Методичні рекомендації для самостійної підготовки студентів медичного І стоматологічного факультетів до практичних І семінарських занять з навчальної дисципліни «Медицина надзвичайних ситуацій» Львів 2011 icon

Методичні рекомендації для самостійної підготовки студентів медичного І стоматологічного факультетів до практичних І семінарських занять з навчальної дисципліни «Медицина надзвичайних ситуацій» Львів 2011



Схожі


Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Кафедра медицини надзвичайних ситуацій


Організація санітарно-гігієнічного та протиепідемічного

забезпечення населення в умовах надзвичайних ситуацій.


Методичні рекомендації для самостійної підготовки студентів медичного і стоматологічного факультетів до практичних і семінарських занять з навчальної дисципліни «Медицина надзвичайних ситуацій»


Львів – 2011

Методичні рекомендації підготували: Чаплик В.В., Пилипів Я.І., Олійник П.В., Гуменюк В.В., Садлій В.В.,Варава П.О., Литвинчук В.Г., Козопас В.С.


Методичні рекомендації розроблені для самостійної підготовки студентів медичного і стоматологічного факультетів до практичних і семінарських занять з навчальної дисципліни «Медицина надзвичайних ситуацій» за темою: Організація санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій. В результаті вивчення теми студенти повинні знати мету і завдання санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення в осередках надзвичайних ситуацій природного і техногенного походження, організацію роботи інфекційного стаціонару в осередках особливо небезпечних інфекцій.


Методичні рекомендації рекомендовані до друку методичною комісією кафедри медицини надзвичайних ситуацій ЛНМУ ім.Данила Галицького.

Протокол № 106 від 22 вересня 2011 року.




^ Послідовність вивчення теми і методичні рекомендації для самостійної підготовки до практичних занять


1.Навчальна мета: Вивчити порядок санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення в осередках надзвичайних ситуацій природного і техногенного походження та організацію роботи інфекційного стаціонару в осередках особливо небезпечних інфекцій.


^ 11. Навчально-цільові завдання:

1. Знати мету, завдання і порядок організації санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій природного і техногенного походження

2. Знати організацію роботи інфекційного стаціонару в осередках особливо небезпечних інфекцій.


111.. Час проведення: 4 академічних години;


1V Місце проведення заняття: навчальний клас кафедри

^

V. Навчальні питання:


Заняття № 1.

1. Вимоги законодавства України до забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

2. Порядок організації санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій природного і техногенного походження

Заняття № 2.

  1. Організація роботи інфекційного стаціонару в осередках особливо небезпечних інфекцій.

  2. Дезактивація, дегазація і дезінфекція лікарських засобів та предметів медичного призначення.
^

V1.МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ НА САМОСТІЙНУ ПІДГОТОВКУ


Під час самостійної підготовки до практичних занять студенти повинні ознайомитись з базовим матеріалом методичних рекомендацій, конспектом лекцій з даної теми, навчальним матеріалом вказаної літератури.

В результаті самостійної підготовки студенти повинні знати порядок організації санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення в осередках надзвичайних ситуацій природного і техногенного походження та організацію роботи інфекційного стаціонару в осередках особливо небезпечних інфекцій і бути готовими дати відповідь на контрольні питання заняття.


^ ЗАВДАННЯ НА САМОСТІЙНУ ПІДГОТОВКУ



  1. Перевірте і при необхідності від коректуйте свої базові знання у відповідності з навчальною метою та навчально-цільовими завданнями.

  2. Питання для самоконтролю базових знань:

  3. Вимоги законодавства України до забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення

  4. 2. Санітарно-гігієнічна і епідеміологічна обстановка в зонах надзвичайних ситуацій

  5. 3. Порядок проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів в осередку надзвичайної ситуації.

  6. 4.Особливості організації роботи інфекційного стаціонару в умовах ліквідації осередків масових інфекційних захворювань.

  7. 5. Порядок проведення дезактивації, дегазації і дезінфекції лікарських засобів та предметів медичного призначення.



^

БАЗОВИЙ НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ



Організація санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій.


^ 1.Вимоги законодавства України до забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення


Законодавство України про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, законів України "Про захист населення від інфекційних хвороб" Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, інших нормативно-правових актів та санітарних норм.

^ Державний санітарно-епідеміологічний нагляд - це діяльність органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей та по застосуванню заходів правового характеру щодо порушників.

Основними завданнями цієї діяльності є: нагляд за організацією і проведенням органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідемічних заходів; нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики захворювань населення, участь у розробці та контроль за виконанням програм, що стосуються запобігання шкідливому впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я населення; нагляд за дотриманням санітарного законодавства; проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, гігієнічної регламентації небезпечних факторів і видача дозволів на їх використання. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні вибірковими перевірками дотримання санітарного законодавства за планами органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, а також позапланово залежно від санітарної, епідемічної ситуації та за заявами громадян.

Згідно чинного законодавства громадяни України мають право на: безпечні для здоров'я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище; участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів; відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства; достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь. Законодавство України вимагає від своїх громадян неухильного виконання певних обов’язків: піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів; проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках; виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Обов'язкові медичні огляди організуються і здійснюються у встановленому законодавством порядку. Працівники підприємств харчової промисловості, громадського харчування і торгівлі, водопровідних споруд, лікувально-профілактичних, дошкільних і навчально-виховних закладів, об'єктів комунально-побутового обслуговування, інших підприємств, установ, організацій, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може спричинити поширення інфекційних захворювань, виникнення харчових отруєнь, а також працівники, зайняті на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, повинні проходити обов'язкові попередні (до прийняття на роботу) і періодичні медичні огляди. Обов'язкові щорічні медичні огляди проходять також особи віком до 21 року. Позачергові медичні огляди осіб, зазначених у частині першій цієї статті, можуть проводитися на вимогу головного державного санітарного лікаря, а також на прохання працівника, якщо він пов'язує погіршення стану свого здоров'я з умовами праці. Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи несуть відповідальність згідно з чинним законодавством за організацію і своєчасність проходження працівниками обов'язкових медичних оглядів і допуск їх до роботи без наявності необхідного медичного висновку. Працівники, які без поважних причин не пройшли у встановлений термін обов'язковий медичний огляд у повному обсязі, від роботи відсторонюються і можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної
санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам державних і міжнародних стандартів та забезпечення ними закладів охорони здоров'я здійснює центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров'я згідно з положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Особи, які хворіють особливо небезпечними та небезпечними інфекційними хворобами або є носіями збудників цих хвороб, відсторонюються від роботи та іншої діяльності, якщо вона може призвести до поширення цих хвороб. Вони підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою допомоги з коштів соціального страхування в порядку, що встановлюється законодавством. Такі особи визнаються тимчасово чи постійно непридатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, внаслідок якої може створюватися підвищена небезпека для оточуючих у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної роботи. Особи, хворі на особливо небезпечні інфекційні хвороби, в разі відмови від госпіталізації підлягають примусовому стаціонарному лікуванню, а носії збудників зазначених хвороб та особи, які мали контакт з такими хворими, обов'язковому медичному нагляду і карантину у встановленому порядку. Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань, умови визнання особи хворою на інфекційну хворобу або носієм збудника інфекційної хвороби, протиепідемічні і карантинні правила встановлюються в порядку, визначеному законодавством.

Підприємства, установи і організації зобов'язані: за пропозиціями посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи; у випадках, передбачених санітарними нормами, забезпечувати лабораторний контроль за виконанням вимог цих норм щодо безпеки використання (зберігання, транспортування тощо) шкідливих для здоров'я речовин та матеріалів, утворюваних внаслідок їх діяльності викидів, скидів, відходів та факторів, а також готової продукції; на вимогу посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби надавати безоплатно зразки використовуваних сировини і матеріалів, а також продукції, що випускається чи реалізується, для проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи; виконувати розпорядження і вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду; негайно інформувати органи, установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу здоров'ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю; відшкодовувати у встановленому порядку працівникам і громадянам шкоду, завдану їх здоров'ю внаслідок порушення санітарного законодавства.

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни у разі застосування хімічних речовин і матеріалів, продуктів біотехнології зобов'язані дотримувати санітарних норм. Виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізація отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, здійснюються за умови дотримання санітарних норм і наявності дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби, а також з дозволу інших спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначені вимоги поширюються також на транзитне транспортування через територію України хімічних, біологічних, радіоактивних, інших небезпечних для здоров'я видів сировини, корисних копалин, речовин та матеріалів (у тому числі нафти і нафтопродуктів, природного газу тощо) будь-якими видами транспорту та продуктопроводами.

В'їзд на територію України іноземних громадян та громадян України, а також транспортних засобів з країн або місцевостей, де зареєстровані особливо небезпечні хвороби, дозволяється за наявності документів, передбачених міжнародними угодами і санітарним законодавством України. З метою запобігання занесенню в Україну особливо небезпечних (у тому числі карантинних) і небезпечних для людей інфекційних хвороб у прикордонних контрольних пунктах у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, створюються і функціонують спеціальні санітарно-карантинні підрозділи, прикордонні інспекційні пости.

Для оперативного контролю і координації діяльності органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій і громадян щодо запобігання і ліквідації особливо небезпечних, небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та радіаційних уражень людей при Кабінеті Міністрів України може утворюватися Державна надзвичайна протиепідемічна комісія. Державну надзвичайну протиепідемічну комісію при Кабінеті Міністрів України очолює віце-прем'єр-міністр України відповідно до повноважень. Склад Державної надзвичайної протиепідемічної комісії при Кабінеті Міністрів України затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Головний державний санітарний лікар України та його заступники входять до складу Державної надзвичайної протиепідемічної комісії при Кабінеті Міністрів України за посадою відповідно як заступник голови та члени комісії. Державні надзвичайні протиепідемічні комісії можуть утворюватися також в Автономній Республіці Крим, областях, містах і районах.

У разі виникнення чи загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень населення органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування за поданням відповідних головних державних санітарних лікарів у межах своїх повноважень можуть запроваджувати у встановленому законом
порядку на відповідних територіях чи об'єктах особливі умови та режими праці, навчання, пересування і перевезення, спрямовані на запобігання та ліквідацію цих захворювань та уражень.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані забезпечувати своєчасне проведення масових профілактичних щеплень, дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних, інших необхідних санітарних і протиепідемічних заходів.

У разі загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) або радіаційних уражень відповідними головними державними санітарними лікарями на окремих територіях можуть запроваджуватися позачергові профілактичні щеплення, інші санітарні заходи відповідно до закону.


^ 2. Санітарно-гігієнічна і епідеміологічна обстановка в зонах надзвичайних ситуацій


Виникнення НС природного, техногенного і соціально-політичного походження в сучасних умовах призводить до значних людських та матеріальних втрат і різкого погіршення санітарно-гігієнічної і протиепідемічної обстановки в зонах НС. Руйнування внутрішніх і зовнішніх каналізаційних мереж, вихід назовні каналізаційних вод і стоків, тісний контакт людей із забрудненим грунтом і обєктами зовнішнього середовища, скупчення і посилена міграція населення при інтенсивному забрудненні території в зоні НС, наявність непохованих трупів людей і тварин, масове розмноження гризунів можуть викликати ускладнення санітарно-гігієнічної обстановки і виникнення масових інфекційних захворювань,особливо в районах з природно-вогнищевими інфекціями. Тому, проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів під час ліквідації наслідків НС в осередках катастроф, на шляхах і в районах евакуації населення є важливою складовою частиною діяльності ДСМК.

До основних принципів організації санітарно-гігієнічного і протиепідемічного забезпечення населення в умовах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій належать:

- єдиний підхід до організації санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;

- відповідність змісту та обсягу заходів, що здійснюються, санітарно-епідемічній обстановці у зоні НС;

- безпосередня участь усіх ланок системи охорони здоров'я в організації та проведенні санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;

- постійна взаємодія служби медицини катастроф з іншими службами, міністерствами та відомствами під час ліквідації санітарно-гігієнічних і епідеміологічних наслідків НС.

Протиепідемічна служба державної, регіональної і місцевої системи охорони здоров'я завчасно планує санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи, які є складовою частиною медичного забезпечення ураженого населення. В їх здійсненні бере участь населення регіону, рятувальники, сили ДСМК і спеціалізовані протиепідемічні формування.

^ Осередком бактеріологічного(біологічного) зараження називають територію з населенням, тваринами, рослинами, усіма предметами і спорудами на якій виявлені ознаки масового зараження людей, тварин, рослин бактеріальними засобами. Зона бактеріологічного (біологічного) зараження – це територія, заражена біологічними збудниками захворювань у небезпечних для людей, тварин або рослин межах. Осередок бактеріологічного (біологічного) ураження характеризується видом біологічних засобів, кількістю уражених людей, тварин, рослин, тривалістю дії уражаючих властивостей збудників хвороби. Він може утворитися не тільки в зоні зараження, а й за її межами, як результат поширення інфекційних захворювань. На основі узагальнення даних, одержаних від санітарно-епідеміологічних станцій, ветеринарно-бактеріологічних лабораторій, станцій захисту рослин, протиепідемічною службою і службами захисту тварин і рослин встановлюються межі зони біологічного зараження й осередку ураження. Основою осередку можуть бути хвороботворні мікроби, їх токсини, а також найбільш небезпечні шкідники рослин. До чинників, що сприяють виникненню осередків бактеріологічного (біологічного) ураження відносяться: наявність в зоні НС неізольованих інфекційних хворих серед населення і можливість поширення ними збудників; уражені, які потребують госпіталізації, і розглядаються з погляду ризику зараження; здорове населення, яке контактувало з інфекційними хворими, і розглядається з погляду ризику зараження; довкілля, небезпечне для зараження людей.

Важливою специфічною особливістю осередку бактеріологічного (біологічного) ураження є тривалість його дії. Вона залежить від повноти, своєчасності та ефективності протиепідемічних заходів, а також від тривалості збереження збудників у навколишньому середовищі, інкубаційного періоду, заразного періоду хвороби і можливості наступного епідемічного (чи епізоотичного) розповсюдження захворювань від первинно заражених та хворих до здорових. Розпізнавання осередку бактеріологічного ураження і визначення його меж мають свої особливості, пов’язані з тим, що з моменту зараження до виявлення перших ознак захворювання серед жителів минає деякий час (інкубаційний період). Тривалість цього періоду залежить від стійкості організму, виду та дози збудників і способу зараження бактеріальними засобами. Інкубаційний період після зараження збудниками чуми триває від декількох годин до 6 діб, інкубаційний період для висипного тифу триває від 7 до 26 діб.

Найбільш поширеними на території України інфекційними захворюваннями є дифтерія, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби. Особливу загрозу складають природні осередки небезпечних інфекцій: туляремії (у 23 регіонах), лептоспірозу (у всіх регіонах), сибірської виразки (у 16 регіонах), кліщового енцефаліту (у 8 регіонах) та інших інфекцій.

Санітарно-гігієнічне та протиепідемічне забезпечення в умовах НС починається безпосередньо в осередку НС і продовжується на шляхах евакуації аж до самого місця розміщення евакуйованого населення. Під час НС формується складна санітарна і епідемічна обстановка, яка потребує проведення відповідних заходів. Для забезпечення їх ефективності необхідно:

- завчасно прогнозувати санітарну і епідемічну обстановку;

- в перші години після надзвичайної ситуації забезпечити проведення санітарно-епідемічної розвідки;

- дати оцінку санітарно-епідемічному стану осередку НС ;

- з’ясувати особливості розвитку епідемічного процесу;

- спрогнозувати санітарні втрати серед населення;

- визначити необхідну кількість медичних сил і засобів, порядок використання і управління ними;

- встановити особливості лікувально-евакуаційного забезпечення  інфекційних хворих.

Ефективність санітарно-протиепідемічного забезпечення населення досягається шляхом своєчасного наближення сил і засобів санітарно-епідеміологічної служби до осередку НС. Для забезпечення його найбільшої ефективності необхідно знати особливості лікувально-евакуаційного забезпечення інфекційних хворих за умов НС.


^ 3. Санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи в осередку надзвичайної ситуації.


Для організації боротьби з інфекційними захворюваннями в умовах НС утворюється Державна надзвичайна протиепідемічна комісія (ДНПК), до складу якої входять керівники органів управління охороною здоров’я, лікарі – інфекціоністи, гігієністи, епідеміологи, ветеринари та інші фахівці. Основними завданнями ДНПК є: здійснення загального керівництва і контролю за своєчасним і повним проведенням протиепідемічних заходів для локалізації і ліквідації осередку інфекційного захворювання; розробка, затвердження і впровадження комплексу заходів з метою ліквідації осередку особливо-небезпечної або карантинної інфекції; організація встановлення кордонів осередку; контроль за виконанням санітарно-гігієнічних норм і правил; мобілізація необхідних сил і засобів для забезпечення проведення запланованих заходів, вирішення питань взаємодії між різними службами; прийняття рішень щодо встановлення або зняття режимів карантину чи обсервації; визначення порядку в’їзду і виїзду з осередку, порядку евакуації хворих, їх ізоляції та лікування; коригування плану протиепідемічних заходів, з’ясування причин виникнення осередку і проведення епідеміологічного аналізу спалаху.

Для забезпечення чіткості і ефективності роботи ДНПК у її структурі створюються лікувальна, протиепідемічна, карантинна, лабораторна і дезінфекційна групи. Лікувальна група здійснює керівництво і контроль за проведенням заходів діагностики і лікування хворих, контролює і надає допомогу в організації ізоляторів (обсерваторів) і патологоанатомічної служби. Протиепідемічна група здійснює керівництво і надання допомоги у проведенні заходів щодо визначення кордонів вогнища, розвідки і оцінки санітарно-епідемічного стану району надзвичайної ситуації, проведення епідемічного обстеження, медичної евакуації, ізоляції і лікування хворих, організації екстреної профілактики. Карантинна група здійснює керівництво і контроль за організацією ізоляційно-обмежувальних і режимних заходів, виконанням вимог протиепідемічного режиму в ізоляторах, обсерваторах і лікарнях. Лабораторна група організує проведення лабораторної діагностики і дослідження матеріалів від хворих, контактуючих з ними, об’єктів довкілля. Дезінфекційна група організує і забезпечує проведення санітарної обробки і дезінфекції.

Для проведення заходів з ліквідації осередку бактеріологічного ураження залучаються в першу чергу, сили і засоби, які опинилися на території осередку, в тому числі санітарно-епідемічні станції (СЕС), ветеринарні станції, пересувні протиепідемічні загони, спеціалізовані протиепідемічні бригади, лікарні, поліклініки та інші медичні і ветеринарні установи та формування. Якщо цих сил і засобів недостатньо, то залучаються сили і засоби медичної та інших служб ІДО, які знаходяться за межами осередку. Перед введенням в осередок ураження проводяться заходи щодо забезпечення захисту особового складу формувань від інфекційних захворювань. Формування загального призначення залучаються для виявлення хворих та підозрілих на захворювання та їх ізоляцію, проведення знезараження території, будівель і споруд, санітарної обробки людей, дезінфекції одягу. В зоні карантину здійснюється суворий контроль за дотриманням населенням установленого режиму поведінки, виконують інші заходи. Інфекційних хворих госпіталізують і лікують в інфекційних лікарнях в осередку ураження, або розгортають тимчасові інфекційні стаціонари. Якщо необхідно, то хворих з особливо небезпечними інфекціями евакуюють спеціальними групами. Осередок бактеріологічного (біологічного) ураження вважається ліквідованим після того, як з моменту виявлення останнього хворого пройде час, що дорівнює максимальному терміну інкубаційного періоду для даного захворювання.

До основних принципів проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів належать: визначення виду збудника захворювання і механізму передачі інфекції; своєчасна, достовірна і безупинна оцінка епідемічної обстановки в зоні НС; оцінка ефективності проведених санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

Завдання санітарно-епідеміологічної служби формуються з врахуванням двох напрямів проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів: в районах стихійного лиха і на шляхах евакуації населення

^ В районі стихійного лиха – введення і дотримання протиепідемічного режиму на етапах медичної евакуації серед уражених, інфекційних хворих, медичного персоналу відповідного етапу з метою попередження заносу і поширення інфекції на наступні етапи. Це досягається за рахунок:

- медичного сортування уражених з метою виявлення серед них інфекційних хворих;

- проведення серед уражених, хворих, населення, та персоналу етапів медичної евакуації екстреної неспецифічної і специфічної профілактики інфекційних захворювань;

- дезінфекції транспорту і нош після евакуації інфекційних хворих;

- виконання вимог протиепідемічних заходів, що передбачені для ізоляторів і лікувальних закладів;

- підтримання санітарних умов на території розгортання етапів медичної евакуації.

^ На шляхах евакуації населення – санітарно-протиепідемічне забезпечення населення, яке евакуюється із району катастрофи.

В період евакуації населення в санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи необхідно включати:

- контроль за підтриманням санітарного стану в місцях і приміщеннях тимчасового перебування евакуйованого населення, в ізоляторах для розміщення інфекційних хворих;

- контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних правил забезпечення питною водою і зберіганням харчових продуктів, що призначені для евакуйованих;

- забезпечення населення індивідуальними засобами знезараження води;

- організацію епідемічного нагляду, а також виявлення хворих та їх госпіталізацію;

- контроль за організацією лазнево-прального обслуговування населення в місцях його розселення;

- боротьбу з комахами і гризунами;

- контроль за видаленням і знезараженням нечистот і харчових відходів на шляхах евакуації і в районах розселення.

При цьому необхідно враховувати і мати на увазі, що обсяг і характер протиепідемічного забезпечення населення можуть суттєво змінюватись з врахуванням конкретних місцевих умов і можливостей відповідних служб, а саме: комунального облаштування; санітарного благополуччя місцевості; імунного стану населення; інфекційної захворюваності; укомплектованості медичними кадрами; ліжковим фондом, в т.ч. і резервним; пропускною можливістю лазнево-пральних закладів.

Після виникнення НС здійснюється санітарно-епідемічне обстеження території і виявлення інфекційних хворих. За вказівкою Державної надзвичайної протиепідемічної комісії в осередок катастрофи направляють спеціалізовані пересувні медичні формування із складу санітарно-епідеміологічної служби,а саме:

Група епідемічної розвідки (ГЕР), до складу якої включають лікаря-епідеміолога (старший групи), фельдшера (помічника санітарного лікаря), водія-санітара. При необхідності, до складу ГЕР можуть включати таких фахівців, як гігієніст, токсиколог, паразитолог, зоолог та інші. Основним завданням ГЕР є з’ясування епідемічної обстановки в зоні надзвичайної ситуації шляхом огляду місцевості, опитування населення і медичних працівників лікувально-профілактичних закладів, а також відбір проб ґрунту, повітря, води, продуктів харчування, позначення заражених ділянок місцевості та об’єктів тощо. Особовий склад ГЕР оснащений індивідуальними засобами захисту органів дихання, шкіри, має укладки для відбору проб ґрунту, води, харчових продуктів, матеріалу хворих і загиблих людей, тварин, засоби зв’язку, автотранспорт. ГЕР протягом 12 годин повинна здійснити санітарно-епідемічне обстеження території площею 25-30 км2 і відібрати 8-12 проб, які направляють у СЕС (СЕЗ) для аналізу.

Рухомий протиепідемічний загін (РПЕЗ). Призначений для проведення комплексу санітарно-протиепідемічних заходів у осередку бактеріального зараження. Завдання загону: організація і проведення санітарно-епідемічної розвідки; організація і проведення санітарно-протиепідемічних заходів у осередку надзвичайної ситуації та бактеріального зараження; санітарна експертиза води та продовольства; організація і проведення неспецифічної і специфічної профілактики; проведення дезінфекції, дезінсекції, дератизації та повної санітарної обробки населення.

На основі отриманої інформації робиться попередній аналіз і розробляються пропозиції щодо санітарно-протиепідемічного захисту населення. Результатом аналізу є санітарно-гігієнічний і епідемічний прогноз, на якому базується прийняття управлінських рішень. Основні дані, необхідні для розробки прогнозу: інфекційна захворюваність, її структура, рівень та динаміка серед населення; наявність природно-вогнищевих захворювань; сезон року; імунна захищеність населення; наявність, стан і спроможність санітарно-епідеміологічних закладів; наявність умов для дотримання населенням санітарно-гігієнічних норм і правил при організації харчування, водопостачання, комунального обслуговування.

Після оцінки санітарно-епідемічної обстановки робиться прогноз: можливих санітарних втрат від інфекційних хвороб; потреби у силах і засобах для проведення екстреної профілактики у осередку катастрофи; потреби у ліжковому фонді.

За результатами проведення епідемічної розвідки і проведення лабораторних досліджень складають висновок щодо придатності до використання населенням питної води і харчових продуктів та визначають санітарно-епідемічний стан осередку надзвичайної ситуації, який може бути:

сприятливий– серед населення інфекційна захворюваність відсутня або мають місце поодинокі випадки, що не пов’язані між собою;

нестійкий – виявляються поодинокі випадки інфекційних захворювань, раніше не зареєстрованих в даній місцевості або виникають групові інфекційні захворювання без подальшого розповсюдження;

несприятливий – виникають групові інфекційні захворювання з тенденцією до подальшого поширення або реєструються поодинокі випадки особливо небезпечних інфекцій;

надзвичайний – серед населення виникає епідемія або реєструються  групові захворювання на особливо небезпечні інфекції, пов’язані між собою.

Спалахи особливо небезпечних інфекцій, а також інфекційних хвороб, природа яких не встановлена, потребують введення режиму карантину або обсервації на певній адміністративній території.

Карантин – це комплекс ізоляційно-обмежувальних, правових, адміністративних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів спрямованих на попередження виносу збудника інфекції за межі епідемічного осередку і підвищення ефективності заходів для його локалізації та ліквідації. Карантин запроваджується органами виконавчої влади за поданням органів охорони здоров’я. Запровадження карантину передбачає:

- введення  комендантської служби;

- озброєну охорону осередку та заборону в’їзду і виїзду з нього без спеціального дозволу;

- заборону вивозу будь якого майна без попередньої дезінфекції;

- закриття дитячих дошкільних установ, шкіл, кінотеатрів, бібліотек, навчальних закладів тощо;

- заборона проведення масових заходів, максимальне обмеження контакту між людьми;

- проведення санітарної обробки, дезінфекції одягу і взуття;

- проведення заходів з дезінфекції, дезінсекції та дератизації;

- проведення активного медичного огляду населення, виявлення, ізоляція і лікування інфекційних хворих;

-  на в’їзді та виїзді із зони карантину розгортаються контрольно-пропускні (КПП) та санітарно – контрольні пункти (СКП);

-  проведення санітарно-освітньої роботи.

Об'єкти, які продовжують роботу у зонах карантину переходять на особливий режим праці: робітники та службовці переводяться на казарменний стан з виконанням протиепідемічних заходів; зміни розподіляються на окремі групи (можливо, меншої чисельності), контакті між ними та вихід з приміщень забороняється; харчування та відпочинок організується по групах у спеціально відведених приміщеннях.

На залізничних станціях, у портах і на аеродромах медична служба розгортає санітарно-контрольний пункт для контролю за доцільністю введення або виведення із зони карантину формувань ДСМК і населення. Матеріально-технічне постачання організується через приймально-передаточний пункт. Завданням приймально-передаточного пункту є організація приймання і передачі в зону карантину сировини, продовольства, майна і техніки, що доставляється, а також передача готової продукції із зони карантину. Робота цього пункту має бути організована таким чином, щоб виключити можливість контакту людей, які знаходяться поза зоною карантину, з тими, що знаходяться в його межах; необхідно заборонити в'їзд, виїзд і транзитний проїзд через зону карантину без відповідного дозволу.

Транзитний проїзд через зону карантину автомобільного і залізничного транспорту може бути дозволений тільки після дезінфекції дороги та території, що до неї прилягає. Проїзд автомобільного транспорту здійснюється автоколонами, без зупинок, на підвищеній швидкості, у супроводі автоінспекції. Залізничний транспорт пропускається через зону на підвищеній швидкості. Під час перевезення людей і вантажів вживають заходи щодо герметизації транспортних засобів. Після виїзду із зони карантину (за необхідності) всі транспортні засоби підлягають знезараженню. Виїзд із зони карантину людей має здійснюватися організовано. З цією метою всі, хто виїжджає, поміщуються в обсерватори, де за ними організується медичне спостереження на термін максимального інкубаційного періоду даного захворювання і виконуються необхідні лабораторні дослідження. Контакт людей, які знаходяться в обсерваторі, з іншим населенням, має бути цілком виключений. Якщо за термін обсервації серед даного контингенту людей не з'являться захворювання і лабораторні дослідження не будуть показувати відхилень від норми, то дається дозвіл на організований виїзд із зони карантину. У зону карантину можуть вводитися в потрібній кількості сили і засоби, які залучаються для локалізації і ліквідації осередку. В'їзд в зону карантину може бути дозволений і окремим особам (за крайньої необхідності).

Режим карантину скасовується через термін, що дорівнює максимальному інкубаційному періоду інфекційного захворювання з моменту виявлення і госпіталізації останнього хворого і проведення заключної дезінфекції.

Обсервація - це комплекс ізоляційно-обмежувальних, протиепідемічних, санітарно-гігієнічних та адміністративних заходів медичного спостереження за ізольованими здоровими людьми, які мали контакт з інфекційними хворими, або тими, які покидають зону карантину. Введення режиму обсервації передбачає:

- обмежене пересування населення в зоні обсервації;

-  контроль за харчуванням та водопостачанням;

-  медичне спостереження за населенням та негайну ізоляцію підозрілих або хворих;

-  проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних та інших робіт.

З метою раннього і активного виявлення інфекційних хворих медичні працівники організують щоденні відвідування населення в зоні обсервації з обов’язковим вимірюванням температури тіла.

Необхідною умовою якісного санітарно-гігієнічного забезпечення в зоні карантину і обсервації є суворий санітарний контроль за епідемічно небезпечними об’єктами, до яких належать:

-       системи водопостачання та каналізації;

-       об’єкти харчової промисловості, торгівлі, тимчасові пункті харчування;

-       підприємства комунального обслуговування;

-       потенційно небезпечні об’єкти (СДОР, РР, БЗ);

-       лікувально - профілактичні заклади та їх харчоблоки;

-       маршрути евакуації та місця тимчасового розселення населення;

-       пункти санітарної обробки.

Для проведення санітарної обробки населення використовують всі наявні засоби комунально-технічної служби (лазні, санітарні пропускники, душово- дезінфекційні камери на автомобілях ). До визначення виду збудника проводиться екстрена неспецифічна профілактика антибіотиками широкого спектру дії. Після його лабораторної ідентифікації організується специфічна профілактика (сироватки, вакцини, анатоксини). В залежності від конкретної епідемічної обстановки обмежувальні режими можуть зніматися поступово з окремих населених пунктів або одразу з усієї зони.

Після встановлення вид збудника інфекційної хвороби і шляхів передачі інфекції здійснюється комплекс заходів, який ще називають "протибактеріологічним захистом населення". Протибактеріологічний захист населення являє собою комплекс організаційних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та лікувальних заходів. Напрям та послідовність проведення цих заходів визначаються характером і особливостями осередку бактеріологічного зараження. Заходи щодо протибактеріологічного захисту населення передбачають: попередження зараження людей та тварин бактеріальними засобами; ліквідацію осередку бактеріологічного зараження; дотримання протиепідемічного режиму роботи інфекційного стаціонару та догляд за хворими в ньому.

Застосовуються неспецифічні і специфічні засоби захисту населення. Неспецифічні засоби застосовуються для захисту від усіх видів ураження - ядерного, хімічного і бактеріологічного. До них належать індивідуальні та колективні засоби захисту населення, захист житлових та виробничих приміщень, запасів продовольства, води, фуражу та приміщень для тварин.

До індивідуальних засобів неспецифічного захисту належать, засоби що захищають дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки. Найнадійніше від проникнення бактеріальних аерозолів захищають протигази. Для захисту органів дихання використовуються також респіратори типу "Пелюстка", ватно-марлеві пов'язки, протипилові тканинні маски (ПТМ-1) з окулярами. Для короткочасного захисту органів дихання можуть бути використані підручні домашні та особисті речі: згорнуті в декілька шарів рушники, хустки, косинки. Захист шкіри забезпечується спеціальними захисними костюмами або пристосованим одягом: накидки та плащі з синтетичних непроникних матеріалів, взуття зі шкіри чи її замінників, гумові калоші, чоботи, гумові або шкіряні рукавиці.

^ Засобами колективного захисту неспецифічного характеру є різноманітні укриття: залізобетоні та дерев'яно-земляні сховища, заглиблені споруди. Найбільший захист досягається в спеціалізованих сховищах та будинках з кондиціонованим повітрям. Особи, які знаходяться в момент дії бактеріологічної зброї в незахищеній квартирі чи виробничому приміщенні, неминуче піддаються зараженню. Тому, щоб попередити проникнення бактеріальних аерозолів у приміщення, необхідно завчасно герметизувати віконні та дверні прорізи ватно-тканинними та гумовими прокладками, щільно закрити вентиляційні отвори, пічні засуви, підвальні віддушини. З метою захисту невеликих індивідуальних запасів продовольства і води використовується непроникна тара. Невелика кількість води зберігається в герметично закритих банках, відрах, бідонах та іншому посуді. Крупа, мука, вироби з муки, цукор та інші сипучі продукти упаковують у металеві та скляні банки з кришками (притертими корками), у мішки з різних синтетичних чи інших непроникних матеріалів. Хліб, м'ясо, масло, овочі зберігаються в мішках з непроникних матеріалів, вощеного паперу, брезенту. Найкраще зберігаються продукти в холодильниках, рефрижераторах, контейнерах, вагонах, автоцистернах, надійна герметизація яких повністю виключає можливість проникнення бактеріальних засобів. Захист колективних запасів продовольства, фуражу на складах, а також резервуарів з водою забезпечується їх герметизацією у відповідності зі спеціальними інструкціями.

^ Специфічний захист - це використання препаратів екстреної та специфічної профілактики (вакцини, імунні сироватки, бактеріофаги, антибіотики) та безумовне виконання санітарно-гігієнічних правил у домашніх та виробничих умовах. Сироватки застосовують не тільки з профілактичною, але й з лікувальною метою. Крім сироваток, у профілактиці і лікуванні застосовують бактеріофаги, які дають кращий ефект у сполученні з лікувальними сироватками та антибіотиками.

Активне виявлення хворих здійснюється санітарними дружинами шляхом опитування (2 рази на день) населення і замірюванням температури тіла. Одна санітарна дружина обслуговує в осередку 1500 людей. Санітарні дружини, крім того, видають засоби профілактики, проводять найпростішу роз'яснювальну роботу. У випадку виявлення хворого або особи, підозрюваної на інфекційне захворювання, санітарна дружинниця оповіщає про це дільничного лікаря, під керівництвом якого вона працює. Дільничний лікар повинен виїхати до хворого, оглянути його на місці і за необхідності вжити заходів щодо його госпіталізації, а також організувати дезінфекцію помешкання.

Всі поліклінічні заклади припиняють приймання хворих, а їх персонал переводиться на казармене становище. За кожним лікарем закріплюється певна ділянка роботи і під його керівництво виділяється відповідна кількість санітарних дружин. Огляд тих, що захворіли, здійснюється вдома за викликом лікаря санітарними дружинниками, які роблять квартирні обходи. Після виїзду для огляду хворих лікарі й інший медичний персонал повертаються у своє поліклінічне відділення і проходять повну санітарну обробку. Реєстратура поліклініки стає диспетчерським пунктом, який приймає виклики санітарних дружинників і направляє лікарів за цими викликами. Про кожний випадок інфекційного захворювання лікар повинен повідомити головного лікаря поліклініки і СЕС. Така організація роботи дозволяє здійснювати активне виявлення хворих, більщ оперативно вживати заходи щодо їх ізоляції і госпіталізації. За необхідності більшість лікарень, які опинилися в зоні карантину, перепрофілюються в інфекційні лікарні. Крім того, для госпіталізації інфекційних хворих розгортаються тимчасові інфекційні стаціонари в житлових будинках.

Під час перебування на зараженій місцевості, проведення прибирання та знезараження захисний одяг робітника (маски, окуляри, куртка, штани, калоші, рукавиці) може бути заражений бактеріальними засобами, тому наступним етапом буде обов'язкова санітарна обробка людини і його одягу. Усе населення, яке піддалося дії бактеріологічного зараження, підлягає частковій і повній санітарній обробці.

^ Часткова санітарна обробка полягає в обмиванні та знезараженні відкритих частин тіла. Її можна зробити в будь-яких умовах (домашніх, виробничих і польових). Губкою, марлею чи чистою ганчіркою, змоченою в теплій воді з милом (або рідиною з індивідуального протихімічного пакету), обтирають обличчя, руки, а потім одяг та взуття.

^ Повна санітарна обробка полягає в обмиванні тіла гарячою водою з милом під душем із зміною білизни та повним знезараженням знятого одягу, взуття і засобів індивідуального захисту. Речі, запаковані у мішки, підлягають знезараженню в стаціонарних дезінфекційних камерах, передаються за описом дезінфекторам. Після камерної обробки також за описом речі повертають населенню.

^ 4.Організація роботи інфекційного стаціонару в умовах ліквідації осередків масових інфекційних захворювань.

У випадках виникнення спалахів інфекційних захворювань на основі тимчасових інфекційних стаціонарів або потужних лікарень розгортаються спеціалізовані стаціонари або відділення. Усі інфекційні стаціонари незалежно від їх місткості та приміщень, у яких вони розташовані, повинні бути принципово однотипними і розгортатися з урахуванням вимог протиепідемічного режиму. Інфекційний стаціонар повинен складатися з двох частин:

-зони суворого протиепідемічного режиму (заразної, інфекційної, контагіозної частини);

- зони обмежень (чистої частини).

У зоні суворого протиепідемічного режиму розміщуються:

— приймально-діагностичне відділення із сортувальним майданчиком;

— майданчик дезінфекції транспорту;

— дезінфекційне відділення;

— приймальня з санітарним пропускником для хворих зі встановленим діагнозом;

— приймальня з санітарним пропускником та ізолятором для хворих з підозрою на певну інфекційну хворобу;

— санпропускник для персоналу;

— стаціонар для хворих зі встановленим діагнозом;

— провізорне відділення (лікувально-діагностичне);

— рентгенівський кабінет;

- лабораторія (клінічна та бактеріологічна);

- морг з прозекторською.

У зоні обмеження розміщуються адміністративні та господарські служби, аптека, кухня, їдальня та гуртожиток для персоналу, пральня, "чиста" половина санітарного пропускника для персоналу.

На межі двох зон створюються передавальні пункти або спеціальні шлюзи з системою блокування дверей для запобігання їх одночасному відкриттю з обох боків. Через шлюз передаються харчі, ЛЗ, медичне та інше майно. На зовнішній межі обмеження обладнується контрольно-пропускний пункт (КПП) з перевантажувальним майданчиком (зовнішній перевантажувальний пункт) для забезпечення лікарні всіма видами майна, продовольством та водою.

З моменту надходження хворих організовується зовнішня охорона території лікарні. Насамперед розгортаються приймально-діагностичне відділення, палати для хворих, лабораторії, аптека. Потім - допоміжні та господарські підрозділи. Транспорт, що доставляє хворих, дезінфікується на майданчику знезаражування транспорту.

У приймально-діагностичному відділенні (ПДВ) забезпечують окремий прийом для хворих та для осіб з підозрою на інфекційне захворювання. У ПДВ проводять сортування хворих, надають медичну допомогу, беруть від хворого матеріал для бактеріологічного дослідження, проводять санітарну обробку, переодягають хворого, готують його речі до відправки у дезінфекційну камеру, призначають специфічне лікування та заповнюють первинну медичну документацію на кожного хворого, який поступив у лікарню.

У палатах лікувального та провізорного відділень створюються умови для забезпечення хворих предметами індивідуального користування, а також для проведення поточної дезінфекції. У провізорному відділенні хворих розміщують індивідуально відповідно до термінів госпіталізації, клінічних форм та важкості захворювання. У разі підтвердження у хворого попереднього діагнозу його переводять до відповідного відділення лікарні. У палаті після вибуття хворого проводять заключну дезінфекцію, санітарну обробку контактних хворих та розпочинають їх профілактичне лікування.

Їжу для хворих доставляють у посуді кухні через передавальний шлюз, де її кладуть у посуд буфетного відділення. У буфетній їжу розкладають у посуд для індивідуального використання і розносять по палатах. Посуд знезаражують шляхом кип'ятіння, залишки їжі заливають дезінфікуючими розчинами залежно від характеру інфекції. Хворі повинні користуватися туалетами відповідно до установленого порядку. Ванні та туалетні кімнати повинні бути постійно замкненими. Ключі від них зберігаються в особи, відповідальної за епідемічний режим. Туалети відмикаються для зливу знезаражених виділень, а ванні кімнати - для санітарної обробки пацієнтів, які виписуються.

Перед початком роботи медичний персонал у "чистій" половині санітарного пропускника переодягається у захисний одяг, тип якого залежить від характеру інфекції та виконуваної роботи. Після закінчення роботи у зоні суворого режиму медичний персонал у "брудній" частині санітарного пропускника знімає захисний одяг, який дезінфікується, потім проходить санітарну обробку і в "чистій" половині надягає свій одяг. Персоналу, який працює у зоні суворого протиепідемічного режиму, перед початком роботи вимірюється температура і реєструється у спеціальному журналі. Особи з підвищеною температурою, поганим самопочуттям направляються в ізолятор для персоналу, а в місцях їх перебування до ізоляції проводиться заключна дезінфекція.

Під час перебування у зоні суворого протиепідемічного режиму медичному персоналу забороняється:

— працювати натще;

— працювати без захисного одягу, вживати їжу, пити воду, палити, користуватися загальним туалетом;

— виносити з відділення будь-які речі без дезінфекції;

— виходити з приміщень на територію та у господарські служби у захисному одязі;

— передавати хворим продукти харчування та інші предмети від відвідувачів.

Виписування з лікарні проводиться тільки після повного клінічного видужання, закінчення термінів ізоляції та припинення виділення бактерій. Під час виписування хворі проходять повну санітарну обробку і отримують продезінфікований одяг та особисті речі.

Після виписування усіх хворих персонал проходить обсервацію з повною санітарною обробкою. У лікарні проводиться заключна дезінфекція усіх приміщень, м'якого інвентарю, госпітальної білизни, захисного одягу.


^ 5.Дезактивація, дегазація і дезінфекція лікарських засобів та предметів медичного призначення


В умовах ліквідації наслідків НС техногенного, природного і соціально-політичного походження поряд з проведенням лікувально-евакуаційних заходів, наданням медичної допомоги і лікуванням постраждалих може виникнути необхідність проведення спеціальної обробки значних кількостей медичного майна - ЛЗ, апаратів, приладів та інших предметів медичного призначення забруднених радіоактивними речовинами (РР), отруйними речовинами (ОР), бактеріальними засобами (БЗ). Це стосується крупних аптек, аптечних складів, фармацевтичних виробничих підприємств, торгівельних закладів і підприємств розташованих у зоні НС. Спеціальна обробка полягає у проведенні комплексу заходів, основними з яких є дезактивація, дегазація і дезінфекція.

Дезактивацією називають видалення радіоактивних речовин з поверхні, об`єму або середовища ЛЗ та предметів медичного ризначення. Вибір конкретного способу дезактивації визначається порою року, видом майна, його фізико-хімічними властивостями, наявністю сил і засобів, а також ступенем зараженості.

Дегазація – видалення і знезараження отруйних речовин з поверхні заражених предметів.

Дезінфекція – знищення хвороботворних мікробів і вірусів, а також знешкодження токсинів на заражених об`єктах.

Майданчик для спеціальної обробки медичного майна й техніки розгортається у місцях зосередження заражених запасів ЛЗ і предметів медичного призначення. На майданчику виділяються місця зосередження зараженого майна, його сортування та проведення спеціальної обробки, вибіркового контролю, збору обробленого майна, місця природної дегазації (дезактивації, дезінфекції), а також зосередження ЛЗ і майна, що підлягають знищенню. Він розташовується на відстані не менше 50 м від основних підрозділів медичного закладу поблизу джерел води та зручних під’їздних шляхів, забезпечує можливість зливання і знищення заражених розчинів і води. Не допускаються зустрічні потоки заражених і знезаражених ЛЗ, медичного майна і техніки.

Ділянка місцевості, на якій розгортається майданчик спеціальної обробки розділяється на заражену (для роботи з зараженими ЛЗ) і чисту половини. Вибір зараженої і чистої половин визначається з урахуванням напрямку вітру, рельєфу місцевості, розташуванням джерела води. Майданчики і шляхи підходу до них трасуються і позначаються застереж­ними знаками. Заражена половина відмежовується і позначається знаками відмежування з написом “Заражене”.

На зараженій половині обладнуються місця для зосередження, сортування, дегазації (дезактивації, дезінфекції) і вибіркового контролю ЛЗ, майна, а також місця для природної дегазації (дезактивації, дезінфекції) і збору майна, що не підлягає обробці. Місця збору препаратів і майна для знищення і природної дегазації розгортаються на відстані не менше відповідно 100 та 50 м від основного майданчика з урахуванням напряму вітру.

Місця зберігання ЛЗ і предметів медичного призначення обладнуються наметами, навісами, настилами з підручних засобів і брезентів для запобігання зволоження ЛЗ і предметів медичного майна атмосферними опадами. Місця сортування заражених ЛЗ і предметів медичного майна з’єднуються з чистою половиною доріжками, що дозволяють пересуватись особовому складу з візками або ношами. На майданчику розміщують дегазуючі (дезактивуючі, дезінфікуючі) розчини, підставки під ноші, столи, запас ватно-марлевих тампонів, а також створюють поглинаючий колодязь для стоку продуктів дегазації (дезактивації, дезінфекції) і яму для використаного допоміжного матеріалу.

На чистій половині обладнуються місця для огляду, формування комплектів з обробленого майна, провітрювання, просушування перев'язувальних засобів, зосередження ЛЗ та інших окремих предметів, а також місце для одягання особовим складом засобів захисту.

Оброблені ЛЗ і предмети медичного майна зберігаються в укладальних медичних скринях або заводських упаковках на настилах з дощок, гілок або жердин. На місцях зберігання обладнуються навіси, намети для захисту медичного майна і техніки від опадів. При зміні напряму вітру у бік чистої половини і накопичення на зараженій половині великої кількості ЛЗ і предметів медичного майна особовий склад, який здійснює його обробку, продовжує виконання завдання у протигазах. Чиста половина майданчика переміщується у навітряну сторону. Обробку ЛЗ і предметів медичного майна проводять, в основному, табельними засобами, які застосовують для дегазації (дезактивації, дезінфекції) озброєння, техніки і різних видів військового майна з урахуванням властивостей пакувальних матеріалів, ступеня герметичності упаковки, їх призначення і характеру зараження (виду ОР, РР, БЗ). Під час проведення спеціальної обробки, особовий склад зобов’язаний виконувати запобіжні заходи щодо роботи з ОР, РР і Б3.

Під час спеціальної обробки ЛЗ і предметів медичного майна, що знаходяться у медичних комплектах, спочатку обробляють зовнішню поверхню укладальних медичних скринь, а потім витягують з них майно і миють внутрішню поверхню тари. Лікарські речовини у герметичній упаковці (пляшки, банки, трубки, що закупорені поліетиленовими корками з трьома і більше ущільнюючими кільцями, гумовими корками з металевими кришками тощо), обробляють ззовні тампонами, змоченими дегазуючим розчином, з наступними обмиванням тари водою та оформленням етикетки. Після контролю повноти спеціальної обробки ці ЛЗ використовують за призначенням. ЛЗ у негерметичній тарі підлягають ретельній перевірці з наступним рішенням щодо можливості їх подальшого використання шляхом проведення фармацевтичної експертизи.

Нестерильні перев’язувальні засоби та інші предмети з бавовняної тканини, що заражені ОР, РР і БЗ кип’ятять у 2 % розчині гідрокарбонату натрію протягом 1 години, а потім прополіскують у теплій воді. Після висушування, а при необхідності, і стерилізації перев’язувальний матеріал може бути використаний за призначенням. Стерильні перев’язувальні засоби протягом першої доби після зараження ОР і БЗ можуть бути використані без дегазації (дезінфекції) після знімання пергаменту і двох-трьох зовнішніх шарів перев’язувального засобу. У разі знаходження цих перев’язувальних засобів у своїй упаковці більше доби після зараження їх дегазують (дезінфікують) кип’ятінням у 2 % розчині гідрокарбонату натрію не менше години. Вату, заражену парою ОР, дегазують провітрюванням протягом 1-2 діб з наступним контролем повноти дегазації. Індивідуальні перев’язувальні пакети після знімання зараженої оболонки і дегазації використовують за прямим призначенням.

Аптечки індивідуальні, що зберігаються у підрозділах медичних закладів (аптеці, на складі), дегазують (дез­активують) протиранням зовнішньої частини футляра дегазуючим (дезактивуючим) розчином. Усі види гумових виробів (кровоспинні гумові джгути, грілки, міхури для льоду, корки тощо) дегазують (дезактивують, дезінфікують) кип'ятінням у 2% розчині гідрокарбонату натрію протягом 2 годин. Після кип’ятіння предмети промивають водою і використовують за призначенням. Катетери, дренажні трубки, рукавички, зонди, інтубаційні та дихальні трубки, клейонку медичну, заражені аерозолями ОР (радіоактивними речовинами) обробці не підлягають і знищуються.

Медичні інструменти, шприци, предмети зі скла, фарфору, ебоніту, емальовані предмети, що заражені ОР, протирають і кип’ятять у 2% розчині гідрокарбонату натрію протягом години, потім кожен предмет ретельно миють з милом, а при необхідності - стерилізують. Типове медичне і фармацевтичне обладнання, виготовлене з металу, дротові шини та інші предмети, заражені ОР, РР і БЗ, обробляють дегазуючим розчином. Шини дерев’яні та скрині тесові, заражені крапельно-рід­кими або аерозолями ОР, підлягають знищенню.

Апарати кисневої терапії та штучної вентиляції легень, заражені отруйними речовинами, дегазують в наступній послідовності: корпус укладальної скрині та кор­пус балона обробляють серветкою, змоченою дегазуючим розчином, і обмивають водою. Систему подавання кисню (вентиль, редуктор, манометр) знезаражують протиранням тампонами, змоченими рецептурою, що складається з 3 % водного розчину пероксиду водню з додаванням 3 % натрієвого або калієвого лугу. Гумові вироби (дихальні мішки, з’єднувальні гофровані трубки, маски) знімають і дегазують кип’ятінням у 2 % розчині гідрокарбонату натрію протягом двох годин. Чохли сумок санітара, полотнища нош, лямки санітарні та інші брезентові вироби, заражені отруйним аерозолем, обробляють дегазуючим розчином з наступним промиванням водою. Гуму з ручок носилок зрізають і знищують.

Бланки медичного обліку, обліку матеріальних засобів, заражені парою ОР, РР і БЗ, провітрюють протягом 1-2 діб з наступним контролем повноти проведених заходів. Документи і бланки, що виявились зараженими після провітрювання, знищують.


ЛІТЕРАТУРА.


  1. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, 1992 .

  2. Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”,2000.

  3. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1997 р. №174 “Про державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.”

  4. Правові основи Державної служби медицини катастроф /під редакцією професора Волошина В.О. -Ужгород, МПП ”Гражда ”- 2003-242 с.

  5. Основи організації медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій / Під ред. В.В. Дурдинця і В.О. Волошина – Київ: Медекол, 1999- 203 с..

  6. Медичні сили і заклади Державної служби медицини катастроф. Методичні рекомендації /Під ред. В.О. Волошина – Київ, 1998 – 39с.

  7. Планування медичного забезпечення населення адміністративної території при надзвичайних ситуаціях. Методичні рекомендації /Під ред. В.О. Волошина – Київ, 2000 – 102 с.

  8. Основи медицини катастроф/ під редакцією Бондаренко Н.І., Ковалева Е.З. – Донецьк: “Касіопея”, 1998, - 366 с.

  9. Дубицький А.Ю., Семенов І.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф/. Навчальний посібник. Київ: Курс, 1999.- 379 с .

  10. Воробйов О.О., Кардаш В.Е. Медицина катастроф / Навчальний посібник. – Чернівці. – 2000. – 152 с.

  11. Епідеміологія надзвичайних станів (з військовою епідеміологією) / Під. ред. Гоца Ю.Д. – К.: - 2001. – С. 21-44.

  12. Медицина катастроф. Навчальний посібник/ Під ред. проф. Кочіна.- К: “ Здоров’я” - 2001- 290 с.




Скачати 392.53 Kb.
Дата конвертації08.11.2013
Розмір392.53 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи