дужки і розміщувати на правому полі сторінки на рівні нижнього рядка формули, якої він стосується.

Рисунки нумеруються в межах розділу арабськими цифрами (аналогічно до формул та підрозділів) і позначаються словом «Рис.», наприклад «Рис. 1.2».

Таблиці нумеруються послідовно в межах розділу. У правому верхньому куті над заголовком таблиці розміщується напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу та порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 2.3».

Додатки оформлюються як безпосереднє продовження роботи на наступних сторінках. Вони розміщуються в порядку посилань у тексті роботи. Кожен із додатків має розміщуватись на окремій сторінці. Додаток має мати заголовок, який друкується угорі симетрично відносно тексту. Додатки нумеруються великими українськими літерами і позначаються словом «Додаток», наприклад: «Додаток Б».

Правила цитування та посилання на використані джерела.

Під час написання науково-дослідницької роботи учень має посилатися на наукові джерела, матеріали, ідеї, висновки, результати, які використовуються в роботі. Це дає можливість перевірити наведені відомості. Посилатися слід на останні видання публікацій.

Якщо в роботі використовуються відомості з матеріалів з великою кількістю сторінок, тоді слід точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела.

Посилання в тексті роботи на джерела зазначається порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1-7]...».

Якщо в тексті науково-дослідницької роботи необхідно зробити посилання на конкретні відомості, цитата наводиться в лапках, а посилання беруться у квадратні дужки із зазначенням порядкового номера джерела в списку використаних джерел та відповідної сторінки. Наприклад: «… набуття наукового знання передбачає оперування фактами, які характеризують певне явище, розробку наукової гіпотези (теорії), яка пояснює те чи інше явище і постановку експерименту для доведення висунутої теорії [8, с. 37]».

Згідно з науковим етикетом текст цитати необхідно точно відтворювати і наводити повністю, щоб не спотворити думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. В тексті роботи допускається непряме цитування автора (переказ, виклад думок автора своїми словами), при цьому слід точно викладати думки автора і давати відповідні посилання на джерело.

Посилання на ілюстрації в тексті роботи вказуються порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис. 1.2».

Посилання на формули вказуються порядковим номером формули в дужках, наприклад «... у формулі (2.1)».

На всі таблиці роботи мають бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «...у табл. 1.2».

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

Правила оформлення формул.

Формули в тексті роботи розташовуються відразу після посилання на них. Вони відокремлюються від тексту інтервалами в один рядок зверху і знизу та розташовуються посередині сторінки. Формули, якщо вони громіздкі й складні, розташовуються на окремих рядках, це стосується і нумерованих формул. Декілька однотипних невеликих формул подаються в одному рядку через кому, а іноді невеликі нескладні формули розташовуються безпосередньо в тексті.

Переноси у формулі допускаються лише на знаках рівності, плюс, мінус, множення і ділення з повторенням знака у наступному рядку.

Символи і коефіцієнти, що наводяться у формулі, описуються безпосередньо під нею в тій послідовності, в якій згадуються у формулі. Значення кожного символу або числового коефіцієнта подається з нового рядка. Перший рядок починається словом «де» без двокрапки.

Номер формули розміщується на правому боці сторінки на рівні нижнього рядка.

Правила оформлення ілюстрацій і таблиць.

Ілюстративний матеріал у роботі використовується з метою більш наочного представлення результатів досліджень та їх обґрунтування. Найчастіше в науково-дослідницьких роботах використовуються такі види ілюстративних матеріалів: креслення, рисунки, таблиці, діаграми, графіки, схеми, фотографії.

Всі ілюстрації зазначаються у тексті роботи.

Назва ілюстрації розміщується відразу після її номеру, внизу.

Цифровий матеріал роботи оформлюється у вигляді таблиць. Слово «Таблиця» починається з великої літери, прописується курсивом і розміщується у верхньому правому куті сторінки, а її назва – посередині, симетрично до тексту і наводиться жирним шрифтом.

Приклад побудови таблиці

^ Таблиця 1.1

Назва таблиці






































































Головка


Рядки


Боковик Графи (колонки)


Заголовки граф мають починатися з великих літер, підзаголовки  з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків має бути не менше 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблиця розміщується (після першого згадування про неї) в тексті так, щоб її можна було читати без обертання переплетеного блока рукопису або з обертанням за стрілкою годинника.

Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. У разі перенесення таблиці на інший аркуш слово «Таблиця», її номер і назва не повторюються, далі над іншими частинами праворуч пишуться слова «Продовж. табл.» і вказується тільки номер таблиці, наприклад: «Продовж. табл. 1.2».

^ Заочне оцінювання науково-дослідницьких робіт проводиться членами журі за такими критеріями:




Критерії оцінювання

Кількість балів

1.

Актуальність, теоретичне і (або) практичне значення роботи

4

2.

Наукова новизна одержаних результатів

4

3.

Системність і повнота у розкритті теми

4

4.

Дослідницький характер роботи; доцільність та коректність використаних методів дослідження

5

5.

Аргументованість висновків, їх відповідність отриманим результатам

3

6.

Стиль, грамотність, логічність викладу; відповідність вимогам до змісту та оформлення наукових робіт

2

Всього

22

Максимальна кількість балів – 22.

РОЗДІЛ 4.

^ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАПИСАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКИХ РОБІТ (ВІДІЛЕННЯ ФІЛОСОФІЇ ТА СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВА, ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ)

В даному розділі подані методичні рекомендації членів журі щодо написання науково-дослідницьких робіт з історії, археології, етнології, географії та геології, правознавства, соціології, релігієзнавства та історії релігії.

^ 4.1. Особливості написання науково-дослідницької роботи з правознавства

Гришина Наталія Вікторівна,

кандидат юридичних наук,

доцент Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна

Науково-дослідницька робота – це самостійна творча робота з елементами наукового дослідження, яке відповідає науковим принципам, має певну структуру, містить результати власного пошуку, власні висновки.

Як і будь-яка наукове дослідження, робота, що пропонується для конкурсу МАН, секція «Правознавство», повинна містити такі критерії, як:

  • актуальність;

  • складність, науковість, повнота розкриття теми;

  • аргументованість висновків;

  • елементи творчості;

  • стиль, грамотність.

Перше, з чого починається робота над дослідженням – це вибір теми, що має велике значення, адже вдалий вибір теми забезпечує успішне завершення наукового дослідження. Під темою наукової роботи розуміють те головне, про що в ній йдеться. При виборі теми краще обирати задачу більш звуженого направлення, для того щоб як найглибше її опрацювати. Якщо автор претендує на захист своєї роботи у секції «Правознавство», то і тема, і предмет дослідження повинен знаходитися в даній сфері науки. Тема роботи може бути обрана самостійно учнем, або запропонована науковим керівником.

Актуальність теми дослідження виражається в тому, що в цей час дане питання є суспільно-важливим та неоднозначним і тому потребує вирішення. В юридичній науці такі невирішені питання існують у кожній галузі окремо (адміністративному, цивільному, господарському та ін. праву), про що можна довідатися з періодичних видань, консультацій з науковцями, переглядом наукової юридичної літератури.

Науково-дослідницька робота повинна бути виконана на достатньо високому науковому рівні (з додержанням критеріїв наукового стилю викладення інформації). Якщо під час розкриття теми використовується велика кількість юридичних термінів, то пропонується відкрити їх зміст (дати визначення) для підтвердження того, що учень розуміє про що йдеться та засвідчує його обізнаність у конкретній проблематиці.

Наукова робота повинна містити посилання на тих авторів, науковців, які займалися даною проблемою, що, в свою чергу пов’язано з актуальністю та новизною теми дослідження. Зміст роботи повинен відповідати обраній темі наукового дослідження, не відхилятися від предмету дослідження.

В кінці кожного розділу повинні бути стислі, аргументовані висновки, а також робота повинна закінчуватися висновком, в якому відображаються результати виконаного дослідження. Отриманий результат – є науковим та практичним вирішенням проблеми, задачі, який формулюється як висновок. Висновок – є послідовним, логічним викладенням отриманих результатів, який пов’язаний із задачами , що сформульовані у вступі роботи.

Робота повинна бути написана юридично грамотно, дотримуючись всіх критеріїв написання наукової роботи.


^ 4.2. Особливості написання науково-дослідницької роботи з філософії та релігієзнавства

Карпенко Іван Васильович,

доктор філософських наук,

професор Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна

Для написання науково-дослідницької роботи найперше необхідно чітко сформулювати тему, оскільки правильно вибрана тема та об’єкт філософського чи релігієзнавчого дослідження в значній мірі забезпечує успішне її виконання. Тема роботи повинна бути по можливості короткою (як правило не більше 10 слів), стисло та достатньо повно відображати основний зміст роботи та її ідею. Саме назва роботи вперше акцентує увагу читача на обраній проблематиці філософського чи релігієзнавчого дослідження, а тому бажано, щоб тема роботи не лише в концентрованому вигляді відображала основну суть тексту, а і містила інформацію щодо авторського бачення певної філософської чи релігієзнавчої проблеми, відтворювала особистий підхід до розв’язання вічних питань людського буття. В назві роботи повинно бути виражено в гранично стислій формі те, що потім в тексті розкривається з потрібним рівнем докладності, при цьому бажано не використовувати ускладнену термінологію (вона повинна бути цілком зрозумілою і інтелектуально посильною передусім для автора роботи) та уникати назв, в яких не відображена суть проблеми.

Розкриття теми науково-дослідницької роботи обов’язково повинно бути пов’язано з історією розгляду (чи розвитку) досліджуваної проблеми, з виходом на сучасне її формулювання та значення для розвитку певних проблем сьогодення. Важливо, щоб автор не лише зумів розкрити теоретичні аспекти обраної філософської чи релігієзнавчої проблеми, а і показав практичне значення роботи, зазначив можливі сфери застосування її результатів (в навчальному процесі, в подальших дослідженнях, в розробці рекомендацій для різних інституцій тощо).

Дотримуючись формальних вимог щодо написання науково-дослідницької роботи (структура роботи, цитування та посилання на використані джерела, оформлення списку літератури, додатків тощо), необхідно серйозну увагу приділити мові та стилю викладення основних філософських та релігієзнавчих ідей, які репрезентують суть обраної теми дослідження. Незважаючи на те, що предметом дослідження можуть бути різножанрові духовні феномени, мова викладу матеріалу має бути науковою, тобто такою, яка вимагає точності вираження, максимально строгої логічності, заперечує будь-які «домислення». Зазвичай науково-дослідна робота отримує монологічне викладення, що дозволяє оцінити загальну культуру та певні фахові знання її автора. Мова і стиль науково-дослідницької роботи з філософської чи релігієзнавчої проблематики має формуватися в процесі діалогу, сутність якого інтерпретація різних точок зору та викладення власної з метою обґрунтування основних положень дослідження.

Для наукового тексту, який висвітлює певну філософську чи релігієзнавчу проблему, характерними є завершеність, цілісність і зв’язність. Саме тому в тексті роботи бажано використовувати вирази чи слова, які вказують на:

  • послідовність думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже);

  • заперечення (проте, тимчасом, як, але, у той час, як, а втім, аж ніяк);

  • причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж);

  • перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до …, розглянемо, зупинимося на …, розглянувши …, перейдемо до …, необхідно зупинитися на …, необхідно розглянути …);

  • результат, висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати).

Об’єктивність викладу матеріалу – основна стилістична риса філософських та релігієзнавчих текстів. З огляду на це в ході написання науково-дослідницької роботи доцільно використовувати слова чи словосполучення, що вказують на ступінь достовірності інформації. Завдяки таким засобам ту чи іншу думку, той чи інший факт можна подати як:

  • достовірний (дійсно, насправді, зрозуміло);

  • припустимий (треба гадати, як видно);

  • можливий (можливо, ймовірно).

Для філософських та релігієзнавчих текстів обов’язковою вимогою викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки чи якогось виразу. У тексті науково-дослідницької роботи цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів та словосполучень (за повідомленням …, за відомостями …, на думку…, за даними …, на нашу думку …). Необхідно також мати на увазі, що діловий і конкретний характер викладення опрацьованого матеріалу майже повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки.

Якостями, які визначають культуру філософської чи релігієзнавчої мови є точність, ясність і стислість. Порушення цих вимог призводить до багатослів’я або мовної надмірності, що найчастіше виявляється у вживанні зайвих слів. До мовної надмірності слід віднести й уживання без потреби чужомовних слів, які дублюють українські й тим самим невиправдано ускладнюють вислів. Інший різновид багатослів’я – тавтологія, тобто повторення одного і того ж іншими словами, і цього потрібно уникати в ході написання науково-дослідницької роботи.

Ясність та точність викладення філософських чи релігієзнавчих ідей досягається використанням певного фахового понятійного апарату. Особливо актуальною ця вимога постає в умовах плюралістичності філософської та релігієзнавчої думки, наявності різних філософських чи релігієзнавчих дискурсів, шкіл, напрямів, в умовах «світоглядної різноголосиці». Тому написання науково-дослідницької роботи з філософської чи релігієзнавчої проблематики потребує чіткого визначення основних понять, що вживаються в роботі, урахування історичності їхнього змісту, можливостей співставлення понять, які використовуються різними мислителями тощо.

Науково-дослідницька робота з філософської чи релігієзнавчої проблематики має продемонструвати як репродуктивні, так і творчі здібності автора. Репродуктивні здібності автора повинні зреалізуватися в послідовному викладенні конкретної філософської чи релігієзнавчої проблематики, в умінні відбирати та аналізувати необхідні філософські та релігієзнавчі джерела, узагальнювати опрацьовані матеріали та застосовувати сучасну методику досліджень при вирішенні визначеної проблеми. Текст науково-дослідницької роботи з філософської чи релігієзнавчої проблематики має свідчити про те, що автор спроможний виділити ключеві поняття, проблеми, питання, навколо яких будується розкриття теми.

Творчі здібності автора мають втілитись передусім в обранні свого порядку аналізу тих чи інших концепцій, що забезпечує внутрішній логічний зв'язок у такому вигляді, який автор вважає найкращим та найбільш переконливим для розкриття свого творчого задуму. Аналіз різних точок зору з тієї чи іншої проблеми має бути доповнений власними думками, які підкріплюються достатніми аргументами.

Зміст науково-дослідницької роботи з філософської чи релігієзнавчої проблематики повинен точно відповідати заявленій темі та повністю її розкривати, при цьому викладення матеріалу має підпорядковуватися провідній ідеї чи ідеям, які чітко визначив автор.




^ 4.3. Особливості написання науково-дослідницької роботи з соціології, соціальної роботи та політології

Ніколаєвський Валерій Миколайович,

доктор філософських наук,

професор Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна

Гужва Ольга Олексіївна,

старший викладач Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна

^ Вибір теми роботи:

Вибір теми наукового учнівського дослідження/роботи є одним з відповідальних етапів. Тема, яку Ви обираєте для наукового дослідження, має бути чітко сформульована, та бути пов’язана з актуальними соціальними проблемами. Під актуальністю мається на увазі необхідність її висвітлення в сучасних умовах.

Як свідчить досвід, вибір теми наукового дослідження досить важливий та відповідальний етап у науковій діяльності. Адже успіх наукового дослідження значною мірою залежить від того, наскільки правильно, виважено обрано тему.

Досить часто при формулюванні теми допускаються типові помилки, а саме: тему сформульовано досить абстрактно, широко, отже, не зрозуміло, що є в фокусі роботи, неможливо розкрити заявлену проблематику в рамках учнівської роботи.

Наприклад: «Вплив соціальних мереж «Вконтакте» та «Одноклассники» на людину». Не зрозуміло, на яку саме цільову групу сфокусовано дослідження? На молодь, підлітків, ту чи іншу професійну групу тощо?

Досить часто, якщо обрана тема є міждисциплінарною, автор зосереджує свою увагу на правових, психологічних, політологічних аспектах а не на соціологічному підході. Доречним, на наш погляд, було б використовувати соціологічний підхід, порівнюючи його з іншими (напр., правовим, психологічним, політологічним, філософським, культурологічним, економічним тощо)

Для того, щоб це зробити, дослідник (учень), має добре орієнтуватися в таких поняттях, як об'єкт, предмет, проблема, ціль дослідження.

^ Об'єкт дослідження - це процес або явище, в межах якого виникають проблеми (чи проблема) для вивчення.

Предмет дослідження - це та частина об'єкту, що безпосередньо піддається дослідженню і визначає тему дослідження. Предмет дослідження є поняттям більш вузьким у порівнянні з об'єктом.

Наведемо три приклади.

1. Припустимо, що темою роботи (дослідження) є «Становлення громадянської культури учнівської молоді (регіональний аспект)», тоді об’єкт дослідження – громадянська культура учнівської молоді Харківської області, а предмет дослідження – чинники становлення громадянської культури учнівської молоді Харківської області;

2. У разі, якщо темою роботи (дослідження) є «Соціальна адаптація випускників шкіл (ліцеїв, коледжів, професійно-технічних училищ тощо) до ринку праці в Україні», об’єкт дослідження – випускники шкіл тощо (або соціальна адаптація випускників шкіл), предмет дослідження – особливості соціальної адаптації випускників шкіл до ринку праці в Україні.

3. Тема роботи – «Управління комунікаціями в системі надання соціальних послуг в сучасній Україні», об’єкт дослідження – комунікації в системі надання соціальних послуг,

предмет дослідження – управління комунікаціями в системі надання соціальних послуг.

^ Робота над структурою:

По-перше: необхідно написати 2-3 сторінки тез де зафіксувати все, що стосується теми, котру Ви обрали, а також ключові слова, що стосуються теми Вашої роботи, назви розділів та підрозділів. Доцільно, на наш погляд, також занотувати деякі ключові ідеї, коментарі, питання, що виникають.

По-друге, необхідно виокремити блоки (підрозділи) в кожному розділі роботи, де зафіксувати логіку та структуру викладення матеріалу, у вигляді тез (коротко) обґрунтувати, чому Ви звертаєтесь саме до цих теорій чи категорій. Такого роду робота допоможе структурувати подальші дії, упорядкувати ідеї, чітко сформулювати питання, та зрозуміти, якого роду інформації не вистачає.

Цей метод слід використовувати і в подальшому на всіх етапах написання роботи.

Дійсно, на цьому етапі досить складно сформулювати остаточні назви розділів та підрозділів, але це є необхідною умовою, щоб просуватися далі. Досить дієвою є наступна техніка: напишіть на окремому аркуші все, що, на Вашу думку, стосується певного розділу, це можуть бути категорії, терміни, теорії, парадигми тощо, на яких розділ буде базуватись в тому порядку, в якому Ви вважаєте вони повинні з'являтися в тексті. Такого роду нотатки є схемою Вашого розділу. Далі спробуйте пояснити, чому Ви використовуєте саме ці категорії чи теорії, чому саме в такій послідовності. Це допоможе Вам знайти логіку викладення матеріалу, визначити зайві або навпаки відсутні ключові категорії.




Сторінка1/4
Дата конвертації02.11.2013
Розмір1.07 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи