Правила оформлення роботи розділ методичні рекомендації щодо написання науково-дослідницьких робіт відділення філософії та icon

Правила оформлення роботи розділ методичні рекомендації щодо написання науково-дослідницьких робіт відділення філософії та



Схожі
1   2   3   4
^

Організація вашої роботи:


Якщо Ви збираєтесь працювати над створенням своєї роботи за комп’ютером, то вам доцільно зробити наступне.

По перше, необхідно створити окремі папки для кожного розділу. Під час написання наукової роботи Ви працюватимете з літературою, котра, на Вашу думку, може бути дотичною (релевантною) до того чи іншого розділу. Радимо зберігати її в певній папці, адже, коли Ви працюватимете над остаточнім варіантом тексту, досить легко буде акумулювати наявні файлі.

Не зберігайте ваші файли лише на одному із носіїв, зробіть декілька копій!
^

Розклад, графік виконання наукової роботи


Бажано, аби Ви разом з науковим керівником розробили розклад, коли повинен бути закінчений кожен етап Вашої роботи та робота в цілому.

Це жодним чином не суперечить тому, що Ви можете розробити власний проміжний розклад, в якому зазначите контрольні дати, що допоможе Вам організувати свою діяльність.
^

Стиль роботи


Писати наукові тексти досить складно і цьому теж необхідно вчитися. Тому потрібно ставитися до написання наукової роботи одночасно й як до тренінгу з написання наукових тестів.

Текст має бути зрозумілим, граматично правильним та лаконічним, відповідати вимогам, котрі пред’являються до наукових текстів.

Розповсюдженою помилкою є відсутність редагування автором тексту після використання електронного перекладу, що суттєво ускладнює розуміння змісту, та псує загальне враження від роботи.

^ Робота з літературою:

Після того, як Ви визначились з темою, важливим етапом є знайомство з літературою. Важливо розуміти, що, перш за все, йдеться про фундаментальні фахові джерела (напр. якщо виконується робота з фаху «соціологія», то це праці з соціології). Але, також й про інші джерела (монографії, збірники наукових праць, статистичні довідники, журнали, статті тощо) з теми. Зверніть увагу, що таке знайомство здійснюється, зазвичай, ретроспективно, тобто від останніх (найновіших) за часом джерел до більш ранніх. Працюючи з теоретичними джерелами, необхідно пам'ятати, що в кожному з них, особливо в частині формулювання загальних висновків, присутній момент суб'єктивного. А це означає, що читати треба праці різних авторів,.співставляючи різні точки зору, концепції, погляди.

  • Посилання:

Найбільш типовою помилкою є неправильне оформлення літератури, особливо відсутність будь-яких посилань у тексті роботи, неспівпадіння джерел, наведених у списку літератури до роботи та посилань на першоджерела у тексті, а також неправильне оформлення посилань на Інтернет-джерела.

Посилання на Інтернет-джерела повинні оформлятися наступним чином:

Наприклад: Статистика соціальних мереж в Україні. Кінець 2009.[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.slideshare.net/electionmallua/2010-3648012

  • ^ Використовування даних соціологічних (політологічних тощо) досліджень:

Якщо Ви використовуєте у роботі дані будь-яких досліджень, необхідно вказувати джерело, звідки Ви берете цю інформацію, а також наводити наступні дані про таке дослідження: коли, де та ким проведене, тема (якщо вказана), кількість опитаних, тип вибіркової сукупності.

^ Програма соціологічного дослідження

Якщо Ви плануєте провести власне емпіричне соціологічне (політологічне) дослідження, в структурі роботи повинен бути відповідний розділ (глава), присвячений програмі чи елементам програми дослідження.

Програма дослідження – це науковий документ, що містить методологічні та процедурні основи дослідження визначеного Вами об'єкту.

Структура програми охоплює детальне, чітке формулювання мети, завдань (2-3), обґрунтування проблеми, визначення об'єкту і предмету дослідження, формулювання гіпотез, обґрунтування методів дослідження та вибіркової сукупності.

Відправним пунктом будь-якого дослідження є проблемна ситуація.

Трапляється, що під час виконання автором дослідження є бажання дослідити низку інших проблем. На наш погляд, вивчення кількох проблем в межах учнівської наукової роботи недоцільно. У такому випадку, ускладнюється інструментарій дослідження, який стає занадто громіздким і логічно нечітким, що знижує якість отриманої інформації.

Варто відрізняти проблеми соціальні і проблеми наукові. Соціальні проблеми — це соціальні, життєві суперечності, що вимагають організації цілеспрямованих дій для їх усунення. Наукові проблеми стосуються знання та незнання. Наукові проблеми відображають суперечності між знанням потреб суспільства і його організацією в певних практичних і теоретичних діях, з одного боку, і незнанням шляхів і засобів реалізації дій — з іншого.

Якщо у Вашій науковій роботі відсутній розділ (підрозділ, параграф) з програмою дослідження, то Ваше дослідження нагадуватиме несистемний пошук, пошук методом спроб і помилок.

Важливо чітко, конкретно сформулювати мету дослідження, на яке основне питання передбачається одержати відповідь і наскільки детальним має бути, стосовно до обраного чи передбачуваного об'єкту.

Мета соціологічного (політологічного) дослідження визначає переважаючу орієнтацію (теоретичну або прикладну), від якої залежить вся логіка його реалізації, здійснення. Теоретичне дослідження спрямовується на одержання нових знань про структуру, функції, закономірності розвитку, а також розробку, складання нових методик дослідження і на обґрунтування його процедур. Прикладні соціологічні дослідження спрямовуються на вирішення, реалізацію практичних завдань соціальної проблеми, побудову, складання передбачень про можливий розвиток процесу, розробку програм, рекомендацій удосконалення об'єкту.

^ Вимоги до побудови соціологічної анкети

Анкета - це документ, у якому міститься впорядкований перелік питань, що дають змогу отримати нову інформацію.

Анкета починається зі вступної частини — звернення до респондента. У зверненні визначається мета дослідження, спосіб заповнення анкети. Далі розміщується основна частина анкети з запитаннями та «паспортичка», тобто частина анкети з запитаннями про демографічні відомості (стать, вік, освіта, місце проживання та інші відомості, якщо вони є важливими для дослідження) про опитуваних.

Запитання слід формулювати максимально конкретно та точно, не допускати неясності й неоднозначності.

  • Усі запитання поділяють на два основні типи: відкриті та закриті.

  • ^ Відкриті запитання - це ті, щодо яких дослідник не пропонує респондентові переліку підготовлених відповідей, а залишає місце для відповідей у довільній формі. Однак досвід свідчить, що на відкриті запитання відповідає не більше третини респондентів. Окрім цього, слід мати на увазі, що такі запитання складно обробляти.

  • Закриті запитання — це ті, в яких після тексту запитання пропонується перелік відповідей. Досить часто при формуванні переліку відповідей трапляються логічні помилки - порушення принципу відповідності запитання та відповідей. Це відбувається тоді, коли варіанти відповідей не відповідають ключовому слову запитання і є варіантами відповідей на інше запитання.

  • До анкети також включають запитання-фільтри. Завдання таких запитань - відсіяти тих респондентів, яких не стосується наступне запитання.

  • Запитання, які стосуються соціально-демографічних характеристик респондента, зазвичай, завершують анкету.

  • Зазвичай, опитування проводяться анонімно.

Існує багато інших правил побудови анкети, формулювання запитань, а також процедури опитування, про які слід дізнаватися з спеціальної (навчальної) літератури.


^ 4.4. Особливості написання науково-дослідницької роботи з історії

Наумов Сергій Олександрович,

доктор історичних наук,

професор Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна

При виборі теми роботи слід орієнтуватися передусім на її наукову актуальність. Це означає, в першу чергу, що проблема, яка виноситься в заголовок роботи, має стосуватися важливого (непересічного, неординарного, цікавого, показового) явища (події, персоналії тощо) в історії. По-друге, має значення історіографічна актуальність, а саме недостатня вивченість обраної проблеми в історичній науці, наявність у ній «білих плям», суперечливих чи неадекватних оцінок та ін. По-третє, варто враховувати нинішній стан історичних досліджень в Україні, який характеризується, зокрема, посиленою розробкою нових наукових напрямків (соціальна історія, нова культурна історія, мікроісторія, історія повсякдення, усна історія та ін.). Але це не означає, що недоцільно займатися проблемами, що лежать у площині традиційних напрямків (політична історія, економічна історія, історія культури тощо).

Слід брати до уваги і суспільну актуальність, тобто інтерес громадськості до певних питань вітчизняної історії, можливий зв’язок обраної теми з проблемами сучасності та ін. Нарешті, при виборі теми необхідно враховувати дослідницький ресурс автора, реальну можливість її ґрунтовної розробки. Тому, перш ніж визначитися з темою, треба провести попереднє ознайомлення з науковою літературою, яка її стосується, з’ясувати можливість використання історичних джерел.

Формулювання теми має бути достатньо лаконічним і в той же час вичерпним, щоб було зрозуміло, що вивчається: яке історичне явище (об’єкт дослідження) і які його властивості (предмет дослідження), в яких хронологічних і територіальних рамках. Воно має чітко відображати досліджувану проблему. Теми, які визначені надто широко, неконкретно, безпроблемно, просто охоплюють певний період («Українська Держава П.Скоропадського») чи територію («Історія села...»), не можуть вважатися науковими. Бажано, щоб це формулювання містило якусь «родзинку», несло в собі певну інтригу, відразу б захоплювало потенційного читача. Але неприпустимо досягати цього за рахунок точності в виразах, науковості, яка є визначальним критерієм кожного компонента роботи. Можна погодитися з твердженням, яке вже стало афористичним, про те, що правильна постановка проблеми – це половина успіху.

Пошук і опрацювання джерел та літератури здійснюються поступово і постійно протягом тривалого періоду. Треба прагнути, щоб залучені джерела були різноманітними (документи, статистика, описи, мемуари, періодика тощо) і, таким чином, відображали досліджуване явище у різний спосіб і з різних сторін, а також були достатніми для його повноцінного, всебічного вивчення. Наукова література, яка включає в себе як загальні (по періоду чи по більш широкій тематиці), так і спеціальні (безпосередньо по даній темі) праці, в ідеалі повинна повною мірою представляти основні етапи наукової розробки проблеми. Слід звернути увагу на необхідність використання різних форматів наукової продукції (монографій, статей у фахових збірниках і журналах), по можливості не лише вітчизняної, а й закордонної, а також особливо ретельного опрацювання сучасних (ХХІ ст.) видань.

Вступ є першою структурною частиною тексту роботи, проте братися за нього слід після написання розділів. Обов’язковою умовою є дотримання структури вступу, послідовного і якісного виконання всіх його елементів. Тут мають бути охарактеризовані актуальність, об’єкт і предмет, територіальні та хронологічні межі дослідження, його історіографічна та джерельна база, мета і завдання.

Об'єкт дослідження - це історичне явище (процес, подія, персоналія тощо), в межах якого виникають проблеми (чи проблема) для вивчення.

Предмет дослідження - це та частина об'єкту чи його властивість, що безпосередньо піддається вивченню. Предмет дослідження є поняттям більш вузьким у порівнянні з об’єктом.

Наприклад, у темі «Повсякденне життя козацької старшини у другій половині ХVІІ ст.» об’єкт вивчення – козацька старшина, а предмет – її повсякденність, у темі «Міграції сільського населення Харківщини в повоєнний період» об’єктом дослідження є сільське населення, а предметом – міграційні процеси, тобто територіальні переміщення сільського населення. В разі потреби доцільно не лише назвати, а й стисло охарактеризувати (розкрити) об’єкт і/чи предмет дослідження.

Територіальні та хронологічні межі дослідження мають бути не лише чітко окреслені, а й, у разі потреби, роз’яснені та обґрунтовані.

Історіографічний огляд покликаний виявити ступінь наукової розробки проблеми. Для цього треба виділити основні етапи її дослідження, які можуть співпадати з загальноприйнятими періодами розвитку вітчизняної історіографії, але можуть і відрізнятися від них, в залежності від конкретної ситуації в кожному окремому випадку. Кожен етап має бути охарактеризований, для чого необхідно: а) назвати основні праці, що стосуються теми і дати їм стислу оцінку (в тому числі з точки зору того, що вони дають для вивчення даної теми); б) вказати, що саме (а бажано б – і як, на основі яких джерел, підходів) було зроблено в межах етапу щодо вивчення теми. Наприкінці формулюється загальний висновок щодо стану наукової розробки теми: що вивчено, а що ще потребує дослідження. Праці в тексті лише згадуються, з обов’язковими посиланнями, в яких має міститися бібліографічне описання цих праць.

Джерела характеризуються в інший спосіб: визначаються їх основні групи і дається оцінка кожній із них з точки зору того, чим і наскільки вони корисні для вивчення даної теми. Після цього має бути зроблений висновок про репрезентативність, достовірність і достатність джерельної бази.

Мета і завдання дослідження співвідносяться як ціле і частини, тобто завдання мають розкривати, конкретизувати і уточнювати мету.

Звичайна кількість розділів у роботі – два-три, рідше, в разі потреби, чотири. Назви розділів повинні бути логічно пов’язані з темою роботи, повністю її розкривати. Вимоги щодо їх формулювань загалом такі ж, як і щодо теми роботи.

Виклад тексту розділів має бути логічним і послідовним. Щоб досягти цього, необхідно ретельно продумати матеріал розділу, скласти для себе його докладний план. Слід прагнути розкрити в тексті всі основні складові питання, винесеного в назву розділу, чітко формулювати дослідницькі проблеми, показувати логіку їх розв’язання, аргументувати авторські висновки з допомогою джерел чи відсилки на авторитетні дослідження. На всі запозичені концептуальні чи фактичні положення (крім загальновідомих) обов’язково треба робити посилання. Ненормально, коли цілі сторінки учнівських робіт не містять таких посилань. Оформлені вони мають бути відповідно до сучасних вимог.

Власні оцінки, твердження чи припущення доцільно у якийсь спосіб виділяти (наприклад, з допомогою слів «на думку автора», «з нашої точки зору» тощо). Такі твердження можуть стосуватися як фактичного (оцінка фактичних відомостей, залучених з джерел чи інших досліджень) матеріалу, так і історіографічного (оцінка концепцій, узагальнень, висновків інших дослідників, історіографічна полеміка).

Лише за наявності авторських висновків і узагальнень може бути зроблений висновок про самостійність і оригінальність роботи; крім того, вони є одним із ключових елементів наукової новизни (звичайно, в разі належного формулювання й обґрунтування). Іншими складовими наукової новизни можуть бути: оригінальна постановка проблеми, новий напрямок дослідження, не використовуваний раніше при вивченні даної теми дослідницький інструментарій (методи, прийоми тощо), нові джерела (відносно – ті, які раніше не залучалися для вивчення даної теми, чи абсолютно – якщо вони не опубліковані, ніким не використовувалися і, таким чином, вперше вводяться до наукового обігу) та ін. Необхідною передумовою наукового характеру роботи і важливою складовою праці з джерелами і літературою є їх критика, тобто оцінка достовірності, істинності чи ймовірності наведених у них відомостей.

Наприкінці кожного розділу треба робити невеликі висновки, які б у загальних рисах відображали його зміст і результати авторського дослідження. Наводити аргументацію, додаткову чи тим більше вже застосовану раніше, у висновках недоречно.

Висновки в розділах не повинні дублюватися загальними висновками (які є окремим структурним елементом роботи). Слід намагатися, щоб останні відображали, з одного боку, більш високий рівень узагальнення й осмислення матеріалів дослідження, досягти якого можливо лише після вивчення проблеми в цілому, а з іншого – основний зміст роботи, головні ідеї, авторські здобутки. Фактичному матеріалу, цифрам, цитатам та іншим засобам аргументації тут так само немає місця.

Весь текст має бути написаний логічно і грамотно, ретельно вичитаний і перевірений автором.

^ Список джерел та літератури формується у алфавітному порядку: спочатку джерела, потім, через пропущений рядок, література (наукові праці). Якщо є праці, написані іноземними мовами (латиницею), вони подаються після кириличних назв. Список повинен бути оформлений у відповідності з сучасними вимогами.

Додатки можуть бути вміщені як до, так і після списку літератури. Кожен додаток повинен мати посилання (звідки взятий чи, якщо створений автором, то на основі чого). Не варто прагнути зібрати якомога більшу кількість додатків. Головне, щоб вони були корисними, виконували певну функцію, допомагали розкрити тему. Неодмінна умова – робота з додатками в тексті (аналіз, коментарі, посилання тощо).


^ 4.5. Особливості написання науково-дослідницької роботи з археології

Буйнов Юрій Володимирович,

кандидат історичних наук,

доцент Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна

Археологія – це наука, яка вивчає і реконструює минуле за матеріальними залишками життєдіяльності людей. Коло джерел, якими оперує археологія, дуже велике і розмаїте, воно охоплює все, створено людиною, все, що слугувало їй за життя, а почасти й по смерті: рештки виробничої, побутової і духовної діяльності. Умовно їх можна поділити на дві групи: 1) стаціонарні (або не мобільні) об’єкти – залишки поселень, могильників, святилищ та всіляких споруд на них (оселі, храми, курганні насипи, мегаліти) і 2) мобільні – будь-які речі, виявлені під час розкопок поселень і могильників або випадково знайдені на місцях розташування стародавніх пам’яток: знаряддя, посуд, зброя, прикраси, статуетки та ін. Однак археологи, з метою досягнення мети свого дослідження залучають пошукові методи багатьох інших наук – фізики, хімії, геології, географії, біології, антропології, математики… Вже давно виникла особлива галузь досліджень – експериментальна археологія. Нарешті, ця наука має безпосереднє відношення до історико-краєзнавчих студій.

З урахуванням цих зауважень звертаємо увагу учнів, які приймають участь у конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів Малої академії наук України та їх наукових керівників на наступні моменти.

  1. ^ Вибір теми наукового дослідження. У сучасній археології існує кілька напрямків, спрямованих на вирішення завдань реконструкції минулого: культурологічний, етногенетичний, соціологічний (суспільство-значний), палеоекологічний, палеоекономічний, технологічний (історія давнього виробництва) та інші. Всі вони мають залучення методів досліджень інших гуманітарних та природних наук. Умисне їх використання значно підвищує аргументацію висновків і, відповідно, якість цієї науково-дослідницької роботи. Наприклад, при типології окремих керамічних комплексів обраної для дослідження археологічної пам’ятки, можна залучити різні автоматизовані методи багатомірного статистичного аналізу (кластер ний, факторний). Вони спроможні вирішити питання і у рішенні багатьох інших історико-археологічних проблем.

Окремо зауважимо на те, що непотрібно обирати теми для дослідження світового значення: «Походження єгипетських пірамід та техніка їх спорудження», «Загадка Стоунхенджа» тощо. Обирайте місцеві пам’ятки Харківської області та сусідніх регіонів для їх конкретних і всебічних досліджень.

  1. ^ Джерельна база та її використання. У музеях України, Харкова і Харківської області, накопичена величезна кількість артефактів, яка супроводжується відповідною науковою документацією (описи знахідок, польові креслення, фотознімки, наукові звіти дослідників). Саме вони повинні скласти джерельну базу ваших наукових пошуків, а фахівці цих установ (музеїв та вищих навчальних закладів) нададуть відповідну консультацію.

Найбільш актуальними і добре забезпеченими джерелами були і залишаються такі теми з доісторичного і праісторичного минулого Слобідського краю: пам’ятки стародавнього кам’яного віку Ізюмщини; культура ямково-гребінцевої кераміки у басейні Сіверського Дінця; крем’яна індустрія доби неоліту та енеоліту; пам’ятки давньоямної культури на Харківщині; кургани та поселення катакомбної, зрубної культур доби бронзи у басейні Сіверського Дінця; характерні риси бондарихінської культури та проблема її походження; господарство, суспільний устрій, побут, матеріальна, духовна культура та етнічний склад місцевих племен скіфського періоду; культура стародавніх греків Північного Причорномор’я; питання з археології ранніх слов’ян часів Київської Русі, Хазарського каганату, пізніх кочівників (XI-XIV ст.) та козацької доби (XVI-XVIII ст.).

  1. Ілюстративні додатки та презентація доповіді. Усі науково-дослідні роботи з археології обов’язково повинні мати ілюстративні додатки, які доповнюють і пояснюють аргументи та висновки авторів. Якість доповіді під час захисту науково-дослідницької роботи на різному рівні (районному, обласному, республіканському) значно збільшується при використанні різних сучасних приладів наочної демонстрації.

^ 4.6. Особливості написання науково-дослідницької роботи з етнології

Сушко Валентина Анатоліївна,

кандидат історичних наук,

викладач Харківського державної

академії дизайну і мистецтв

Уже в середині ХІХ ст. у системі історичних наук виділилася наука етнографія (від грецького «етнос» – народ та «графо» – пишу, описую). Спочатку наука виокремилася як описова наука, об’єктом вивчення якої є певний народ світу, предметом вивчення – особливості етнічної культури цього народу, а методами – так звані польові методи збору інформації (спостереження, опитування, інтерв’ювання). Згодом – від початку ХХ ст. – зі збільшенням кількості та якості накопиченого емпіричного матеріалу етнографія з суто описової перетворилася на аналітичну науку – етнологію.

Однак піднесення етнографічної науки на якісно новий рівень не заперечило використання нею традиційних методів отримання інформації – спостереження та опитування етнофорів (носіїв етнічних відомостей).

Саме ці методи та завдяки ним отримані дані і є ознакою «етнографічності», дослідницького характеру роботи. За відсутності власних польових матеріалів учнівська робота може бути в кращому випадку – вдалим рефератом.

Збирати польовий матеріал можна за наявними запитальниками, які складені науковцями ХІХ – початку ХХ ст., сучасними українськими вченими – співробітниками провідних наукових закладів України чи світу: Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського Національної Академії Наук України (м. Київ), Інституту народознавства НАН України (м. Львів), Інституту керамології – відділення Інституту народознавства (смт Опішне Зіньківського району Полтавської області) та інших. Можливо і скласти власний запитальник, де можна врахувати і місцеві реалії (особливості мови, історичної долі краю чи населеного пункту, етнографічні особливості, притаманні конкретному населеному пункту). При підготовці власного запитальника слід вибудовувати його за перебігом подій (напр., готуючи запитальник стосовно весільної обрядовості вибудовувати порядок запитань за сценарним ходом весільних подій: сватання, готування короваю та весільного столу, скликання на весілля, весілля, по весільна обрядовість). Таким чином, уже збирання власного польового матеріалу мусить базуватися на доброму опануванні етнографічним здобутком попередників – науковців та аматорів.

Саме стану наукової розробки обраної проблеми має бути присвячений перший розділ учнівської пошукової роботи. Адже як наука етнографія існує вже майже 200 років, а українські науковці-етнологи неодноразово були першовідкривачами наукових проблем та цілих напрямків. Наукова література має стати точкою відліку, від яких слід розпочинати свої наукові пошуки юним етнографам.

Огляд літератури слід робити за ХРОНОЛОГІЧНИМ принципом, тобто за часом, коли були створені наукові студії, а не тоді коли вони були опубліковані, хай навіть і вперше. Так, роботу К.Чепи, присвячену українській демонології слід подавати у XVIII ст., коли вона була написана автором, а не у ХІХ, коли вона з’явилася. Адже будь-який твір несе відбиток автора та часу, коли був створений – і тому до часу створення і має бути застосований.

Опитуючи старожилів населеного пункту чи їхніх нащадків, учень пошуковець завжди повинен зафіксувати: точну дату зустрічі (день, місяць, рік), хто проводив зустріч (керівник, науковець, власні прізвище, ім’я та по батькові), з ким була зустріч – прізвище, ім’я та по батькові, рік народження, місце народження та проживання, освітній рівень.

Зібраний власний польовий матеріал слід під час сеансу (зустрічі-спілкування) з інформантом (носієм інформації) фіксувати на диктофон (або на записуючий пристрій мобільного телефона), про що необхідно попередити інформанта і отримати від нього згоду на це та на подальше використання отриманої інформації. Надалі слід сеанс розшифрувати, тобто зроблений запис застенографувати на папері у будь-якому зручному варіанті – від руки, на друкарській машинці чи на комп’ютері. Розшифровки сеансів чи уривки з них стануть тим фактажем, на який, так само, як і на наукову літературу та джерела, автор пошукової роботи спиратиметься, доводячи певні положення своєї роботи.

Повні розшифровки сеансів – при всій їх важливості та цінності – НЕ СЛІД вміщувати у текст роботи, цитата не може перевищувати 1 абзацу. Якщо ж для доведення свого положення необхідно навести детальніше частину сеансу, тоді уривок вміщують у Додатках, а в тексті роботи – лише посилання на наведений у додатках уривок.

Важливим власним польовим матеріалом є речовий та фотоматеріал. Речовий матеріал, без якого важко собі уявити роботу, присвячену будь-якому аспекту матеріальної культури, слід за фотографувати і подати в додатках роботи ці фотографії. Так само, обговоривши це із власником або представником музею, слід робити тоді, коли предмети належать особі чи музею (шкільному чи державної форми власності).

Учнівська пошукова робота має бути добре структурована: після першого розділу, присвяченого огляду стану вивченості обраної теми у етнологічній науці, решта розділів (2, максимум – 3) мають бути відведені автором на виклад проаналізованого автором матеріалу. Це мають бути як дані з наукової літератури, так і авторські польові дані. Ці дані можуть як доповнювати одне одного, так і порівнюватись. Варіант подачі залежить від завдання та застосованих методів.

Кожен підрозділ та окремий розділ має завершуватись висновком. Уся робота закінчується окремою структурною одиницею – «Висновки». Це не можуть бути просто скопійовані на комп’ютері кінцівки усіх розділів. Це має бути коротко викладений результат усієї роботи, де коротко автор має зазначити і важливість проведеної роботи, і стан розробленості питання у науці (не більше 1 великого абзацу), і основні свої положення, до яких він дійшов, ознайомившися з науковою літературою, опублікованими джерелами та зібравши особисто власний польовий матеріал.

Закінчується текст списком літератури, де спочатку вміщується перелік законів чи відомості з архівів, опубліковані статистичні дані, а вже потім за алфавітом вміщується вся наукова література, яка була використана при підготовці роботи, а не лише та, яка цитувалася.

Потім подається список інформантів, який можна подавати за алфавітом, за часом проведення сеансів або за віком інформантів. Безумовно, на цей список необхідно посилатися, так само, як і на список літератури та джерел. Однак, якщо на наукову літературу ми посилаємося у квадратних дужках з наведенням номеру у переліку та сторінки, то на список інформантів варто посилатися у круглих дужках, зазначаючи номер, напр.: (1). У таких же дужках ми посилаємося і на додатки, зазначаючи це: (Додаток А.1).

У додатках слід подати і складений автором-учнем запитальник, фотографії та інші матеріали, які необхідно детально підписати: назва, звідкіля взята (Харківський історичний музей, Національний музей українського гончарства в Опішному тощо). Якщо ілюстрація взята з книги, то цю книгу слід включити до списку та послатися на неї за звичайним порядком [№ у списку, № сторінки]. Для матеріалів, зібраних автором, вказується матеріал, техніка, розміри. Кількість додатків необмежена, але їхнє використання має бути доцільним з точки зору викладу матеріалу в роботі.

Учнівська пошукова робота є першим кроком до науки, і від самого початку слід робити ці кроки правильно як за суттю, так і за формою.


^ 4.7. Особливості написання науково-дослідницької роботи з географії та геології

Жемеров Олександр Олегович,

кандидат географічних наук,

професор Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна

Географія – це ціла система наук про географічну оболонку Землі, її структуру та динаміку, взаємодію і розповсюдження в просторі її окремих компонентів. В сучасній географії виділяють природничо-географічну та суспільно-географічну науки, які тісно пов'язані між собою спільними завданнями всебічного дослідження природно-територіальних та виробничо-територіальних комплексів. Основна мета географічних досліджень – наукове обґрунтування шляхів раціональної територіальної організації суспільства і природокористування, створення основ стратегії екологічно безпечного розвитку суспільства.

^ Геологічні науки – комплекс наук про земну кору і більш глибокі сфери Землі. Вивчають склад, будову, походження, розвиток Землі і геосфер, що її складають, у першу чергу земну кору, процеси, що відбуваються в ній, закономірності утворення і розміщення родовищ корисних копалин.

Вибір теми дослідження – це один із найважливіших етапів у підготовці учня до наукової роботи. при написанні науково-дослідницької роботи з географії або геології найкраще обирати тему на місцевому матеріалі (аналіз демографічної ситуації свого району або області; опис режиму місцевої річки, цікавих відслонень; вивчення екологічних проблем свого регіону; аналіз туристичного потенціалу об’єкту, території тощо), тому що глобальні теми можуть бути занадто громіздкими та складними. Наприклад, в минулі роки журі дуже позитивно сприйняли тему Спренне Сергія «Малі міста: проблеми та перспективи (на прикладі Харківської області)», Скриля Андрія «Краєзнавча екскурсія до геологічної пам’ятки природи – Смирнівського родовища вапняків». Високо оцінюються роботи, в яких присутні власні дослідження та спостереження автора. Наприклад, робота Шуліки Бориса «Комплексні мікрокліматичні та фенологічні спостереження з метою прогнозування продуктивності бджільництва та урожайності плодово-ягідних культур Харківського регіону (за даними 1997-2007 рр.)» стала кращою на ІІІ етапі в м. Києві.

Виконання завдань дослідження неможливе без ознайомлення з основними літературними джерелами з теми науково-дослідницької роботи. З метою їх виявлення необхідно використовувати різні джерела пошуку. Як приклад, можна назвати «Географічну енциклопедію України», що вийшла у 3-ох томах у 1980-1990-их pp., «Топонімічний словник», довідники адміністративно-територіального устрою, щорічники «Господарство України» та «Населення України» і т. д. Останніми роками в Україні перевидається багатотомна «Енциклопедія Українознавства», підготовлена вченими української діаспори в 1955-1984 pp. Вона містить надзвичайно багато даних з фізичної, економічної, історичної географії та географії населення України.

Літературні джерела з географії та геології можна знайти в наукових бібліотеках ім. В. Г. Короленка, ХНУ ім В. Н. Каразіна (7 поверх, Головний корпус), у кабінетах кафедр геолого-географічного факультету ХНУ ім В. Н. Каразіна, на Харківській обласній станції юних туристів. Допоможуть в укладанні списку літератури за темою дослідження і публікації у фахових періодичних виданнях («Географія та основи економіки в школі», «Економіка», «Географія. Краєзнавство. Туризм.», «Український географічний журнал», «Історія української географії», «Вісники» та «Наукові записки» тих університетів, в яких існують географічні факультети (Київ, Львів, Харків, Одеса, Чернівці, Тернопіль) та ін.).

Звичайно, для того щоб проводити експедиційні (польові) дослідження необхідно оволодіти методикою та методами географічних досліджень.

Метод - у широкому значенні - спосіб пізнання явищ природи і громадського життя з метою побудови й обґрунтування системи знань.

Метод - у вузькому змісті - регулятивна норма чи правило, визначений шлях, спосіб, прийом рішень задачі теоретичного, практичного, пізнавального, управлінського, життєвого характеру.

Основним способом збору кількісної та якісної інформації, фактичного матеріалу про території були й залишаються експедиції. Експедиції у вигляді тривалих і небезпечних подорожей та мандрівок, здійснених «за покликом серця» окремими дослідниками, відомі здавна (наприклад, подорожі давньогрецького вченого Геродота до країн Середземномор'я і Причорномор'я в античні часи чи італійця Марко Поло в Китай у XIII ст., піша мандрівка киянина Василя Григоровича-Барського країнами Балканського півострова і Близького Сходу у XVIII ст., що тривала понад 20 років) та ін. Відомий географ А. М. Краснов вважав самостійні польові дослідження необхідною складовою вищої географічної освіти: "Мені здається, що для того, аби виробити із себе справжнього географа, потрібно якомога більше читати та якомога більше бачити типових місцевостей".

Сучасні експедиційні географічні дослідження, які проводяться в Україні, — це польові дослідження, що здійснюються під час пішохідних чи автомобільних маршрутів і поєднуються з аеровізуальними та стаціонарними дослідженнями. Розрізняють галузеві дослідження (геоморфологічні, ґрунтознавчі, гідрологічні, геоботанічні та ін.) і комплексні (ландшафтознавчі, фізико-географічні, загальногеографічні). В ході експедиційних досліджень необхідний матеріал збирається на певній площі або вздовж маршруту.

Стаціонарні географічні дослідження являють собою комплекс науково-дослідних робіт, які проводяться на базі регулярної діяльності спеціально обладнаних установ — географічних стаціонарів. На географічних стаціонарах здійснюються тривалі багаторічні спостереження за станом і змінами окремих природних процесів і явищ на різних територіях. Розрізняють гірські, рівнинні, поліські, степові стаціонари, які спеціалізуються на вивченні метеорологічних явищ, водного поверхневого стоку, змиву і руйнування ґрунтів, рельєфоутворюючих процесів, снігових лавин, карсту і т. д.

Збір необхідної географічної інформації можна проводити й під час туристичних подорожей та екскурсій, спрямованих на «дику природу» чи в «цивілізовані міські осередки». Такі подорожі дають хороший шанс досліднику поєднати активний відпочинок зі своїм науковим збагаченням.

Цікаву й різноманітну інформацію географ може отримати, відвідуючи музеї. Музейні експозиції містять матеріали, що є результатом копіткої науково-дослідної діяльності багатьох учених різних поколінь. Необхідні для географічних досліджень дані можна почерпнути в геологічних, природничих, історичних, етнографічних, краєзнавчих музеях, а також на науково-технічних і господарських виставках.

Майже жодна робота з географії не може бути написана без використання та обробки статистичних даних. Найновіші статистичні дані, які є в Україні за всіма показниками її внутрішньо- та зовнішньоекономічної діяльності, демографічної ситуації, екологічної ситуації можна знайти на офіційному сайті Державного комітету статистики України (www.ukrstat.gov.ua). Більш розгорнуту інформацію по Харківській області можна знайти на офіційному сайті Головного управління статистики в Харківській області (www.uprstat.kharkov.ukrtel.net, тел.: +38057 706-26-16, факс: +38057 706-25-88). Якщо потрібної для дослідження інформації на сайті не має, то можна спробувати звернутися до Управління і отримати її на платній основі. Для цього потрібно надіслати лист-запит (поштою або факсом), складений у довільній формі. У запиті треба чітко зазначити запитувану інформацію, визначити її деталізацію (за видами діяльності, районами, організаційно-правовими формами господарювання тощо), період, за який потрібно надати дані (або на яку дату), а також обов’язково вказати: прізвище, адресу, контактний телефон особи-замовника. Для проведення розрахунків управлінням готується відповідний пакет документів (договір, акт виконаних робіт, рахунок-фактура). Оплата вартості послуг з підготовки та надання інформації здійснюється за безготівковим розрахунком, або готівкою через банк. Вартість конкретної запитуваної інформації залежить від витрат часу для її підготовки. Для написання робіт з географії надзвичайно цінними можуть бути дані сільських, міських рад, місцевих музеїв.

Важливими носіями інформації і джерелами знань про різні території виступають географічні карти, які є зменшеними зображеннями земної поверхні на площині. Вони показують розміщення, властивості і зв'язки різних природних і суспільних об'єктів та явищ, дають кількісну та якісну інформацію про них. Карти складаються за результатами польових знімань, за іншими картографічними джерелами, аеро- і космічними зйомками, статистичними і літературними даними.

Науково-дослідницька робота не є географічною, якщо в ній не має жодної карти, на якій було б показано розміщення (поширення) об’єктів, процесів або явищ, що досліджуються. Карти України можна знайти у електронному атласі для 8 класу, випущеному НВП «Картографія». Деякі карти Харківської області можна взяти з «Екологічного атласу Харківської області», який в електронному вигляді є на сайті Харківської обласної державної адміністрації. Якщо ж потрібної карти не має, або потрібно побудувати тематичну карту за проведеним дослідженням, це можна зробити завдяки ГІС-технологіям.

^ Геоінформаційне картографування надає можливість оперативного укладання, редагування та виводу до користувача тематичних карт. Подальша робота передбачає доповнення існуючої бази даних показниками за останні роки, що дозволить прослідкувати динаміку та тенденції здійснення природоохоронних заходів. Зважаючи на досвід створення електронних атласів і карт у світі і Україні, доцільно застосувати геоінформаційні технології, що дозволяють прискорити процес попередньої обробки, укладання, редагування, коректури карт, та їх підготовки до видання і видання.

Для створення серії карт обрано технології від фірми MapInfo Corporation, США – відому у світі систему настільного картографування ^ MapInfo Professional.

Готуючись до викладення тексту науково-дослідницької роботи, доцільно ще раз уважно прочитати її назву, що містить проблему, яка повинна бути розкрита. Проаналізований та систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів і підрозділів. Кожний розділ висвітлює самостійне питання, а підрозділ – окрему частину цього питання.

Тема має бути розкрита без пропуску логічних ланок, тому починаючи працювати над розділом, треба відмітити його головну ідею, а також тези кожного підрозділу. Тези необхідно підтверджувати фактами, думками різних авторів, результатами анкетування та експерименту, польових досліджень, аналізом конкретного практичного досвіду. Треба уникати безсистемного викладення фактів без достатнього їх осмислення та узагальнення. Думки мають бути пов’язані між собою логічно, увесь текст має бути підпорядкований одній головній ідеї. Один висновок не повинен суперечити іншому, а підкріплювати його. Якщо висновки не будуть пов’язані між собою, текст втратить свою єдність.

Будь-яка науково-дослідницька робота з географії або геології повинна мати чітко визначену структуру:

  • вступ;

  • огляд літератури;

  • основна частина;

  • висновки;

  • список використаної літератури;

  • додатки.

Вступ доцільно писати після того, як написана основна частина роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми, що визначається, її практична значущість; визначається об’єкт, предмет, мета і задачі дослідження; розглядаються методи, за допомогою яких воно проводилося; розкривається структура роботи, її основний зміст. Якщо учень вирішив не торкатися деяких аспектів теми, він повинен зазначити про це у вступі.

Обов’язковою частиною роботи є огляд літератури (виділяється окремим розділом) з теми дослідження, в який включають найбільш цінні, актуальні роботи (10-15 джерел). Огляд має бути систематизованим аналізом теоретичної, методичної та практичної новизни, значущості, переваг та недоліків розглядуваних робіт, які доцільно згрупувати таким чином: роботи, що висвітлюють історію розвитку проблеми, теоретичні роботи, які повністю присвячені темі, потім ті, що розкривають тему частково. В огляді не слід наводити повний бібліографічний опис публікацій, що аналізуються, достатньо назвати назву та автора, а поруч у квадратних дужках поставити порядковий номер бібліографічного запису цієї роботи у списку літератури. Закінчити огляд треба коротким висновком про ступінь висвітленості в літературі основних аспектів теми.

^ Основна частина роботи складається з розділів, підрозділів (пунктів, підпунктів), абзаців. Тут розглядаються та вирішуються накреслені завдання дослідження, описується його методика, аналізуються одержані результати, формулюються методичні рекомендації.

Основна частина може поділятися на теоретичну і практичну. Теоретична, як правило, містить критичний огляд наукової літератури з обраної теми, аналіз існуючих поглядів на предмет дослідження, визначення невирішених аспектів проблеми, обґрунтування свого власного підходу до матеріалу, тобто висвітлення теоретичних засад дослідження

Теоретичну частину можна назвати: „Розвиток ідеї...", „Теоретичні засади...", „Наукові основи...", „Розвиток уявлень про..." „Становлення та розвиток..." тощо. Наприклад, якщо темою роботи є «Туристичний потенціал Харківщини», то першим розділом основної частини повинен бути «Теоретичні засади галузі туризму», а вже далі можна описувати природні та економіко-культурні умови Харківщини, цікаві туристичні об’єкти тощо.

У практичній частині, як правило, обґрунтовують вибір напрямку дослідження, наводять методи вирішення завдань, розробляють загальну методику проведення дослідження. Ту детально аналізується обраний матеріал, проводиться його класифікація, виявлення суттєвих ознак, узагальнення отриманих результатів, описуються експерименти.

Основна частина роботи містить, як правило, один-два розділи і декілька підрозділів Зміст розділів має відповідати темі роботи і повністю її розкривати. Виклад матеріалу в структурних частинах роботи підпорядковується меті дослідження. Кожний розділ закінчується висновками, що містять стислий виклад наукових і практичних результатів, отриманих у цьому розділі. Окремо виділяти і називати їх не обов'язково - можна просто завершити розділ кількома реченнями узагальнюючого характеру.

Учні за можливості мають дати оцінку повноти вирішення поставлених завдань, оцінку достовірності отриманих результатів (характеристик, параметрів), їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних робіт, обґрунтування потреби подальших досліджень, а також вказати на негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень.

Основна частина ілюструється картами, схемами, діаграмами, фотографіями та іншими ілюстраціями, а також таблицями, які пов’язані з текстом.

Робота закінчується висновками. Вони є формою синтезу накопиченої у "Вступі" та основній частині наукової інформації. Це послідовний, логічно стрункий виклад одержаних результатів у їх співвідношенні з метою та конкретними завданнями, зафіксованими у "Вступі". Саме тут міститься так зване "вивідне" знання, яке є новим порівняно з базовим, вихідним. Це розширений, обґрунтований перелік усього того, що є предметом захисту. Нове знання не слід підміняти механічним поєднанням висновків, які було зроблено наприкінці розділів - воно є більш узагальненим, вільним від другорядних подробиць

У перших пунктах висновків коротко оцінюють стан питання, далі - послідовно - розкривають методи вирішення поставленої в роботі проблеми, її практичний аналіз, порівняння з відомими варіантами розв'язання. Далі наголошують на якісних та кількісних показниках здобутих результатів, викладають рекомендації щодо їх використання. Завершуючи цю частину роботи, бажано вказати шляхи подальшого дослідження проблеми, ті її аспекти, що залишились недослідженими або малодослідженими.

Висновки можуть будуватись як: послідовність пронумерованих тез; набір невеликих абзаців; суцільний текст, де інформація подається описово. У висновках, як правило, не використовуються цитати з чужих робіт, а також не наводяться ілюструючі приклади. Доречними тут будуть узагальнюючі таблиці, схеми, графіки, діаграми тощо.

^ Список використаних джерел (Список літератури. Список використаної літератури, Бібліографія, Література) має включати лише ті роботи, які фактично були використані: на них було зроблено посилання або вони згадувались у тексті. Не бажано включати в загальний список: вузівські підручники, методичні посібники (окрім робіт суто методичного характеру), а також енциклопедії, словники, художні твори, довідники, газети, нефахові журнали (їх можна подавати окремими списками, наприклад: Довідкова література, Словники і довідники, Джерела мовного матеріалу та ін.). До основного списку входять:

• офіційні документи, які публікуються від імені державних або громадських організацій, установ і відомств і свідчать про актуальність досліджуваної теми;

• основні праці провідних спеціалістів у даній галузі;

• праці авторів, що відбивають усі точки зору на вирішення проблеми;

• публікації автора роботи з теми дослідження;

• основні праці наукового керівника.

Додатки. Допоміжні матеріали, необхідні для повноти сприйняття основного тексту роботи, виносяться у додатки. В них можуть розміщатись описи громіздких методик; таблиці, що підсумовують і систематизують експериментальні дані; малюнки, статистичні розрахунки; хронологічні таблиці, алгоритми; протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту та ін.


РОЗДІЛ 5.

^ НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ З БАЗОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ


Другим етапом конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН є виконання контрольних робіт з базових дисциплін. Перелік секцій та відповідних їм базових дисциплін подано в таблиці:

^ Назва відділення

Секція

Базова дисципліна


І. Історико-географічне

  1. 1. Історія України

Історія України

  1. 2. Археологія

Історія України

  1. 3. Історичне краєзнавство

Історія України

  1. 4. Етнологія

Історія України

  1. 5. Географія та ландшафтозна- вство

Географія

  1. 6. Геологія

Географія

ІІ. Філософії та

суспільствознав-ства

  1. 1. Філософія

Історія України

2. Соціологія

Історія України

3. Правознавство

Історія України

4. Релігієзнавство та історія релігії

Історія України




Сторінка2/4
Дата конвертації02.11.2013
Розмір1.07 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи