Вища освіта в сучасному глобальному середовищі icon

Вища освіта в сучасному глобальному середовищі



Схожі
ВИЩА ОСВІТА В СУЧАСНОМУ ГЛОБАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ


Ірина Каленюк

Ректор Чернігівського державного інституту економіки і управління, доктор економічних наук, професор


Сучасний процес глобалізації проявляється в різноманітних формах посилення зв'язків та взаємозалежності країн світу, загостренні глобальних проблем та активізації зусиль людства, спрямованих на їх вирішення, формуванні регіональних інтеграційних утворень. Глобального характеру набуває конкурентна боротьба, модифікуються її форми, змінюються шляхи досягнення конкурентних переваг. Досвід найбільш успішних країн світу доводить, що в сучасному глобалізованому та інформатизованому світі конкурентні переваги країни та її суб'єктів забезпечуються не стільки потуж­ністю базових галузей економіки, скільки численними факторами, пов'я­заними з якістю та активністю людських ресурсів. Виступаючи важливим інститутом формування кваліфікованих людських ресурсів, сфера освіти пе­ретворюється на важливий плацдарм забезпечення міжнародної конкурен­тоспроможності кожної країни і, крім того — сама включається у процес інтернаціоналізації.

Зростання ролі людського фактора в сучасних умовах глобалізації та інтелектуалізації суспільного розвитку, загострення міжнародної конкурен­ції висувають нові вимоги до випускників системи освіти. Стрімка інтелек­туалізація економіки визначила наступний етап розвитку суспільства як інформаційний, в якому найбільш цінним ресурсом виступає інформація та наукомісткі технології. Першою неодмінною умовою створення середовища для поширення і розвитку цих ресурсів стає наявність кваліфікованих кад­рів, здатних продукувати інформаційні ресурси та працювати з ними.

Глобалізація освіти характеризується такими сучасними тенденціями. Перша — це так би мовити уніфікація освітнього контенту в міжнародно­му масштабі, зумовлена об'єктивними потребами світового ринку праці. Виклики сучасного розвитку освіти проявляються у необхідності зростання масштабів освіти, збільшенні освітнього терміну у трудовому житті праців­ника, зміні вимог щодо якісних характеристик людських ресурсів сучасного виробничого процесу, підвищенні значення та частки інтелектуальних функцій у процесі праці. Дані табл. 1 показують, якою є очікувана тривалість освіти населення в різних країнах. У провідних країнах світу тривалість усіх рівнів освіти вже далека від звичного для нас терміну 15 років (10 років середньої та 5 років вищої освіти).


Таблиця 1. ^ Очікувана тривалість освіти, 2004 рік*


Країна Країна

Тривалість освіти, років

Австралія

20,7



Велика Британія


Британія

20,7


Швеція

20,3

Фінляндія

20,0

Ісландія

19,7

Бельгія

19,6

Нова Зеландія

19,1

Данія



19,0

Норвегія

18,4

Угорщина

17,6

Нідерланди

17,4

Німеччина

17,4

Ірландія

17,2

Іспанія

17,2

Португалія

17,1

Польща

17,0

Італія

17,0

Чехія

17,0

Греція

16,9

США

16,9

Франція

16,8

Швейцарія

16,8

Бразилія

16,7

Корея

16,6

Австрія

16,3

Ізраїль

15,7

Словаччина

15,7

Росія

15,0

Чилі

15,0

Люксембург

14,2


Джерело: Education at Glance 2005// http:// www.oecd.org/


Друга тенденція полягає у зростанні інтернаціоналізації власне освітньої діяльності, появі інтернаціональних форм організації та фінансування освіти. Нагальна необхідність вирішення проблем стандартизації освіти зумовлена важливістю забезпечення і підвищення якості освітніх послуг в умовах зростаючої відкритості економік країн, все більш вільного руху людей, капіталів і товарів між країнами. В останні десятиліття XX століття в багатьох країнах світу відбуваються інтеграційні процеси у сфері освіти. Це зумовлено, перш за все тим, що національна система освіти будь-якої країни повинна орієнтуватися не просто на підготовку кваліфікованих кадрів для розвитку своєї економіки, а на підготовку кадрів, які поряд з цієї важливою метою також забезпечуватимуть конкурентоспроможність її еко­номіки в сучасному глобальному середовищі. Водночас все більше ніве­люється суто національна обмеженість освітнього процесу, оскільки систе­ма освіти повинна випускати фахівців, які мають бути готові не тільки працювати в своїй країні, а й відповідати вимогам світових ринків праці.

В XXI столітті процеси міграції робочої сили між країнами та континентами набули якісно нових рис. Міграція стає глобальним процесом, у який все більше включаються висококваліфіковані працівники, в якому поширюється нелегальна міграція і поряд з цим удосконалюються форми та механізми міжнародного врегулювання численних проблем мігрантів. За даними Міжнародної організації з питань міграції, нині за межами країн у світі проживає більше 190 млн осіб, що складає близько 3 % населення Землі.

Зрозуміло, що збільшення чисельності людей, які шукають роботу на міжнародних ринках праці, об'єктивно виносить на міжнародний рівень необхідність вирішення численних проблем їх працевлаштування, соціаль­ного захисту, освіти та професійної підготовки.

Зростає потреба у формуванні єдиного освітнього простору, що зумовлена необхідністю вирішувати проблеми визнання дипломів та уніфікації освітніх стандартів та систем. Ми спостерігаємо це у межах Болонського процесу, який своїм історичним початком має підписання в 1999 році декларації, спрямованої на формування європейської зони вищої освіти та сприяння поширенню європейської моделі освіти у світовому масштабі. Отже, метою цього процесу виступає не просто уніфікація освітньої сфери в Європі задля полегшення проблеми визнання дипломів. Основною метою цього процесу виступає забезпечення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти. "Життєздатність і ефективність будь-якої цивілізації зумовлені принадністю, яку її культура має для інших країн. Тож необхідно мати певність, що європейська система вищої освіти набу­ває всесвітнього рівня притягання, котра відповідає нашим екстраординар­ним культурним і науковим традиціям", — зазначається в матеріалах Бо­лонської конвенції. Ще більш рішуче висловлюється А. Шляйхер: "Якщо Європа хоче зберегти свої конкурентні позиції на вершині глобального ланцюга створення доданої вартості, система освіти повинна бути більш гнучкою, більш ефективною і більш доступною для максимально широкого кола людей".

Зростаюча інтернаціоналізація освітньої діяльності зумовлена причинами
як внутрішнього характеру (задоволення потреб національної економіки у кваліфікованих кадрах), так і зовнішніми (необхідність забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовому середовищі).
Проявом інтернаціоналізації стає розвиток світового ринку освітніх послуг
(експорт та імпорт освітніх послуг, збільшення чисельності іноземних студентів), поява міжнародних форм організації освітньої діяльності (міжнародних спільних освітянських та наукових проектів, спільних навчальних закладів, можливостей одночасного отримання дипломів вищих навчальних закладів різних країн), інтернаціоналізація фінансових ресурсів освіти: залучення зовнішніх джерел в освіту у вигляді коштів, грантів, кредитів міжнародних організацій, фондів та установ інших країн.

Провідні країни світу вже давно усвідомили пряму залежність між динамікою економічного розвитку та ефективністю національної системи освіти. Приклад успішної стратегії розвитку освіти демонструють не тільки розвинені країни, а й країни-аутсайдери. Так, в Китайській Народній Рес­публіці ще в 1993 році було поставлено завдання перетворити основні ВНЗ у першокласні навчальні заклади на рівні провідних університетів світу. За спеціальною державною програмою було обрано 100 універси­тетів, яким виділено 20 млрд дол. США.

У 1998 році завдання було конкретизовано — до 2020 року створити 100 університетів світового рівня. Першим етапом стало визначення 10 еліт­них університетів, яким надавалися значні фінансові гранти, а в 2004 році до них приєдналися ще 36 ВНЗ. У межах цього проекту фінансується розвиток наукових центрів та придбання нового обладнання, проведення міжнародних конференцій, залучення провідних викладачів і вчених у китай­ські університети.

Здійснення реформи системи освіти в Китаї відбувається комплексно: в системі управління передбачається значна децентралізація та посилення автономії закладів в усіх сферах діяльності; диверсифікація джерел фінансування та суттєве розширення прав ВНЗ у залученні додаткових фінансових ресурсів; система розподілу випускників залишається лише для педагогічних та деяких інших спеціальностей; удосконалюється навчальний процес; визначаються пріоритетні напрями підготовки фахівців, за якими надається державне замовлення тощо.

Для того, щоб оцінити рівень відставання китайських університетів від провідних ВНЗ світового рівня, спеціальний підрозділ Інституту вищої освіти при Шанхайському університеті зробив спробу ранжирувати най­більші науково-дослідні університети різних країн за їхніми академічними або науково-дослідними досягненнями, спираючись на зіставні для різних країн дані. Результати роботи по 500 університетах усього світу були опуб­ліковані в Інтернеті у 2003 році під назвою "Академічний рейтинг універ­ситетів світу" (Academic Ranking of World Universities — ARWU), який здобув високу оцінку в світовому освітньому середовищі. У рейтингу ARWU ВНЗ світу ранжовані згідно з їх академічними та дослідницькими характеристиками на основі таких критеріїв: якість навчання, кваліфікація викладацького складу, наукові дослідження та академічна продуктивність.

Характерно, що в цей рейтинг потрапив лише один китайський університет, що в цілому свідчить про його об'єктивність та неупередженість. Про конкурентні позиції різних регіонів свідчить і той факт, що з 20 пер­ших університетів у рейтингу 17 знаходяться у США і тільки 2 — у Євро­пі, хоча за чисельністю іноземних студентів (як свідчать дані табл. 2) країни Європи (до 40 % світового ринку освітніх послуг) вдвічі перевищують США (21,6 %).

Як вже зазначалося, першою характерною ознакою процесу інтернаціоналізації освіти виступає зростання чисельності іноземних студентів у світі в абсолютному та відносному вимірі. Світовий ринок освітніх послуг надзвичайно динамічно розвивається, дані табл. 2 свідчать, що за 5 років з 2000 по 2005 рік чисельність іноземних студентів зросла в півтора рази. Це засвідчує, що в різних країнах світу розуміють перспективність цієї ніші міжнародного ринку послуг і поспішають зайняти на ньому чільне місце.


Таблиця 2. ^ Чисельність іноземних студентів у світі, осіб*


Чисельність

2000

2005

Індекс зростання (2000=100%)

Всього у світі

В країнах ОЕСР

1818 265

1 545 534

2 725 996

2 296 016

150

149


Джерело: Education at Glance 2005 // http:// www.oecd.org/


Серед країн — лідерів світового ринку освітніх послуг — США, Ве­лика Британія, Австралія, Німеччина та ін. Загалом частка країн ОЕСР у загальній чисельності ВНЗ, які приймають іноземних студентів, у світі перевищувала 84 % у 2005 році (табл. 2 і 3), водночас динамічно зростає частка інших країн, на світовому ринку з'являються нові гравці, які напо­легливо про себе заявляють, обираючи активну стратегію експорту освітніх послуг. Серед цих країн — Китай, Індія, Мексика, Малайзія та ін. До речі, Китай, не переймаючись невисокими показниками охоплення вищою освітою свого населення, проводить надзвичайно активну політику із залу­чення іноземних студентів.

Інтернаціоналізація освіти проявляється не тільки у зростанні чисель­ності іноземних студентів. Поруч із активним заохоченням приїзду в свою
країну студентів з-за кордону, вищі навчальні заклади розширюють екс­пансію на території інших країн. Зростання масштабів такої діяльності ле­жить в основі появи у 90-х роках XX століття та стрімкого зростання так
званої "транскордонної освіти" (transborder education). Це явище вже не можна ігнорувати, тому що реалізація транскордонної освіти спирається на певні економічні механізми і пов'язана з фінансовими потоками, які стають достатньо вагомими.

Поширення транскордонної освіти (ТКО) стало можливим із застосуванням новітніх інформаційних технологій і є реальним кроком до глобалізації освітніх ринків. Це супроводжується всіма проявами конкурентної боротьби, у тому числі і за ринки. Попит на вищу освіту у світі щорічно зростає на 6 %, тоді як попит на ТКО значно випереджає. Загальна чисельність студентів у світі складала у 1960 році 13 млн осіб, а в 2003 році — вже 110 млн осіб, тоді як до 2025 році очікується її збільшення до 160 млн. Іноземну освіту у всіх її формах отримували 2,7 млн студентів у 2005 ро­ці, у 2025 році очікується 7,2—7,3 млн осіб, переважна частина яких буде навчатися за програмами ТКО.

До ТКО відносять усі види програм вищої освіти, навчальних курсів чи освітніх послуг, при наданні яких учні чи студенти знаходяться поза краї­ною походження ВНЗ, що надає диплом. Програми можуть належати освітній системі іншої країни та реалізуватися незалежно від будь-якої на­ціональної системи освіти.

Транскордонна освіта поширюється у двох основних формах:

  • просування власних навчальних програм у традиційній формі через створення представництв, філій, навіть кампусів;

  • франчайзинг освітніх програм (до 75 % усього експорту освітніх послуг) — надання іноземному провайдеру виключних прав на здійснення власної освітньої програми за кордоном.


Таблиця 3. ^ Чисельність іноземних студентів в деяких країнах світу та частка світового ринку у 2005 році, %*


Країна

Чисельність іноземних студентів

Частка світового ринку,%




Австралія

177 034

6,5




Австрія

34 484

1,3




Бельгія

45 290

1,7




Канада

75 249

2,8




Франція

236 518

8,7




Німеччина

259 797

9,5




Італія

44 921

1,6




Японія

125 917

4,6




Нова Зеландія

69 390

2,5




Швеція

39 298

1,4




Швейцарія

36 827

1,4




Велика Британія

318 399

11,7




США

590 167

21,6




Всього в країнах ОЕСР

2 296 016

84,2




Країни — не члени ОЕСР

429 980

15,8





* Джерело: Education at Glance 2005 // http:// www.oecd.org/


Поширення транскордонної освіти є неоднозначним явищем у сучасному світі, оскільки поруч із вагомими позитивними моментами вона породжує і певні негативні. Це перш за все загроза якості вищої освіти, що несе в собі неконтрольоване поширення освіти. Крім того, іноземний натиск часто може містити (як ми спостерігаємо це і відносно ТНК) агресію щодо місцевих систем економіки, культури та освіти. Нові, невідомі навчальні заклади можуть мати низьку репутація на світовому ринку освітніх послуг, про що не поінформовані національні споживачі. Загальною проблемою залишається недостатня прозорість, зіставність та порівнюваність наданих ступенів у зв'язку з нерозвиненістю міжнародної відповідності кваліфікацій.

Саме тому в 2001 році був прийнятий Кодекс добросовісної практики для транскордонної освіти. Нині ЮНЕСКО працює над проектом керів­них принципів "Забезпечення якості в транскордонній освіті", які повинні не тільки забезпечити захист студентів від низької якості послуг, але й передбачають розробку можливих варіантів надання допомоги державам-членам у проведенні оцінки якості транскордонної освіти.

Значення ТКО зростає не тільки в системі міжнародної освіти, це вже явище світової економіки, оскільки пов'язана з певними фінансовими пото­ками і має значення для економіки країни, що підтверджує, досвід Авс­тралії, Великої Британії, США, Швеції та ін. Надходження від експорту освітніх послуг у цих країнах вже стали вагомою статтею платіжних ба­лансів. Саме тому країни звертаються до проблем ТКО, обговорюють питання законодавчого забезпечення її статусу та гарантій.


Таблиця 4. ^ Обсяги експорту та імпорту освітніх послуг, у 1989— 2001 роках та як відсоток від загальної суми експорту послуг (ЗСЕП), млн дол. США*


Країна

1989

1997

2001




млн дол.

% ЗСЕП

млн дол.

% ЗСЕП

млн дол.

% ЗСЕП

Експорт

Австралія

584

6,6

2190

11,8

2155

11,8

Шанада

530

3

595

1,9

796

2,1

Нова Зеландія





280

6,6

199

4,7

Велика Британія

2214

4,5

4080

4,3

3758

3,2

США

4575

4,4

8346

3,5

10280

3,5

Імпорт

Австралія

178

1,3

410

2,2

356

2,0

Канада

258

1,1

532

1,4

602

1,4

Велика Британія

67

0,2

182

0,2

150

0,2

США

586

0,7

1396

0,9

2150

1,0



Джерело: Indicators on Internationalisation and Trade of Post-secondary Education // 0ECD/US Forum on Trade in Educational Services. 23—24 May 2002 // www.oecd.org.


Так, в Росії ставиться питання про внесення статті в Закон "Про освіту" щодо ТКО. Висловлюється думка, що це повинна бути спеціальна державна політика, спрямована на підтримку ТКО, і яка передбачала б надання податкових пільг навчальним закладам в експорті освітніх послуг. Також висловлюється пропозиція про введення в закон нового поняття «територіально розподілений навчальний заклад» , який включає підрозділи з різним статусом.

Попри значні економічні вигоди, з інтернаціоналізацією пов'язують певні ризики, такі як комерціалізація освіти, зростання кількості іноземних «липових» дипломів та низькоякісних провайдерів, "відплив мізків", перетворення навчальних програм на товар. На більш загальному рівні загрози глобалізації освіти полягають у поширенні західних цінностей та принципів організації суспільного життя на решту країн світу. Як відзначає відомий економіст В. Іноземцев, глобалізація — це "вестернізація", що почалася ще з середини XV століття, "експансія західної моделі суспільства та пристосування світу до потреб цієї моделі".

Для України проблема входження у світовий та європейський освітній простір є надзвичайно важливою, оскільки це є значним кроком ефективного входження у світове співтовариство. Прийняття правил єдиного соціально-економічного простору починається з усвідомлення вимог сучасної глобалізації та формування відповідної політики внутрішньої перебудови. Водночас, не менш важливо усвідомлювати можливі ризики та загрози, пов‘язані з глобалізацією освітніх процесів. Проблема полягає не тільки в загрозі втрати національної неповторності системи освіти. Сліпе копіювання західних зразків може привести до втрати власного позитивного досвіду, який отриманий нашою багаторічною історією, на нашому менталітеті.


^ Список використаної літератури:


  1. International Migration Outlook. ILO, 2007 // http://www.oecd.org.

  2. Болонська конвенція. Спільна заява європейських міністрів освіти, 18—19 червня 1999 p., м. Болонья.

3.Шляйхер А. Экономика знаний: почему образование — ключ к успеху Европы // Вопросы образования. 2007.№ 1. С. 2843.С. 28.

  1. Животовская И.Г. Реформа высшего образования в Китае: проблема подготовки кадров // Экономика образования. 2007. 5. С. 6069.

  2. Academic Ranking of World Universities-2006. Methodologies and Problems / N.C.LIU and CHENG Institute of Higher Education, Shanghai Jiao Tong University, Shanghai 200240, China // http://ed.sjtu.edu.cn/ranking.htm.

6.Задорожнюк И.Е. Перекресток на пути России к обществу знаний // Экономика образования . 2006. № 4. С. 419.

7.Селезнева Н.А. Размышления о качестве образования: международный аспект // Высшее образование сегодня.– 2004.– № 4.– С. 35–44.

8.Education at Glance // http://www.oecd.org.
9.Лукичев Г.А. Трансграничное образование // Высшее образование сегодня. –2004 – 4. С. 2834.

10. Indicators on Internationalisation and Trade of Post-secondary Education // OECD/US Forum on Trade in Educational Services. 23–24 May 2002 // www.oecd.org.

11. Иноземцев В.Л. Вестернизация как глобализация, и "глобализация" как американизация // Вопросы философии. 2004. № 4.



Скачати 232.73 Kb.
Дата конвертації13.11.2013
Розмір232.73 Kb.
ТипДокументы
Додайте кнопку на своєму сайті:
uad.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2012
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи