«Львівська політехніка» icon

«Львівська політехніка»



Схожі



Національний університет «Львівська політехніка»




Криворучко

Ольга Юріївна




УДК 72.038


СУТЬ І МІСЦЕ ДЕКОНСТРУКТИВІЗМУ

В АРХІТЕКТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ




18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури


Львів – 2008


Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Національному університеті «Львівська політехніка» Міністерства освіти і науки України


Науковий керівник –

доктор архітектури, професор

^ Фомін Ігор Олександрович ,

завідувач кафедри «Містобудування»

Київського національного університету

будівництва і архітектури;




кандидат архітектури, доцент

^ Гнесь Ігор Петрович,

завідувач кафедри «Архітектурне проектування»

Національного університету

«Львівська політехніка»

Офіційні опоненти –

доктор архітектури, професор

^ Проскуряков Віктор Іванович,

завідувач кафедри «Дизайн архітектурного середовища» Національного університету «Львівська політехніка»;




кандидат архітектури, доцент

^ Єксарєва Надія Максимівна,

завідувач кафедри «Дизайн архітектурного середовища» Одеської державної академії будівництва і архітектури


Захист відбудеться 11 грудня 2008 р. о 10 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35. 052.11. у Національному університеті «Львівська політехніка» (79013, Львів-13, вул. С. Бандери, 12, ауд. 226 головного корпусу).


З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету «Львівська політехніка» (79013, Львів, вул. Професорська, 1).


Автореферат розісланий 11 листопада 2008 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

д.т.н., проф. ­ Габрель М. М.

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Поняття “деконструкція”, будучи відносно давнім у філософії та граматології1 (науці про мову), прийшовши в архітектуру2, ще залишається малодослідженим. Частково віддалившись від свого першозначення та пристосувавшись до архітектури, воно позначило появу нового явища в сучасній архітектурі й дало назву течії деконструктивізм.

Течія деконструктивістської архітектури об’єднала під своїм ім’ям багатьох видатних сучасних архітекторів3, чим здобула до теоретичного ще й практичне – об’єктне підґрунтя свого існування. Представники архітектури деконструктивізму часто крайньо віддалені один від одного у своїх поглядах та методах, а витоки їх творчості сягають різних стилів і епох. Тому деконструктивізм у своїх матеріальних проявах є різнохарактерним та багатоплановим.

І після трьох десятиліть свого розвитку деконструктивізм залишається однією із найбільш дискутованих актуальних течій в архітектурі, мистецтві, філософії та ряді гуманітарних наук сучасності, далеко не вичерпавши себе ані як метод, ані як форма в архітектурі. Відкритими залишаються питання: чи цей культурний феномен є стильовим напрямком, чи методом проектування, чи способом мислення; чи деконструктивізм є явищем, яке відбулося (тобто історією), чи продовжує тривати й розвиватися; які процеси спричиняють появу деконструктивістської архітектури; чи ідеї, що спричиняються до появи деконструктивізму в архітектурі Заходу, існують і в українському суспільстві; як функціонує деконструктивістська архітектура; які її принципи творення; у чому полягає спільність різнохарактерних архітекторів-деконструктивістів і що об’єднує їхню творчість в одну течію?

^ Актуальність теми дослідження.

Поява деконструктивізму у світовій архітектурі є явищем закономірним, обумовленим історичним розвитком архітектурної думки, технологічним прогресом та рівнем суспільного поступу, достатнього для його сприйняття та виникнення запотребування. Завдяки глобалізації, яка сприяє швидкому поширенню інформації, світові архітектурні процеси проникають і в український простір. Сьогодні спостерігаємо появу в українській архітектурі проявів деконструктивізму переважно в окремих елементах: в інтер`єрі, в зовнішній рекламі, як “модні” деталі в старих спорудах, а також деконструктивізм присутній у проектах (головним чином, студентських).

Щоб уникнути появи псевдо-деконструктивістських об’єктів, у яких поверхнево скопійовано вибіркові риси деконструктивізму та продукування архітектури загалом незрозумілої й ідейно чужої для суспільства, для її реалізації необхідне розуміння і сприйняття деконструктивного мислення, так як через свою складність (часто спеціальну ускладненість), інтелектуальність і високотехнічність, простим способом калькування деконструктивістська архітектура не відтворюється.

Попри позірну доступність сучасної світової архітектури для зацікавленого архітектора (через інтернет, журнальні публікації і безпосередньо через подорожі), він часто залишається далеким від чіткого розуміння суті деконструктивістської архітектури, її особливостей і принципів формотворення, розрізнення її з іншими архітектурними явищами.

Вивчення і розуміння тенденцій світової архітектури сприяє формулюванню української сучасної архітектури, актуальної, автентичної і дозрілої. А пізнання деконструкції як методу дає змогу поглиблювати знання про архітектурну форму й структуру, можливість нового погляду на ідею споруди й сенс архітектури, розширення архітектурного кругозору – при цьому не обов’язково ставати адептом деконструктивізму.

^ Мета дослідження – розкриття сутності явища деконструкції в архітектурі, визначення місця і ролі течії деконструктивізму в архітектурному процесі ХХ століття, формулювання критеріїв ідентифікації та архітектурних принципів деконструктивізму.

Основні завдання дослідження:

  1. визначити поняття "деконструкція" та "деконструктивізм" в архітектурі;

  2. сформулювати критерії ідентифікації деконструкції в архітектурі;

  3. виявити передумови появи деконструктивізму в сучасній архітектурі та його ідейних і стилістичних попередників у архітектурному процесі ХХ ст.;

  4. дати фактичну характеристику явища "деконструктивізм" (виявити архітектурні об’єкти та авторів-архітекторів) і окреслити його просторові й часові межі;

  5. провести аналіз об’єктів архітектури деконструктивізму та визначити внутрішню структуру течії деконструктивізму (здійснити поділ на стильові підтечії);

6) провести аналіз сучасної української архітектури на предмет присутності деконструктивізму;

7) сформулювати архітектурні принципи й ідейні пріоритети деконструктивізму та визначити місце і роль деконструктивізму в сучасному архітектурному процесі.

Об'єкт дослідження:

  • метод деконструкції в архітектурі,

  • архітектурні об`єкти деконструктивізму,

  • течія "деконструктивізм" в архітектурному процесі ХХ століття.

Предмет дослідження – деконструкція змісту, структури й форми в архітектурі деконструктивізму та архітектурні принципи деконструктивізму.

^ Межі дослідження: присутність явища деконструктивізму в світовому архітектурному процесі ХХ століття: 1970–2000-і рр.

Методика дослідження.

Опираючись на досвід існуючих методик дослідження архітектури ХХ ст., складається власна методика аналізу об'єктів сучасної архітектури та течії деконструктивізму зокрема. Дослідження побудоване на сукупності методів емпіричного та теоретичного характеру: методі спостереження і порівняння, емпіричному аналізі, методі індукції (елементарно-теоретичному аналізі, абстрагуванні, ототожненні, ізолюванні), методі ідеалізації, методі синтезу, систематизації та формулюванні теорії. Крім того, важливу роль відіграють структурний аналіз (стилів), багатофакторний аналіз та класифікація (об'єктів), графоаналітичний метод (композиція об'єктів). Методика дослідження послідовно реалізовується у чотирьох етапах, що для ясності схеми розбиваються на окремі кроки . (Див. табл. 1)

^ Наукова новизна:

  • визначено критерії ідентифікації архітектури деконструктивізму;

  • ідентифіковано сукупність об’єктів архітектури деконструктивізму (біля 300) та виявлено основних авторів-архітекторів деконструктивізму (біля 30);

  • окреслено часові та територіальні межі поширення деконструктивізму;

  • виявлено історико-культурні та стильові передумови появи деконструктивізму (прослідковано стильову генеалогію явища);

  • сформульовано архітектурні принципи деконструктивізму, визначено особливості побудови композиції, планування, функціональної структури об'єктів архітектури деконструктивізму;

  • виокремлено і структуровано стильові підтечії деконструктивізму;

  • виявлено ознаки присутності деконструкції в сучасній українській архітектурі;

  • визначено місце і роль деконструктивізму в сучасному архітектурному процесі.

^ Практичне значення роботи – основні положення дисертації можуть бути використані при підготовці праць з історії новітньої архітектури; у навчальному процесі – у курсовому та дипломному проектуванні; при проектуванні будівель та споруд, містобудівельних об'єктів з урахуванням найновіших архітектурних досягнень; методичному поглибленні архітектурного процесу.

^ Особистий внесок здобувача – основний зміст дисертації викладений та опублікований у 8 наукових працях (1 у співавторстві [6]) у фахових виданнях ВАК України та одній популярного характеру.

^ Апробація результатів роботи – основні положення та висновки дисертації викладені й обговорені на таких всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях: Міжнародний науково-практичний семінар "П’ятий фасад міста" (Львів, 1–5 червня, 2001); ХІV наукова сесія Наукового товариства ім. Т. Шевченка (Львів, 11–13 березня, 2003); Міжнародна конференція молодих вчених "Сучасні тенденції в архітектурі та будівництві" ("Київ ЗНДІЕП", Київ, 2003); Міжнародна науково-теоретична конференція "Етнокультурні процеси в урбанізованому середовищі українського міста у ХХ ст." (Івано-Франківськ, 22-23 квітня 2004); ХІХ наукова сесія Наукового товариства ім. Т. Шевченка (Львів, 25–26 березня, 2008);

^ Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, основної частини (5 розділів), загальних висновків, переліку використаних джерел та літератури, додатків (таблиці та ілюстративна частина). Загальний обсяг роботи становить: 259 сторінок, з них: 195 сторінок основної частини, до якої входить 42 сторінки ілюстративних таблиць; 107 позицій переліку використаних джерел та літератури; 59 сторінок додатків (5 додатків).

^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕКОНСТРУКТИВІЗМУ містить аналіз стану дослідженості теми деконструктивізму в архітектурі, дефініцію терміну "деконструкція" та його філософське підґрунтя, хроніку перенесення деконструкції в поле архітектури.

До теми сучасної західної архітектури (період останньої чверті ХХ ст.) звертався ряд радянських критиків і теоретиків архітектури4, чий досвід важливий з точки зору вивчення підґрунтя та передумов появи деконструктивізму та передусім на предмет аналогій вивчення течій сучасної архітектури. Найбільший вплив на формування уявлень про деконструкцію в архітектурі і течію деконструктивізму в пострадянському просторі справили критичні статті Ч. Дженкса, Ф. Джонсона, М. Уіглі5.

Хоча вітчизняні дослідники і висвітлюють тему сучасного архітектурного процесу6, проте теми деконструктивізму в архітектурі торкається мало авторів7. Важливим джерелом інформації про окремі архітектурні об’єкти деконструктивізму залишаються періодичні видання8. Крім того, найновішими працями, де можна знайти відомості про окремих архітекторів-деконструктивістів, є переважно видання енциклопедичного та довідкового характеру9, які, проте, обмежуються побіжним оглядом деконструктивізму в архітектурі. Таким чином, питання характеристики архітектури деконструктивізму у вітчизняній архітектурній теорії залишається малодослідженим.

Серед зарубіжної літератури важливими є праці архітекторів-авторів деконструктивізму10 та праці з історії найновішої архітектури, словники та лексикони архітектури ХХ ст.11, публікації яких датуються від кін. 1980-х рр. Серед критичних й аналітичних текстів вагому частку становлять публікації Ч. Дженкса (Ch. Jencks), Ф. Джонсона (P. Johnson), М. Уіглі (M. Wigly), Р. Розаса (R. Rosas), А. Мендіні (A. Mendini), А. Пападакіса (A. Papadakis), А. Бенджаміна (A. Benjamin), К. Норіса (Сh. Norris), К. Кука (C. Cook), Г. Келєра (G. Kähler).

Поняття "деконструкція" вперше було оприлюднене в США на конференції "Мови критики й науки про людину" (Університет Д. Гопкінса) у 1966 р. Французький літературний критик та філософ Ж. Дерида (J. Derrida) обґрунтовує цей термін у праці "De la Grammatologie" (Paris, 1967). Протягом 1980-1990-х рр. термін "деконструкція" поширювався майже у кожній академічній та мистецькій галузі, в засобах масової комунікації, внаслідок чого поняття ставало спрощеним і всезагальним.

^ Філософське підґрунтя терміну "деконструкція".

Слово "деконструкція" (англ. deconstruction, нім. Dekonstruktion, фр. deconstruction) є неологізмом і об`єднує як змістову конструкцію, так і змістову деструкцію. Цей термін виводиться з гайдеггерівських "Destruktion" ("деструкція") i "Abbau" ("демонтаж"). "Destruktion" тут означає "не руйнування, а саме де-структурування, яке знімає структурні шари системи один за одним"12. "Abbau" означає "виокремити якусь побудову з тим, щоб подивитися, яким чином її сконструйовано або розібрано на складові". Обидва позначають "операцію, що впливає на структури та стосується традиційної архітектури, фундаментальних концепцій онтології, або західної метафізики"13.

Разом із тим, основоположник терміну, Ж. Дерида, стверджував, що неможливо дати одне просте визначення, ані пояснення, чим є деконструкція, які вона використовує засоби і якими є її результати після застосування до будь-якого тексту. Тобто деконструкція за своєю суттю є невизначеною, інакше її б теж можна було деконструювати, як будь яку іншу застиглу категорію.

Попри невизначеність і невловимість "деконструкції", все-таки можна виділити наступні дії, характерні для неї:

  • перегляд, розхитування і віддалення фундаментальних філософських категорій (категорії буття, творіння, божественного);

  • показування, розбирання, вивід назовні, руйнування структури, "кістяка", "нервової системи";

  • деструктурування, яке знімає структурні шари системи один за одним;

  • відокремлення, виокремлення якоїсь побудови з тим, щоб подивитися, яким чином її сконструйовано або розібрано на складові;

  • вивід назовні, демонстрація ненадійних та схильних до руйнації зчеплень і зв`язків формальної структури;

  • подолання (позбавляння сили) жорстких концептуальних протиставлень, протистоянь, дуальностей (бінарних опозицій, на зразок мовлення/письмо, чоловік/жінка);

  • в результаті – вкорінення пари понять (дуальності) у відмінюваності.

Розуміння цих дій веде до вміння застосовувати деконструкцію на практиці, в архітектурі зокрема.

Отже, деконструкція є методом або може бути трансформована в нього, так само є аналізом, критикою і операцією. Тобто деконструкція є процесом, який відбувається стосовно певного об'єкту і методом, згідно якого відбувається цей процес. Важливою особливістю деконструкції є те, що вона стосується не лише тексту, а поширюється на будь-які інші втілення людської думки. Тому деконструктивний тип прочитання й мислення дає нам фундаментальну критику ідеології та культури. Разом із тим деконструкція є способом мислення, який не був винайдений у ХХ ст. (хоч термін і є неологізмом), а існував протягом усієї мисленнєвої історії людства. Можемо стверджувати, що деконструкція існувала завжди, як і конструкція, як і структура, як і всі ті артефакти, до яких вона звертається в процесі своєї дії.

Підсумовуючи всі характеристики деконструкції, можна вважати її за активний критичний погляд під новими кутами зору, який невпинно діє, тобто ставить під сумнів усі усталені категорії і поняття, чим розкриває нові горизонти для думки, мислення, діяльності.

Термін "деконструкція" в сучасній архітектурі має два значення. В одному випадку він позначає стиль/течію/тенденцію зламу ХХ-ХХІ ст., яка називається "деконструктивізм". В іншому – творчий метод/підхід/спосіб мислення, який характеризує деконструктивізм як феномен архітектури.

РОЗДІЛ 2. ^ МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ АРХІТЕКТУРИ ДЕКОНСТРУКТИВІЗМУохоплює аналіз загальних методів дослідження архітектури ХХ ст. та пропозицію методики дослідження архітектури деконструктивізму, зокрема матрицю аналізу об’єктів архітектури деконструктивізму із обґрунтуванням критеріїв аналізу.

Архітектура ХХ ст., подібно як і попередніх епох, досліджується в основному за допомогою історичного методу14. Разом із ним використовується еволюційний принцип15, який трактує архітектуру як динамічне явище, а також здійснюється прогнозування щодо майбутнього розвитку16. Серед методів емпіричного дослідження застосовуються методи спостереження й порівняння (об'єктів, явищ, рис архітектури). На емпірично-теоретичному рівні застосовуються: метод індукції та метод дедукції, структурний аналіз та синтез, абстрагування (зокрема ототожнення та ізолювання)17. Серед методів теоретичних досліджень застосовуються: ідеалізація, формування гіпотези та припущення, системний підхід та виведення теорії.

Аналіз архітектури ХХ ст. здійснюється за багатьма критеріями:

1) використання будівельних матеріалів (бетон, дерево, мідь, алюміній, пластмаси, скло) та принципи будівництва (використання готових деталей, ступінь технологічності, індивідуальне виконання); 2) конструктивні засоби (висячі, пневматичні, гратчасті, комбіновані, великопролітні конструкції) та технічні умови; 3) принципи проектування будівель (наприклад, функціоналізм); 4) принципи планування (вільне – регулярне) та формотворення (біоморфність, геометризація, ін.); 5) колір, світло; 6) інші пріоритети: зв’язок із природою (біонічність та екологізм), зв’язок із навколишнім середовищем (контекстуалізм чи автономізм), історизм чи авангардність, соціальна спрямованість та багато інших.

Опираючись на досвід попередньо приведених методик дослідження, складено методику аналізу архітектурних об'єктів деконструктивізму та течії загалом. (див. табл. 1, 2.)

Дослідження побудоване на сукупності методів емпіричного та теоретичного характеру і здійснюється в чотири послідовних етапи, які реалізуються за допомогою методичних кроків (від одного до чотирьох). Кожен методичний крок передбачає проміжну мету, для досягнення якої використовується певна комбінація методів дослідження.

^ У РОЗДІЛІ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ АРХІТЕКТУРНИХ ОБ’ЄКТІВ ДЕКОНСТРУКТИВІЗМУ сформульовано критерії ідентифікації деконструкції в архітектурі, виявлено об’єкт дослідження – сукупність архітектурних об’єктів деконструктивізму, з якої на основі гіпотези про наступні стильові підтечії деконструктивізму сформовано вибірку об’єктів, а далі здійснено аналіз об’єктів архітектури деконструктивізму на основі розробленої методики дослідження (матриця аналізу деконструктивістських об’єктів).

У роботі було сформульовано основний критерій ідентифікації деконструктивізму: мета (пріоритет) деконструктивістської архітектури – деконструкція, тому всі архітектурні засоби спрямовані на її вираження: загальне об’ємне вирішення й структура споруди, планування і ситуаційна схема, проекції (фасади) – усе повинно здійснюватися згідно деконструктивного підходу, а не лише загальний об’єм чи фасад – у таких випадках констатуємо частковий деконструктивізм, а архітектурний об’єкт ідентифікуємо (за окремими ознаками) як частково деконструктивістський.

^ Додаткові критерії ідентифікації передбачають:

1 – об’єкт: унікальний і нетиповий (неможливе і недопустиме тиражування), авторський (персональна архітектура), новаторський;

2 – загальний об’єм: структурований і геометризований або пластичний і скульптурний, активний, дисгармонійний, аскетичний або надмірний, відсутність декору й деталізації;

3 – планування: композиція абстракно-геометрична або абстракно-пластична, домінуючими фігурами є трикутники і прямокутники, або ірраціональні фігури, асиметричне, динамічне, переважно складне (візуальний хаос) й алогічне, нерегулярне, нечітке розмежування зовнішнього і внутрішнього просторів;

4 – особливості застосування технологій і матеріалів: найновіші технології й матеріали, автентичність/неприхованість матеріалів і фактур, (найпопулярніші: залізобетон, метал, скло), застосування унікальних (спеціально проектованих) технологій і конструкцій;

5 – колір: переважно відсутність кольору (білий, сірий, “скляний”, “металевий”, “бетонний”;

6 – зв’язок із середовищем: контраст до навколишнього середовища, домінування замість вписування в середовище, підпорядкування (формування) середовища;

7 – інформативність: додаткове інформативне або символічне навантаження, інтелектуальна архітектура й дизайн (обов’язкова присутність "ідеї" споруди).

Сукупність критеріїв уможливлює класифікацію архітектурного об’єкта як деконструктивістського.

У результаті ідентифікації об’єктів деконструктивістської архітектури виявлено загальну кількість об'єктів архітектури деконструктивізму: більше 300 об'єктів; загальну кількість авторів-представників деконструктивізму: біля трьох десятків авторів, серед яких, крім уже перелічених представників виставки “Деконструктивістська архітектура” (Нью-Йорк, 1988 р.), такі архітектори: Ц. Гекер (Z. Hecker), Г. Доменіг (G. Domenig), Е. Міраллєс (E. Miralles), Г. Кохта (H. Kochta), Х. Фуджіі (H. Fujii), група Морфозис (Morphosis): Т. Майн (T. Mayne) та М. Ротонді (M. Rotondi), група Аркітектоніка (Arquitectonica), а також П. Пран (P. Pran), К. Запата (C. Zapata), Д. Лейбовітц (D. Leibowitz), Г. Балог (G. Balog), К. ван Ленген (K. van Lengen), Л. Леруп (L. Lerup), С. Гол (S. Holl), А. Шмольцер (A. Schmölzer), Т. Лiсер (T. Leeser), К. Када (C. Kada), Р. Вайдеман (R. Weideman), С. Гірш (S. Hirsch), Л. Вудс (L. Woods), група Асимптота (Asymptote) та ін.; час проектування і реалізації об’єктів: 1970-2000-і рр. – тобто фактичний період існування течії деконструктивізму; домінуюче функціональне призначення та типологію об’єктів (громадська, зокрема культурно-мистецька функція та житлова); 7 рівнів містобудівельного масштабу архітектурних об'єктів деконструктивізму: місто, фрагмент міста, парк, квартал, вулиця, площа, комплекс, будинок, мала архітектурна форма та інтер’єр.

Окрім перелічених архітекторів, є й інші, які працювали чи працюють у руслі деконструктивістської архітектури (наприклад, американські архітектори В. Кюннап, Е. Падрик, А. Сім), проте їх роботи не є так значними (чи популярними) у світі. Тому даний перелік не є закритим і може далі поповнюватися новими іменами.

Серед архітектурних об’єктів деконструктивізму є неоднозначно деконструктивістські, які одночасно є прикладами й інших течій в архітектурі. У роботах багатьох архітекторів-деконструктивістів переплітаються різні архітектурні ідеології, наприклад, структуралізм і текстуальна архітектура (П. Айзенман), скульптурна архітектура (Ф. О. Гері), мінімалізм або аскетична архітектура (бюро Герцог і де Мейрон), інтегральна архітектура (Г. Беніш), експресіонізм (Г. Доменіг), постмодернізм (Ф. О. Гері, Ф. Старк).

У роботі здійснено періодизацію течії та охарактеризовано окремі періоди. За логікою розвитку деконструктивізм поділяємо на чотири періоди: переддеконструктивізм (1960-70-ті рр.), ранній (1980-ті рр.), зрілий (1988-1995 рр.), найновіший (1995-2000-ті рр.), для кожного з яких характерний свій розвиток і активність. Датування періодів обумовлене появою ключових для течії проектів або подій. Усього для розрізнення періодів застосовано 9 характеристик: обумовленість датування, час тривання періоду, активність яких архітекторів є визначальною для періоду, загальна кількість об’єктів, типологія споруд і переважаюче функціональне призначення, містобудівельний масштаб об'єктів, географія поширення, стильова самобутність чи діалог з іншими архітектурними явищами.

Щодо просторових меж деконструктивізму зроблено такі висновки: він поширений майже виключно у "західному світі", перш за все – Західна Європа та США, частково Центральна Європа, ще з'являються у переліку Гонконг та Японія, Мексика й Канада. І хоча географія поширення архітектурних об’єктів деконструктивізму розростається, охоплюючи щоразу віддаленіші закутки, та географія її творців чітко обмежена "західним світом".

Це обмеження не є випадковим і зумовлене такими факторами: проблемами або повною відсутністю повноцінного двостороннього обміну думок (між "західним світом" й іншими країнами) та рівнем цивілізаційного поступу: рівнем розвитку суспільства (наявність суспільної потреби і готовності сприйняття), економіки (реалізація деконструктивістських проектів є коштовною), техніки й науки (втілення деконструктивізму неможливе за відсутності передових технологій і матеріалів) та рівнем урбанізованості. Тобто деконструктивізм існує незалежно від етносу та географічного розташування країни.

^ Аналіз об'єктів архітектури деконструктивізму здійснено на основі вибірки, яку сформовано на основі гіпотези. Гіпотеза: у результаті дослідження архітектури деконструктивізму на предмет її характеристик, виявиться, що в її межах співіснують відмінні за своїми ознаками стильові підтечії. Тому вибірку формуємо з об'єктів, які повинні найбільш точно (емблематично) відобразити прогнозовані підтечії. І разом із тим, характеристики відібраних об'єктів-емблем мають найповніше відображати риси деконструктивізму загалом. У результаті отримаємо найбільш повну за різноманітністю характеристику всієї течії.

Основний підхід при формуванні вибірки – змінність за визначеними параметрами. Архітектурні об’єкти повинні різнитися між собою за щонайбільшою кількістю параметрів. Враховуючи це, встановлено такі параметри для вибору об'єктів: 1 – автор проекту, 2 – час проектування/реалізації, 3 – містобудівельний масштаб об'єкту, 4 – функціональне призначення, 5 – країна розташування.

Знаючи вихідні дані щодо кожного архітекткрного об’єкту деконструктивізму й опираючись на попередньо перелічені параметри, сформовано вибірку із 17-и об’єктів (див. табл. 3).

На основі аналізу за матрицею архітектурних об’єктів, отримано матеріал для подальшого формулювання рис та архітектурних принципів деконструктивізму, визначено приклади "класичного деконструктивізму", які поєднують найхарактерніші риси течії. Крім того, проаналізовано часткові й стилізовані під деконструктивізм об’єкти. (Див. табл. 3).

^ У РОЗДІЛІ 4. ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕЧІЇ ДЕКОНСТРУКТИВІЗМУ: АРХІТЕКТУРНІ ПРИНЦИПИ ТА СТРУКТУРА ТЕЧІЇ визначено архітектурні риси деконструктивізму (на основі аналізу архітектурних об'єктів деконструктивізму), які узагальнено і систематизовано до семантичних груп, на базі яких сформульовано архітектурні принципи деконструктивізму; також структуровано течію деконструктивізму на стильові підтечії, що дозволило ствердити подвійну природу деконструктивізму: раціональну й ірраціональну.

Визначено такі архітектурні риси деконструктивізму:

1) композиційні – відхід від класичних правил композиції (дійсних від часів Давньої Греції до постмодернізму) із застосуванням нового типу композиції, заснованої на контрастності та хаотичності, асиметрії, надмірності, динаміці й атектоніці, активності й непрогнозованості;

2) планувальні – відхід від класичних планувальних концепцій (ландшафтних, урбаністичних), ускладненість і позірна алогічність;

3) просторові – некласичне розуміння простору (згідно неевклідової геометрії), відкритий, хаотичний, контрастний, активний, динамічний, вільно перетікаючий простір, нечітке розмежування зовнішнього й внутрішнього просторів;

4) матеріально-конструктивні засоби – переважають бетон і залізобетон, скло, метал, а також камінь, дерево, трава, вода; конструкції: металевий каркас, залізобетонні об'єми, підвісні елементи, самонесучі навісні стіни; технології: збірні каркаси, бетонні оболонки, клеєння елементів різних матеріалів;

5) функціональне рішення – нетипове поєднання функцій, привнесення нових функцій інформативно-емотивного навантаження;

6) колір і фактура – кольорова гама каменю, бетону, сталі, безбарвність скла; незакамуфльовані фактури;

7) морфологія: абстрактність, метафоричність, символічність, емоційна експресія.

^ Основний принцип деконструктивістської архітектури: деконструювання категорій користі, міцності та краси, тобто функціональності, архітектоніки та гармонії. (Проте почався цей сумнів щодо цінності таких категорій більш ніж півстоліття тому: радянський конструктивізм 20-30-х рр. ХХ ст. став ключовим етапом, коли архітектурна традиція та думка піддавалися аналогічним випробуванням, завдяки чому виникли абсолютно нові горизонти в архітектурі. Але якщо ідеї конструктивізму не отримали повного розвитку (насамперед через технічну неспроможність будівництва), то тепер вони здатні реалізуватися в проектах деконструктивізму.

Виявлено такі ідейні підвалини деконструктивізму: пріоритетне застосування передових засобів і технологій у поєднанні ідеї (бунт/демарш/експресія) та абстрактної мови художнього вираження. З ідеологічної точки зору деконструктивізм є протест-архітектурою, що виступає проти усталеного трактування та розуміння архітектури, проти її меж і рамок, зафіксованих попередніми поколіннями архітекторів, проти її технічних і естетичних обмежувачів. При цьому, деконструктивізм є більш естетичним бунтом, ніж технічним чи конструктивним. (Людина ще здатна зрозуміти, як "тримаються" деконструктивістські споруди, але набагато важче є їй усвідомити їх значення естетичне, навіть – красу.) Як наслідок, деконструктивізм ставить собі за мету пропонувати нові форми й образи та привносити новий зміст в архітектуру.

Проте бунт в архітектурі почався ще у 1956 р., позначеному кінцем СІАМ та виступом групи Х-Team (Група десять), тобто початком кризи модернізму. Можливо, деконструктивізм є останнім етапом цього бунту (заперечення і руйнування попередніх принципів) і початком нового авангарду (творення нової архітектури).

Крім того, деконструктивізм характеризується такими рисами: унікальність, інтелектуальність, символізм (багатство значень), авангардність (новизна як вимога), скульптурність та пластичність, ергономічність, позірна анти-конструктивність та атектонічність, техніцизм (спадок від хай-теку), аскетичність (чистота форми) або надмірність (нагромадження об’ємів), ірраціональність та раціональність (залежно від підтечії), прогресивність, абстрактність (форм і об’ємів) та інші.

Особливістю архітектурної течії деконструктивізму є її подвійна природа: раціональна й ірраціональна водночас. Тому течія деконструктивістської архітектури структурується на:

раціональні стильові напрямки:

- структурний деконструктивізм,

- абстрактно-геометричний деконструктивізм;

ірраціональні стильові напрямки:

- інтелектуально-емоційний деконструктивізм,

- скульптурний деконструктивізм,

- експресивний деконструктивізм,

- динаміко-пластичний деконструктивізм.

Раціональні напрямки використовують набір раціональних форм та раціональне їх компонування (як система ортогональних композиційних осей, модульність елементів), вони знаходяться під більшим впливом модерної традиції, відзначаються структурністю, логічністю, ясністю чи науковою обґрунтованістю побудови. Для цих напрямків є характерним переважання розумових, логічних ідей над чуттєвими, настроєвими експресіями. До раціональних напрямків деконструктивістської архітектури належать споруди Пітера Айзенмана, Рема Коолгааса, Бернарда Чумі та меншою мірою Захи Хадід, Енріке Міраллєса.

Ірраціональні напрямки використовують набір ірраціональних форм та ірраціональне їх компонування (як система осей рівноваги замість системи ортогональних композиційних осей), вони наснажуються традиціями скульптурної та експресивної архітектури (які можемо віднайти протягом цілого ХХ ст., сягаючи аж до романтизму й сецесії). Також ірраціональні напрямки є, на противагу логічним (в класичному розумінні слова) течіям, інтуїтивно спрямованими. Ірраціональну вітку деконструктивізму представляють група кооп Гіммельбляу, Френк О. Гері, Гюнтер Доменіг, Даніель Лібескінд та Заха Хадід.

^ Спільна риса підтечій деконструктивізму: деконструкція є ціллю такої архітектури. Але в кожному випадку відбувається деконструкція якогось іншого аспекту:

  • структурний деконструктивізм: деконструкція структури і змісту (інформативної наповненості);

  • абстрактно-геометричний деконструктивізм: деконструкція конструкції;

  • інтелектуально-емоційний деконструктивізм: деконструкція змісту та завдання архітектури, стереотипу сприйняття й трактування архітектури, як наслідок – деконструкція свідомості в архітектурі;

  • скульптурний деконструктивізм: деконструкція форми;

  • динаміко-пластичний деконструктивізм: деконструкція контексту й середовища.

Крім того, виявлено авторські підвиди деконструктивізму (напр., архітектура З. Хадід, архітектура Ф. О. Гері) та "межові явища": текстуальна архітектура, об`єктивістська архітектура, інтегральна архітектура, скульптурна архітектура, символістська архітектура, високотехнологічна архітектура.

^ У РОЗДІЛІ 5. МІСЦЕ ДЕКОНСТРУКТИВІЗМУ В АРХІТЕКТУРНОМУ ПРОЦЕСІ ХХ СТОЛІТТЯпроведено історичний огляд архітектурного процесу ХХ ст., зокрема досліджено витоки деконструктивізму, взаємовпливи і взаємозв'язки, аналіз запозичень; проведено огляд сучасного контексту існування деконструктивізму та детальне співставлення деконструктивізму із двома найближчими (та найчастіше згадуваними попри деконструктивізм) течіями: постмодернізмом і конструктивізмом.

Серед сукупності явищ архітектурного процесу ХХ ст. є ряд таких, що вплинули на появу й розвиток архітектурного деконструктивізму, а саме:

інженерна архітектура – конструктивно-матеріальна база усієї сучасної архітектури + новаторство як метод;

час пре-модернізму й авангард початку ХХ століття18 – ідейна й формотворча основи появи деконструктивізму, але ключовою є сама поява і неперервність авангардної традиції19, в континуації якої деконструктивізм бере активну участь (деконструктивізм є невід’ємною часткою Нового авангарду кін. ХХ – поч. ХХІ ст.);

конструктивізм – увага до конструкції (у випадку деконструктивізму – анти-конструктивність), техніцизм, близькість композиційних побудов та тектонічних схем (роботи Б. Чумі, З. Хадід, кооп Гіммельбляу);

явища модерністичної традиції: інтернаціональний стиль, раціоналізм, функціоналізм – функціональність, ергономічність, реалізм і тематика буденності (але не раціональність у звичному для нас прояві), актуальність архітектури, універсальність і космополітизм (як ігнорування контексту).

Важливим моментом для розвитку деконструктивізму став початок епохи постмодернізму, а саме: поява бунту, протесту проти закостенілої "архітектури метрів", радикальної критичності у ставленні до модерної традиції, переоцінки усталених цінностей та орієнтирів. Проте, головна відмінність між деконструктивізмом та постмодернізмом полігає у тому, що: деконструкція ставить за мету творення нового й досі не існуючого (прояв авангардний), а постмодернізм – зосереджує свою увагу на історичному досвіді та спрямовує зусилля на його ревізію й цитату (історизм);

хай-тек20 – матеріальна та конструктивна база, без якої втілення архітектури деконструктивізму в реальність було б неможливим й залишало би її в полі теоретичного проектування (т. зв. "паперової архітектури"). Проте, для хай-теку передові конструктивні рішення, високі технології, ультрасучасні матеріали – самовартісні цінності (мета), а для деконструктивізму вони – необхідність (засіб).

Окремі визначальні риси таких течій, як скульптурна архітектура, структуралізм, метаболізм, нео-експресіонізм і навіть "білий модерн" мають є присутніми і в деконструктивізмі (або в певних його підтечіях): скульптурність, структуралістські підходи, експресивність, лаконічність форм "білих";

Отже, можемо стверджувати, що деконструктивізм належить до русла модерністської традиції (завдяки властивим йому авангардності, навіть футуристичності, новаторству і радикальності, застосуванню передових матеріально-конструктивних засобів і технологій, принципам формотворення та конструювання (морфологічним принципами). Але такі риси деконструктивізму, як епатаж, демарш, протест проти всієї раніше створеної архітектури (модернізму включно) витікають із постмодерністської традиції.

Констатувати існування Нового авангарду в архітектурі дозволяє факт появи у короткому терміні великої кількості нових тенденцій та течій в архітектурі, їхня яскравість і самобутність, що дає можливість прогнозувати появу ідеологічно нової, цікавої архітектури, опертої на нові можливості технологій та конструкцій.

На тлі архітектури зламу ХХ – ХХІ ст. деконструктивізм близько межує із низкою різнохарактерних течій, що витікають із взаємозаперечуючих традицій. Їхні спільності полягають у наступному: віртуальна архітектура: розширення планувальних можливостей, позбавлення бар’єрів; концептуальне проектування: нові інтелектуальні навантаження; символістська архітектура (часом немає конкретної межі: чи це ще деконструктивізм, чи це вже символізм, як наприклад, у випадку Єврейського музею у Берліні, арх. Д. Лібескінд); текстуальна архітектура: нове інформативне наповнення архітектури; неоекспресіонізм: експресія, емоційне навантаження; мінімальна архітектура: лаконічність і "вимовність" форми; скляна архітектура: спільним є надання переваги найсучаснішим технологіям перед традиційними.

У сучасній українській архітектурі присутні прояви і можливості для розвитку деконструктивізму. Прояви деконструктивізму знаходимо в окремих елементах, деталях, в інтер’єрі споруд. Крім того, відслідковуємо появу псевдо-деконструктивістських об’єктів (створених на основі калькування окремих рис деконструктивістської архітектури) і появу проектів (зазвичай наймолодшого покоління архітекторів, відкритого до сприйняття нового), що відповідають усім критеріям, за якими об’єкт ідентифікується як деконструктивістський.

Тому можемо припускати, що незабаром з’являтиметься щоразу більша кількість об’єктів нової української архітектури (повноцінної і автентичної), розвиненої в руслі найновіших актуальних напрямків світової архітектури, деконструктивізму зокрема.

ВИСНОВКИ

  1. Сучасні публікації про деконструктивістську архітектуру не дають її цілісної й об'єктивної характеристики, а твердження про походження деконструктивізму є суперечливими, тому виникає потреба дати відповідь на питання про суть і місце деконструктивізму, уточнити дефініцію та розмежувати поняття "деконструкція" та "деконструктивізм" як архітектурних термінів.

  2. Cформульовано критерії ідентифікації деконструктивізму в архітектурі. ^ Основний критерій: мета деконструктивістської архітектури – деконструкція змісту і форми. Додаткові критерії: 1 – об’єкт: унікальний, авторський, новаторський; 2 – загальний об’єм: структурний і геометризований або пластичний і скульптурний, активний, дисгармонійний, аскетичний або надмірний, відсутність декору й деталізації; 3 – планування: композиція абстракно-геометрична або абстракно-пластична, асиметричне, динамічне, переважно складне й алогічне, нерегулярне, нечітке розмежування зовнішнього і внутрішнього просторів; 4 – особливості застосування технологій і матеріалів: найновіші технології й матеріали, автентичність матеріалів і фактур, застосування унікальних технологій і конструкцій; 5 – колір: переважно відсутність кольору; 6 – зв’язок із середовищем: контраст із навколишнім середовищем, домінування замість вписування в середовище, підпорядкування середовища; 7 – інформативність: додаткове інформативне або символічне навантаження.

  3. Виявлено масштаб явища у світовому архітектурному процесі. Часові межі: 1970-2000-і рр.; географія поширення: Західна Європа та США, частково Центральна Європа і поодинокі країни: Гонконг, Японія, Канада, Мексика; загальна кількість об'єктів складає більше 300; число активних архітекторів-деконструктивістів становить біля трьох десятків авторів.

  4. Сформульовано принципи деконструктивізму:

1 – композиційні: відхід від класичних правил композиції із застосуванням нового типу композиції, заснованої на контрастності та хаотичності, асиметрії, надмірності, динаміці й атектоніці, активності й непрогнозованості;

2 – планувальні: відхід від класичних планувальних концепцій (ландшафтних, урбаністичних);

3 – просторові: некласичне розуміння простору (згідно неевклідової геометрії), відкритий, хаотичний, контрастний, активний, динамічний, вільно перетікаючий, нечітко розмежований зовнішній і внутрішній простори;

4 – матеріально-конструктивні засоби: застосування найновіших матеріалів та унікальних технологій і конструкцій;

5 – функціональність: привнесення нових функцій інформативно-емотивного навантаження;

6 – кольорова гама натуральних матеріалів;

7 – морфологія: абстрактність, метафоричність, символічність, емоційна експресія.

  1. Встановлено, що деконструктивізм є протест-архітектурою, яка виступає проти усталеного трактування та розуміння архітектури, проти її технічних і естетичних меж. При цьому, деконструктивізм є більш естетичним бунтом, ніж технічним чи конструктивним. Виявлено такі ідейні підвалини деконструктивізму: пріоритетне застосування передових матеріальних засобів і технологій у поєднанні ідеї та абстрактної мови художнього вираження.

  2. Визначено, що собливістю течії деконструктивізму є її подвійна природа: раціональна і ірраціональна водночас. Тому внутрішньостильова структура течії передбачає поділ на підтечії раціонального та ірраціонального спрямувань. До раціональних належать: структурний деконструктивізм, абстрактно-геометричний деконструктивізм. До ірраціональних належать: інтелектуально-емоційний деконструктивізм, скульптурний деконструктивізм, експресивний деконструктивізм, динаміко-пластичний деконструктивізм. Крім того, виявлено авторські підвиди деконструктивізму (напр., архітектура Захи Хадід, архітектура Ф. О. Гері) та "межові явища": текстуальна архітектура, об`єктивістська архітектура, інтегральна архітектура, скульптурна архітектура, символістська архітектура, високотехнологічна архітектура.

  3. Виявлено історичні та суспільно-культурні передумови появи й розвитку деконструктивізму в архітектурі: рівень розвитку суспільства (готовність до сприйняття і наявність потреби), рівень розвитку економіки, техніки й науки та рівень урбанізованості; а також стилістичні передумови розвитку: присутність архітектурної модерної традиції та авангарду (як прецеденту). Тільки при накладанні цих передумов з’являються сприятливі умови для розвитку й активного поширення деконструктивізму, появи власних представників.

  4. На основі аналізу сучасної української архітектури на предмет появи і можливості розвитку деконструктивізму виявлено: прояви деконструктивізму в окремих елементах, деталях, в інтер’єрі споруд; появу часткових і псевдо-деконструктивістських об’єктів (створених на основі калькування окремих рис деконструктивістської архітектури, без її глибшого розуміння); появу деконструктивістських проектів, що відповідають усім критеріям, за якими об’єкт ідентифікується як деконструктивістський. Тому можна констатуювати в Україні наявність ідеологічного та технологічного підґрунтя для втілення деконструктивістських об’єктів.


^ Публікації автора за основними положеннями та результатами роботи.

Статті у фахових виданнях за переліком ВАК України:

    1. Криворучко О. Ю. Урбаністичні підходи деконструктивізму. // Проблемы теории и истории архитектуры Украины. Сборник науч. трудов. Вып. 7. – Одесса: "Астропринт" – 2007. – С. 81 – 86.

    2. Криворучко О. Ю. До питання розмежування конструктивізму і деконструктивізму. // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: Наук.-техн. збірник / Відпов. ред. М. М. Дьомін. – К., КНУБА, 2007. – Вип. 17. – 364 с. – С. 52 – 62.

    3. Криворучко О. Ю. Методи дослідження сучасної архітектури: матриця аналізу архітектурних об’єктів деконструктивізму. // Вісник Національно університету "Львівська Політехніка", № 568, Архітектура. – Львів: Видавництво Національного університету "Львівська Політехніка". – 2006. С. 89 – 97.

    4. Криворучко О. Ю. Приоритеты постмодернизма и деконструктивизма в градостроительстве. // Uranistika ir architektūra (Town Planning and Architecture). – Vilnius Gediminas Technical University, Lithuanian Academy of Sciences – Vilnius "Technika" – 2005, Vol XXIX, No 1. – P. 25 – 29.

    5. Криворучко О. Ю. До питання розмежування деконструктивізму і постмодернізму. // Проблемы теории и истории архитектуры Украины. Сборник науч. трудов. Вып. 6. архитектурное наследие. – Одесса: "Астропринт" – 2005. С. 95 – 103.

    6. Король Є. І., Криворучко О. Ю. Деконструктивізм у контексті архітектурної ідеології. // Вісник Національно університету "Львівська Політехніка", № 505, Архітектура. – Львів: Видавництво Національного університету "Львівська Політехніка". – 2004. С. 462 – 466. (Внеском автора є збір та аналіз інформації щодо течії деконструктивізму в архітектурі.)

    7. Криворучко О. Актуальність та проблеми вивчення деконструктивізму в сучасній архітектурі. // Перспективні напрямки проектування житлових та громадських будівель. Спец. випуск: Сучасні тенденції в архітектурі та будівництві – Київ: КиївЗНДІЕП. – 2003. – С. 138 – 141.

    8. Криворучко О. Риси архітектури деконструктивізму. // Регіональні проблеми архітектури та містобудування. Вип. 5-6: стан і перспективи розвитку. – Одеса: "Астропринт" – 2003. – С. 301 – 307.

Статті в інших виданнях:

Криворучко О. Архітектура Німеччини. // Будуємо інакше. Науково-популярний журнал. – 2002. – № 1. – С. 47-48.

АНОТАЦІЯ

Криворучко Ольга Юріївна "Суть і місце деконструктивізму в архітектурі ХХ століття". – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури – Національний університет "Львівська політехніка", Львів, 2008.

Дисертація присвячена розкриттю сутності явища деконструкції в архітектурі, визначенню місця і ролі течії деконструктивізму в архітектурному процесі ХХ ст. У роботі виявлено передумови появи деконструктивізму в сучасній архітектурі та його ідейних і стилістичних попередників у архітектурі ХХ ст.; сформульовано критерії ідентифікації деконструктивізму; на основі зібраного матеріалу здійснено фактичну характеристику явища деконструктивізму (виявлено архітектурні об’єкти та авторів-архітекторів) і окреслено його просторові й часові межі; проаналізовано вибрані об’єкти архітектури деконструктивізму та визначено внутрішньостильову структуру течії деконструктивізму. Крім того, у дисертації вперше проаналізовано сучасну українську архітектуру на предмет присутності деконструктивізму й виявлено часткові й повні, а також псевдо-деконструктивістські об’єкти. У результаті в роботі сформульовано архітектурні принципи й ідейні пріоритети деконструктивізму.

^ Ключові слова: деконструкція, деконструктивізм, архітектурний процес, ХХ століття, сучасна архітектура, архітектурні принципи, ідейні пріоритети, внутрішньостильова структура.

АННОТАЦИЯ

Крыворучко Ольга Юрьевна "Суть и место деконструктивизма в архитектуре ХХ века". – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 – теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры – Национальный университет "Львовская политехника", Львов, 2008.

Диссертация посвящена раскрытию сути явления деконструкции в архитектуре, определению места и роли направления деконструктивизма в архитектурном процессе ХХ века. В работе выявлено предпосылки возникновения деконструктивизма в современной архитектуре и его идейных и стилистических предшественников в архитектуре ХХ века; сформулировано критерии идентификации деконструктивизма; на базе собранного материала дано фактическую характеристику явления деконструктивизма (выявлено архитектурные объекты и авторов-архитекторов) и обозначено его пространственные и временные границы; проанализировано выбранные объекты архитектуры деконструктивизма и сформулировано внутристилевую структуру направления деконструктивизма. А также в диссертации впервые проанализировано современную украинскую архитектуру на предмет присутствия деконструктивизма и выявлено частичные и полные, а также псевдо-деконструктивистские объекты. В результате в работе сформулированы архитектурные принципы и идейные приоритеты деконструктивизма.

^ Ключевые слова: деконструкция, деконструктивизм, архитектурный процесс, ХХ век, современная архитектура, архитектурные принципы, идейные приоритеты, внутристилевая структура.

ANNOTATION

Kryvoruchko Olha "Essence and Place of Deconstruction in Architecture of ХХ Century". Manuscript.

Dissertation on gaining of scientific degree of candidate of architecture after speciality 18.00.01 "Architecture Theory, architecture heritages conservation". National university "Lvivska politechnika’|, Lviv, 2008.

The basic idea of dissertation work was to reveal an essence of the phenomenon|phenomen| of deconstruction in architecture, finding the definition of the location and role of deconstruction flow|current| in the architectural history of ХХ century |century|. It has been found|occurring| preconditions of deconstruction architecture appearance in contemporary architecture, its ideological and stylistic predecessors|century|; the criteria of identification of deconstruction architecture were figured out. The basic|main| criterion is: the essence of deconstruction architecture lies in deconstruction|, all the architectural facilities are directed|ducted| toward its expression (an architectural object on all levels|Y-level| and in all projections must be deconstructive: building structure and slab, planning and situation scheme, every elevation should be plotted in deconstruction way).

On the basis of gathered material the factual characteristic of the deconstruction was carried out: more than 300 architectural objects classified and more than 30 architects defined, the spatial and time (1970-2000-th.) boundaries of deconstruction architecture were outlined. Selected projects were analyzed and deconstructive style structure was determined. Thus it has been found outlined architectural approaches and ideological majorities of deconstruction architecture. Ideologically, deconstruction is architecture of protest, which argues against architecture of mainstream, against its technical and aesthetical boundaries and limits. But deconstruction architecture is|appear| more aesthetical rebel than technical or structural. An application of cutting edge technologies in combination of idea and abstract language|speech| of artistic expression becomes the priority point for deconstruction.

For the first time in this work modern Ukrainian architecture was analyzed for the impact of deconstruction and it has been found: some appearance of deconstruction in separate elements, details, interiors; appearance of presence of pseudo deconstructive architecture (created as a result of coping of some elements from architecture of deconstruction, without conceptual understanding), appearance in the buildings which are qualified to criteria of deconstruction architecture.

The substantive provisions of thesis can be used for preparation of works of the history of the contemporary architecture; in an educational process|Carbro| – in the course and diploma|degree| planning; at planning of buildings and structures|erection|, urban objects, taking into account the newest architectural achievements; methodology|vallecula| of architectural design process|Carbro|.

Keywords: deconstructive architecture, deconstruction, architectural process of ХХ-th century, contemporary architecture, architectural principles, ideological priorities, structure of style.



1 Французький літературний критик та філософ Жак Дерида (Jacques Derrida) вводить цей термін у праці “De la Grammatologie” (Paris, 1967).

2 Разом із виставкою “Деконструктивістська архітектура” у Нью-йоркському музеї сучасного мистецтва (1988р.) поняття “деконструкція” переноситься в поле архітектури.

3 Френк О. Гері, Даніель Лібескінд, Рем Коолхаас, Пітер Айзенман, Заха Хадід, Кооп Гіммельбaу (Вольф Д. Прікс та Гельмут Свічинськи), Ґюнтер Доменіг, Бернард Чумі, Ґюнтер Беніш та ін.

4 В. Л. Хайт, А. В. Рябушин, Н. П. Билінкин, І. А. Касьяненко, Є. Є. Сєргєєва, М. В. Уварова, А. Н. Шукурова, А. В. Іконніков, О. Е. Гутнов

5 Тенденции и направления в современной зарубежной архитектуре.- Москва: ВНИИТАГ Госкомархитектуры, 1991.- Выпуск 5. Архитектура деконструктивизма. – 60 с.

6 І. О. Фомін, П. А. Ричков, Б. С. Черкес, В. І. Проскуряков, А. О. Пучков, Б. С. Посацький, ін.

7 С. Шліпченко та Л. Стародубцева, обидві праці присвячені постмодернізму.

8 "ПроектInternational Ukraine", "Архитектура и престиж", "Интерьер+дизайн", "А.С.С" i "А+С", "Architectural Digest" та ін.

9 М. В. Адамчик, В. Л. Глазичєв, Г. Б. Мінєрвін, В. Т. Шимко, А. В. Єфімов, С. Келоуей, Т. Г. Маклакова.

10 П. Айзенман (P. Eisenman), Б. Чумі (B. Tschumi).

11 В. М. Лямпунані (V. M. Lampugnani), Ю. Паль (J. Pahl), Дж. Гленсей (J. Glancey), А. Пападакіс (A. Papadakis), Д. Воткі (D. Watkin), В. Амсонайт (W. Amsoneit), ін.

12 за Ж. Рюс. Поступ сучасних ідей: панорама новітньої науки – К.: Основи, 1998. – 669 с. С. 236-237.

13 там же.

14 А. В. Рябушин, А. Н. Шукурова, А. В. Іконніков, І. А. Бартєнєв, В. Н. Батажкова, Н. П. Билінкін, В. Н. Калмикова, Г. В. Сєргєєва, Я. Станькова, Й. Пехар, Н. Ф. Гуляницький, В. Кох, Л. Стародубцева

15 Ч. Дженкс, В. Кох, А. В. Рябушин, А. Н. Шукурова, В. Л. Хайт, А. В. Іконніков, Я. Станькова, Й. Пехар, А. П. Ричков, М. В. Уварова.

16 О. Е. Гутнов, А. В. Іконніков, В. Л. Хайт.

17 Ч. Дженкс, А. В. Іконніков, А. В. Рябушин, А. Н. Шукурова, В. Е. Хазанова, В. Кох, В. Тимофієнко.

18 охоплюють такі явища: експресіонізм, кубізм, футуризм, конструктивізм, архітектурні утопії та ін. активні течії модерністичного спрямування.

19 авангардність включає: прогресивність, заперечення стереотипів, націленість на новизну.

20 виводиться з інженерної архітектури, продовжуває традиції Чиказької школи, Баухаусу, конструктивізму, раціоналізму й бруталізму (належить до логічних модерністських напрямів).





Скачати 368.7 Kb.
Дата конвертації02.11.2013
Розмір368.7 Kb.
ТипАвтореферат
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи